Меноніти
МЕНОНІ́ТИ — одна з найстарших течій у протестантизмі. Виникла у 1530-х рр. у Нідерландах. Назва походить від імені одного з перших керівників Менно Симонса (1492–1559) — католицького священика із Фрисландії, який розчарувався в католицизмі та приєднався до соціально-політичних і релігійних вимог протестантів та взяв участь у формуванні цього релігійного руху. М. вважають себе «громадами святих», «відродженими богообранцями». Окрім загальнопротестантських принципів (спасіння особистою вірою, загальне священство, усвідомлене хрещення по вірі), основними положеннями віровчення менонітів є омивання ніг, відмова від військової служби і присяги та низка інших догматів й приписів, що спричинили самоізоляцію менонітів від суспільства й держави.
Через переслідування у Нідерландах вони змушені були іммігрувати до інших країн, зокрема Речі Посполитої та Російської імперії. В Україні з’явилися після указу імператриці Катерини ІІ у 1787, згідно з яким їхнім поселенням даровані соціально-економічні привілеї та пільги. Спочатку поселилися на правому березі Дніпра в р-ні Хортиці, їм також відведено землі у Таврійській губернії поблизу р. Молочні Води. Соціально-економічні пільги дозволили їм зосередити у своїх руках значний капітал, за рахунок якого вони збільшували власні землеволодіння: станом на 1916 — понад 1 млн десятин землі, переважно на українські території. М., які переїжджали у ці поселення, з етнічного походження були фламандцями, голландцями, фризами і нижніми саксонцями. Укладання шлюбів тільки всередині своєї конфесійної спільноти призвело до формування етноконфесійних громад, що сприяло створенню соціальної системи зі специфічними інститутами самоуправління, судочинства, суспільного страхування, соціального забезпечення і конфесійної освіти. Ця особливість, що традиційно зберігається донині, підтримує підвищену релігійність серед населення, яке сповідує менонітство.
У радянський період значну частину менонітів у 1930–40-х рр. депортовано з України до Сибіру, Казахстану, Середньої Азії. Неоднорідний етнічний склад (фламандці, саксонці, голландці, фризи та інші) і соціальний стан спричинили формування різних їхніх течій, серед яких — апостольські християни, єрусалимські друзі, вюстівське братство, гюпферство. В Україні та Росії сформувалися 2 найбільш поширені напрями менонітства: церковне і братське (1963 останні вступили в Союз євангельських християн-баптистів). Загалом у світі нараховують бл. 500 тис. менонітів, які проживають у США, Канаді, Нідерландах, Німеччині та інших країнах. Після нападу Німеччини на СРСР 1941 М. з української території депортовано у північні райони РФ, з відновленням незалежності України вони почали повертатися до попередніх місць проживання.
Нині в Україні діють 7 менонітських організацій, переважно у Запорізькій обл.
Рекомендована література
- Осташева Н. В. На переломе эпох...: Меннонитское сообщество Украины в 1914–1931 гг. Москва, 1998;
- Яроцький П. Л. Релігієзнавство. К., 2004;
- Хрящевська Л. Переселення менонітів у південні райони України // Краєзнавство. 2009. № 1–2.
Завантажити статтю
