МІ́ЛОШ Чеслав (Miłosz Czesław; 30. 06. 1911, с. Шетенйе Ковен. губ., Росія, нині Каунас. пов., Литва — 14. 08. 2004, м. Краків, Польща) — польський письмен­ник, пере­кладач, есе­їст, літературо­знавець, дипломат. Нобелівська премія в галузі літератури (1980). Літературні нагороди Польського ПЕН-клубу (1974), «Nike» (1998). Ордени Білого Орла (Польща, 1994), Великого князя Литовського Ґедиміна 2-го ступеня (Литва, 1995) та ін. Спів­засновник і член віленської поетичної групи «Жагари» (1931–34), член Спілки письмен­ників Польщі (1934; від­рахований 1951, поновлений 1981), почесний член Спілки литовських письмен­ників (2002). Почесний доктор низки зарубіжних університетів. Закінчив Університет ім. С. Баторія у Вільні (1934). Працював редактором на польському радіо у Вільні та Варшаві; під час 2-ї світової війни брав участь у культурному під­пільному житті Варшави, був сторожем бібліотеки Варшавського університету. Від 1946 — дипломат польського консульства у Нью-Йорку; 1947–50 — аташе з культури посольства Польщі у Вашинґтоні; 1950 — 1-й секретар посольства Польщі в Парижі. 1951 емігрував до Франції, де спів­працював з паризькою «Культурою» та Літературним ін­ститутом Є. Ґедройця, 1960 — до США. 1961–81 — професор кафедри славістики Каліфорнійського (м. Берклі), 1981–82 — завідувач кафедри Е. Нортона Гарвардського (м. Кембридж) університетів. Водночас з викладацькою продовжував за­йматися літературною та пере­кладацькою діяльністю. Від 1993 жив у Кракові. Брав активну участь у літературному житті Польщі. 

Мілош — поет-мислитель. Для його ран­ньої творчості властива візійність, стилізація на голос старозавітних пророків, поетика магічних заклинань. Від інших творців формації «Жагари» вирізнявся культом форм класицизму. Після війни поезію ро­зумів як дорогу до порятунку після поразки почу­т­тя людяності. У творчості втілював амбіції від­будови тривалих вартостей європейської культури, сумлі­н­ня, віри, від 1970-х рр. у ній почала домінувати релігійна і спо­глядальна тематика. Впровадив до польської літератури новий жанр — поетичний трактат. Більшість творів М. пізнього періоду є прикладом сильвічного писа­н­ня, тобто компонованого на межі поетичного, есе­їстичного і прозового висловлюва­н­ня, у поетичних текс­тах наслідував стиль і мову Біблії — практикував ритмічну прозопоезію. Провід­ними рисами його творчості є: умі­н­ня по­єд­нувати баче­н­ня онтологічного зла і захопле­н­ня красою світу, індивідуальної і колективної памʼяті, неортодоксальної релігійності та інтелектуалізму. З прозових творів найбільш вагомими є есеї «Zniewolony umysł» (1953; укр. перекл. — Мюнхен, 1985), де роз­крито механізми функціонува­н­ня тоталітарного устрою і насадже­н­ня комуністичної сві­домості, та «Ziemia Ulro» (1977), в якому здійснено при­скіпливий аналіз духовного викоріне­н­ня сучасної людини, а також автобіо­графічна повість «Dolina Issy» (1955; усі — Париж). Окрім числен­них літературних, філософських, соціологічних і релігійних есеїв, автор досліджень «Historia literatury polskiej» (Nowy Jork, 1969; Kraków, 1993), повістей «Zdobycie władzy» (Paryż, 1953 — франц., 1955 — польс. мовами) та «Góry Parnasu» (War­szawa, 2012). Має значний пере­кладацький доробок польською та англійською мовами. Українською мовою окремі твори М. пере­клали Б. Струмінський, С. Шевченко, Я. Сенчишин, Ю. Іздрик, Л. Стефанівська, Д. Павличко, Н. Сидяченко, Н. Сня­данко, А. Павлишин. У Кракові діє музей-квартира М., у Красногруді (Польща) — Між­нар. центр діалогу «Двір М.».