Мовлення
МО́ВЛЕННЯ — процес реалізації мовної діяльності людини, єдиний обʼєктивний вияв мови. Різновиди М.: усне висловлення, фіксація висловлення у письмовій формі (див. Письмо) й т. зв. внутрішнє мовлення, що не супроводжується промовлянням уголос чи писемною фіксацією. Розрізняють також спонтанне, або непідготовлене мовлення (напр., під час розмови) та підготовлене мовлення (читання вголос написаного тексту; сюди ж — виразне мовлення). М. охоплює також і тексти як результат усного чи письмового висловлювання.
За Ф. де Соссюром, у сучасній лінгвістиці категорію М. протиставляють категорії мови в розумінні абстрагованої багаторівневої системи мовних одиниць, що є засобом мовної діяльності; єдиним обʼєктивним і емпірично доступним виявом цієї системи є М. Перехід від мовної системи до М. опосередковується проміжними абстрактними рівнями (норма і узус), що охоплюють більш чи менш типові, усталені й розповсюджені способи та варіанти мовленнєвої реалізації системи мови. Варіювання зазнають одиниці всіх структурних рівнів (підсистем) мовної системи: звукової (фонетичної), лексичної і граматичної.
Варіювання мовних одиниць у М. зумовлене 3-ма чинниками зовнішньо- та внутрішньомовного характеру: сферою і ситуацією М. (соціальним чи професійним середовищем М. та його комунікативно-епістемічною орієнтацією, тобто комунікативно детермінованим підходом до мовного моделювання дійсності), індивідуальними рисами мовця (стать, вік, освіта, фах, походження), а також лінійним характером М. і взаємодією, взаємовпливом мовних одиниць на синтагматичній вісі, тобто фонетичним, лексичним і граматичним контекстом. У М. також мають місце узвичаєні відхилення від мовних норм та випадкові спонтанні індивідуальні помилки мовців.
Іншою лінгвістичною категорією, тісно повʼязаною з М., є дискурс, тобто М. з усією сукупністю релевантних для нього довколамовних чинників і обставин (комунікативно-прагматичні., соціокультурні, психологічні, фізіологічні тощо).
М. вивчає окрема дисципліна — лінгвістика мовлення. Під час дослідження М. його обʼєктом виступають як мовленнєві процеси, так і їхні наслідки (тексти). Будь-яке лінгвістичне дослідження має справу як із М., так і з мовною системою на різних абстрактних рівнях її реалізації. Водночас найбільш орієнтованими на М. і його явища є експериментальна фонетика, теорія мовленнєвих актів, психолінгвістика, лінгвістика тексту, лінгвостилістика, стилістика художньої літератури, риторика. Відомості, повʼязані з М., цікавлять інші науки, зокрема психіатрію, логопедію, акустику тощо.
Літ.: Лингвистический энциклопедический словарь. Москва, 1990; Білецький А. О. Про мову і мовознавців. К., 1996; Сосюр Ф. де. Курс загальної лінгвістики. К., 1998; Тищенко К. М. Основи мовознавства: Підруч. К., 2007; Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства. К., 2009.
С. С. Єрмоленко
Додаткові відомості
Рекомендована література
Завантажити статтю
