Мозолевський Борис Миколайович

МОЗОЛЕ́ВСЬКИЙ Борис Микола­йович (04. 02. 1936, с. Миколаївка Веселинів. р-ну Микол. обл. — 13. 09. 1993, Київ) — археолог, поет. Кандидат історичних наук (1980). Член СП СРСР (1971). Премія ЦК КПУ і РМ УРСР (1971), бронз. медаль ВДНГ СРСР (1975). Закін. Київський університет (1964). Працював ред. літ-ри з історії та архео­логії у видавництві АН УРСР «Наукова думка» (1965–68); від 1968 — в Ін­ституті археології НАНУ (обидва — Київ): від 1986 — завідувач від­ділу скіфо-сармат. археології. За проукр. по­гляди за­знав пере­слідувань з боку рад. влади. 1969–92 очолював Орджонікідзев. екс­педицію Ін­ституту, що досліджувала кургани побл. м. Орджонікідзе (нині Покров) Дні­проп. обл. на карʼєрах Орджонікідзев. гірн.-збагачув. комбінату. Від­крив низку памʼя­ток археології, зокрема скіф. курган Товста Могила, де 1971 роз­копав золоту пектораль — все­світньо ві­дому прикрасу скіф. во­лодаря. Також брав участь у роз­копках Страшної Могили, курганів Га­йманового поля та Га­йманової Могили, курганів в ур­очищі Носаки на Запоріж­жі, Репʼяхуватої Могили на Черкащині та ін. Вів роз­копки Соболевої Могили (1991). Автор поет. зб. «Начало мар­та» (1963), «Шиповник» (1967), «Зарево» (1971), «Червоне вітри­ло» (1976), «Веретено» (1980), «Ко­ха­н­ня на початку осені» (1985), «І мить як вік» (1986), «Дорогою стріли» (1991; усі — Київ), у яких інтимна лірика по­єд­нана із худож. баче­н­ням скіф. світу.

Завантажити статтю