Мозолевський Борис Миколайович

Визначення і загальна характеристика

МОЗОЛЕ́ВСЬКИЙ Борис Миколайович (04. 02. 1936, с. Миколаївка Веселинів. р-ну Микол. обл. — 13. 09. 1993, Київ) — археолог, поет. Кандидат історичних наук (1980). Член СП СРСР (1971). Премія ЦК КПУ і РМ УРСР (1971), бронз. медаль ВДНГ СРСР (1975). Закін. Київський університет (1964). Працював ред. літ-ри з історії та архео­логії у видавництві АН УРСР «Наукова думка» (1965–68); від 1968 — в Інституті археології НАНУ (обидва — Київ): від 1986 — завідувач відділу скіфо-сармат. археології. За проукр. погляди зазнав переслідувань з боку рад. влади. 1969–92 очолював Орджонікідзев. експедицію Інституту, що досліджувала кургани побл. м. Орджонікідзе (нині Покров) Дніпроп. обл. на кар’єрах Орджонікідзев. гірн.-збагачув. комбінату. Відкрив низку пам’я­ток археології, зокрема скіф. курган Товста Могила, де 1971 розкопав золоту пектораль — все­світньо відому прикрасу скіф. во­лодаря. Також брав участь у розкопках Страшної Могили, курганів Гайманового поля та Гайманової Могили, курганів в урочищі Носаки на Запоріжжі, Реп’яхуватої Могили на Черкащині та ін. Вів розкопки Соболевої Могили (1991). Автор поет. зб. «Начало мар­та» (1963), «Шиповник» (1967), «Зарево» (1971), «Червоне вітри­ло» (1976), «Веретено» (1980), «Ко­хання на початку осені» (1985), «І мить як вік» (1986), «Дорогою стріли» (1991; усі — Київ), у яких інтимна лірика поєднана із худож. баченням скіф. світу.

Завантажити статтю