Мосендз Леонід Маркович
МО́СЕНДЗ Леонід Маркович (08(20). 08, за ін. даними — 20. 09(02. 10). 1897, м. Могилів-Подільський Поділ. губ., нині Вінн. обл. — 13. 10. 1948, м. Бльонау, Швейцарія) — письменник, есеїст, літературознавець, перекладач. Один із визнач. представників «вістників. квадриги» (Є. Маланюк, Олег Ольжич, О. Теліга), що стала осердям Праз. школи. За фахом — хімік-технолог. Після смерті батька від 1904 мешкав у с. Маньківці Літин. пов. (нині Барського р-ну Вінн. обл.), де навч. у місц. сільс. училищі. Закін. Вінн. учител. семінарію (1916). Тоді ж був мобілізов. і після скороч. курсу військ. училища потрапив на Румун. фронт. 1918–20 викладав фізику й природознавство в школі м-ка Гнівань (нині місто Тиврів. р-ну Вінн. обл.). Брав активну участь у діяльності місц. осередку товариства «Просвіта», служив в Армії УНР. Після поразки укр. війська 1920–22 М. проживав у Польщі: спочатку в Ченстохові, згодом у Луцьку, де його як актив. чл. товариства «Просвіта» заарешт. і відправлено до табору інтернов. укр. вояків у м. Каліш (Польща). Проте ув’язнення тривало недовго й того ж року він переїхав до Чехо-Словаччини. Після закінчення хім.-технол. відділ. Укр. госп. академії в Подєбрадах (1928; викладав у ній до 1933) працював над доктор. дис. «Метод дослідження вологості у вугіллі» в Політех. інституті м. Брно, яку захистив 1931. Наукові праці друкував у нім. журналах. Від 1933 — у Братиславі, де працював у лаб. винарства. 1937–39 учителював на Закарпатті (Хуст, Свалява). Після окупації краю угор. військами повернувся до Братислави. На поч. 1945, рятуючись від рад. терору, разом із сім’єю змушений був утікати до Праги, далі, залишивши родину, переїхав до Австрії (Зальцбурґ, Іннсбрук). Ще перебуваючи в таборі інтернов., М. захворів на сухоти. Письменник тривалий час лікувався на курорті в м. Зеєфельд (Австрія), наприкінці 1946 потрапив до санаторію «Моттекс» (Бльонау), де й помер. Перші відомі вірші М. датовані 1919. Від серед. 1920-х рр. його поет. й проз. твори друкували зх.-укр. та емігрант. часописи «Нова Україна», «Студентський вісник», «Поступ», «Літературно-науковий вістник» (від 1933 — «Вістник»), «Дажбог», «Державна нація». Автор зб. поезій «Зодіяк» (Прага, 1941), поем «Канітферштан» (Інсбрук, 1945) і «Волинський рік» (Мюнхен, 1948), лірич. драми «Вічний корабель» (Прага, 1941), зб. новел і оповідань «Людина покірна» (Л., 1937) та «Відплата» (Л., 1939; 2-е вид. — під назвою «Помста», Прага, 1941), автобіогр. повісті «Засів» (Чц., 1936), істор. роману «Останній пророк» (Торонто, 1960). Окремими вид. вийшли також есеї «Штайн: ідея і характер» (Л., 1935), «Микола Хвильовий: легенда і дійсність» (Зальцбурґ; Інсбрук, 1948). Разом із Юрієм Кленом під спіл. псевд. Порфирій Горотак 1947 у Зальцбурзі видав кн. пародій. віршів «Дияболічні параболи». Різножанр. літ. спадщина М. відображає ідейно-естет. пошуки укр. майстрів слова 1-ї пол. 20 ст., зокрема концепції «Літературно-наукового вістника». Як й інші поети-вістниківці, М. у літ. творчості бачив важливий чинник боротьби за майбутню державу — вірші «Балада про побратима», «Коли ми ранками рушали з сіл», новели «Брат», «Берладник», роман «Останній пророк». Спираючись на досвід світ. літ-ри, М. водночас активно «українізував» теми світ. письменства (поеми «Вічний корабель», «Канітферштан» тощо). Естет. орієнтирами для нього були неокласицизм, неоромантизм, імпресіонізм. Та, головне, у своїх творах він культивував неоромант. образ людини «високого лету», «шляхетного не вгнутого характеру», національно свідомої особистості, життєлюба, готового водночас пожертвувати своїм життям заради високої мети. Значна частина творів побудована на автобіогр. матеріалі (поема «Волинський рік», новела «Брат» та ін.). М. перекладав українською мовою посібники зі словац. та нім. мов, а також художні твори європ. письменників (перекл. з «Чеських псалмів» А. Кляштерського, творів П. Безруча тощо). Окремої уваги заслуговують нім. перекл. австр. поета Р.-М. Рільке, якими він займався від 1928 (зокрема поема «Карл ХІІ-й, король шведський, мчить Україною», опубл. 1934). Найбільше М. переклав англ. мовою (переспіви за мотивами творів кельт. барда 6 ст. Таліезіна, короля Камбрії Ливорча Гена, перекл. своїх сучасників — С. Тіздейл, А. Крепсі, Г.-В. Лонґфелло, Дж. Джеймса).
Рекомендована література
- Набитович І. Леонід Мосендз — лицар святого Ґрааля. Творчість письменника в контексті європейської літератури. Дрогобич, 2001;
- ХХ століття: від модерності до традиції: Зб. наук. пр. Вип. 1. Естетика і поетика творчості Леоніда Мосендза. В., 2010;
- Карп’юк А. Волинь у житті і творчості Леоніда Мосендза // ЛУ. 2017, 21 верес.
Завантажити статтю
Людина 
