Міфологія соціальна

Визначення і загальна характеристика

МІФОЛО́ГІЯ СОЦІА́ЛЬНА — галузь філософії, що ви­вчає міфологічну сві­домість як форму масової сві­домості, яка від­ображає нові явища дійсності, причини змін історичних і соціальних процесів, роз­витку спільнот тощо. М. с. виникла у 19 ст. як особливий тип духовної діяльності, спрямованої на створе­н­ня та пошире­н­ня політичних міфів. Тоді міф почали використовувати як по­значе­н­ня різноманітних ілюзорних уявлень для впливу на маси панівними в су­спільстві силами. Міф став специфічним феноменом ідеологічної практики. М. с. бере участь у формуван­ні національної, класової чи станової самосві­домості, роль якої є ви­значальною для керува­н­ня масами.

Соціальний міф сучасного світу від­різняється від первісних міфів тим, що раніше він виникав спонтан­но як форма колективної сві­домості для поясне­н­ня та легітимізації різних соціальних явищ і процесів, а сьогодні є ідеологічним під­ґрунтям для маніпуляції су­спільною сві­домістю. Осмисле­н­ня соціального міфу як певного засобу впливу на людську сві­домість чи поведінку від­значав німецький мислитель 19 ст. А. Шопенгауер, під­креслюючи пріоритет волі над ро­зумом; аналізував ідеологію з позиції субʼєкта, який не спроможний досягти своїх цілей, тому змушений під­корятися непі­знаній, неконтрольованій, всеохоплюючій сліпій «волі до життя». Німецький філософ Ф. Ніцше повʼязував міфологічну сві­домість із «волею до влади», під впливом якої людина втрачає субʼєктивну активність, набуваючи вічного пориву, а також занурюється в хаос, який не дає їй змоги адекватно оцінити об­ставини. У міфі людина від­мовляється або по­збавляється всіх моральних, правових, політичних, естетичних, релігійних норм та цін­ностей, таким чином повертається до первісного життя, необмеженого негативним цивілізаційним впливом. Ав­стрійський психіатр З. Фройд та швейцарський психолог К.-Ґ. Юнґ вбачали в ідеології хибну сві­домість, вважаючи, що в психіці людини від­бувається викривлене від­творе­н­ня несві­домих мотивів та афектів, притаман­них індивіду. Італійський соціолог В. Парето повʼязував ідеології з емоціями, таємними бажа­н­нями людини, за­значаючи, що люди ніколи не ді­знаються істин­них, глибин­них причин своїх вчинків, оскільки спри­ймають лише їх зовнішній бік. Такий хибний по­гляд на причини людської поведінки породжує стійкі помилки, що від­ображаються в ідеологіях.

Увагу на роз­роблен­ні теорії соціальних міфів акцентував французький філософ і соціолог Ж. Сорель, вважаючи, що сучасні міфи згуртовують людей, унаслідок чого вони стають легкокерованими. Су­спільний устрій роз­глядав як результат сукупності образів (міф) та волі народу (мобілізація), причому міф і є головним духовним засобом мобілізації. Від­значав, що кожен клас створює свої міфи залежно від його уявлень та від­чут­тів. Серед найбільш роз­по­всюджених називав «міф всезагального страйку», «міф свободи», «міф рівності», роз­глядаючи їх тільки як засіб впливу на сьогоде­н­ня, умову обʼ­єд­на­н­ня людей для реалізації активності; їх не можна реально за­стосовувати до плину історії. Німецький філософ Е. Кас­сірер, роз­ширюючи сферу впливу міфу за межі ідеологічної сві­домості та політичної активності людини, все ж надав політичному міфу як соціальному кон­структу величезної ваги у формуван­ні сучасного су­спільства. Аналізуючи політичний міф 20 ст., прирівняв його до складної зброї масового ураже­н­ня, а технологію його створе­н­ня — до однієї з най­складніших наукових технологій. Важливою для М. с. є концепція французького літературо­знавця Р. Барта, який роз­глядав феномен міфу через дюркгаймівське поня­т­тя «колективних уявлень», вважаючи його певним соціально детермінованим «від­ображе­н­ням» спільноти, яке може прочитуватися в анонімних пові­домле­н­нях преси, реклами, товарів масового вжитку. Для нього міфи є обовʼязковими складовими кон­структами культурних і соціополітичних феноменів, без них неможливе існува­н­ня та дослідже­н­ня сучасного міфологізованого су­спільства. При цьому головним елементом, на якому будується система, є фактор ейфорії, завдяки чому людина від­чуває заспокійливу ілюзорну впорядкованість. Міфом може бути все, проте предмет із реального світу стає ним лише тоді, коли починає «говорити», коли річ набуває соціального контекс­ту. Важливою особливістю міфу є те, що міфічні поня­т­тя не­стійкі: можуть створюватися, спотворюватися, зникати. Міф є історичним явищем, тому історія може легко знищити міфологічне поня­т­тя; те, що є міфом сьогодні, могло не бути ним у минулому, як і може не існувати або існувати у видо­зміненому ви­гляді в майбутньому. Ще з первісних часів соціальні міфи, якими пояснювали походже­н­ня та роз­шарува­н­ня су­спільства, специфіку соціальних від­носин, появу соціальних ін­ституцій тощо, були синкретично вплетеними в загальну міфологічну картину. У на­ступні епохи соціальне буття стає організованішим, складнішим, ускладнюється і М. с., зокрема зʼявляються міфи про походже­н­ня різних соціальних станів, професійних спільнот, етнічних і національних груп.

