Медична вірусологія

МЕДИ́ЧНА ВІРУСОЛО́ГІЯ — роз­діл вірусології, що ви­вчає віруси, патоген­ні для людини. Нині її роз­глядають як само­стійну дисципліну. Як наук. напрям М. в. висвітлює про­блеми заг. і спец. вірусології. До компетенції заг. вірусології від­носять пита­н­ня таксономії патоген. для людини вірусів, їхньої структури, особливостей геному та його стратегії, ре­продукції у клітині-господарі. Важливими напрямами є також ви­вче­н­ня механізмів роз­витку захворюва­н­ня (патогенезу), імун. від­повіді організму, роз­робле­н­ня хіміотерапевт. лікувал. препаратів, лаборатор. методів діагностики та імуно­профілактики вірус. інфекцій людини. Спец. мед. мікробіо­логія досліджує окремі таксономічні групи патоген. вірусів та інфекції, які вони викликають. Початок вірусол. науки датують від­кри­т­тям 1892 Д. Івановським вірусу тютюнової мозаїки. Саме він уперше сформулював основні властивості цієї своєрід. групи мікробів, що нині складають окреме царство Vira (най­дрібніші роз­міри, корпускулярність, інфекційність, кри­стало­утворе­н­ня, роз­множе­н­ня лише в живому організмі). 1903 в Університеті св. Володимира у Києві Д. Івановський захистив першу у світі доктор. дис. з вірусології, присвяч. властивостям від­критого ним збудника — вірусу тютюнової мозаїки. Згодом подібні за властивостями мікроби були ізольовані з організму хворих на ящур тварин (Ф. Леф­флер і П. Фрош, 1898), із хворої на поліомієліт дитини (К. Ландштейнер і А. Поп­пер, 1908), з тканини саркоми, що уражає птахів (Ф. Роус, 1911). Встановлено, що віруси здатні уражати бактерій (Ф. Творт і Ф. ДʼЕрель, 1915–17), мікоплазми, рикетсій, хламідій, най­простіших, водорості та ін. живих істот клітин. природи. Таким чином, вже на поч. 20 ст. створено концепцію про універсальність вірусів. У серед. 20 ст. для ви­вче­н­ня вірусів за­стосовано електрон­ну мікро­скопію. Триває процес збору даних про структуру позаклітин. вірус. форм — віріонів. Роз­шифровано хім. склад і особливості організації їх окремих компонентів; роз­роблено сучасну класифікацію вірусів, яка в основному враховує властивості їх позаклітин. форм; сформовано вірусо-генет. концепцію виникне­н­ня зло­якіс. пухлин (Л. Зільбер), вче­н­ня про універсал. векторну роль вірусів як регуляторів генофонду біо­сфери (В. Жда­­нов); створено ефективні вірусні вакцини для профілактики пошир. вірус. інфекцій. Імуно­профілактика вірус. захворювань дала можливість ліквідувати натурал. віспу, а на багатьох континентах земної кулі — паралітич. поліомієліт, різко зменшити захворюваність на кір, паротит, жовту гарячку, кліщовий енцефаліт та ін., які завдяки вакцинації пере­йшли в роз­ряд керованих інфекцій. Початок вірусол. дослідж. в Україні повʼяз. зі створе­н­ням І. Мечниковим і Я. Бардахом бактеріол. лаб. в Одесі (1886), на базі якої роз­почато роботу з попередже­н­ня сказу у людей за допомогою вакцини Л. Пастера (2-а у світі пастерів. станція). Важливою віхою в роз­витку вірусол. науки було створе­н­ня 1962 у Київ. університеті однієї з перших у СРСР каф. вірусології, спів­роб. якої збагатили М. в. фундаментал. дослідж. (Н. Корнюшенко, О. Сидоренко, В. Поліщук та ін.). 1985 організовано каф. мед. вірусології при Київ. ін­ституті удосконале­н­ня лікарів (нині Нац. мед. академія післядиплом. освіти). Її засновнику В. Гиріну разом з Л. Григорʼєвою та Г. Корчак належить вагомий внесок у роз­виток сан. вірусології — над­звичайно важливого роз­ділу М. в. Нині на цій каф. виконують фундаментал. дослідж. з лаборатор. діагностики і специф. профілактики ротавірус. інфекції (І. Дзюблик). Протягом багатьох десятиріч працює в галузі ентеровірусології колектив каф. мікробіо­логії, вірусології та імунології Нац. мед. університету (Київ). Встановлено новий генет. феномен: роз­щепле­н­ня (дисоціація) ентеровірусів на два генет. варіанти під час ре­продукції в чутливих живих системах. Варіанти принципово роз­різняються за низкою ознак (вірулентність, антиген­ність, імуноген­ність, ембріо­патоген­ність та ін.). За допомогою найсучасніших методів вірусол. дослідж. (сіквенс вірус. РНК, гібридомна технологія, електрон­на мікро­скопія) об­ґрунтовано висновок про стратегічне значе­н­ня феномену дисоціації для вижива­н­ня ентеровірусів (С. Дяченко, В. Широбоков, О. Корнюшенко, О. Євтушенко