Міщенко Володимир Іванович
МІ́ЩЕНКО Володимир Іванович (03. 12. 1937, м. Слов’янськ Сталін., нині Донец. обл. — 18. 06. 2008, с. Проліски Бориспіл. р-ну Київ. обл.) — письменник, журналіст. Член НСПУ (1982). Закін. Сталін. пед. інститут (нині Донецьк, 1959). Учителював; від 1961 — на журналіст. роботі в Донецьку та Дніпропетровську (нині Дніпро). За зв’язок із В. Стусом, з яким навч. в одній групі у ВНЗі, зазнав гонінь від органів КДБ: у його квартирі влаштовували обшуки, звільнили з роботи у видавництві «Донбас», заборонили друкувати. 1978–2005 працював у київ. видавництвах «Промінь», «Укр. письменник», пошук.-видавн. агентстві «Книга Пам’яті України»; від 2005 — ред. г. «Петриківські вісті» (Дніпроп. обл.). Автор поет. зб. «Таємниця осіннього листя» (1972), «Квітневі телеграми» (1979), «Незабутні адреси» (1982), «Березільні вітражі» (1990), повісті «Не забудь мене» (1985; усі — Київ). Переклав з нім. мови роман «Такий собі Робель» Й. Новотного (К., 1989, разом з В. Пасічною). Осн. мотиви творів — понівечене війною дитинство, пошуки джерел духовності, роздуми про істор. минуле та сьогодення України. Вірші відзначаються задумливо-мінор. інтонацією. М. тяжів до класич. форми сонета. Окремі твори опубл. у часописах «Донбас», «Вечерний Донецк», «Донеччина», альманасі «Лад» (Д., 1998).
Рекомендована література
- Бурбела В. А. Березень — початок весни // Друг читача. 1990, 4 жовт.;
- Романько В. «Його зростило славне Святогір’я...»: Володимир Міщенко і Слов’янщина // Донеччина. 1996, 17 берез.;
- Савченко В. В. Бог не під силу хреста не дає // Антологія поезії Придніпров’я. Дн., 1999;
- Лазоренко А. І. На вельможному сумі // Овчаренко І. М. Крізь далеч років. Слов’янськ, 2005.
Завантажити статтю
Людина 
