Меланома

МЕЛАНО́МА (від грец. μέλας (μέλανος) — чорний і őγχωμα — пухлина) — злоякісна пухлина нейроектодермальної природи. Термін «М.» 1838 запропонував шотланд. учений Р. Карсвелл. Як самост. захворювання вперше описав 1806 франц. лікар Р. Лаєнек. Загальновизнана в онкології назва цієї патології — злоякісна меланома (malignant melanoma). Ін. терміни, які у сучас. літературі вже втратили своє значення, — меланобластома, меланомалігнома, меланосаркома, меланоцитома, меланокарцинома, невокарцинома. М. шкіри доступна для візуал. скринінгу. Зазвичай, пухлина розвивається на фоні пігмент. або безпігмент. родимих плям (невусів) з ознаками актив. росту та передрак. меланозу шкіри. М. виникає з меланоцитів — клітин, що продукують пігмент меланін, тому М. переважно має темний колір. Рідше діагностують безпігментні форми пухлин. Найчастішою локалізацією М. є шкіра кінцівок, тулуба, голови та шиї (90 %). Значно рідше (5–7 %) М. виникає в ділянці кон’юктиви, хоріоїдал. оболонки ока, і зовсім рідко (1–2 %) — в ділянці мозк. оболонок головного та спин. мозку, слиз. оболонки носа, порожнини рота, стравоходу, піхви, прямої кишки. Майже з однаковою частотою зустрічається у чоловіків і жінок після 20 р. Інколи виявляють вроджені М. Частота захворювання на М. шкіри складає 1–10 % щодо усіх злоякіс. пухлин шкіри та 0,3–0,9 % відносно заг. кількості злоякіс. новоутворень людини. За даними Міжнар. протирак. союзу, стандартизовані показники для М. у різних країнах світу становлять 0,1–6,9 випадків на 100 тис. населення. У країнах Серед. Азії корінне насел. хворіє на М. у 3,5 раза рідше, ніж представники ін. національностей. У структурі захворюваності на злоякісні новоутворення шкіри М. складає не більше 10 %, однак летальність серед померлих із пухлинами цієї локалізації становить 80 %. Фактори, що сприяють виникненню М.: травма невусів, гормонал. зміни, ультрафіолетове випромінювання (інсоляція) тощо. Клін. ознаками М. є поява на шкірі безболіс. пухлини, іноді схожої на «бородавку», зміна пігментації, яка з часом набуває темно-бурого або чорного кольорів, поява навколо пухлин. осередку почервоніння, поверхн. тріщин новоутворення, виразки та кровоточивості. Клін. діагностика М.: візуал. огляд шкіри та пухлини, бажано із застосуванням дерматоскопу, пальпація зони розташування регіонар. лімфатич. вузлів, визначення клін. стадії захворювання за TNM класифікацією. За необхідності для диференц. діагностики додатково призначають радіоідентифікацію пухлини за допомогою ізотопу фосфору (32Р). За класифікацією амер. ученого В. Кларка виділяють 4 клін.-анатом. форми М.: І — поверхнева М. з горизонтал. ростом; ІІ — вузлова, або нодулярна; IІІ — лентиго-меланома, IV — акральна лентиго-меланома. Морфол. верифікація діагнозу М.: світлове мікроскоп. дослідж. особливостей росту пухлини, видал. за всіма правилами абластики й радикалізму з визначенням морфол. прогностич. критеріїв перебігу захворювання: рівня інвазії за амер. ученим В. Кларком та мікрометрич. параметрів товщини новоутворення за А. Бреслоу, яка є найбільш об’єктив. показником пухлин. прогресії. У зв’язку з різноманітністю клін. проявів М., частота діагностич. помилок становить 18–40 %. У склад. сумнів. випадках, зокрема при наявності безпігмент. форм пухлин, застосовують імуногістохім. метод диференц. діагностики. Гістологічно виділяють наступні типи клітин, що у різних сполученнях можуть входити до складу М.: епітеліоподібні, веретеноподібні, невусоподібні, балоноподібні. Лікування М.: при І і ІІ стадіях — хірургічне, при ІІІ та IV стадіях — комплексне лікування за призначенням лікаря та індивідуал. статусом пацієнта (хіміо- та променева терапія, ад’ювант. режим, біотерапія, зокрема цитокінотерапія (інтерферон), вакцинотерапія). В Україні засн. школи з морфол. діагностики злоякіс. М. та новоутворень шкіри, що їм передують, у 1970-х рр. була К. Ганіна. Разом зі своїми учнями (Л. Налєскіна, Л. Поліщук, О. Хвиля) вона започаткувала новий напрям у галузі онкоморфології — цитогенет. діагностику передпухлин. процесів в організмі та злоякіс. пухлин, зокрема із пігмент. тканини, яка виявилася більш інформатив. для характеристики фенотип. проявів злоякіс. росту. З часом цей напрям дослідж. виділено в окремий розділ онкології — онкогенетику. Клін. аспекти діагностики та лікування хворих на М. шкіри в Україні очолюють С. Коровін та І. Галайчук.

Літ.: Даниель-Бек К. В., Колобяков А. А. Злокачественные опухоли кожи. Москва, 1979; D. Austin, P. Reynolds. Occupation and malignant melanoma; Pigmentary traits, ultraviolet radation and identification of high-risk population // Epidemiology of malignant melanoma. Berlin, 1986; Ганина К. П., Налескина Л. А. Злокачественная меланома и предшествующие изменения кожи. К., 1991; Галайчук І. Й., Бабанли Ш. Р. Меланома шкіри: організаційні питання профілактики і своєчасної діагностики // Вісн. наук. дослідж. 2003. № 4; Коровин С. И., Кукушкина М. Н. Адъювантная терапия больных с метастазами меланомы кожи в регионарных лимфатических узлах // Онкология. 2007. № 9(4); Онкологія. Вибрані лекції. К., 2010; Коровин С. И. Меланома кожи: достижения и перспективы в диагностике и лечении // Онкология. 2013. № 15(2).

В. Ф. Чехун

Розмір шрифту

Меланома

Рекомендована література

Інформація про статтю

Схожі статті