Мікробіології і вірусології Інститут ім. Д. Заболотного НАНУ

Визначення і загальна характеристика

МІКРОБІО­ЛО́ГІЇ І ВІРУСОЛО́ГІЇ Ін­ститут ім. Д. Заболотного НАНУ — науковий центр досліджень у галузях систематики, фізіології, біо­хімії мікроорганізмів, біо­технології, екології та за­гальної вірусології. Засн. 1928 у Києві завдяки наполегливості видат. укр. мікробіо­лога та епідеміолога академік і президента ВУАН Д. Заболотного (1-й дир., від 1930 — його імені) як Ін­ститут мікробіо­логії і епідеміології Нар. комісаріату освіти УСРР, 1931 пере­дано ВУАН, від 1944 — Ін­ститут мік­робіо­логії, від 1963 — сучасна назва. У перші роки роз­почато дослідж. у галузях заг., ґрунт. та мед. мікробіо­логії. Ви­вчали пере­важно патоген­ні мікроорганізми, роз­робляли ефективні засоби боротьби з інфекц. хворобами людини і тварин: проведено дослідж. мікрофлори ґрунтів, фізіології різних мікроорганізмів у звʼязку з умовами існува­н­ня, створ. методи викори­ста­н­ня мікробіол. процесів у с.-г. виробництві та промисловості. Від 1931 організовано від­діли тех. мікробіо­логії, фітопатоген. мікроорганізмів, лаб. мікології, біо­хімії та бактеріо­графії. Зуси­л­ля наук. спів­роб. концентрували над роз­вʼяза­н­ням фундам. питань мікробіо­логії. Осн. напрям — ви­вче­н­ня мікроорганізмів і бактеріофагів, закономірностей їхнього пошире­н­ня в природі, дослідж. їхньої фізіології у звʼязку з умова­ми прожива­н­ня, роз­робле­н­ня та вдо­­сконале­н­ня методів культивува­н­ня. Водночас досліджували про­блеми мінливості мікроорганізмів та бактеріофагів. Ін­ститут став головним у СРСР із про­блем бактеріофагії. Велику увагу при­діляли ви­вчен­ню спонтан­них мутацій і властивостей різних форм мікроорганізмів, роз­роблен­ню при­­йомів їхньої селекції. Виник новий напрям — уче­н­ня про аліментарні мікотоксикози і фізіологію токсино­утворе­н­ня у мікро­скопіч. грибів. 1941–44 еваку­йовано до Уфи (Башкорто­стан, РФ), де він працював у складі Ін­ституту зообіо­логії АН УРСР. Після поверне­н­ня 1944 до Києва в Ін­ституті роз­ширили ви­вче­н­ня продуцентів антибіо­тиків, антибіо­тико­утворе­н­ня, механізмів їх­ньої дії, а також пита­н­ня стійкості мікроорганізмів до антибіо­тиків та систематики бактерій. По­глиблено ви­вчали також мікрофлору ґрунтів, фіксацію атмо­сфер. азоту ґрунт. мікроорганізмами, взаємовід­носини мікроорганізмів із вищими рослинами. Особливе місце в цих дослідж. за­ймали актиноміцети та їхня роль у формуван­ні ґрунт. біо­­ценозів і родючості ґрунтів. Проводять також системат. дослідж. мікроміцетів у звʼязку з біо­синтезом ними біо­логічно актив. речовин — ферментів, токсинів, антибіо­тиків, регуляторів росту тощо. Від 1960-х рр. в Ін­ституті інтенсивно роз­вивається новий напрям — фундам. і прикладні аспекти синтезу білка мікроорганізмами на нехарч. сировині. Проводять широкі дослідж. із фізіології, біо­хімії і систематики різних груп мікроорганізмів, що можуть мати пром. значе­н­ня. З природ. умов вилучали нові види, роди і родини мікроорганізмів, здатні рости на нетрадиц. субстратах — парафінах, метиловому спирті, метані. Водночас по­глиблювали дослідж. фітопатоген. бактерій, нових засобів боротьби зі шкідливими і хворобо­твор. мікроорганізмами. Традиц. для Ін­ституту дослідж. із вірусології (бактеріофагії) 1960 набули нового роз­витку: організов. від­діл вірусів рослин, пере­творений 1963 на сектор із 5-ти від­ділів — вірусів рослин, вірусів тварин, хімії білків вірусів, хімії нуклеїнових кислот вуглеводів вірусів, біо­фізики вірусів. Виявлені і ви­вчені віруси синьо-зелених водоростей, комах, грибів, віруси і вірусні хвороби осн. с.-г. рослин України, штамовий склад вірусів, їхня взаємодія з клітиною рослини-живильниці, структура вірус. білків, їхні фіз.-хім. і антиген­ні властивості. 1967 на базі декількох від­ділів Ін­ституту створ. сектор молекуляр. біо­логії і генетики, який пізніше пере­творено на Молекулярної біо­логії і генетики Ін­ститут НАНУ. Від 1967 Ін­ститут концентрує зуси­л­ля над викона­н­ням осн. напрямів: екол., фізіол.-біо­хім., таксоном. і генет. дослідж. мікроорганізмів та вірусів із метою ви­значе­н­ня їхніх корис. властивостей для створе­н­ня нових біо­­технологій, способів і засобів діагностики та лікува­н­ня захворювань людини, тварин і рослин; ви­вче­н­ня молекуляр. основ біол. активності мікроорганізмів та вірусів із метою роз­робле­н­ня при­йомів їх регулюва­н­ня та створе­н­ня високоефектив. продуцентів біо­логічно актив. речовин, зокрема методами клітин. та ген. інженерії. Під час опрацюва­н­ня цих напрямів одержано значні фундам. і прикладні результати. Від­діли Ін­ституту: заг. і ґрунт. мікробіо­логії; пром. мікроорганізмів; газоокислюв. організмів; генетики мікроорганізмів; вірусів мікроорганізмів; мікоплазм; біо­хімії; ре­продукції вірусів; фітопатоген. бактерій; антибіо­тиків; мікології; фізіології грибів; технології біо­синтезу; мікоплазмології; хімії сировини. Ін­ститут видає «Мікробіо­логічний журнал» (від 1934). Серед спів­роб. Ін­ституту — В. Білай, Є. Квасников, Ю. Малашенко, Б. Мацелюх, М. Пі­доплічко, І. Скрипаль. Дир.: М. Шту­цер (1930), М. Стадниченко (1930–­33), Г. Ручко (1933–37), П. Марусенко (1937–41), В. Дроботь­ко (1944–62), С. Московець (1962–­71), Д. Затула (1971–77), В. Смир­нов (1977–2002), В. Під­горсь­кий (2002-21), М. Спів­ак (від 2021).

І. К. Скрипаль

Завантажити статтю