Методологія

Визначення і загальна характеристика

МЕТОДОЛО́ГІЯ (від метод і …логія) — сукупність підходів, способів, методів, прийомів і процедур, які застосовують у процесі наукового пізнання та практичної діяльності для досягнення наперед визначеної мети; галузь теоретичних знань та уявлень про сутність і форми, закони, порядок та умови застосування цих підходів і методів.

У науковому пізнанні визначеною метою є отримання об’єктивного істинного наукового знання або побудова наукової теорії та її логічне обґрунтування, досягнення певного ефекту в експерименті, спостереженні абощо. Так говорять про М. фізики, біології, дослідження космосу, соціології, економічної науки.

Практична діяльність може бути спрямована на створення бажаного матеріального чи ідеального предмета, певної дійсної чи віртуальної реальності, на прогнозування та потрібну спрямованість об’єктивного процесу, раціональне функціонування матеріальної системи або її цілеспрямоване трансформування чи модернізацію тощо. У цьому розумінні говорять про М. управління економічними процесами, технологічного переозброєння матеріального виробництва, побудови системи освіти, поєднання центральних і регіональних інтересів, бюджетного планування, ціноутворення.

На основі осмислення теоретичного та соціокультурного досвіду можна стверджувати, що М. як галузь наукового знання розробляє загальні принципи створення нових пізнавальних засобів і правила їх застосування. Основним об’єктом вивчення для М. є продуктивний творчий та дієвий метод, його сутність і сфера функціонування, структура та взаємодія з іншими методами й елементами пізнавального інструментарію, його відповідність характеру досліджуваного об’єкта та зв’язок із пізнавальною метою або цілями практичної діяльності. М. з’ясовує умови перетворення позитивних наукових знань про дійсність у метод подальшого пізнання цієї дійсності, виявляє ефективність та межі продуктивного застосування методу. Особливо важливим принципом М. є обґрунтування положення про метод як систему, складність і багатогранність змісту методу, який містить знання різних якісних характеристик і багатоманітність рівнів — від принципів філософського значення до безпосередніх наукових знань про конкретний об’єкт. Це зумовлює закономірність розгортання методу в систему в процесі його теоретичного і практичного функціонування.

М. розробляє типологію методів, основними серед яких є індуктивний та дедуктивний, аналітичний і синтетичний, структуралістський і системний, діалектичний та дискурсивний, лінійний і нелінійний, аксіологічний і комунікативно-інформаційний методи. Кожен із них розгортається в організовану ієрархію конкретних методів і прийомів. Відповідно до цього структурується власне методологічне знання, утворюючи відносно самостійні теоретичні системи і відображаючи відповідні їм стилі мислення.

Однією з найбільш розвинених методологічних теорій нині є методологія науки. Ученням про метод узагалі та філософський метод зокрема виступає філософська М. Філософський метод, розгортаючись у систему, вбирає основний зміст філософського знання. Тому філософська М. у знарядійному відношенні збігається з філософією. Оскільки сфера філософії містить різноманітні філософські системи і течії, то відповідно філософська М. — множинність М., де вирізняються якісно своєрідні методологічні системи. Жодна з філософських М. не може набувати ролі абсолютного пізнавального інструментарію. Кожна з них має сенс і стає продуктивною лише в межах предметної галузі, окресленої її основоположними принципами. Намагання надати конкретній М. універсального пізнавального засобу завдає шкоди і науці, і безпосередньо методологічній теорії, як це мало місце з діалектико-матеріалістичною М. Тому дослідники у своїх методологічних орієнтаціях дотримуються принципу методологічного плюралізму.

М. як систематичне вчення про метод виникла у філософії Нового часу, зокрема у філософії англійського мислителя Ф. Бекона та французького філософа і математика Р. Декарта, для критичного осмислення методів дослідження та пошуків надійних підстав істинності знання. Великий внесок у розвиток М. зробили нідерландський філософ Б. Спіноза, німецькі філософи Ґ. Ляйбніц, І. Кант, Ґ. Геґель, К. Маркс, Е. Гуссерль, австрійські філософи Е. Мах і К.-Р. Поппер, французький філософ і математик Ж.-А. Пуанкаре, американський філософ і математичний логік В. Куайн, англійський логік і математик Б. Рассел, канадський методолог і біолог Л. фон Берталанфі, український мислитель-природознавець, засновник учення про біосферу і ноосферу В. Вернадський, український філософ П. Копнін та ін.

Завантажити статтю