Манжелія

МАНЖЕЛІ́Я — село Глобинського ра­йону Полтавської області. Манжеліїв. сільс. раді під­порядк. села Вітки та Ламане. Знаходиться на правому березі Псла (на протилежному — с. Піски Козельщин. р-ну Полтав. обл.; 1995 збудовано міст), при впадін­ні в нього Манжелії (бас. Дніпра), за 110 км від обл. центру, за 45 км від райцентру, за 40 км від м. Кременчук та за 20 км від залізнич. ст. Галещина. Побл. М. Псел досить звивистий, утворює лимани, стариці та заболочені озера. 1979 створ. Манжеліїв. ботан. заказник (5 га, на околиці М.; бл. 350 видів флори на берегах Псла), 1994 — Псельс. ландшафт. заказник (553 га, між М. і с. Заможне; цінні водно-болотні угі­д­дя заплави Псла; обидва — місц. значе­н­ня). Пл. М. 9,417 км². За пере­писом насел. 2001, у Манжеліїв. сільс. раді проживали 1416 осіб, з них у М. — 1114 (1990 — 1166), у Ламаному — 295, у Вітках — 7 осіб; станом на 2017 у М. мешкали 868, у Ламаному — 198 осіб; пере­важно українці. Нині М. поділено на 4 місцевості (кутки) — Григорівка, Луки, М. і Поділ, які до 1962 були окремими селами. 1956–63 місц. жит. на тер. села зна­йшли 2 зуби та гомілку ноги мамонта, а також наконечник стріли. Понад р. Манжелія роз­копано поселе­н­ня черняхів. культури. Збереглися залишки давніх курганів, зокрема Близниці, Одиниця, Вариводине. Археол. дослідж. засвідчують існува­н­ня на тер. сучас. села й городища давньорус. часу. 1983 завідувач від­ділу археології Полтав. краєзн. музею О. Супруненко виявив залишки 2-х печер Манжеліїв. скиту 17–18 ст. За твердже­н­ням більшості крає­знавців, назва села та річки тюрк. походже­н­ня. Де­які дослідники вважають, що тут була татар. фортеця Манжлик, яка виникла після татаро-монгол. нашестя на давньорус. землі. Кілька століть потому зберігалися тогочасні числен­ні під­земні ходи. Вперше згадується на поч. 1620-х рр. серед польс. королів. володінь як Маджала, Манджалія та Мандзяла. У 1-й пол. 17 ст. — укріплене поселе­н­ня, яке належало до Черкас. староства. На карті, яку 1660 уклав франц. фортифікатор Ґ. де Боплан, М. по­значена як слобода. Від 1628 — у власності князів Вишневецьких. Манжеліївці брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Від­тоді — у межах спочатку Моск. царства, потім — Рос. імперії. Від 1654 М. пере­важно пере­бувала у складі Омельниц. сотні, яка у різний час входила до Чигирин., Кременчуц. і Миргород. полків. 1663–64 — сотен­не містечко. У 2-й пол. 17 — на поч. 18 ст. сюди пере­селилася значна кількість селян-утікачів із Прав­обереж. України. 1726 було 266, 1729 — 309 дворів. Від 1743 М. разом із селами Зуївці, Обухівка (нині Велика Обухівка; обидва — Миргород. р-ну), Попівка та Трубайці (нині обидва — Хорол. р-ну) — у власності миргород. полковника Василя Петровича Капніста (бл. 1701 — 1757), який на своїх землях заснував села Ламане, Пузикове, Троїцьке (нині остан­ні два — Глобин. р-ну), Бригадирівка, Василівка (нині обидва — Козельщин. р-ну) та Піски. Усі володі­н­ня успадкував його син — поет, драматург, освіт. і громад. діяч Василь Васильович Капніст (1758 — 1823), який мав тісні стосунки з М. Гоголем, Г. Державіним, Іваном Мурав­йовим-Апостолом і його синами Матвієм, Сергієм, Іполитом та ін. декабристами, поміщиком Д. Трощинським, маєток якого у с. Кибинці (нині Миргород. р-ну) ві­ді­гравав роль одного із осередків укр. культури. Олексій Васильович Капніст (1796 — 1867) товаришував із