Мовлення

Визначення і загальна характеристика

МО́ВЛЕННЯ — процес реалізації мовної діяльності людини, єдиний об’єктивний вияв мови. Різновиди М.: усне висловлення, фіксація висловлення у письмовій формі (див. Письмо) й т. зв. внутрішнє мовлення, що не супроводжується промовлянням уголос чи писемною фіксацією. Розрізняють також спонтанне, або непідготовлене мовлення (напр., під час розмови) та підготовлене мовлення (читання вголос написаного тексту; сюди ж — виразне мовлення). М. охоплює також і тексти як результат усного чи письмового висловлювання.

За Ф. де Соссюром, у сучасній лінгвістиці категорію М. протиставляють категорії мови в розумінні абстрагованої багаторівневої системи мовних одиниць, що є засобом мовної діяльності; єдиним об’єктивним і емпірично доступним виявом цієї системи є М. Перехід від мовної системи до М. опосередковується проміжними абстрактними рівнями (норма і узус), що охоплюють більш чи менш типові, усталені й розповсюджені способи та варіанти мовленнєвої реалізації системи мови. Варіювання зазнають одиниці всіх структурних рівнів (підсистем) мовної системи: звукової (фонетичної), лексичної і граматичної. 

Варіювання мовних одиниць у М. зумовлене 3-ма чинниками зовнішньо- та внутрішньомов­ного характеру: сферою і ситуацією М. (соціальним чи професійним сере­довищем М. та його комунікативно-епістемічною орієнтацією, тобто комунікативно детермінованим підходом до мовного моделювання дійсності), індивідуальними рисами мовця (стать, вік, освіта, фах, походження), а також лінійним характером М. і взаємодією, взаємовпливом мовних одиниць на синтагматичній вісі, тобто фонетичним, лексичним і граматичним контекстом. У М. також мають місце узвичаєні відхилення від мовних норм та випадкові спонтанні індивідуальні помилки мовців. 

Іншою лінгвістичною категорією, тісно пов’язаною з М., є дискурс, тобто М. з усією сукупністю релевантних для нього довколамовних чинників і обставин (комунікативно-прагматичні., соціокультурні, психологічні, фізіологічні тощо).

М. вивчає окрема дисципліна — лінгвістика мовлення. Під час дослідження М. його об’єктом виступають як мовленнєві процеси, так і їхні наслідки (тексти). Будь-яке лінгвістичне дослідження має справу як із М., так і з мовною системою на різних абстрактних рівнях її реалізації. Водночас найбільш орієнтованими на М. і його явища є експериментальна фонетика, теорія мовленнєвих актів, психолінгвістика, лінгвістика тексту, лінгвостилістика, стилістика художньої літератури, риторика. Відомості, пов’язані з М., цікавлять інші науки, зокрема психіатрію, логопедію, акустику тощо.

Завантажити статтю