Мілош Чеслав

Визначення і загальна характеристика

МІ́ЛОШ Чеслав (Miłosz Czesław; 30. 06. 1911, с. Шетенйе Ковен. губ., Росія, нині Каунас. пов., Литва — 14. 08. 2004, м. Краків, Польща) — польський письменник, перекладач, есеїст, літературознавець, дипломат. Нобелівська премія в галузі літ-ри (1980). Літ. нагороди Польс. ПЕН-клубу (1974), «Nike» (1998). Ордени Білого Орла (Польща, 1994), Великого князя Литовського Ґедиміна 2-го ступеня (Литва, 1995) та ін. Співзасн. і чл. вілен. поет. групи «Жагари» (1931–34), чл. СП Польщі (1934; виключ. 1951, поновл. 1981), почес. чл. Спілки литов. письменників (2002). Почес. д-р низки зарубіж. університетів. Закін. Університет ім. С. Баторія у Вільні (1934). Працював ред. на польс. радіо у Вільні та Варшаві; під час 2-ї світової війни брав участь у культур. підпіл. житті Варшави, був сторожем б-ки Варшав. університету. Від 1946 — дипломат польс. консульства у Нью-Йорку; 1947–50 — аташе з культури посольства Польщі у Вашинґтоні; 1950 –1-й секр. посольства Польщі в Парижі. 1951 емігрував до Франції, де співпрацював з париз. «Культурою» та Літ. інститутом Є. Ґедройця, 1960 — до США. 1961–81 — професор кафедри славістики Каліфорній. (м. Берклі), 1981–82 — завідувач кафедри Е. Нортона Гарвард. (м. Кем-бридж) університетів. Водночас з викладац. продовжував займатися літ. та перекладац. діяльністю. Від 1993 жив у Кракові. Брав активну участь у літ. житті Польщі. М. — поет-мислитель. Для його ранньої творчості властива візійність, стилізація на голос старозавіт. пророків, поетика магіч. заклинань. Від ін. творців формації «Жагари» вирізнявся культом форм класицизму. Після війни поезію розумів як дорогу до порятунку після поразки почуття людяності. У творчості втілював амбіції відбудови тривалих вартостей європ. культури, сумління, віри, від 1970-х рр. у ній почала домінувати реліг. і споглядал. тематика. Впровадив до польс. літ-ри новий жанр — поет. трактат. Більшість творів М. пізнього періоду є прикладом сильвіч. писання, тобто компонованого на межі поет., есеїстич. і проз. висловлювання, у поет. текстах наслідував стиль і мову Біблії — практикував ритмічну прозопоезію. Провід. рисами його творчості є: уміння поєднувати бачення онтолог. зла і захоплення красою світу, індивід. і колектив. пам’яті, неортодоксал. релігійності та інтелектуалізму. З проз. творів найбільш вагомими є есеї «Zniewolony umysł» (1953; укр. перекл. — Мюнхен, 1985), де розкрито механізми функціонування тоталітар. устрою і насадження комуніст. свідомості, та «Ziemia Ulro» (1977), в якому здійснено прискіпливий аналіз духов. викорінення сучас. людини, а також автобіогр. повість «Dolina Issy» (1955; усі — Париж). Окрім числен. літ., філос., соціол. і реліг. есеїв, автор дослідж. «Historia literatury polskiej» (Nowy Jork, 1969; Kraków, 1993), повістей «Zdobycie władzy» (Paryż, 1953 — франц., 1955 — польс. мовами) та «Góry Parnasu» (War­szawa, 2012). Має знач. перекла­дац. доробок польс. та англ. мовами. Укр. мовою окремі твори М. переклали Б. Струмінський, С. Шевченко, Я. Сенчишин, Ю. Іздрик, Л. Стефанівська, Д. Павличко, Н. Сидяченко, Н. Сняданко, А. Павлишин. У Кракові діє музей-квартира М., у Красногруді (Польща) — Міжнар. центр діалогу «Двір М.».

Завантажити статтю