Мегаліти
МЕГАЛІ́ТИ (від мега... і λίϑος — камінь) — прадавні монументальні кам’яні споруди, пам’ятки археології та історії первісного суспільства, датовані часом від енеоліту до залізного віку. Як правило, термін «М.» рідко використовують на позначення монум. будівель доби цивілізації, він об’єднує споруди, що мають певну невизначеність у встановленні їхнього прямого чи опосередков. призначення. До М. належать дольмени, гробниці та кам’яні галереї, кромлехи, менгіри, конструктивно нескладні будови циклопіч. кладки. Окремі кам’яні брили М. можуть досягати ваги десятків тон. Відомі на всіх континентах, окрім Австралії. Особливо численні у Франції (понад 4 тис.) та Великій Британії. Довгий час серед науковців панувала думка, що М. мор. узбережжя Зх. Європи належать одній т. зв. мегаліт. культурі (нім. учені пов’язували її з «праіндогерманцями»), що була поширена у різних країнах. Мегаліт. гробницями називають також надземні склепи, незалежно від розміру окремих каменів у їхній конструкції. Дольмени (від бретон. dol — стіл і men — камінь) — «гробниці велетів» — поховальні (інколи культові) споруди у вигляді великої скрині з кам’яних плит, перекритої зверху однією чи кількома плитами. Вхідна плита іноді мала круглий або прямокут. отвір. У англомов. літературі терміном «дольмен» позначають нестандартні, нетипові гробниці (галерейні, коридорні та ін.) або ті, які після археол. розкопок конструктивно точно не визначені. Дольмени відомі у примор’ї Європи та Азії, на Чорномор. узбережжі Кавказу. Кромлехи (від валлій. crom — коло і lech — камінь) — споруди із великих (до 6–7 м заввишки) окремих каменів, що утворюють одне чи кілька концентрич. кіл, у центрі яких може бути дольмен чи менгір, енеоліт. поховання або, найчастіше, — поховання доби бронзи. В англомов. літературі термін «кромлех» використовують і для окреслення всіх категорій мегаліт. камерних гробниць. Найвідоміші кромлехи — Стоунхендж, Ейвбері (Велика Британія), побл. Карнаку (Франція). На Пд. України вони найчастіше зустрічаються як порівняно невисокі підкурганні викладені кам’яні кола, зокрема побл. с. Кічкас у р-ні Запоріжжя (нині затоплене Дніпров. водосховищем), курган Широкий побл. с. Мала Лепетиха (Великолепетис. р-ну Херсон. обл.), що іноді виконували роль перисталіту (крепіди) насипу кургану, нечасто — як невисокі наземні кам’яні викладки. Зведення кромлехів у деяких випадках пов’язане із солярним культом, наземні кромлехи могли використовувати у культах з астроном. спостереженнями. Менгіри (від бретон. men — камінь і hir — довгий) — неотесані або грубо отесані витягнуті камені, поставлені вертикально поодиноко, у вигляді кромлеху (Стоунхендж) чи довгих рядів (Карнак). У Криму відомий менгір вис. 2,85 м у Байдар. долині (побл. с. Родниківське Севастоп. міськради). До менгірів близькі стели — отесані надмогил. чи культові плити з різьбленими зображеннями або написами. У степах України антропоморфні стели відомі від часів енеоліту — бронзи. Об’єкти названого періоду (як приклад — Керносівський ідол) мають заг. стильові риси зі стелами Франції, Пн.-Зх. Причорномор’я, Кавказу та частково пн. частини Близького Сходу. Найчисленніша їхня група походить з р-ну Дніпро — Пд. Буг. Ймовірно, вони маркують найдавніші шляхи розповсюдження індоєвропейців.
Рекомендована література
- C. A. Nordman. The Megalithic Culture of Northern Europe. Helsinki, 1935;
- Чайлд Г. У истоков европейской цивилизации / Пер. с англ. Москва, 1952;
- Лавров Л. И. Дольмены северо-западного Кавказа // Тр. абхазского Ин-та языка, лит-ры и истории. Т. 31. Сухуми, 1960;
- Археологія Української РСР. Т. 1. К., 1971;
- Кислый А. Е. Кромлехи и каменные оградки срубной культуры на Керченском полуострове // Древности степного Причерноморья и Крыма: Сб. науч. тр. Вып. 4. З., 1993;
- Його ж. Типология и хронология антропоморфных стел Северного Причерноморья в контексте экономико-демографических исследований // Древности Боспора. 2009. Вып. 13.
Завантажити статтю
