Міф національний

Визначення і загальна характеристика

МІФ НАЦІОНА́ЛЬНИЙ  — розповідь, анонімне оповідан­ня, у якому в символічній формі подані певні події, що мали місце в історії різних народів, особливо на початковій фазі їхнього етнічного розвитку; оповідання про етнічних першопредків, які ведуть свій родовід ще з первісного суспільства; потужний фактор етнічної самоідентифікації особистості; результат народної фантазії, у якому етнонаціональні явища та процеси подані та потрактовані у формі наївного уособлення. У процесі свого функціонування М. н. виступають каталізаторами етнонац. самоідентифікації, що посилюють або послаблюють, пришвидшують чи вповільнюють (як для окремого індивіда, так і для певної людської спільноти) процеси етніч. самоусвідомлення, самоствердження, консолідації, позиціонування, експансії або самозахисту. В інтеграл. структуру М. н. органічно вписується низка образів та сюжетів: архетипи Великого Батька (Батька нації), Великої Матері (Матері-Батьківщини), Героя, Ворога; пошуки прабатьківщини (обґрунтування її місцезна­ходження, давнини в часі та розширення етніч. кордонів у просторі); відстоювання автохтонності (твердження, що пред­став­ники певної спільноти є першими жителями на даній тер., а ін. народи-прибульці заселили її пізніше); гіперболізація ступ. етніч. консолідації в давні часи, обґрунтування тези про етнічну однорідність; ідентифікація своїх етніч. предків із певним давнім (бажано легендар.) народом, відомості про якого віддзеркалені в археол. знахідках, писем. джерелах, фольклорі; твердження про обраність, особливу цивілізац. роль, месіанство окремої етніч. спільноти, обґрунтування її надзвич. ролі в переломні моменти історії як у минулому, так і майбутньому; пошуки в глибинах історії основ політ. організації суспільства, зародків державності у своїх пращурів, з’ясування тяг­лості культур. процесу в ареалі проживання, існування етніч. спільності чи сім’ї (твердження про те, що в ареалі проживання певного етносу сформувався не лише він, а й ін. споріднені етнічні групи, які в подальшому мігрували на ін. терени); акцентування на цивілізац. спадкоємності; позиціонування етносу в межах етногенет. зв’язків («старший брат», «молодший брат», «держави-сестри») та ареалу проживання, що містив територ. ядро утворення держави та землі, які входили до сфери її впливу («Мала/Велика» — напр., Мала Греція, Велика Польща); міфологізація та перетворення на знак, символ окремих істор. осіб, подій, фактів та явищ нац. історії. Однією з ключових умов виникнення, функціонування, тиражування та збереження в колектив. па­м’яті М. н. є його актуальність. Саме тому він дуже часто може динамічно змінюватися (інколи надзвичайно радикально), осучаснюватися. Конструювання колектив. пам’яті за допомогою М. н. наприкінці 20 — на поч. 21 ст. стало своєрід. формою не лише корегування, а й актив. розбудови сучас. політ. простору.

