Мінський Микола Максимович

МІНСЬКИЙ Микола Максимович (справж. — Віленкін; 15(27). 01. 1855, с. Глибоке, нині Вітеб. обл., Білорусь — 02. 07. 1937, Париж) — письменник, перекладач. Закін. юрид. факультет С.-Пе­тербур. університету (1879). Ще в студент. роки дебютував вір­ша­ми в періодиці («Сон славянина» // «Новое время», 1876), про­йшовши шлях від «тужливої музи» С. Надсона до містич. лірики в дусі В. Соловйова. Захоплювався народниц. ідеями; широкої популярності набула драм. поема «Последняя исповедь», надрук. 1879 у підпіл. г. «Народная воля», що надихнула пізніше І. Рєпіна на створення відомої картини «Відмова від сповіді перед стратою». Громадян. мотиви першого зб. «Стихотворения» (1883) призвели до конфіскації вид. цензурою (книга вийшла 1887, через кілька місяців — 2-е вид., однак до неї не ввійшла істор. драма «Осада Тульчина», опубл. 1889 у ж. «Восход»); також була заборонена до поширення поема «Гефсиманская ночь» (1884; через перекручене зображення остан. днів життя Ісуса Христа). У серед. 1880-х рр. М. став одним із перших проповідників нового містич. мистецтва. 1884 у київ. г. «Заря» (29 августа) він опублікував ст. «Старинный спор», в якій проголосив деякі принципи рос. декадансу, а його гол. філос. трактат — «При свете совести. Мысли и мечты о цели жизни» (С.-Пе­тербург, 1890), що мав знач. суспільно-культур. резонанс, став однією з перших ідей. декларацій рос. символізму. У цьому трактаті поет розробив теорію меонізму, яка доказує, що людина повинна пра­гнути до того, що не існує (до абсолюту, святині). 1905 разом із М. Горьким видавав у С.-Пе­тер­бурзі більшов. г. «Новая жизнь», в якій, зокрема, в цей період на­друк. відома ст. «Партийная организация и партийная литература» В. Леніна, а також власні твори М. — «Гимн рабочих» («Пролетарии всех стран, соединяйтесь!») та скороч. переклад «Интернационала». У грудні цього ж року у зв’язку із забороною часопису як ред. і видавець був заарешт., однак через місяць його випустили під заставу. Від 1906 жив у Парижі, став одним із провідників рос. декадентства й символізму, проповідував культ краси й насолоди. Повернувся в Рос. імперію 1913 після амністії, але з поч. 1-ї світової вій­ни 1914 емігрував остаточно. На поч. 1920-х рр. мешкав у Берліні, де 1921 заснував «Будинок мистецтв», потім — у Лондоні, де був співроб. рад. пов­предства, від 1927 — у Парижі. У твор. доробку М. також переклади: «Іліада» Гомера (1896; перевид. — Москва, 1935), окремі твори П. Верлена, П.-Б. Шеллі, Дж. Байрона, Ґ. Флобера, низка п’єс В. Шекспіра, Ж.-Б. Мольєра та ін. Автор цінного крит.-біогр. нарису «Иван Петрович Котляревский» («Новь», т. 1, 1884, № 4; 1885, № 5). М. уперше акцентував увагу на разючих подібностях між рос. та укр. травестіями, вважав, що І. Котляревський наслідував М. Осипова, однак підкреслював, що на відміну від останнього, який вільно переробив твір австр. поета А. Блюмауе­ра, І. Котляревський «придал всему описанню колорит чисто малорусский», завдяки чому «это описание малороссийской пирушки следует назвать образ­цо­вым по верности и яркости красок». Крім того, виявивши «чувство меры», І. Котляревський «отбросил, как ненужные, длинные повествования Энея о погибели Трои, удержанные Осиповым в подражание Блумауэру, и вообще сократил много других длиннот». В останні роки життя М. відійшов від літ-ри. 1883–87 він часто приїздив до Києва, про що згадується у кн. спогадів «Роман моей жизни» І. Ясинського (Мос­ква; Ленинград, 1926).

Рекомендована література

1. Соловьев В. С. По поводу сочинения Н. М. Минского «При свете совести» // Вест. Европы. 1890. № 3;
   Google Scholar Internet
2. Айхен­вальд Ю. Минский // Силуэты рус. писателей. Москва, 1994;
   Google Scholar Internet
3. Сапожков С. Поэ­зия и судьба Николая Минского // Ран­ние символисты: Н. Минский, А. До­­бролюбов. С.-Пе­тербург, 2005;
   Google Scholar Internet
4. Полякова Ю. Ю. Драма Н. М. Минского «Осада Тульчина»: проблема национального выбора // Вісн. Харків. університету. № 936. Сер. Філологія. 2011. Вип. 61;
   Google Scholar Internet
5. Нахлік Є. Перелицьований світ Івана Котляревського: текст — інтертекст — контекст. Л., 2015.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю