Методологія

МЕТОДОЛО́ГІЯ (від метод і …логія) — сукупність підходів, способів, методів, прийомів і процедур, які застосовують у процесі наукового пізнання та практичної діяльності для досягнення наперед визначеної мети; галузь теоретичних знань та уявлень про сутність і форми, закони, порядок та умови застосування цих підходів і методів. У процесі наук. пізнання визначеною метою є отримання об’єктив. істин. наук. знання або побудова наук. теорії та її логічне обґрунтування, досягнення певного ефекту в експерименті чи спостереженні тощо. Так говорять про М. фізики, біології, пізнання космосу, соціології, екон. науки. Практ. діяльність можна скеровувати на створення бажаного матеріал. чи ідеал. предмета, певної дійс. чи віртуал. реальності, на прогнозування та потрібну спрямованість об’єктив. процесу, рац. функціювання матеріал. системи або її цілеспрямов. трансформування чи модернізацію тощо. У цьому розумінні говорять про М. упр. екон. процесами, технол. переозброєння матеріал. виробництва, побудови системи освіти, поєднання центр. і регіон. інтересів, бюджет. планування, ціноутворення. Осмислюючи теор. та соціокультур. досвід, М. як галузь наук. знання розробляє заг. принципи створення нових пізнавал. засобів і правила їх застосування. Осн. об’єкт вивчення для М. — продуктив. твор. та дієвий метод, його сутність і сфера функціювання, структура та взаємодія з ін. методами й елементами пізнавал. інструментарію, його відповідність характеру досліджуваного об’єкта та зв’язок із пізнавал. метою або цілями практ. діяльності. М. з’ясовує умови перетворення позитив. наук. знань про дійсність у метод подальшого пізнання цієї дійсності, виявляє ефективність та межі продуктив. застосування методу. Особливо важливим принципом М. є обґрунтування положення про метод як систему, складність і багатостанність змісту методу, який містить знання різних якіс. характеристик і багатоманітність рівнів — від принципів філос. значення до безпосеред. наук. знань про конкрет. об’єкт. Це зумовлює закономірність розгортання методу в систему в процесі його теор. і практ. функціювання. М. розробляє типологію методів, осн. серед яких виступають індуктив. та дедуктив., аналіт. і синтетич., структураліст. і систем., діалектич. та дискурсив., ліній. і неліній., аксіол. і комунікативно-інформ. методи. Кожен із них розгортається в організов. ієрархію конкрет. методів і прийомів. Відповідно до цього структурується саме методол. знання, утворюючи відносно самост. теор. системи і відображаючи відповідні їм стилі мислення. Однією з найбільш розвинених методол. теорій нині є М. науки. Ученням про метод узагалі та філос. метод зокрема виступає філос. М. Філос. метод, розгортаючись у систему, вбирає осн. зміст філос. знання. Тому філос. М. у знарядій. відношенні збігається з філософією. Оскільки сфера філософії містить різноманітні філос. системи і течії, то відповідно філос. М. — множинність М., де вирізняються якісно своєрідні методол. системи. Жодна з існуючих філос. М. не може набувати ролі абсолют. пізнавал. інструментарію. Кожна з них має сенс і стає продуктивною лише в межах предмет. області, окресленої її основополож. принципами. Намагання надати конкрет. М. універсал. пізнавал. засобу завдає шкоди і науці, і самій методол. теорії, як це мало місце з діалектико-матеріаліст. М. Тому дослідники в своїх методол. орієнтаціях дотримуються принципу методол. плюралізму. М. як системат. учення про метод виникла у філософії Нового часу, зокрема у філософії англ. мислителя Ф. Бекона та франц. філософа і математика Р. Декарта, для крит. осмислення методів дослідж. та пошуків надій. підстав істинності знання. Великий внесок у розвиток М. зробили нідерланд. філософ Б. Спіноза, нім. філософи Ґ. Ляйбніц, І. Кант, Ґ. Геґель, К. Маркс, Е. Гуссерль, австр. філософи Е. Мах і К.-Р. Поппер, франц. філософ і математик Ж.-А. Пуанкаре, амер. філософ і матем. логік В. Куайн, англ. логік і математик Б. Рассел, канад. методолог і біолог Л. фон Берталанфі, укр. мислитель-природознавець, засн. учення про біосферу і ноосферу В. Вернадський, укр. філософ П. Копнін та ін.

Літ.: Логика научного исследования. Москва, 1965; Фейерабенд П. Избранные труды по методологии науки / Пер. с англ. и нем. Москва, 1986; Методологическое сознание в современной науке. К., 1989; Баскаков А. Я., Туленков Н. В. Методологія наукового дослідження: Навч. посіб. 2-е вид. К., 2004; Ушаков Е. В. Введение в философию и методологию науки. 2-е изд. Москва, 2008; Основи методології та організації наукових досліджень: Навч. посіб. К., 2010.

П. Ф. Йолон

Розмір шрифту

Методологія

Рекомендована література

Інформація про статтю

Схожі статті