Маячка Полтавської області

МАЯ́ЧКА – село Новосанжарського району Полтавської області. 2017 Маячків. сільс. рада (підпорядк. села Губарівка та Рекунівка) увійшла до складу Нехворощан. об’єднаної територіал. громади. М. знаходиться на правому березі р. Оріль (притока Дніпра), у місці впадіння в неї Маячки, за 90 км від обл. центру, за 37 км від райцентру, за 26 км від залізнич. ст. Нові Санжари (на лінії Полтава–Кременчук), за бл. 2 км на Пд. і Сх. від межі з Дніпроп. обл. та за 1 км на Зх. від с. Канави Кобеляц. р-ну. На луках і в лісі — багато озер (Біданівське, Бровківське, Вовче Горло, Казанкове, Калинка, Круча, Лисенкове, Марківське, Орлове, Панасенкове, Приймане, Святе, Сідашеве, Щурове та ін.), що утворилися внаслідок зміни русла Орелі (віддаль від старого русла до нинішнього бл. 1 км). На тер. Маячків. сільс. ради — ландшафт. заказник місц. значення Маячківський (2002, 1436,3 га). Є поклади природ. газу. Пл. М. 9,26 км². За переписом насел. 2001, проживали 787; станом на 2017 — 604 особи; переважно українці. У М. виявлено залишки стоянок доби бронзи, знайдено скарб бронз. сокир (кін. 2 — 1 тис. до н. е.), досліджено кілька скіф. курганів. Через цю місцевість у давнину пролягав один з торг. шляхів з Криму в Москву. На р. Маячка дорогою з Москви на Дон повз Нові Санжари був перевіз і митниця. У козац. часи містився зимівник, а на узвишші стояв сигнал. маяк. У 1670-х рр. на правобереж. низовин. мису в закруті Орелі збудовано козац. Маячків. укріплення для захисту від татар. Тоді ж зведено Микол. і Михайлів. церкви. У 17 ст. тут оселилася значна кількість задніпрян. селян-утікачів, які разом із козаками заснували слободу М. (пізніше — сотенне містечко Полтав. полку). 1693 побл. М. зазнав поразки повстан. загін Петрика (П. Іваненка). За підтримку маячків. козаками гетьмана І. Мазепи 1709 рос. військовики стратили майже всіх мешканців. У 1730-х рр. на пн. околиці М. збудовано Маячків. (Лівен.) фортецю, що входила до Укр. лінії, де 1733 служив 61 кінний озброєний козак. Маячків. козаки брали участь у рос.-турец. війні, боях з ногай. загонами, крим., очаків., дністров. і молдав. походах. У 2-й пол. 18 ст. фортеця занепала. На базі частини гарнізону розформованої Укр. лінії створили Дніпров. пікінер. полк. Через понад 200 р. тут знайдено солдат. казанок 2-ї пол. 17 ст. і нагруд. знак санітар. сторожа 7-ї роти пікінер. полку А. Астапенка. Після 1765 містечко входило до Новосерб. і Катеринин. провінцій, Новорос. і Азов. губ., а також Алексопол. пов. У 19 — на поч. 20 ст. — волосне містечко. 1802–1925 — у складі Полтав. губ.; 1803–1923 — Кобеляц. пов. 1859 у М. було 275 дворів, мешкали 1780 осіб; 1900 у М. і 14-ти навколиш. хуторах (зокрема Водолагівці, Губарівці, Куминій Балці, Рекунівці) — відповідно 1084 і 6799. Наприкінці 19 ст. у Маячків. волості було 103 вітряних і 1 водяний млини, 13 олійниць. Землями володіли поміщики Гелос, Губарєв, Авінов, Савицький, Ліщина. 1910 кількість насел. м-ка становила 3984 особи. 1914 поміщик Губарев збудував у Губарівці млин, що зберігся донині. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–25 — село Красногр., 1925–30 — Полтав. округ; 1932–37 — Харків., від 1937 — Полтав. обл.; 1923–62 — Нехворощан., 1962–64 — Кобеляц., від 1965 — Новосанжар. р-нів. 1926 — 865 дворів і 3915 мешканців. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. У 1930-х рр. функціонувала райколгоспшкола, де навчали бригадирів, зав. фермами, городників. 1940 на Орелі побудовано ГЕС. Від 17 вересня 1941 до 22 вересня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. На фронтах 2-ї світової війни загинули 257 односельців. 1948 ланкових місц. колгоспу К. Заїку та К. Сафронову удостоєно звання Героя Соц. Праці. 1990 проживали 899 осіб. Нині у М. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка, шкіл. краєзн. музей; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. 1989 зведено Свято-Микол. церкву. Встановлено пам’ятники воїнам-визволителям і воїнам-землякам, які загинули під час 2-ї світової війни, пам’ятні знаки жертвам голодомору 1932–33, «Трактор “Універсал”». Серед видат. уродженців — живописці, графіки Григорій і його син Дмитро Левицькі (18 — поч. 19 ст.); історик, етнограф, президент ВУАН О. Левицький (їм відкрито пам’ят. знак); випробувач ракетно-косміч. техніки, правозахисник І. Бровко, лікар-педіатр С. Мокія, зоотехнік М. Пономаренко.

Літ.: Заїка Г. Легенда чи історична дійсність? З минувшини // Село Полтавське. 1992, 4 черв.; Його ж. Село над Оріллю // Прапор. 1997, 19 квіт.; Його ж. Сторінки історії Маячки // Там само. 1997, 26 квіт.; П’явка Т., Жаботинський П. Маячка // Світлиця. 2003, 13 берез.; Жаботинський П. Маячка // Новосанжарщина: Істор. довід. П., 2006; Єфіменко А. Перша Маячківська сотня // Світлиця. 2008, 17 трав.; Колись тут маяки дорогу вказували // Там само. 2013, 17 трав.

Т. І. П’явка