Менжинський В’ячеслав Рудольфович

МЕНЖИ́НСЬКИЙ Вʼячеслав Рудольфович (19(31). 08. 1874, С.-Петербург — 10. 05. 1934, с. Архангельське Моск. обл.) — політичний діяч, один із керівників радянських органів державної без­пеки. Закін. юрид. факультет С.-Петербур. університету (1898), працював присяжним повіреним. За­ймався літ. діяльністю, в «Зеленом сборнике стихов и прозы» (1905) на­друкував повість «Роман Демидова», в альманасі «Проталина» (т. 1, 1907; обидва — С.-Петербург) — повість «Иисус: Из книги Варав­вы». По­стійно спілкувався з ві­домими митцями «Срібного віку», зокрема поетом та критиком І. Оре­усом, був чл. літ. гуртка Ю. Верховського. Від 1895 брав участь у рос. с.-д. русі, проводив заня­т­тя у вечір. школах для робітників, нелегал. гуртках. 1902 вступив до РСДРП, 1903 при­єд­нався до фракції більшовиків. 1905 — чл. військ. організації С.-Петербур. комітету РСДРП(б), ред. г. «Казарма». 1906 заарешт., але звільнений на поруки, після чого втік за кордон через Фінляндію. Проживав у Бельгії, Швейцарії, Франції, США, спільно з О. Бог­дановим від­крив марксист. школу для рос. емі­грантів у м. Болонья (Італія). У липні 1917 повернувся до Росії, став чл. Бюро військ. організації при ЦК РСДРП(б). Під час більшов. пере­вороту 1917 у Петро­граді (нині С.-Петербург) — чл. Петрогр. військ.-рев. комітету, його комісар у Держ. банку Росії. У січні–квітні 1918 — нар. комісар фінансів РСФРР, квітні–листопаді 1918 — консул РСФРР у Берліні, звідки висланий за більшов. пропаганду. Від грудня 1918 — чл. колегії нар. комісаріату закордон. справ РСФРР; від травня 1919 — за­ступник, згодом — нар. комісар робітничо-селян. інспекції УСРР, чл. колегії ВУЧК. Брав участь у ліквідації антибільшов. пов­стань, що від­бувалися в Україні, боротьбі з політ. су­противниками більшовиків. Від вересня 1919 — уповноважений Особл. від­ділу та чл. президії ВЧК; у лютому–липні 1920 — за­ступник нач., у липні 1920 — липні 1922 — нач. Особл. і Секретно-політ. від­ділів ВЧК; від липня 1922 — чл. колегії ГПУ при НКВС РСФРР. Один із кер. контр­розвідув. оператив. заходів із затрима­н­ня британ. роз­відника С. Рейлі (операція «Трест»). Від вересня 1923 — 1-й за­ступник голови ОГПУ СРСР. Фактично виконував обовʼязки кер. органу держ. без­пеки, оскільки Ф. Дзержинський по­стійно працював у Вищій раді нар. господарства СРСР. Після його смерті у липні 1926 очолив ОГПУ СРСР. Використовував органи держ. без­пеки у боротьбі з політ. опонентами ген. секр. ВКП(б) Й. Сталіна в СРСР і за кордоном. Під керівництвом М. вони також придушували селян. пов­ста­н­ня, що від­бувалися під час суціл. колективізації с. господарства. Під­писував оперативні накази щодо депортацій роз­куркулених селян. родин у від­далені р-ни країни, керував під­готовкою судових процесів за сфальсифіков. справами. Помер від серц. нападу. 1938 на процесі т. зв. право-троцькіст. блоку в смерті М. звинуватили колиш. за­ступника голови ОГПУ Г. Ягоду, але пере­конливих доказів не було на­дано. Прах М. роз­міщено у Кремлів. стіні на Красній площі.

Завантажити статтю