Метеорологія народна

МЕТЕОРОЛО́ГІЯ НАРО́ДНА — тривале емпіричне спо­стереже­н­ня за поведінкою тварин і рослин, їхнім станом, реакцією на різні явища в довкіл­лі, стереотипізоване людиною та спрямоване на досягне­н­ня успіху у виробничо-господарських справах, ладу в побуті й родині, доб­рого на­строю. Щоб забезпечити своє існува­н­ня, людина змушена була пі­знати на емпір. рівні закономірний звʼязок явищ довкі­л­ля. Насамперед набуті знан­ня під­порядковувалися осн. заня­т­тям, зокрема тим, що особ­ливо залежали від природно-клімат. умов. Таким госп. заня­т­тям для мешканців етніч. тер. України було хліборобство. Воно вимагало від селянина знань — без­посеред. (предмет занять) і опосередк. (природні явища), що могли впливати на його результати. Сонце, Зорі, Вітер, Дощ — не лише міст. образи, реалії, що су­проводжували селянина в повсякден. праці. Ви­вчаючи їхню справжню силу, він матеріалізував колишні ідилічні уявле­н­ня, що пере­творювалися на знан­ня. Баче­н­ня окремих природ. закономірностей людина концентрувала в прикметах, що легко засвоювалися й від­шліфовувалися в процесі праці та ставали точнішими, достовірнішими. Не вміючи пояснити природні закони, їхню взаємозумовленість, але помічаючи, що певні явища неодмін­но спричинюють майже завжди адекватні наслідки, люди набували позитив. практ. знань. Так створювалася наука метеорологія. Людина спо­стерігала за поведінкою птахів, комах, тварин, ростом рослин, роз­ташува­н­ням та станом небес. світил і з часом могла до­статньо точно перед­бачати зміну температури, атмо­­сферні опади на різні часові проміжки — від доби до тижня, місяця, навіть року. Подальші пер­спективи хлібороби ви­значали, зважаючи на кількість опадів, морози, іній, початки брунькува­н­ня дерев, приліт птахів тощо. Якщо, скажімо, сніг лягав на промерзлий ґрунт, то віками здобутий досвід хлібороба без­помилково під­казував: посіви спаряться і загинуть без до­ступу повітря, а насі­н­ня бурʼянів збережеться. У цьому випадку для боротьби зі стихією за­стосовували простий, але ефектив. засіб — виганяли на поле худобу, яка, проламуючи крижаний панцир, рятувала посіви. Ідеал. вважали умови, коли багато снігу випадало на не­промерзлу землю. Якщо під вагою снігу вгиналися гілки дерев — бути доброму врожаю. Тривалий час нема снігу — на не­врожай. «Зима без снігу — стіл без хліба» — за­стерігали хлібороби. Раділи, коли багато снігу випадало саме у 2-й пол. січня («на Голодну кутю») — сніг захищав від морозів тендітні живі паростки в землі. Якщо зʼявлялося багато інею на деревах на поч. року, це втішало селянина. Сухий промерзлий сніг пропускав повітря та різні мікро­елементи, що добре впливали на мікросередовище насі­н­ня. Високе голубе небо, мерехтливі чисті зорі в січні, коли на землі не було багато снігу, змушували хвилюватися за долю майбут. врожаю. Майже по­всюдно в Україні швидке тане­н­ня снігу спри­ймали як добру прикмету: «Вода зразу велика — хліб уродить добрий»; «Тане сніг швидко — зародить хліб рясно, роз­тає поволі — вродить не дуже». Однак у Карпатах повільне тане­н­ня снігу насичувало гір. глинистий ґрунт, не вимиваючи з нього поживні речовини. Було дещо рац. і в таких перед­баче­н­нях, які, на перший по­гляд, видавалися містич., наївними: «Перший великий грім — на врожай», «Грім на голе дерево — на не­врожай», «Якщо загримить від заходу, то буде літо врожайне». Грім завжди вважали хорошою ознакою: він на­ближав тепло; надто ран­ній грім міг «сигналізувати» про за­вчасне проро­ста­н­ня посівів. З острахом спо­стерігали за ранк. сухими блискавками або т. зв. сухим туманом, коли злак. рослини «вибивалися в цвіт». Це явище, на думку хлібороба, спричиняло марнува­н­ня зерна. Ві­домо, що найчутливіше на зміну погоди реагують тварини й птахи. З прильотом журавлів, жайворонків, ластівок селянин ладнав плуга, готував насі­н­ня — на­ставало тепло. Крик деркачів віщував добрий урожай усіх культур. «Коли соловʼї спів­ають у голому лісі — не буде врожаю», «Зозуля закує на голому дереві — на не­врожай», «Не буде комарів — не буде вівса», «Багато хрущів — буде врожай проса». Після проро­ста­н­ня лугових трав, брунькува­н­ня дерев висівали овес. У різних місцевостях України за календарем це залежало від клімат. поясу. Але по­всюдно адекватно реагували на появу тієї чи ін. рослини. Яру пшеницю добре було сіяти, коли роз­пускається дуб, а ячмінь — «коли у квіт береться калина». Поява подорожника — добра прикмета стосовно врожаю тих культур, які на той час висівали. Отже, прикмети за природно-клімат. явищами, поведінкою птахів, комах, за появою рослин­ності — лише не­значна частинка стихійно-матеріаліст. перед­бачень хлібороба, який упродовж віків намагався осягнути звʼязок загадк. для нього законів і явищ природи.

Завантажити статтю