Медовар Борис Ізраїльович
МЕДОВА́Р Борис Ізраїльович (16(29). 03. 1916, Київ — 19. 03. 2000, там само) — фахівець у галузi металургiї. Батько Л. Медовара. Доктор технічних наук (1960), професор (1963), академік НАНУ (1973). Заслужений діяч науки і техніки України (1991). Ленін. (1963) та Сталін. (1950) премії, Держ. премiї УРСР (1978), СРСР (1987) та України (2004) в галузі н. і т., премiя iм. Є. Патона АН УРСР (1990). Учасник 2-ї світової війни. Бойові нагороди. Закiн. Київ. iндустр. інститут (1940). Від 1941 (з перервою) — в Інститутi електрозварювання НАНУ (Київ): 1969–87 — зав. вiддiлу елктрошлак. переплаву, 1987–2000 — радник дирекцiї. Наукові дослідження: зварювання і спец. електрометалургія, зокрема теорiя i практика електрошлак. переплаву та лиття, створення нових конструкц. метал. матерiалiв. Розробив (1944–51) осн. положення швидкіс. зварювання під флюсом для виготовлення стал. труб великого діаметра. Під керівництвом М. 1956–57 створ. першу електропіч типу Р-909 для отримання зливків круглого перерізу масою 500 кг. Від поч. 1950-х рр. розробляв теор. основи металознавства і металургії зварювання аустеніт. сталей. Співавтор технології електрошлак. зварювання, наплавлення, переплаву і лиття. У Києві на фасаді будівлі Наук.-вироб. центру енергозберігал. конструкцій і технологій «Технолуч» Інституту електрозварювання М. встановлено мемор. дошку (2001).
Додаткові відомості
- Основні праці
- Электрошлаковое литье. 2-е изд. 1980 (співавт.); Электрошлаковый металл. 1981 (співавт.); Электрошлаковая технология в машиностроении. 1984 (співавт.); Металлургия электрошлакового процесса. 1986 (співавт.); Электрошлаковая тигельная плавка и разливка металла. 1988 (співавт.); Качество электрошлакового металла. 1990 (співавт.); Металлургия вчера, сегодня, завтра. 2-е изд. 1990; Горячая раскатка стальных колец и обечаек. 1993 (співавт.); Избранные труды. 2006 (усі — Київ).
Рекомендована література
- 80-річчя академіка НАН України Б. І. Медовара // Вісн. НАНУ. 1996. № 3–4;
- Борис Ізраїльович Медовар: [Некролог] // Там само. 2000. № 4.
Завантажити статтю
