ЛЕВИ́ЦЬКИЙ Орест Іванович (псевд.: Маяче­нець, Орленко; 13(25). 12. 1848, містечко Маячка Кобеляц. пов. Полтав. губ., нині Новосанжар. р-ну Полтав. обл. — 09. 05. 1922, Драбів. дослідна станція, нині Черкас. обл., похов. у с. Митлашівка Драбів. р-ну) — історик, право­знавець, архівіст, етно­граф, прозаїк. Походив із давнього козацько-старшин. роду. Акад. ВУАН (1918). Дійсний член НТШ (1911). Дійсний член (1878), чл. ради (1885–1902), за­ступник голови (1902–05) Істор. товариства Нестора-літописця. Дійсний член Київ. юрид. товариства по від­діл. звичаєвого права (1883), УНТ (1907), Моск. археол. товариства. Почес. чл. Полтав. губерн. вченої архів. комісії та церк.-істор.-археол. комітету (1906), Укр. правн. товариства (1917). Навч. у Полтав. духов. училищі та семінарії (1859–69), на юрид. (1869–70) й істор.-філол. (1870–74) ф-тах Університету св. Володимира у Києві. 1874–1921 — відп. секр. Тимчас. комісії з роз­бору давніх актів; водночас викладав у чол. гімназії та муз. училищі; 1879–87 — пом. зав. Центр. архіву давніх актів. Актив. спів­роб. ж. «Киевская старина», спів­ред. (разом із М. Грушевським) ж. «Україна». 1909–14 також входив до складу журі з присудже­н­ня премій за конкурсні проекти памʼят­ни­ка Т. Шевченку в Києві. У ВУАН: від 1918 — голова По­стій. комісії для ви­учува­н­ня звичаєвого права, від 1919 — чл. Комісії для ви­учува­н­ня історії зх.-руського й укр. права, від 1921 — голова Правн. товариства і Комісії для скла­да­н­ня енциклопед. словника; від 1918 — секр., від 1920 — голова Соц.-екон. від­ділу, від грудня 1919 до липня 1921 — за­ступник і в. о. Голови-президента УАН, від березня 1922 — Президент ВУАН. Наук. діяльність роз­почав у студент. роки під керівництвом В. Антоновича. На становле­н­ня Л. як науковця і громад. діяча знач. вплив справили Стара (Київ.) громада та Пд.-зх. від­діл Рос. геогр. товариства. Досліджував про­блеми родин. і звичаєвого права, історію укр. Церкви, побуту, селянства та судочинства; ви­вчав архіви Києва, Луцька, Володимира-Волинського, Житомира, Харкова, Кременця, Полтави, Чернігова, Москви та ін.; описував церкви Поді­л­ля, Волині, Полтавщини; 1905–09 разом із архі­єпис­копом Парфенієм (Левицьким) і П. Житецьким брав активну участь у пере­кладі Євангелія українською мовою. Зробив знач. внесок в опрацюва­н­ня укр. правн. термінології, 1917–19 очолював термінол. комісію Укр. правн. товариства та комісію по вироблен­ню укр. юрид. термінології при Міністерстві судових справ Української Держави; від 1919 — Правничо-термінол. комісію УАН. Вже перша на­друк. праця Л. «Очерк внутрен­ней истории Малоросии во второй половине XVІІ в.» (К., 1875) вирізнялася глибиною та мас­штабністю досліджень. 1878 опублікував «Летопись Самовидца по новооткрытым спискам» із ґрунт. влас. роз­відкою «Опыт ис­следования о летописи Са­мовидца». Знач. внеском в укр. історіо­графію cтало 2-е вид. під його керівництвом фундаментал. 3-том. зб. «Памятники, из­дан­ные Киевскою Комис­сиею для разбора древних актов» (К., 1897–98) із важливими джерелами з історії України 16–18 ст. У 3-му томі «Архива Юго-Западной Рос­сии» (К., 1909) вміщено «Акты о брачном праве в семейном быте в Юго-Западной Руси в ХVІ– ХVІІ вв.», які Л. збирав понад 30 р. пере­важно у луцьких, володимир-волин. і житомир. актових книгах (додав також нарис «Черты семейного быта в Юго-Западной Руси в ХVІ– ХVІІ вв.»). На основі істор. роз­відок кін. 19 ст. написав низку оповідань, серед яких — «Ганна Монтовт», «Пашквіль», «Превелебний сват», «Єзуїтська преподобниця» (усі — 1911), «Нехворощанський сотник», «Орель­ський пустельник» (обидва — 1914), «Лиха свекруха», «Помста загублених» (обидва — 1915), «Несподіваний шлюб» (1916), «Лакей його преосвященства» (1917; усі опубл. у «ЛНВ»), «Український шляхтич Прокіп Верещака: його пригоди під час Хмельнич­чини» (1917); «З роз­стриги сотник», «Пан Сенюта» (обидва — 1918; усі опубл. у ж. «Україна»). Влас. архів і бібліотеку 1921 пере­дав ВУАН (нині зберігаються в Ін­ституті рукопису НБУВ).