та ін.). Знач. внесок у роз­виток М. в. належить вченим НДІ, під­порядк. НАНУ, НАМНУ та МОЗ України. Так, в Ін­ституті мікробіо­логії і вірусології НАНУ (Київ) здійснено низку пріоритет. робіт світ. рівня з ви­вче­н­ня біо­логії аденовірусів. Проведено комплексне ви­вче­н­ня аденовірусів і особливостей екс­пресії їхніх геномів. Встановлено лімфотропність аденовірусів і вперше створено модель змішаної інфекції лімфоцитів аденовірусами, ВІЛ і вірусом Епштейна–Барр (Н. Дяченко). Доведено ефективність за­стосува­н­ня екзоген. інтерферонів та інтерферон-продукуючих пробіо­тич. штамів бацил для лікува­н­ня вірус. інфекцій, зокрема папіломавірусної (В. Смирнов, А. Спів­ак). Ві­домі пріоритетні дослідж. вчених Ін­ституту епідеміології та інфекц. хвороб НАМНУ (Київ). Ще на поч. 20 ст. О. Кронтовський за­пропонував метод тканин. культур, який став основою сучас. вірусології. В галузі онковірусології від­криті М. Мазуренком віруси лейкозу мишей зна­йшли між­нар. ви­зна­н­ня. Продовже­н­ням цього напряму стали роботи А. Фролова (віруси лейкозів, персистенція вірусів). Знач. внесок у ентеровірусологію належить В. Бондаренко та В. Задорожній. Вчені Ін­ституту провадять широкі дослідж. з молекуляр. епідеміології ВІЛ-інфекції (А. Щербінська), грипу та ін. ре­спіратор. вірус. інфекцій (Л. Чудна, А. Мироненко), вірус. гепатитів (А. Гураль, В. Шагінян, Т. Сергєєва), антивірус. препаратів (С. Рибалко). В Ін­ституті мікробіо­логії та імунології НАМНУ (Харків) працювали видатні вірусологи, які збагатили світову М. в.: В. Жданов, М. Солов­йов та ін. Потужно роз­робляли імуно­профілакт. препарати (у 1930-і рр. — понад 70 найменувань). Вірусол. дослідж. на тер. Зх. України в основному проводили у Львові. З ініціативи К. Синяка на базі Львів. НДІ епідеміології, мікробіо­логії та гігієни 1955 створ. вірусол. лаб., у якій ви­вчали кір, грип, герпес, сказ, вірусні гепатити та засоби імуно­профілактики цих інфекцій (І. Вино­град, Є. Шабловська, Д. Фомін, Н. Вино­град). Важливим напрямом дослідж. в остан­ні роки є ви­вче­н­ня пошире­н­ня на території України арбовірус. інфекцій, що пере­даються через укус комах. Уперше доведено циркуляцію в Україні вірусів гарячки Зх. Нілу, гарячки Сіндбіс тощо (Н. Вино­град). До цих дослідж. долучилися вірусологи Укр. н.-д. протичум. ін­ституту (Одеса), на базі якого функціонувала вірусол. лаб. максимал. рівня захисту, тех. і технол. оснаще­н­ня якої дало можливість проведе­н­ня індикації та ідентифікації вірусів I–II груп патоген­ності — збудників висококонтагіоз. вірус. геморагіч. гарячок (Ласа, Марбург, Ебола, Крим-Конго) та ін. збудників небезпеч. інфекц. хвороб вірус. етіології. Вченими цього Ін­ституту проведено також фундаментал. дослідж. з екології та імуно­профілактики грипоз. інфекції, змішаних вірусо-хламідіал. інфекцій людини. Сучасна мате­­ріал.-тех. база та профес. під­готовка фахівців до­зволяють про­­водити діагностику таких актуал. вірус. інфекцій, як високо патоген. пташиний грип А(H5N1), тяжкі ре­спіраторні син­дроми, викликані коронавірусами SARS-CoV і MERS-CoV, гарячки Чикунгунʼя і Денге, хвороби, спричинені вірусами Ебола і Зіка та ін., з викори­ста­н­ням комплексу вірусол., серол., електрон­но-мікро­скоп. і молекулярно-генет. методів дослідж. (Л. Трубіна, М. Маликова, Г. Скрипченко, Л. Степанківська, З. Нехороших). Вірусам належить значна роль в інфекц. патології людини. За даними Д. Львова, ві­домо не менше 300 вірусів, які від­носять до 51 роду і 30 родин, що здатні викликати у людини інфекц. захворюва­н­ня з різними епідеміол. характеристиками, клін. симптоматикою, ступенем тяжкості й інтенсивністю пошире­н­ня. Серед найпоширеніших вірус. інфекцій — грип (викликає щорічні епідемії та інколи пандемії), вірусні гепатити, ВІЛ-інфекція, гострі ре­спіраторні та кишкові захворюва­н­ня. Значна роль вірусів у виникнен­ні зло­якіс. і добро­якіс. пухлин. В остан­ні роки зʼявляються нові, неві­домі раніше, вірусні інфекції (емерджентні), поява яких нерідко об­умовлена екол. зруше­н­нями (геморагічні гарячки, вірус Зіка, здатний уражати плід і викликати мікроцефалію у новонароджених, та ін.), що потребує великої уваги до цієї патології, роз­робле­н­ня ефектив. методів діагностики, лікува­н­ня і профілактики.

Завантажити статтю