Мошногірський Свято-Вознесенський монастир

Визначення і загальна характеристика

МОШНОГІ́РСЬКИЙ СВЯ́ТО-ВОЗНЕСЕ́НСЬКИЙ МОНАСТИ́Р Засн., ймовірно, у 2-й пол. 17 ст. у лісі на горах між р. Мошна (бас. Дні­пра) та Ірдинь (притока Тясмина, бас. Дні­пра) побл. м-ка Мош­ни (нині село Черкас. р-ну Черкас. обл.), що опосередковано під­тверджують універсали геть­манів П. Дорошенка від 22 червня і 11 липня 1671 та І. Мазепи від 20 травня 1708. Один із перших настоятелів Йоаким (Ракович) за особистим наказом рос. царя Петра І увʼязнений у камʼя­ному «мішку» Соловец. монастиря (Росія), де просидів декілька десятиліть до смерті. Від 1720 на Лів­обереж­жі Дні­пра у с. Коробівка (нині Золотоніс. р-ну Черкас. обл.) мошен. ченці утримували влас. «дворець» із церквою Благовіще­н­ня Пресвятої Богородиці, у подальшому тут функціо­нував невеликий Коробів. жін. монастир. Від кін. 18 ст. і до 1917 Мошногір. обитель була позаштат. монастирем. У рад. часи у неї ві­ді­брано більшу частину землеволодінь (майже 350 дес.). 26 серпня 1921 на тер. монастиря зареєстр. Вознесен. реліг. громаду та її статут, 27 березня 1922 — с.-г. труд. артіль, до складу якої уві­йшли монастир. насельники, селяни, на­ймані робітники та ін. Реліг. громада мала у своєму роз­поряджен­ні соборну деревʼяну Свято-Вознесен. і камʼяну Свято-Покров. (збуд. 1886) церкви. Ріше­н­ням секретаріату ВУЦВК від 21 листопада 1929 монастир остаточно ліквідовано. 1930 знищено й монастир. храми, зокрема Свято-Вознесен., який до того деякий час знаходився під охороною держави як памʼятка історії 18 ст. Остан. настоятель Досифей (Старов) 1937–47 був увʼяз­нений у соловец. таборах.

Літ.: Мариновський Ю. Ю. Остан­ні роки Мошногірського монастиря: 1917–1929 // Наук. зап. Ін­ституту укр. архео­графії та джерело­знавства. Т. 1. К., 1996.

Ю. Ю. Мариновський

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю