Міняйло Віктор Олександрович

Визначення і загальна характеристика

МІНЯ́ЙЛО Віктор Олександрович (05. 11. 1919, с. Строків, нині Попільнян. р-ну Житомир. обл. — 25. 11. 2018, м. Біла Церква Київ. обл.) — письменник. Член НСПУ (1961). Державна премія України імені Тараса Шевченка (1996), респ. премія ім. А. Головка (1984), міська літ.-мист. премія ім. І. Нечуя-Левицького (1997). Дит. роки пройшли в с. Городище-Пустоварівське Володар. р-ну Київ. обл. Закін. Київ. залізнично-буд. технікум (1939). Тоді ж призваний на строк. службу в армію. Внаслідок травм та обмороження ніг демобілізов. за станом здо­ров’я. Працював геодезистом-землевпорядником, економістом, учителем. Писати почав в юнац. роки, дебютував 1938 у г. «Сталінське плем’я», публікації в ж. «Літературний Донбас», «Київський альманах» (обидві — 1940). Однак перша кн. «Перо Жар-птиці» вийшла аж 1960 (М. вважав, що так довго не друкували, бо в роки 2-ї світової вій­ни перебував на окупов. території). Дебютна кн. М. вийшла в перекл. російською мовою в Москві. Наступні — «Блакитна мрія» (1963), «Людське ім’я» (1964), «Дзеркальний короп» (1968) — відкрили автора, заглиб­леного в морал.-етичну проблематику, для якого характерна яскрава індивід. стилістика й багата мовна палітра. Романічна дилогія «Посланець до живих» (1966; 1973; 1975; 1986) та «Кров мого сина» (1975; 1986), в якій художньо і з психол. глибиною зображено випробування укр. людини в роки вій­ни. Особливо резонанс. подією літ. процесу стала дилогія «Зорі й оселедці. На ясні зорі» (1979). Чи не в усіх оглядах укр. роману і тенденцій прози ці твори випозиціоновували в етапне явище нац. письменства. Дилогія висувалася на здобуття Держ. премії України ім. Т. Шевченка, виходила й у рос. перекл. в Москві, мала вираз. відгомін і у всесоюз. критиці. У романах «Зорі й оселедці» (або «Книга Добра і Зла», яку автор написав разом зі своїм вчителем І. Лановенком) та «На ясні зорі» оповідач-хронограф, що видається таким собі сільс. Монтенем, осмислює драм. події в Україні під час т. зв. громадян. вій­ни, саме в час, коли абсолютно знецінено людське життя і повсюдно запанував морал. релятивізм, а людські душі терзають страх, сум’яття і зневіра. Хронограф попервах намагається максимально дистанціюватися від подій і судити про них «із погляду вічності», але всі вони невтримно вриваються в його життя і в його душу й проти всього цього йому важко вистояти. Не може літописець почуватися над аркушем паперу вбезпеченим від усього й усіх у вежі зі слонової кістки. Його душа також охоплена пожежею вій­ни й тривогою за долю людини на землі. Оповідач, укладаючи свою «Книгу Добра і Зла», намагається знайти духовні точки опори для людини тоді, коли, здається, в усьому світі запанувало зло і ніде немає від нього жодного прихистку. Дилогія М. стала одним із найяскравіших худож. феноменів «химер. прози» — оригін. стильової тенденції, що запанувала в укр. літературі в 1970–80-х рр. Роман «Вічний Іван» одразу після публікації в часописі «Основа» (1994, № 26–27, 28) був висунутий на здобуття Шевченків. премії і приніс авторові це почесне звання (окреме вид. — 2001; усі — Київ). У ньому М. досліджує нац. характер у найдраматичніших ситуаціях і в широкому істор. контексті, тут примхливо переплелися класич. реалізм, пост­модернізм, неонародниц. риторика, казк. й сатир. фантасти­ка, романт. символіка, філос. притча, фольклорна придибенція й сюрреалізм. Автор. нарація вигадливо оркестрована різними стильовими прийомами, що робить справді поліфоніч. цю розповідь. Тут минуле й минуще розглядається крізь призму сучасного, суєтне і спекулятивне відсувається на марґінес живого життя нестрим. потоком правди. Що лишає по собі людське життя в світі? Що є сенсом усього існування індивідуума? Що спричиняє несправедливості, кривди й вій­ни? Над усім цим б’єтся думкою герой, у якому вгадується alter ego. Автор. погляд на події — це погляд Вічного Івана, що уособлює укр. народ. Минає на Землі все — революції, вій­ни, деспотії, тоталітаризм, авторитарні вожді — а народ лишається, народ вічний. Це — справді незнищенна розумна матерія. Такий лейтмотив цього симфоніч. роману.

Завантажити статтю