Міфологія

МІФОЛО́ГІЯ (від міф і …логія) — наука про міфи та міфологічну сві­домість; сукупність міфів, на­громаджена різними етносами, певною архаїчною культурною традицією. У давніх су­спільствах та їхніх сучас. релікт. залишках М. має характер обовʼязкового для всіх людей світо­гляд. нормативу, становить гол. чин­ник їхньої соц. поведінки. У су­спільствах такого типу М. — синкретична за своїм знак. характером (слово, музика, жест, пластич. образ) і заг. пі­знавально гносеологіч. змістом (своєрід. сплав релігії, науки й мистецтва в їхніх найдавніших, первіс. формах) система уявлень про світ, яка поряд із труд. зуси­л­лями первіс. колективу забезпечує його нормал. жит­тєдіяльність. В істор. процесі ці уявле­н­ня за­знали диференціації, внаслідок якої релігія, наука, мистецтво по­ступово емансипувалися одне від одного, створили окремі, суверен­ні галузі культури, пере­творюючи або навіть усуваючи міф із сусп. виднокола. Такий поділ від­бувся у Стародав. Греції класич. періоду: олімпій. М. у ній остаточно ви­окремилася в реліг. сферу, на­ука і мистецтво отримали цілком самост. існува­н­ня. Роз­почалися спроби наук. та естет. осмисле­н­ня міфів. За ел­лініст. періоду, на поч. 3 ст. до н. е., у середовищі поетів і філологів, які працювали в Александрій. музеї, виникла наука М., що за­ймалася пере­повіда­н­ням, систематикою та екзегезою міфів, вдаючись до спроби помірков. раціоналіст. осмисле­н­ня міфотвор. стихії. «Золотий вік» давньої рим. літ-ри майстерно по­єд­нав раціоналіст. та естет. ставле­н­ня до міфу, внаслідок чого Верґілій у поемі «Aenēis» («Енеїда») створив на його основі рим. держ.-політ. ідеал доби імперії, Горацій в одах і сатирах — ідеалізов. картину гідного приват. життя тогочас. людини, Овід­ій у поемі «Methamor­phoseon» («Метаморфози») — суто естет. картину міфол. фантазії. У світ. літературі завершилася започатков. грец. трагедією епоха найбільш плід. взаємодії літ-ри з міфом. Від­так міф у своїй антич. формі аж до поч. 20 ст. став предметом естет. замилува­н­ня або матеріалом для формал. алегор. побудов. Новоєвроп. ідеал людини в поезії нім. романтика Й. Гельдерліна, філос. ліриці Ф. Ніцше та окремих пред­ставників символізму знач. мірою роз­гортався за рахунок невичерп. внутр. енергії міфу. Європ. середньовіч­чя, міцно тримаючи в памʼяті міф, від­сунуло його на периферію на користь базових міфологем християнства і суперечливо по­єд­наної з ними дохристиян., індоєвроп. за своїм походже­н­ням М., художньо пере­твореної у фольк­лорі європ. народів. Доба романтизму, зокрема українського, зосереджена на пафосі нац. становле­н­ня, від­кривала для себе М. через її прихов. присутність у всіх нац. фольклор. системах. Від­тоді почалося її художнє пере­осмисле­н­ня (напр., творчість М. Гоголя, Т. Шевченка, А. Міцкевича, О. Пушкіна від­ображає глибин­ну структуру прасловʼян. і навіть індоєвроп. міфів). Водночас виникали перші наук. школи, що порушували пита­н­ня про обʼєктивність, раціоналіст. опис і класифікацію світ. М. та її нац. від­галужень, пита­н­ня про створе­н­ня структурно-морфол. аналізу міфу, тобто про наук. картину процесу виникне­н­ня й подальшого роз­горта­н­ня міфу. Створювали числен­ні школи й методи в царині таких дослідж., де особливе місце посідає нім. наука: брати Ф. та А. Шлеґелі, В. та Я. Ґрімм ви­вчали фольклор і наявність у ньому М., стимулюючи пізнішу появу зга­даних шкіл, котрі діяли вже в добу позитивізму. У 20 ст. їхня дослідн. техніка транс­формувалася в системно-структур. метод (франц. філософ К. Леві-Стросс та його послідовники). Цей метод до­зволив класифікувати світ. міфол. сукупність. Особливе місце в сучас. М. посідають спроби осмисле­н­ня «міфів другого поколі­н­ня», витворених новіт. цивілізацією на тлі давнього міфотворе­н­ня.

Завантажити статтю