МЕГАЛІ́ТИ (від мега... і λίϑος — камінь) — прадавні монументальні камʼяні споруди, памʼятки археології та історії первісного су­спільства, датовані часом від енеоліту до залізного віку. Як правило, термін «М.» рідко використовують на по­значе­н­ня монум. будівель доби цивілізації, він обʼ­єд­нує споруди, що мають певну неви­значеність у встановлен­ні їхнього прямого чи опосередков. при­значе­н­ня. До М. належать дольмени, гробниці та камʼяні галереї, кромлехи, менгіри, кон­структивно не­складні будови циклопіч. кладки. Окремі камʼяні брили М. можуть досягати ваги десятків тон. Ві­домі на всіх континентах, окрім Австралії. Особливо числен­ні у Франції (понад 4 тис.) та Великій Британії. Довгий час серед науковців панувала думка, що М. мор. узбереж­жя Зх. Європи належать одній т. зв. мегаліт. культурі (нім. учені повʼязували її з «праіндогерманцями»), що була поширена у різних країнах. Мегаліт. гробницями називають також над­земні склепи, незалежно від роз­міру окремих каменів у їхній кон­струкції. Дольмени (від бретон. dol — стіл і men — камінь) — «гробниці велетів» — поховальні (інколи культові) споруди у ви­гляді великої скрині з камʼяних плит, пере­критої зверху однією чи кількома плитами. Вхідна плита іноді мала круглий або прямокут. отвір. У англомов. літературі терміном «доль­мен» по­значають не­стандартні, нетипові гробниці (галерейні, коридорні та ін.) або ті, які після археол. роз­копок кон­структивно точно не ви­значені. Дольмени ві­домі у приморʼї Європи та Азії, на Чорномор. узбереж­жі Кавказу. Кромлехи (від вал­лій. crom — коло і lech — камінь) — споруди із великих (до 6–7 м зав­вишки) окремих каменів, що утворюють одне чи кілька концентрич. кіл, у центрі яких може бути дольмен чи менгір, енеоліт. похова­н­ня або, найчастіше, — похова­н­ня доби бронзи. В англомов. літературі термін «кромлех» використовують і для окресле­н­ня всіх категорій мегаліт. камерних гробниць. Найві­доміші кромлехи — Стоунхендж, Ейвбері (Велика Британія), побл. Карнаку (Франція). На Пд. України вони найчастіше зу­стрічаються як порівняно невисокі під­курган­ні викладені камʼяні кола, зокрема побл. с. Кічкас у р-ні Запоріж­жя (нині затоплене Дні­пров. водо­сховищем), курган Широкий побл. с. Мала Лепетиха (Великолепетис. р-ну Херсон. обл.), що іноді виконували роль пери­сталіту (крепіди) насипу кургану, нечасто — як невисокі наземні камʼяні викладки. Зведе­н­ня кромлехів у деяких випадках повʼяза­­не із солярним культом, наземні кромлехи могли використовувати у культах з астроном. спо­стереже­н­нями. Менгіри (від бретон. men — камінь і hir — довгий) — неотесані або грубо отесані витягнуті камені, по­ставлені вертикально поодиноко, у ви­гляді кромлеху (Стоунхендж) чи довгих рядів (Карнак). У Криму ві­домий менгір вис. 2,85 м у Байдар. долині (побл. с. Родниківське Севастоп. міськради). До менгірів близькі стели — отесані надмогил. чи культові плити з різьбленими зображе­н­нями або написами. У степах України антропоморфні стели ві­домі від часів енеоліту — бронзи. Обʼєкти на­званого періоду (як приклад — Керносівський ідол) мають заг. стильові риси зі стелами Франції, Пн.-Зх. Причорноморʼя, Кавказу та частково пн. частини Близького Сходу. Найчислен­ніша їхня група походить з р-ну Дні­про — Пд. Буг. Ймовірно, вони маркують найдавніші шляхи роз­по­всюдже­н­ня індоєвропейців.