МІЛЯ́ЄВА Людмила Семенівна (13. 11. 1925, Харків — 29. 10. 2022, Київ) — мистецтво­знавець і педагог. Дочка С. Міляєва, дружина Сергія, мати Олександра, бабуся Анастасії Подервʼянських. Доктор мистецтво­знавства (1988), професор (1991), дійс. чл. НАМУ (2000). Член НСХУ (1952), НТШ (2001). Заслужений діяч мистецтв України (1992). Золота медаль НАМУ (2005). Ордени «За заслуги» 3-го ступеня (2012), княгині Ольги 3-го ступеня (2017). Закін. Київський університет (1950; викл. С. Маслов). Працювала в Києві: н. с., завідувач від­ділу дорев. мистецтва ДМУОМ (1949–62); водночас від 1962 — у Нац. академії образотвор. мистецтва і архітектури: від 1990 — професор кафедри теорії та історії мистецтва. Склала власну про­граму курсів: «Історія укр. мистецтва 19 — поч. 20 ст.» та «Історія укр. мистецтва 10–18 ст.». Увела в науковий обіг низку памʼяток, серед яких: рельєф «Св. Георгій з житієм» (кінець 11 — поч. 12 ст.), ікони «Покрова Богородиці» (кін. 12 — поч. 13 ст.), «Волинська Богородиця» (кін. 13 — поч. 14 ст.). Авторка роз­ділів «Станковий живопис» у кн. «Історія українського мистецтва» (К., 1967, т. 1), «Искус­ство народов СССР» — «Искус­ство Украины (живопись, скульп­тура, графика) ХVI–ХVII вв.» (1974, т. 3) та «Искус­ство Украины (живопись, графика) ХVII–ХVIII вв.» (1976, т. 4; обидві — Москва), ст. «Церква Спасо-Преображе­н­ня і поетика українського бароко» в альбомі «Сорочинський іконостас: Іконостас Спасо-Преображенської церкви в селі Великі Сорочинці Миргородського ра­йону Полтавської області» (К., 2010). Серед учнів – В. Мазур, О. Мінжулін, В. Откович, О. Ошуркевич, І. Панич, В. Фоменко, З. Чегусова.