Мошуренко Василь Петрович

Визначення і загальна характеристика

МОШУРЕ́НКО Василь Петрович (12. 02. 1958, с. Розумівка Олександрів. р-ну Кіровогр. обл. — 14. 06. 2018, похов. у с. Білогородка Києво-Святошин. р-ну Київ. обл.) — письменник, педагог. Член НСПУ (2015). Літ. премія ім. Є. Маланюка (2018, посмертно). Закін. філол. (1983) та істор. (1993) факультети Кіровогр. пед. університету. Учителював у с. Велика Чечеліївка (Новгородків. р-н Кіровогр. обл., 1984–2006 — директор) та в київ. гімназії № 323 (2011–16). Писати вірші й оповідання почав у шкіл. роки. Друкувався в часописах «Студентський меридіан», «Молодий комунар» та ін. Вірш «Там, де мама живе», надрук. 1980 у г. «Кіровоградська правда», 2002 покладений автором на музику й на Всеукр. фестивалі родин. творчості родина М. стала лауреатом конкурсу. Від 2007 поезії та новели письменника публікували г. «Сільські вісті», «Селянська правда», «Освіта», «День», «Острів», «Сільська школа», «Літературна Україна», «Українська літературна газета», ж. «Березіль», «Київ», «Золота пектораль», альманах «Материк». Окремі вірші та оповідання М. вміщені у зб. «До барикад» (Кр., 2014), «Похід через засніжений перевал: українське соціальне оповідан­ня ХХІ століття (2000–2012)» (2013), антології «Ця шокуюча Східна Європа» (2016; обидва — Київ) та ін. Писав про своє босоноге безбатьків. дитинство (виховали М. дід з бабусею; це відтворив у романі «Мій рідний дід Дмитро», 2017), де в кожному слові — вічна й вірна любов до рідного краю, до свого коріння (новели «Байстрюк», «Коси коса, доки роса», «Цукерки для батька», «Поробила» та ін.). Подіям Помаранч. революції та Революції Гідності присвятив новели «О пів на першу», «Горобчик», вірш «Рубіж» та ін. Автор зб. поезій і прози «Думи», «Це так просто писати Правду...» (обидві — 2009), «Відчай і віра» (2010), «Колючість ніжної душі», «Іду», «Тінь від веселки» (усі — 2012, Київ), «Шедеври: новели» (Ж., 2015), «Мати» (Кр., 2015), «Коріння, або Я — Розумівка: образки, медитації, новели, оповідання» (Кр., 2016), «Без тебе — з тобою» (Кропивницький, 2019).

Завантажити статтю