Т. Шевченком, саме він по­зна­йомив Кобзаря з В. Рєпніною. На поч. 19 ст. Капністи на березі Псла, у місцевості Глухий ліс збудували мислив. будинок, який слугував для від­починку під час влаштовува­н­ня пікніків і купа­н­ня. Згодом арх. П. Менгес пере­будував його на 2-поверх. палац (зруйнов. у 1-й пол. 20 ст.) у стилі Олександрів. епохи, який містив бл. 30 кімнат, ошатні зали, бібліотеку та був прикрашений колонами, мармур. і бронз. скульптурами, вазами, картинами. З цієї ж родини походять батько та син меценати Василь і Олексій (див. також ста­т­тю про Варвару) та батько і дочка колекціонер Ростислав й актриса, засл. арт. УРСР Марія Капністи. Від 18 ст. у М. були також володі­н­ня козац.-старшин. родини Остро­градських, з якої походить математик М. Остро­градський. 1776 згадується деревʼяна церква архангела Михаїла, яку, ймовірно, ро­зібрали, коли споруджували 1841 нову деревʼяну Преображен. церкву на камʼяно­­му фундаменті. При церкві діяли бібліотека та школа. 1776–1923 — у складі Кременчуц. пов.; 1784–95 — Катеринослав. намісництва; 1776–84 та 1796–1802 — Новорос., 1802–1920 та 1922–25 — Полтав., 1920–22 — Кременчуц. губ. У 19 — на поч. 20 ст. — містечко. Від 2-ї пол. 19 ст. — центр Манжеліїв. волості, до якої входили села Ламане, Заможне, Троїцьке та ін. (мешкали понад 7 тис. осіб). 1859 було 445 дворів, проживали 2409 осіб, від­бувався 1 ярмарок на рік. 1861 нараховувалося 2575 жит., збиралося 2 ярмарки на рік. 1873 від­крито земську школу. У серед. 1890-х рр. працювали 3 водяні млини, проводили 4 ярмарки на рік. 1900 було 422 двори, проживали 2290 осіб, 1910 — від­повід­но 435 і 2479. На поч. 20 ст. функціонували земське училище, чол. і жін. церк.-па­­рафіял. школи, церк. б-ка. Під час воєн. дій на­прикінці 1910-х рр. влада неодноразово змінювалася. 1923 з Манжеліїв., Пісків. та Федорів. (Фидрів.) волостей створ. Манжеліїв. р-н (16 сільс. рад, 679 квадрат. верст, 42,8 тис. осіб, з них у М. — 2405 осіб), який 1928 був роз­формований з від­несе­н­ням осн. частини до Великокринків. р-ну, решти тер. — до Кременчуц. міськради. 1923–30 М. — у складі Кременчуц. округи; 1932–37 — Харків., від 1937 — Полтав. обл.; 1928–30 та 1935–62 — Великокринків., 1930–35 та від 1962 — Глобин. р-нів. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, за­знали сталін. ре­пресій. Від 23 вересня 1941 до 26 вересня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. 1942–43 — село Кременчуц. гебіту. Діяло рад. під­пі­л­ля. Понад 300 манжеліївців воювали на фронтах 2-ї світової війни. У М. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури; амбулаторія заг. практики сімей. медицини; у Ламаному — фельдшер.-акушер. пункт. Функціонують нар. хор «Рідні на­співи», зразк. танц. дит. колектив і естрадно-драм. колектив «Медок». 1994–2003 діяла Манжеліїв. телестудія. 2000 споруджено нову цегл. церкву архангела Михаїла. У Полтав. аграр. академії виведено сорт пшениці Манжелія. Встановлено памʼятник воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, па­­мʼятні знаки жертвам голодомору, «ГАЗ ММ». Серед видат. уродженців — фахівець у галузі цукр. промисловості А. Загорулько, учасник 2-ї світової війни, Герой Радянського Союзу О. Чайка. М. описали в своїх творах письмен­ники Остап Вишня (оповіда­н­ня «Дід Матвій» і «Ярмарок») і Б. Загорулько (роман «На семи вітрах»).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю