МОЗОЛЕ́ВСЬКИЙ Борис Микола­йович (04. 02. 1936, с. Миколаївка Веселинівського р-ну Миколаївської обл. — 13. 09. 1993, Київ) — археолог, поет. Кандидат історичних наук (1980). Член СП СРСР (1971). Премія ЦК КПУ і РМ УРСР (1971), бронзова медаль ВДНГ СРСР (1975). Закінчив Київський університет (1964). Працював редактором літератури з історії та археології у видавництві АН УРСР «Наукова думка» (1965–68); від 1968 — в Ін­ституті археології НАНУ (обидва — Київ): від 1986 — завідувач від­ділу скіфо-сарматської археології. За проукраїнські по­гляди за­знав пере­слідувань з боку радянської влади. 1969–92 очолював Орджонікідзевську екс­педицію Ін­ституту, що досліджувала кургани по­близу міста Орджонікідзе (нині Покров) Дні­пропетровської області на карʼєрах Орджонікідзевського гірничо-збагачувального комбінату. 

Від­крив низку памʼяток археології, зокрема скіфський курган Товста Могила, де 1971 роз­копав золоту пектораль — всесвітньо ві­дому прикрасу скіфського володаря. Також брав участь у роз­копках Страшної Могили, курганів Га­йманового поля та Га­йманової Могили, курганів в ур­очищі Носаки на Запоріж­жі, Репʼяхуватої Могили на Черкащині та інші. Вів роз­копки Соболевої Могили (1991). Автор поетських збірок «Начало марта» (1963), «Шиповник» (1967), «Зарево» (1971), «Червоне вітрило» (1976), «Веретено» (1980), «Коха­н­ня на початку осені» (1985), «І мить як вік» (1986), «Дорогою стріли» (1991; усі — Київ), у яких інтимна лірика по­єд­нана із художнім баче­н­ням скіфського світу.