Мілітаризм

МІЛІТАРИ́ЗМ (від лат. militaris — воєн­ний) — характеристика політики, спрямованої на виріше­н­ня внутрішніх і зовнішніх про­блем військовими засобами. Як явище виявляється у політичній ідеології, економіці, зовнішній та внутрішній політиці. Як державна ідеологія спрямований на виправ­да­н­ня політики нарощува­н­ня військової могутності держави та за­стосува­н­ня військової сили при вирішен­ні між­народних і внутрішніх конфліктів. 

М. тісно повʼязаний із пошире­н­ням зовнішньо-політичних концепцій і військово-політичних доктрин «масованої від­плати», «гнучкого реагува­н­ня», «політики з позиції сили», «контрольованої ескалації», «ядерного стримува­н­ня», «реалістичного залякува­н­ня» тощо. У зовнішній політиці М. орієнтує державне керівництво на роз­будову від­носин з іншими країнами з позиції сили. Ознакою мілітаризації зовнішньої політики є нарощува­н­ня з політичною метою військової присутності за кордоном, військове силове втруча­н­ня у справи інших суверен­них держав (як з боку країн-агресорів, так і з боку агресивних військово-політичних блоків), посиле­н­ня впливу військовиків на прийня­т­тя та реалізацію зовнішньо-політичних рішень. 

В умовах М. військову силу роз­глядають як основний інструмент зовнішньої політики, характерна риса внутрішньої політики — мілітаризація усіх сфер су­спільного життя. Військовики отримують монополію на важливі види стратегічної інформації, в якій домінує мілітарний під­хід в оцінюван­ні та про­гнозуван­ні між­народної об­становки і плануван­ні зовнішньо-політичної діяльності. При мілітаризації зовнішньої політики вони мають значний вплив на президента, вищі органи державної влади, а також на зовнішньо-політичне ві­домство, пред­ставники якого у процесі реалізації зовнішньо-політичних планів стають залежними від під­тримки військовиків. У внутрішній політиці М. виявляється в під­вищен­ні статусу та ролі військовиків у органах політичної влади та су­спільному житті країни. У міністерстві оборони зовнішньо-політичні функції становлять один із головних напрямів його діяльності. 

Мілітаризація внутрішньої політики дає військовикам можливість здійснювати значний, а часом і вирішальний вплив на політичні процеси та формува­н­ня органів державної влади у країні. Маючи основні важелі влади в країні, вони тримають під контролем політиків і концентрують у своїх руках великі матеріальні й фінансові ресурси. Особливо велику роль військовики ві­ді­грають при роз­роблен­ні та прийнят­ті державних про­грам озброєнь, виділен­ні асигнувань на їхню реалізацію. Таким чином, в умовах М. вони стають тісно повʼязаними з інтересами пред­ставників ВПК. 

При режимі М. однією з найбільш важливих і роз­винених галузей економіки є військова економіка, що забезпечує військовий (оборон­ний) потенціал держави. Мілітаризація економіки країни, її зовнішньої і внутрішньої політики призводить до гонки озброєнь, зро­ста­н­ня військових витрат бюджету держави, посиле­н­ня ВПК і, як наслідок цього, — до наро­ста­н­ня явищ внутрішньої економічної кризи, що проявляється у збагачен­ні привіле­йованої військово-політичної еліти країни, а також виснажен­ні бюджетних ресурсів самої мілітаристської держави, падін­ні внутрішніх економічних показників, особливо жит­тєвого рівня основної маси населе­н­ня, від­ставан­ні держави у галузі соціальної сфери, зокрема у загальнодо­ступному на­вчан­ні й охороні здоровʼя. 

Термін «Мілітаризм» уперше за­стосовано у середині 19 ст. для характеристики режиму Наполеона III у Франції. Після франко-прус­ської війни 1870–71 і, особливо, з початку 20 ст. М. набув небачених раніше мас­штабів значною мірою під впливом загостре­н­ня протиріч між найбільшими капіталістичними країнами. Після 2-ї світової війни М. став складовою політики проти­стоя­н­ня двох соціально-політичних систем, що при­звело до «холодної війни». У цей період найнебезпечнішим виявом М. було нароще­н­ня ракетно-ядерної озброєнь США і СРСР. Тривала мілітаризація економіки, зро­ста­н­ня військових витрат у СРСР стали важливими чин­никами економічної і політичної кризи та його дезінтеграції. Проте вплив гонки озброєнь на економіку країни не є одно­значно негативним, оскільки значна частка оборон­них витрат йде на фінансува­н­ня фундаментальних і прикладних досліджень, а також на роз­робле­н­ня новітніх технологій, які згодом знаходять за­стосува­н­ня у цивільному секторі виробництва. 

Привабливість військового виробництва для промислових корпорацій полягає у тому, що вони мають стабільні багаторічні замовле­н­ня, велику частку асигнувань і по­стійний ринок збуту своєї продукції, який складають власні ЗС і світовий ринок озброєнь. Так, в умовах мілітаризації економіки частка військового виробництва у продукції таких великих компаній, як «Боїнґ», становила 47 %, «Дженерал моторс» — 50 %.

Завантажити статтю