Морфонологія

Визначення і загальна характеристика

МОРФОНОЛО́ГІЯ  — розділ мовознавства, що сформувався на перетині морфології та фонології і вивчає закономірності функціонування морфологічно зумовлених фонологічних засобів. Об’єкт М. — варіювання морфем і парадигматика їх алофонів, зокрема фонемна структура морфем; комбінаторні зміни звуків, яким підлягають морфеми в окремих морфемо­сполуках; звук. чергування, що виконують морфол. функцію. Фонол. структура морфем впливає на характер чергувань, морфотактику мови, морфемну структуру слова. Графічно її можна передавати послідовністю голосних (Г) і приголосних (П) фонем, напр., у корені лук — ПГП, у суфіксі -уваг — ГПГП. Залежно від того, в якій мовній підсистемі здійснюються морфонол. процеси, чергування поділяють на парадигмат. й деривац. Перші відбуваються при словозміні та формотворенні, другі — при словотворенні, тому М. поділяють на М. словозміни, формо- і словотворення. М. словозміни вивчає морфонол. правила переходу від осн. (вихід.) форми слова до всіх ін. та здійснювані при цьому альтернації, їхню комбінаторику, характер відношень. Напрям морфонол. чергувань при словозміні в сучас. мові не пов’язаний з істор. чергуваннями і визначається при зіставленні форм у словозмін. парадигмі.

Вихід. формою іменників та прик­метників уважають назив. відмінок однини, а дієслів — інфінітив. Виділяють типи чергувань, характерні для словозміни української мови: консонантні (к — ч: сік-ти — січ-у, к — ц: рук-а — руц’-і, н — н’: червон-иj — червон’-і), вокал. (о — і: доб-а — діб, е — і: греб-ти — гріб), чергування голосної з нулем звука, чергування # — о: вік#н-о — вікон, е — #: винен-Ø — вин#н-а, метатеза (жнец’-Ø — женц’-а), розширення (чуд-о — чудес-а) та усічення (клясти — кля-ну) основи. Консонантні, вокал. чергування і чергування голосної з нулем звука широко вживаються в усіх частинах мови, де є словозміна. Метатезу представлено лише кількома іменниками: жрець, жнець, мрець. Розширення та усічення основ належать до периферій. ознак відмінювання іменників, вони зовсім не трапляються у прикметників і широко функціонують при дієвідмінюванні. Рухомий наголос виразно виділяє М. словозміни іменників та дієслів і є периферій. у прикметник. словозміні, охоплюючи до двох десятків слів: сестри́н-Ø — сестрин-óго. Морфонол. типи чергувань реалізуються в окремих видах альтернатів — мін. морфонол. сегментів, що перебувають у відношенні чергування з ін. морфонол. сегментами, отже, змінюють один одного в морфах тієї самої морфеми у певних морфонол. позиціях. Консонантні чергування, напр., можуть бути такими: тверда — м’яка приголосна т — т’ (кіт — кот’-ів), задньоязикові г, х, к — передньоязикова з’ (ног-а — ноз’-і), ц’ (книжк-а — книжц’-і), с’ (мух-а — мус’-і) або шиплячі ж, ч (берег-ти — береж-у, сікт-и — січ-у). Види чергувань диференціюють змінювані частини мови і залежать від структури основи, особливо її кінц. частини, типу флексії, лексич. характеристики слова, звук. ладу мови. В кожному випадку вони мають свої продуктивні й малопродуктивні схеми та співвідношення альтернатів. Так, іменник. словозміні притаманні чергування симетр. характеру: і — о (сніп-Ø — сноп-а) та о — і (ног-а — ніг), е — і (сел-о — сіл-Ø) та і — е (кур’ін’-Ø — курен’-а), поява приголосної, голосної (бе­різ#к-а — берізок-Ø) і випадіння їх (знан’н’-а — знан’#-Ø), пом’як­шення і ствердіння приголосних (брат#-Ø — брат’ів). Морфонол. симетр. чергування не характерні для словозміни прикметників, у яких вони мають однобічну спрямованість, тобто тільки і — о, і — е (синів — синов-ого, лікарів — лікарев-ому), лише пом’якшення твердих (куц-ий — куц’-і), а також здебільшого для дієслів.

