Матюші

Л. В. Шутенко

Матюші

МАТЮШІ́ — село Білоцерківського району Київської області. 2017 Матюшів. сільс. рада увійшла до складу Фурсів. обʼєднаної територіал. громади. М. знаходиться на р. Роставиця (притока Росі, бас. Дніпра), за 26 км від автошляху Київ–Одеса, за 18 км від райцентру та залізнич. ст. Біла Церква. Площа 6,3 км². За переписом насел. 2001, проживали 1275; станом на 2017 — 1186 осіб; переважно українці. Побл. М. досліджено 8 давніх курганів і знайдено скарб рим. монет. Село засн. у 1710-х рр. шляхтичем Д. Матусевичем. 1740 проживали 200 осіб. Від 1774 — у власності графів Браницьких. Після 2-го поділу Польщі 1793 — у складі Рос. імперії. 1796–1925 — село Київ. губ.; 1797–1919 — Васильків., 1919–23 — Білоцерків. пов.; підпорядковувалося Трушків. волості. 1861 відкрито церк.-парафіял. школу. 1886 мешкали 1910 осіб, було 239 дворів, працювали 2 водяних млини, 3 заїжджих двори, існувала церква. На поч. 20 ст. Браницьким належало бл. 1,1 тис. дес., родині Матусевичів — понад 100 дес., 15-ти замож. селян. господарствам — понад 200 дес. землі. Браницькі також мали бл. 900 дес. лісу. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30 — у складі Білоцерків. округи; від 1932 — Київ. обл. У 1920-х рр. тут діяли численні антибільшов. повстан. загони. На поч. 1930-х рр. мешкали бл. 5 тис. осіб. Жит. чинили опір проведенню примус. колективізації, за що 1932–33 потерпали від голодомору (померли понад 1,6 тис. осіб). Декілька замож. селян. сімей депортували до Сибіру. У до- та післявоєнні роки мешканці зазнали сталін. репресій. Від 15 липня 1941 до 30 грудня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. Діяло рад. підпілля, за участь у якому нацисти розстріляли 6-х матюшівців. На фронтах 2-ї світової війни воювали понад 500 воїнів-земляків, з них 171 загинув. 1956 споруджено ГЕС. У рад. період працював один з найбільших на Білоцерківщині колгоспів, голові якого К. Чарнику 1966 за значні досягнення в розвитку тваринництва та заготівлі мʼяса, молока, вовни й ін. с.-г. продуктів присвоєно звання Героя Соц. Праці. У зразково-показ. село для демонстрування переваг соціаліст. господарювання неодноразово привозили іноз. делегації, зокрема з Франції, Фінляндії, Канади, Арґентини, Японії, Індії, Ірану, Сирії, Судану, Малі; тут побував й президент Югославії Й. Тіто з дружиною. Нині у М. — агрофірма «Матюші» (кер. — інвестор із Чехії П. Томан), фермер. госп-во «Чечіль-Сад» (вирощує саджанці плод. дерев і кущів). Є заг.-осв. школа, дитсадок; б-ка; фельдшер.-акушер. пункт. На поч. 1990-х рр. зведено церкву архангела Михаїла. Функціонує фізкультурно-спорт. осередок. Розвинений зелений туризм. Встановлено мемор. комплеск «Батьківщина-мати» воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, памʼятний знак жертвам голодомору 1932–33. Серед видат. уродженців — вчений-агроном І. Глеваський, журналіст, письменник Л. Бровченко (працював у газетах «Київська правда», «Радянська Україна», «Голос України»; автор книг про педагога В. Сухомлинського, наймолодшого академік АН УРСР Ю. Глебу та ін.); учасник правозахис. руху М. Матусевич; учасник 2-ї світової війни, Герой Радянського Союзу Д. Левицький; заслужений тренер України В. Дзюба (дзюдо та самбо), легкоатлет П. Човгун. У М. мешкає художник П. Петрик, картини якого зберігаються у Білоцерків. краєзн. музеї та будинку орган. музики.

Літ.: Іванців В. О. Голокіст: Документальні свідчення очевидців про голодомори на Білоцерківському Пороссі в 1921–22, 1932–33 та 1947 роках. К., 1992; Голод 1932–1933 років — найбільша трагедія України: Мат. наук.-практ. конф. Біла Церква, 2003; Перерва В. С. Анхангело-Михайлівська парафія села Матюшів: Істор. нарис. Біла Церква, 2005; Білоцерківщина памʼятає голодні роки 1932–1933. Біла Церква, 2006; Антологія літераторів Київщини. Сльоза пекучої памʼяті. Голодомор 1932–1933 років очима чотирьох поколінь. Біла Церква, 2009; Білоцерківщина в роки Великої Вітчизняної війни: Ветеранам Великої Вітчизняної присвячується. Біла Церква, 2010; Гай А. І. Білоцерківщино, мій рідний край!: Документ.-істор. нариси. Біла Церква, 2013.

Л. В. Шутенко