Менакер Яків Леонтійович
МЕНА́КЕР Яків Леонтійович (20. 07. 1923, м. Первомайськ Херсон. губ., нині Микол. обл.) — письменник. 1929–40 мешкав з родиною у с. Котюжани (Мурованокуриловец. р-ну Вінн. обл.). Урятований від голод. смерті 1932–33 матір’ю, яка була зав. місц. держ. притулку для дітей «ворогів народу». 1940 за влас. бажанням достроково призваний на військ. службу. Учасник 2-ї світової війни, на першому етапі якої потрапив в оточення, далі — до табору військовополонених, звідки втік. Переховувався у рідних місцях, де став свідком, а в подальшому літописцем масового нищення нацистами євреїв. Потім — знову на фронті. Після війни повернувся додому, навч. на юрид. факультеті Львів. університету. Від 1958 — у м. Челябінськ (РФ), від 1979 — в Ізраїлі. Автор мемуарно-докум. публікацій, присвяч. трагіч. дійсності 1-ї пол. 20 ст. в Україні. Пише російською мовою, але зі знач. вкрапленнями української, що збагачує його стиль та образність і наближує її до народної. 1983 опублікував у ж. «Сучасність» власне свідчення про голодомор 1932–33 у Котюжанах та навколиш. селах, яке прийнято як документ під час розгляду цього злочину в Сенаті США. Упродовж десятиріч працював над трилогією «Бездна» (охоплює період 1929–53), виданої в Єрусалимі 2008–11, — оповіддю за канвою влас. життєпису про примус. колективізацію, голодомор, 2-у світову війну, євр. голокост. М. належить також вид. про рад. репресов. військовиків «Заговорщики, их сподвижники и сообщники», що вийшло 3-ма частинами в Єрусалимі (1990; 1994; 1998).