Метеорологія народна

МЕТЕОРОЛО́ГІЯ НАРО́ДНА – тривале емпіричне спостереження за поведінкою тварин і рослин, їхнім станом, реакцією на різні явища в довкіллі, стереотипізоване людиною та спрямоване на досягнення успіху у виробничо-господарських справах, ладу в побуті й родині, доб­рого настрою. Щоб забезпечити своє існування, людина змушена була пізнати на емпір. рівні закономірний зв’язок явищ довкілля. Насамперед набуті знан­ня підпорядковувалися осн. заняттям, зокрема тим, що особ­ливо залежали від природно-клімат. умов. Таким госп. заняттям для мешканців етніч. тер. України було хліборобство. Воно вимагало від селянина знань — безпосеред. (предмет занять) і опосередк. (природні явища), що могли впливати на його результати. Сонце, Зорі, Вітер, Дощ — не лише міст. образи, реалії, що супроводжували селянина в повсякден. праці. Вивчаючи їхню справжню силу, він матеріалізував колишні ідилічні уявлення, що перетворювалися на знан­ня. Бачення окремих природ. закономірностей людина концентрувала в прикметах, що легко засвоювалися й відшліфовувалися в процесі праці та ставали точнішими, достовірнішими. Не вміючи пояснити природні закони, їхню взаємозумовленість, але помічаючи, що певні явища неодмінно спричинюють майже завжди адекватні наслідки, люди набували позитив. практ. знань. Так створювалася наука метеорологія. Людина спостерігала за поведінкою птахів, комах, тварин, ростом рослин, розташуванням та станом небес. світил і з часом могла достатньо точно передбачати зміну температури, атмо­сферні опади на різні часові проміжки — від доби до тижня, місяця, навіть року. Подальші перспективи хлібороби визначали, зважаючи на кількість опадів, морози, іній, початки брунькування дерев, приліт птахів тощо. Якщо, скажімо, сніг лягав на промерзлий ґрунт, то віками здобутий досвід хлібороба безпомилково підказував: посіви спаряться і загинуть без доступу повітря, а насіння бур’янів збережеться. У цьому випадку для боротьби зі стихією застосовували простий, але ефектив. засіб — виганяли на поле худобу, яка, проламуючи крижаний панцир, рятувала посіви. Ідеал. вважали умови, коли багато снігу випадало на непромерзлу землю. Якщо під вагою снігу вгиналися гілки дерев — бути доброму врожаю. Тривалий час нема снігу — на неврожай. «Зима без снігу — стіл без хліба» — застерігали хлібороби. Раділи, коли багато снігу випадало саме у 2-й пол. січня («на Голодну кутю») — сніг захищав від морозів тендітні живі паростки в землі. Якщо з’являлося багато інею на деревах на поч. року, це втішало селянина. Сухий промерзлий сніг пропускав повітря та різні мікроелементи, що добре впливали на мікросередовище насіння. Високе голубе небо, мерехтливі чисті зорі в січні, коли на землі не було багато снігу, змушували хвилюватися за долю майбут. врожаю. Майже повсюдно в Україні швидке танення снігу сприймали як добру прикмету: «Вода зразу велика — хліб уродить добрий»; «Тане сніг швидко — зародить хліб рясно, розтає поволі — вродить не дуже». Однак у Карпатах повільне танення снігу насичувало гір. глинистий ґрунт, не вимиваючи з нього поживні речовини. Було дещо рац. і в таких передбаченнях, які, на перший погляд, видавалися містич., наївними: «Перший великий грім — на врожай», «Грім на голе дерево — на неврожай», «Якщо загримить від заходу, то буде літо врожайне». Грім завжди вважали хорошою ознакою: він наближав тепло; надто ранній грім міг «сигналізувати» про завчасне проростання посівів. З острахом спостерігали за ранк. сухими блискавками або т. зв. сухим туманом, коли злак. рослини «вибивалися в цвіт». Це явище, на думку хлібороба, спричиняло марнування зерна. Відомо, що найчутливіше на зміну погоди реагують тварини й птахи. З прильотом журавлів, жайворонків, ластівок селянин ладнав плуга, готував насіння — наставало тепло. Крик деркачів віщував добрий урожай усіх культур. «Коли солов’ї співають у голому лісі — не буде врожаю», «Зозуля закує на голому дереві — на неврожай», «Не буде комарів — не буде вівса», «Багато хрущів — буде врожай проса». Після проростання лугових трав, брунькування дерев висівали овес. У різних місцевостях України за календарем це залежало від клімат. поясу. Але повсюдно адекватно реагували на появу тієї чи ін. рослини. Яру пшеницю добре було сіяти, коли розпускається дуб, а ячмінь — «коли у квіт береться калина». Поява подорожника — добра прикмета стосовно врожаю тих культур, які на той час висівали. Отже, прикмети за природно-клімат. явищами, поведінкою птахів, комах, за появою рослинності — лише незначна частинка стихійно-матеріаліст. передбачень хлібороба, який упродовж віків намагався осягнути зв’язок загадк. для нього законів і явищ природи.

С. П. Павлюк

завантажити статтю