Медицина морська

МЕДИЦИ́НА МОРСЬКА́  — галузь медичної науки профілактичного напряму, що вивчає теорію та практику охорони здо­ров’я на водному транспорті. Її метою є дослідж. умов праці та побуту моряків, а також вироб­лення наук. обґрунтованих профілакт. заходів спрямов. на запобігання профес. захворюванням. М. м. — міждисциплінарна галузь. 1861 у Рос. імперії вперше у світі розпочато видання ж. «Медицинскія прибавленія къ “Морскому сборнику”» (від 1911 — «Морской врачъ»). В осн. мор. державах світу подібні видання з’явилися пізніше: 1864 — у Франції, 1894 — Італії, 1907 — США, 1915 — Англії. Так були закладені принципи спеціальності «мор. медицина». У цей період галузь розглядали в аспекті військ.-мор. медицини. Мор. лікарі брали участь у проектуванні, контролі будівництва та приймал. випробуваннях суден. Серед видат. організаторів військ.-мор. медицини — Д. Синопеус, А. Бахерахт, К. Розенберг, В. Кудрін. Відомі також зарубіжні мор. лікарі Д. Лінд та Ґ. Блейн, які стали засн. М. м. у Великій Британії. 1858 у Рос. імперії створ. перше наук. товариство мор. лікарів у С.-Пе­тербурзі, а згодом і в ін. порт. містах. Велике значення для розвитку М. м. мало формування нових мед. галузей: суднової гігієни і санітарії, клін. напряму М. м., у 1970-х рр. — вивчення проблеми адаптації людини до життєдіяльності в умовах Світ. океану. У 1960-х рр. на міжнар. симпозіу­мах були визначені методологія, актуал. проблеми і завдання М. м. В Україні центром вивчення галузі є Одеса. Знач. внесок у розвиток М. м. зробили укр. учені: М. Ясиновський, Л. Алейникова, Ю. Курако, І. Герцен, А. Лобенко, В. Волянський, А. Войтенко, В. Лісобей, Л. Шафран та ін. Для надання вищої мор. мед. освіти 1977 у складі Одес. мед. інституту на базі факультету удосконалення лікарів організовано клін. каф. М. м. (перший зав. — М. Денисюк; нині — каф. профпатології, клін. лаборатор. та функціонал. діагностики, зав. — О. Ігнатьєв), осн. мета якої — післядипломне навч. лікарів за спеціальністю «судновий лікар». 1992 каф. разом із лікувал.-профілакт. закладами мор. транспорту увійшла до складу НВО «Медицина транспорту», що підвищило рівень мед. забезпечення моряків та сприяло розвитку М. м. як наук. дисципліни. Каф. також є засн. наук.-пед. мед. школи «Фізіологія і патологія адаптації людини до умов Світ. океану». Співроб. каф. видано «Справочник судового врача» (К., 1983; 1992), посібник «Неот­ложные состояния и экстренные мероприятия при заболеваниях внутренних органов у моряков» (1991), «Справочник мероприятий первой медицинской помощи и профилактики отравлений, повреждений и заболеваний, связанных с морской перевозкой опасных грузов» (1992; обидва — Одеса), монографію «Адаптация человека к условиям Мирового океана» (К., 1997), «Атлас опасных для человека животных Мирового океана» (О., 1998; українською мовою — Т., 2012), «Медицина туризма и путешествий» (О., 2013) та ін. З метою наук. розроблення питань адаптації людини до умов Світ. океану та роботи на суднах, життєзабезпечення моряків, вивчення особливостей епідеміології, діагностики, лікування та профілактики захворювань працівників водного транспорту 1997 в Одесі організовано Укр. НДІ мор. медицини (дир. — А. Лобенко), який був визнаний практ. цент­ром ВООЗ із проблем М. м. Провідні мор. держави (Велика Британія, Португалія, Греція, країни Скандинавії тощо) офіційно визнають М. м. як окрему спеціальність. У ВООЗ організовано департамент із мор. медицини, низку конвенцій Міжнар. організації праці присвячено проб­лемам галузі. Під егідою ВООЗ і Міжнар. організації праці кожні 2 р. проходять міжнар. симпозіуми з М. м. Неодноразово міжнар. наук.-практ. конф. проводили в Одесі (1976, 1992, 1997, 1999, 2003, 2005, 2008, 2011, 2013, 2015). У фізіології мор. праці профес. діяльність суднових фахівців розглядають як специфіч. вид трудової діяльності (враховуючи єдність зони праці та відпочинку), за постій. впливу склад. комплексу факторів зовн. середовища, суттєвого перевищення сан. норм шуму, вібрації, електромагніт., інфрачервоних випромінювань, частою зміною часових поясів та метеокліматич. зон, високого психоемоц. напруження. Все це призводить до того, що захворюваність мор. фахівців у морі суттєво перевищує аналогіч. показник на березі. Тех. досягнення остан. років внесли суттєві зміни в судноводіння, мореплавство та М. м. Змінилися умови й організація праці на морі та у внутр. водах, а також структура захворюваності на флоті. Незважаючи на процеси, що відбуваються в мор. галузі України протягом остан. десятиріч, М. м. залишається необхідною й нині. Оскільки профес. група «моряк» існує та працює на суднах іноз. судновласників, є потреба в ціліс. моніторингу її стану здоров’я. Сучас. судновласник чітко знає, що «придатний за станом здо­ров’я моряк — безпечний моряк» (фінський науковець Х. Саарні). Це гарантує безпечність суден та екіпажів. Мед. огляди моряків допомагають запобігти або попередити захворювання, тому їх повинні здійснювати за єдиними критеріями. Також важливими залишаються питання інфекц. безпеки укр. мор. портів, проблеми епідеміології та попередження інфекц. захворювань у працівників флоту і морегосп. комплексу. Ці та інші питання розроблення нових мед. технологій, впровадження в практику мед. супроводу плавскладу сучас. стандартів діагностики, лікування та реабілітації, вдосконалення роботи мед. комісій із проведення поперед. та період. медоглядів розглядає Всеукр. асоц. мор. медицини. Питання галузі висвітлює «Вісник морської медицини» (засн. 1997).

Завантажити статтю