У М. словозміни виділяють чергування сегментні та несегментні (акцентні). Перші реалізуються у змін. сегментах тієї самої морфеми і виражають грамат. інформацію, зіставляючи відмінк. форми іменників, часові та способові — дієслова. Так, чергування л — л’ маркує два відмінки парадигми іменника вузол — місц. в однині (у вузл’-і) і родовий в множині (вузл’-ів). Несегментні чергування виявляються в змін. схемах наголосу, що при відмінюванні чи дієвідмінюванні може переходити з основи на флексію (напр., у всіх відмінках однини іменника світ наголошена основа, у множині — флексія), з флексії на основу (порівняти парадигму іменника верствá) або поєднувати обидві схеми перенесення наголосу (горнý-ти — горн-ý — гóр-н-еш — горн-и́). Морфонол. чергування при словозміні поділяють також на одиничні й комплексні. Одиничні реалізуються одним різновидом зміни фонем у морфах словоформи при відмінюванні чи дієвідмінюванні, напр., лише пом’якшен­ня кінц. твердої приголосної ос­нови н — н’ (революц’ійн-иj — револю-ц’ійн’-ім). Кількість змін при комплекс. альтернаціях у ме­­жах однієї словозмін. парадигми іменників досягає шести (поява –ер-, (j), чергування е — і, т — т’, р — р’, зміна наголосу: мат-и, мат’ір-Ø, матер’-і, мат’ірj-у), в одній словоформі — не більше чотирьох (тверда — м’яка приголосна, е — #, о — і, # — тверда: #овес-Ø — вів#с’і), у прикметниках — від однієї до трьох (е — #, н — н’, подовження м’якої приголосної: винен-Ø — вин’#н’-і). Морфонол. чергування при словозміні здійснюються в певних позиціях словоформи — на поч., в середині та кінці основи. В укр. мові вони мають досить великий діапазон, оскільки полегшують пристосування основи до сукупності закінчень. Відмінювання і дієвідмінювання більшості слів (в іменниках — 76 %, прикметниках — 64 %, дієсловах — 72 %) характеризується зміною і основи, і флексії. Незмінні, неваріат. основи без чергувань належать до периферії словозмін. парадигми мови.

М. словотворення вивчає процеси взаємопристосування морфем при переході від твірн. слова до похідного. Об’єктом М. словотворення є морфонол. зміни одиниць в одному гнізді або в парах твірне — похідне безвідносно до гнізда. В першому випадку відбувається систематизація морфонол. явищ у словотвір. ланцюжках гнізда або його парадигмах. Є гнізда, марковані (вол’-а, волок-) і немарковані морфонол. змінами при словотворенні (бурjaн-Ø, вапно). Найбільші зміни при словотворенні відбуваються в корені або прикорен. частині слова. Префікси в першій докорен. позиції зазнають консонант. чергувань з — с перед коренями, що починаються на к, п, т, х: сказати, спитати, стишити, схопити. Вони розширюються голосною і пояснюють перехід о — і, що супроводжується чергуванням тверда — м’яка приголосна: над’іjти, роз’ібрати, д’іjти, прозвати — прізвище). Рідко в префіксах чергуються і — е (міжрядниj, межиріч’ч’а) та і — о (піjмати — поjма). В коренях мають місце вокал. чергування, одна частина з яких є симетрич. о — і (бродити — бр’ід), і — о (вечір — вечор’іти), і — е (ос’ін’ — восени), е — і (село — с’іл’с’киj), е — и (мерти — вмирати), и — е (брин’іти — брен’кати), друга — несиметрич. о — а (помогти — помагати), і — а (л’ізти — лазити). В небагатьох давніх коренях трапляються ком­плексні вокал. чергування е — о — і (везти — возити — віз), # — і — о — и (прозріти — з’ір — зоровий — позирати), # — и — і — о (брати — розбирати — розбір — збори), іноді в супроводі консонант. и — іj — о (бити — біj — по­боjiще), у — и — о, х — ш (сухиj — засихати — засохлиj — засушити), а — ин — и — ен (жати — пожинати — жнива — женц’і). Консонантні чергування в коренях більш різноманітні. Це чергування тверді — парні м’які (білий — біл’іти); рідше м’які — парні тверді (вишн’а — вишневиj); тверді зубні — шиплячі д — дж (садити — саджати), д — ж (уродити — урожай), з — ж (пригрозити — пригрожувати), с — ш (просити — випрошувати), т — ч (викрутити — викручувати); задньоязикові — шиплячі к — ч (бік — бічний), г — ж (берег — бережок), х — ш (рух — рушити); задньо­язикові — зубні г — з (убогий — убозтво), к — ц (каліка — каліц­тво); м’які передньоязикові — тверді шиплячі д’ — ж (ведмід’ — ведмежата), з’ — ж (галуз’ — розга­лу­жений), т’ — ч (хот’іти — заохочувати), ц’ — ч (вівц’а — вівчар); шиплячі — передньоязикові зубні ж — з’ (Париж — париз’кий), ч — ц’ (Галич — галиц’киj), ш — с’ (чуваш — чувас’кий); зубні — щілинні д — с (викрадати — викрасти); щілинні — зубні с — д’ (розповісти — розповід’); подовження приголосних д — д’д’ (гад — гад’д’а), з — з’з’ (галуз — галуз’з’а), л — л’л’ (бадилина — бадил’л’а) та ін. Окремо виділяють морфонол. явища, пов’язані з усіченням ос­нов, широко представленим серед дієслівних (колоти — роз­ко­л’увати — розкол, закидати — закид) і менше серед відприкметникових (глибокий — глибина, вглиб) похід., та розширенням кореня за рахунок черувань # — е (вишн’а — вишенька), # — о (булка — булочка).

