МІРШАКА́Р (справж. — Миршакар Мирсаид, Міршакар Мірсаїд; 22. 04(05. 05). 1912, кишлак Синдев, нині Шу­гнан. р-ну Горно-Бадахшан. автоном. обл., Таджики­стан — 01. 08. 1993, Душанбе) — таджицький поет, драматург, сценарист, пере­кладач, державний діяч. Нар. поет Таджики­стану (1962). Член СП СРСР (1934), СКін СРСР (1963). Сталінcька премія (1950). Державна премія Таджиц. РСР ім. А. Рудакі (1964). Закін. рад. парт­школу в Душанбе (1930). Від­тоді — на комсомол. та парт. роботах, зокрема був ред. від­повід. друк. органів. Відп. секр. правлі­н­ня СП Таджиц. РСР (1940–43, 1946–59). Депутат 3–9-го скликань, голова (1961–75) ВР Таджиц. РСР. Друкуватися почав 1930. Роз­вивав сюжетні вірші й епіч. жанр таджиц. рад. поезії. Автор низки віршів, поем, пʼєс, напис. з позицій соц­реалізму й у дусі рад. пафосу, в яких прославляв працю рад. людей, писав про дружбу народів СРСР та роз­вивав традиції таджиц. літ-ри. Один із основоположників таджиц. дит. літ-ри: кн. «Киштӣ хоб» («Корабель мрії», 1965), «Дурдонаҳои Амрита» («Перли для Амріти», 1970), «Айеми наврасӣ» («Дні юності», 1971) та ін. Написав спогади «Ёди ёри меҳрубон» («Памʼять про моїх дорогих друзів», 1980; усі — Душанбе). Низку поезій присвятив Україні, серед них — «Днепр» («Дні­про»), «Дар наздикии ёдгориҳои шоир» («Біля памʼятника поетові»), «Ба бародарам Платон Воронько» («Брату Платону Вороньку»). 1942 опублікував поему «Федко» («Федько») — про долю укр. хлопчика під час 2-ї світової вій­ни. Таджиц. мовою пере­клав поезію Т. Шевченка «Сарнавишти мо» («Сонце заходить, гори чорніють»), опубл. у вид.: «Маӣ­муаи шеърҳо» («Ви­брані вірші», 1940; 1954), «Васият» («Заповіт», 1961; обидва — Сталинабад), «Дур аз дарьё» («Перлина великої ріки», Душанбе, 1964); написав вірш «Ба Кобзар Украина» («Кобзареві України») // «Шарки Сурх» (1961, № 3). Окремі твори М. українською мовою пере­клали В. Струтинський, Л. Забашта, В. Сокіл, П. Воронько, Б. Степанюк. Його іменем на­звано Респ. дит. бібліотеку та вулицю в Душанбе.