Менакер Яків Леонтійович

МЕНА́КЕР Яків Леонті­йович (20. 07. 1923, м. Первомайськ Херсон. губ., нині Микол. обл.) — письмен­ник. 1929–40 мешкав з родиною у с. Котюжани (Мурованокуриловец. р-ну Вінн. обл.). Урятований від голод. смерті 1932–33 матірʼю, яка була зав. місц. держ. притулку для дітей «ворогів народу». 1940 за влас. бажа­н­ням до­строково при­званий на військ. службу. Учасник 2-ї світової війни, на першому етапі якої потрапив в оточе­н­ня, далі — до табору військовополонених, звідки втік. Пере­ховувався у рідних місцях, де став свідком, а в подальшому літописцем масового нище­н­ня нацистами євреїв. Потім — знову на фронті. Після війни повернувся додому, навч. на юрид. факультеті Львів. університету. Від 1958 — у м. Челябінськ (РФ), від 1979 — в Ізраїлі. Автор мемуарно-докум. публікацій, присвяч. трагіч. дійсності 1-ї пол. 20 ст. в Україні. Пише російською мовою, але зі знач. вкрапле­н­нями української, що збагачує його стиль та образність і на­ближує її до народної. 1983 опублікував у ж. «Сучасність» власне свідче­н­ня про голодомор 1932–33 у Котюжанах та навколиш. селах, яке прийнято як документ під час роз­гляду цього злочину в Сенаті США. Упродовж десятиріч працював над трилогією «Без­дна» (охоплює період 1929–53), ви­даної в Єрусалимі 2008–11, — оповід­дю за канвою влас. жит­тєпису про примус. колективізацію, голодомор, 2-у світову війну, євр. голокост. М. належить також вид. про рад. ре­пресов. військовиків «Заговорщики, их сподвижники и сообщники», що ви­йшло 3-ма частинами в Єрусалимі (1990; 1994; 1998).

Завантажити статтю