Меланома

МЕЛАНО́МА (від грец. μέλας (μέλανος) — чорний і őγχωμα — пухлина) — зло­якісна пухлина нейроектодермальної природи. Термін «М.» 1838 за­пропонував шотланд. учений Р. Карсвелл. Як самост. захворюва­н­ня вперше описав 1806 франц. лікар Р. Лаєнек. Загальнови­знана в онкології назва цієї патології — зло­якісна меланома (malignant melanoma). Ін. терміни, які у сучас. літературі вже втратили своє значе­н­ня, — меланобластома, меланомалігнома, меланосаркома, меланоцитома, меланокарцинома, невокарцинома. М. шкіри до­ступна для візуал. скринінгу. За­звичай, пухлина роз­вивається на фоні пігмент. або без­пігмент. родимих плям (невусів) з ознаками актив. росту та перед­рак. меланозу шкіри. М. виникає з меланоцитів — клітин, що продукують пігмент меланін, тому М. пере­важно має темний колір. Рідше діагностують без­пігментні форми пухлин. Найчастішою локалізацією М. є шкіра кінцівок, тулуба, голови та шиї (90 %). Значно рідше (5–7 %) М. виникає в ділянці конʼюк­­ти­­ви, хоріоїдал. оболонки ока, і зовсім рідко (1–2 %) — в ділянці мозк. оболонок головного та спин. мозку, слиз. оболонки носа, порожнини рота, стравоходу, піхви, прямої кишки. Майже з однаковою частотою зу­стрічається у чоловіків і жінок після 20 р. Інколи виявляють вроджені М. Частота захворюва­н­ня на М. шкіри складає 1–10 % щодо усіх зло­якіс. пухлин шкіри та 0,3–0,9 % від­носно заг. кількості зло­якіс. ново­утворень людини. За даними Між­нар. протирак. союзу, стандартизовані показники для М. у різних країнах світу становлять 0,1–6,9 випадків на 100 тис. населе­н­ня. У країнах Серед. Азії корін­не насел. хворіє на М. у 3,5 раза рідше, ніж пред­ставники ін. національностей. У структурі захворюваності на зло­якісні ново­утворе­н­ня шкіри М. складає не більше 10 %, однак летальність серед померлих із пухлинами цієї локалізації становить 80 %. Фактори, що сприяють виникнен­ню М.: травма невусів, гормонал. зміни, ультрафіолетове ви­промінюва­н­ня (інсоляція) тощо. Клін. ознаками М. є поява на шкірі без­боліс. пухлини, іноді схожої на «бородавку», зміна пігментації, яка з часом набуває темно-бурого або чорного кольорів, поява навколо пухлин. осередку почервоні­н­ня, поверхн. тріщин ново­утворе­н­ня, виразки та кровоточивості. Клін. діагностика М.: візуал. огляд шкіри та пухлини, бажано із за­стосува­н­ням дермато­скопу, пальпація зони роз­ташува­н­ня регіонар. лімфатич. вузлів, ви­значе­н­ня клін. стадії захворюва­н­ня за TNM класифікацією. За необхідності для диференц. діагностики додатково при­значають радіоідентифікацію пухлини за допомогою ізотопу фосфору (32Р). За класифікацією амер. ученого В. Кларка виділяють 4 клін.-анатом. форми М.: І — поверх­нева М. з горизонтал. ростом; ІІ — вузлова, або нодулярна; IІІ — лентиго-меланома, IV — акральна лентиго-меланома. Морфол. верифікація діа­гнозу М.: світлове мікро­скоп. дослідж. особливостей росту пухлини, видал. за всіма правилами абластики й радикалізму з ви­значе­н­ням морфол. прогностич. критеріїв пере­бігу захворюва­н­ня: рівня інвазії за амер. ученим В. Кларком та мікрометрич. параметрів товщини ново­утворе­н­ня за А. Бреслоу, яка є найбільш обʼєктив. показником пухлин. про­гресії. У звʼязку з різноманітністю клін. проявів М., частота діагностич. помилок становить 18–40 %. У склад. сумнів. випадках, зокрема при наявності без­пігмент. форм пухлин, за­стосовують імуногістохім. метод диференц. діагностики. Гістологічно виділяють на­ступні типи клітин, що у різних сполуче­н­нях можуть входити до складу М.: епітеліоподібні, веретеноподібні, невусоподібні, балоноподібні. Лікува­н­ня М.: при І і ІІ стадіях — хірургічне, при ІІІ та IV стадіях — комплексне лікува­н­ня за при­значе­н­ням лікаря та індивідуал. статусом пацієнта (хіміо- та променева терапія, адʼювант. режим, біо­терапія, зокрема цитокінотерапія (інтерферон), вакцинотерапія). В Україні засн. школи з морфол. діагностики зло­якіс. М. та ново­утворень шкіри, що їм пере­дують, у 1970-х рр. була К. Ганіна. Разом зі своїми учнями (Л. Налєскіна, Л. Поліщук, О. Хвиля) вона започаткувала новий напрям у галузі онкоморфології — цитогенет. діагностику пере­дпухлин. процесів в організмі та зло­якіс. пухлин, зокрема із пігмент. тканини, яка виявилася більш інформатив. для характеристики фенотип. проявів зло­якіс. росту. З часом цей напрям дослідж. виділено в окремий роз­діл онкології — онкогенетику. Клін. аспекти діагностики та лікува­н­ня хворих на М. шкіри в Україні очолюють С. Коровін та І. Галайчук.