Міксат Калман

МІ́КСАТ Калман (Mikszáth Kálmán; 16. 01. 1847, містечко Склабоня, комітат Ноґрад, Австрія, нині округ Вельки Кртіш, Словаччина — 28. 05. 1910, Будапешт) — угорський письменник. Почес. чл. Угор. АН (1889). Студіював право в Будапешт. університеті (1866–70). У 1871–73 — на держ. службі, тоді ж опублікував перші оповідання в будапешт. періодиці, потім був ред. журналу народниц. спрямування. 1878 переїхав у м. Сеґед (Угорщина), де співпрацював з місц. г. «Szegedi Napló», публікував численні нариси й оповідання, сюжет. основою яких були гуморист. ситуації, анекдоти, епізоди з життя дріб. дворян, чиновників, адвокатів. 1881 повернувся до Будапешта, працював пом. ред. часопису «Ország-Világ». Успіх М. принесли зб. новел «A tót atyafiak» («Брати-словаки», 1881) і «A jó palócok» («Добрі половці», 1882), в яких із симпатією та гумором відтворив побут словац. селян. У романах «Szent Péter esernyője» («Парасолька святого Петра», 1895), «Bes­zter­ce ostroma» («Облога Бестерце», 1896), «Egy választás Magyaror­szágon» («Вибори в Угорщині», 1898), «A fekete város» («Чорне місто», 1911), повісті «A gavallé­rok» («Кавалери», 1897; усі — Бу­дапешт) викривав вади бурж. ладу в Угорщині, морал. деградацію і паразитизм дворянства. Творчість М. вирізняється добродуш. гумором, часто сумним або іроніч., ретел. опрацюванням різноманіт. і колорит. персонажів, яскравим сюжетом, що переплітається з другоряд. та ретроспектив. сюжет. лініями. М. далекий від моралізування, якогось тиску на читача, нав’язування йому своєї думки, обмежуючись описом або максимально короткими зауваженнями від свого імені чи від імені персонажів. М. близькі проблеми суспільства того часу: він наочно показував і проблеми бідного селянства, і боротьбу угор. патріотів, і обмеженість чиновників та дворянства. М. — яскраво виражений романтик, в його романах завжди є місце коханню, він майстер метафор і влуч. аналогій, які вкладає в уста своїх героїв. За деякими творами М. поставлено п’єси й знято кінофільми. Його твори перекладені багатьма мовами, окремі з них українською мовою переклали І. Франко, Марко Черемшина, М. Ставнича, І. Поплавський, Ф. Беркут, С. Панько, М. Томчаній, К. Бібиков.

Завантажити статтю