Специфіка сучас. М. н. знаходить свій прояв у характер. рисах та особливостях його виникнення, поширення та функціонування. Серед них — виникнення міфу не шляхом спонтан., стихій. визрівання, як це було в архаїчні часи, а через свідоме та цілеспрямов. формування й на­в’язування істор. свідомості (колектив. пам’яті) готових політ.-кон’юнктур. міфологем (осн. ідеї та пояснюв. схеми). Ця дія ініціюється в сучас. умовах як згори (по вертикалі) діючими влад. структурами, так і з боку (по горизонталі) опозиц. силами з метою вживлення міфіч. ідеї в сусп. свідомість та в розрахунку на її «обростання» в ході комунікатив. контакту завдяки нар. творчості базового кістяка «деталями» та наповнення «реал.» змістом «заданої» сюжет. схеми. За допомогою ЗМІ процес сусп. нац. міфо­творення нині значно пришвидшився. Збереження в міфі іррац. начала (підґрунтя) формується, з одного боку, на прагмат., тверезому розрахунку, врахуванні реал. колектив. надій, сподівань і прагнень, з ін. — на фантаст. вірі, інстинкті, інтуїції як осн. видах пізнання та конструювання реальності; на ідеаліст., відірваних від життя колектив. мріях і фантазіях. Під впливом сучас. нац. міфології змінюється парадигма сприйняття та осмислення реальності. Новітній М. н. акцентує увагу на чуттєво-образ. спри­йнятті та при цьому суттєво об­межує можливості використання механізмів поняттєво-логіч. мислення. Нині різко зросла роль і значення М. н. у процесі самоідентифікації держави, нації, окремої людини; новітня нац. міфологія (особливо в державах СНД) стає фактором зовн. політики, інструментом формування зовн. іміджу держави. Помітно активізувалося використання М. н. як засобу інформ.-комунікатив. контакту з метою моделювання колектив. уявлень, конструювання істор. пам’яті. Вибухове, швидке та масштабне тиражування сучас. М. н. завдяки Інтернету забезпечує практично глобал. поширення, але створює надзвичайно жорстку «конкуренцію міфів» у боротьбі за увагу громадян, що зумовлює для багатьох продуктів міфотворення втрату популярності, а в перспективі — забуття. Як свідчить політ. практика, сучас. М. н. як засіб актив. та цілеспрямов. боротьби за владу, її легітимізацію та втримання в багатьох випадках значно ефективніший за насилля. Це пояснюється тим, що насильниц. методи завжди виступають у ролі зовн. чинника, якому активно протистоять останні бастіони людської гідності — приватне життя, особиста свобода тощо, а нац. міфологія, закарбовуючись у пам’яті завдяки простим та яскравим образам, гіпнотично зомбує свідомість, руйнує згадані цінності та стимулює людину до певних дій і поведінки, запланованої політ. маніпулятором. Макс. пристосованість сучас. М. н. до виживання в переповненому інформ. просторі зумовлена радикал. полярністю базових моделей (або «героїч. міф», або «міф трагедія/катастрофа», що привертає увагу); яскравою емоц. забарвленістю (утримує та посилює увагу); гранич. спрощеністю та схематизмом, що спекулюють на вже поширених стереотипах (для сприйняття не потрібно багато часу). М. н. є потуж. засобом маніпулювання, конструювання сучас. політ. простору, ефектив. інструментом «корегування» сусп. свідомості та істор. пам’яті. Природа такого сильного і майже тотал. впливу на суспільство спричинена тим, що міфологія, базуючись на певних властивостях побут. свідомості (консерватизм поглядів, схематизм сприйняття, несистемність мислення, автоматизм реакції), по суті кодує (програмує) внутр. світ людини, готує підґрунтя для стимулювання необхід. маніпуляторові поведінки та дій. Суть використання сучас. нац. міфології для конструювання колектив. пам’яті полягає в її корегуванні, виправленні, а в разі потреби — ініціюванні процесу «забування» за допомогою міфу тієї інформації, що вже є в колектив. пам’яті; стимулюванні, актуалізації та «витягуванні з пам’яті» інструментально важливих для політ. боротьби істор. фактів, осіб, явищ тощо; акцентуванні, просуванні та тиражуванні політично маркованих сюжетів, що в майбутньому, на думку певних політ. сил, повинні залишитися в колектив. пам’яті як своєрідні опорні пункти, що дозволять їм мати сприятливу перспективу в боротьбі за завоювання, легітимізацію та утримання влади. Динаміка життя нац. міфології непередбачувана, хоча й органічно пов’язана з розвитком істор. процесу. Однак будь-які масштабні соц. катаклізми, що ведуть до певної деморалізації суспільства та тимчас. втрати орієнтирів й ідеалів, дуже швидко реанімують та реінкарнують міфи. У цей момент М. н. можуть виконувати як руйнівну, так і консолідуючу, компенсаторну функцію. Очевидно, саме наявністю в міфології цього «компенсатор. механізму» і пояснюють феномен «невмирущості» та «живучості» міфів. М. н. віддзеркалює закодований за допомогою архетипів віковіч. досвід певної етніч. спільноти. Він є засобом колектив. саморе­флексії та самовизначення. Сфор­мована М. н. символічна картина світу дозволяє етніч. спільноті зберігати свою ідентичність та вибудовувати траєкторію свого розвитку в просторі та часі, а також є інструментом завоювання, легітимації, утримання влади й обґрунтування прав спільноти на тер. і ресурси.

Завантажити статтю