Суфіксам властива лише частина вокал. і консонант. чергувань, що характерні для коренів. Найпоширенішими є чергування задньоязикових з шиплячими: к — ч (вершок — вершечок), х — ш (усміх — усмішка), г — ж (пилюга — пилюжний), м’яких перед­ньоязикових із шиплячими: ц’ — ч (водиц’а — водичка). Решта чергувань у суфікс. морфемах реалізується з меншою продуктивністю. Це вокал. альтернації е — # (вітерец’ — вітерцевий), і — о (радіст’ — радошчі), # — о (жінка — жіночий) о — # (світанок — світанковий); м’яка — парна тверда приголосна (жовтен’ — жовтневий), тверда — парна м’яка (директор — директор’ів); тверда задньоязикова — непарна м’яка передньоязикова приголосна к — ц’ (дивак — дивац’кий); шипляча — м’яка передньоязикова зубна (читач — читац’кий); пом’як­шення приголосних з їх подовженням (чутий — чут’т’а). У суфіксах поширені накладання (чита + ач) і нарощення морфем (дов­железний, попівський). У словотвір. ланцюжках встановлюється кілька моделей (зразків) морфонол. змін, коли в них здійснюється: або лише одне явище — чергування х — ш (горох — горошок), зміна наголосу (бíлий — білéсен’кий), усічення основи (ли-ти — ли-т-в-о), або реалізується їх комплекс, зміна наголосу + чергування (хáос — хаоти́чний), нарощення основи + наголос + чергування (пис’мó — писéмний), усічення + метатеза + чергування + наголос (жáти — жнéц’ — женцéвий) тощо. В міру віддалення від вершини гнізда відбувається затухання морфонол. змін, зменшення їх кількості та уніфікація чергувань у похідних. Морфонол. явища скупчуються у словах 1–3 ступ. похідності: вести — водити — вожатий, вод’ін’н’а, радий — рад’іст’ — рад’існий. Морфонол. процеси при словотворенні бувають регулярними, які охоплюють усі слова, що мають дані сполучення морфем (напр., г — ж, к — ч, х — ш у твір. іменник. основах при додаванні суфіксів -ок-, -к-: друг — дружок, сук — сучок, сміх — смішок), і нерегуляр., які властиві частині (іноді великій) слів із цим типом морфемосполук (порівняйте ойроцький і баскський, тюркський).

Завантажити статтю