Енеоліт

ЕНЕОЛІ́Т (від лат. аeneus — мідний і грец. λίθος — камінь) — доба пра­історії, повʼязана з освоє­н­ням людством першого металу — міді. Датована 6–4 тис. до н. е. Ін. назви — халколіт (від грец. χαλϰƴς — мідь і λίθος — камінь), мідно-камʼяний вік. За критеріями археол. періодизації, це доба впровадже­н­ня та широкого викори­ста­н­ня мідних виробів, що спричинило де­градацію кременевої індустрії, збідне­н­ня номенклатури камʼяних знарядь. Вона роз­почалася з усві­домле­н­ня людиною певних пере­ваг міді над ін. матеріалами, ві­домими на той час. Зна­йомство людства з самород. міддю від­булося у 9–7 тис. до н. е. на Близькому Сході. Первісно її спри­ймали як різновид мʼякого каменю і лише з часом почали виділяти серед ін. матеріалів за особл. технол. властивостями. Спочатку освоєно технологію мех. формува­н­ня міді, згодом — при­йоми плавле­н­ня її у горнах та виготовле­н­ня речей із за­стосува­н­ням литва. За часів Е. знаря­д­дя з металу не витіснили з ужитку камʼяні, кістяні, рогові чи деревʼяні артефакти, але пере­хід до викори­ста­н­ня міді сприяв роз­ширен­ню тех. можливостей у багатьох галузях виробництва. Крім того, вироби з міді високо цінувалися, оскільки стали засобом обміну та предметами пре­стижу, що по­значали соц. статус власника. Потреба у мідних речах стимулювала виробництво й сприяла між­племін. обміну. У період Е. набули пошире­н­ня спеціалізов. землеробство й тварин­ництво; зародилися ранні ремісн. виробництва у галузях, що вимагали спец. знань, зокрема керам. виробництві, гірн. справі, металургії та металооб­роблен­ні; сформувалися умови для пере­ходу від пізньої первісності до ран­ньодерж. утворень на базі інтенсив. іригац. землеробства у Месопотамії та Єгипті. У Пд. і Центр.-Сх. Європі, куди перші метал. вироби потрапили з Перед. Азії через Балкани, період роз­квіту Е. припав на 5 тис. до н. е., коли з числен. копалень Балкан. п-ва (Аї-Бунар у Болгарії, Рудна Глава в Сербії та ін.) почали роз­по­всюджуватися руда і виплавлений з неї метал у ви­гляді зливків чи готових виробів.

Укр. землі є одним із важливих осередків Е., датованого тут 5–4 тис. до н. е. Виділяють три періоди Е. у Надчорноморʼї: ран­ній (межа 6–5 — оста­н­ня чв. 5 тис. до н. е.), середній, чи роз­винутий (межа 5–4 — 3-я чв. 4 тис. до н. е.), фінал. (оста­н­ня чв. 4 — 1-а чв. 3 тис. до н. е.). Вже за ран­нього періоду від­булася поляризація двох світів — землеробів Прав­обереж. Лісо­степу та скотарів Степу. До світу землеробів цього періоду належали культура Прекукутень, трипільська культура (етапи А та В-1), культури Бол­град-Алдень, Лендель на Волині та у Галичині, Полгар у Закарпат­ті; до світу скотарів — скелян. культура середньостогів. культурно-істор. спільності. За роз­винутого періоду серед землероб. культур панувала культурно-істор. спільність Кукутень-Трипі­л­ля (етапи В-2 та С-1) в ареалі поміж Прутом і Дні­пром, лійчастого посуду культура на Волині та у Галичині й Полгар у Закарпат­ті; в Степу — стогів. та деріїв. культури (див. Деріївське поселе­н­ня) середньостогів. культурно-істор. спільності, постмаріуп. (квітян.) культура, нижньомихайлівська культура. Фінал. період роз­глядають як пере­хід. від Е. до бронзового віку чи навіть як його першу фазу. Культурно-істор. спільність Кукутень-Трипі­л­ля (етап С-2) у цей час роз­палася на низку роз­різнених локал. варіантів (культур): усатів. на Одещині (див. Усатівські памʼятки), софіїв. на Київщині (див. Софіївського типу Могильники), город. на Пд. Волині, жванец. (гординешт.) у Серед. Над­дністрянщині (див. Жванець-Щовб). Серед скотар. культур Степу зʼявилися памʼятки животилів.-вовчан. типу, рогачиц. культури, рєпінської культури та памʼятки типу Пивиха у Серед. Над­дні­прянщині. Е., на від­міну від камʼяного віку, бронз. віку чи залізного віку, не є універсал. періодом роз­витку людства, оскільки від­ображає досягне­н­ня т. зв. неоліт. революції у її пере­дових осередках та прилеглих до них регіонах, оточених світом неоліт. культур. Так, за Е. Лів­обереж. Лісо­степ і Поліс­ся загалом населяли носії неоліт. культур Дні­про-Донецької культурно-історичної спільності, ямково-гребінцевої кераміки культури. Однак саме в осередках культур Е. зафіксов. остаточне утвердже­н­ня від­творюв. форм господарства (рільництво, тварин­ництво), насел. опанувало гірн. справу, металургію та металооб­робле­н­ня, роз­винулися спеціалізов. керам. виробництво, образотворче мистецтво, досягла якісно нового рівня роз­витку духовна культура землеробів і скотарів. З добою Е. повʼязують також появу курганів (могил) у Степу, заверше­н­ня формува­н­ня й на­ступ. роз­пад індоєвроп. мовної спільноти на локал. діалекти у 4 тис. до н. е.

Завантажити статтю