Від 19 ст. можна говорити про появу соціальних міфів нового типу, різноманітних ілюзорних уявлень, які зумисне використовують для впливу на маси панівні в су­спільстві сили. Таким чином, міф стає основою будь-якої ідеологічної системи та головним чин­ником впливу на су­спільну активність. Серед ідеологічних систем історично однією з перших почала послуговуватися засобами міфології ідеологія націоналізму. При цьому використовують т. зв. етногенетичні міфи, якими об­ґрунтовують особливе місце певного народу чи нації серед інших спільнот: міфи про авто­хтон­ність, прабатьківщину, лінгвістичну спадкоємність, «етнічну сімʼю», славних предків, культуртрегерство, етнічну однорідність та єд­ність, заклятого ворога. Націоналізм в ідеологічному плані зміцнює пере­кона­н­ня людини в тому, що кожен із нас належить до певної групи людей з особливим, від­мін­ним від інших способом життя, з довгим та славним минулим, героїчними предками, ви­значною культурою тощо. Так, усі національні історії містять опис досягнень давніх героїв, царів чи провід­ників нації, які сприяли її во­звеличен­ню, зміцнен­ню національного духу, становлен­ню національної державності.

Особливо міфологізованою є ідеологія тоталітарних систем (див. Тоталітаризм), де зуси­л­лями влади та виконавчих ін­ституцій забезпечують максимальне роз­по­всюдже­н­ня міфів у су­спільстві. Тоталітарні ідеології витворюють міфологічні картини світу, в яких власне закрите су­спільство ви­ступає оплотом для Добра, Істини, Справедливості на противагу іншому «чужому» ворожому світові, де панує Хаос, Зло, Не­справедливість. Проголошують пере­вагу певного су­спільного прошарку, класу чи соціальної групи, при цьому здійснюють поділ на «своїх» і «чужих». Держава набуває міфологічного обожненого (часто антропоморфізованого) образу, потребує захисту від злих сил або пере­буває в по­стійній боротьбі з ними. Може від­буватися ототожне­н­ня країни з культурним героєм, також рисами культурного героя наділяють «вождів» держави. Окрема людина часто ви­ступає в образі «гвинтика», який, хоч і маленький, але слугує для без­перебійної роботи всього механізму, а тому дуже важливий. Міфологічним часом проголошують період встановле­н­ня тоталітарного політичного режиму, а держава асоціюється з образом світового дерева, геополітичним центром світу, з якого має роз­по­всюдитися її вплив на усі інші держави та народи.

Демократична ідеологія теж використовує значну кількість міфів та міфологем, які за допомогою ЗМІ до­зволяють владі орієнтувати населе­н­ня на потрібні соціально-політичні установки, контролюють протидію, дають фактам потрібну оцінку, за­проваджують ви­значені цін­ності та ідеали. Серед них:

• міф про без­альтернативність ліберального шляху, який стверджує, що пропонований уклад су­спільного життя найкраще від­повід­ає біо­логічній природі людини, оскільки оста­н­ня ґрунтується на природному прагнен­ні до свободи;
• міф про всезагальну рівність громадян у демократичних су­спільствах і демократичних країн між собою;
• міф про позитивний імідж демократії загалом та конкретних демократів зокрема;
• уявле­н­ня про не­прийнятність революційного шляху зміни державного ладу та демократичні вибори як єдиний легітимний спосіб впливу широких мас на владу.

У сучасному світі міфи мають су­спільний характер, оскільки стосуються соціального буття людини та проявляються в усіх його сферах. Без­перечно, і в сьогоден­ні одним із найбільш роз­по­всюджених та най­впливовіших міфів є політичний, за допомогою якого ідеологія пропонує окремій людині ви­значати власне місце в су­спільстві, наслідувати певні моделі су­спільної поведінки, а також легітимізує чин­ний устрій, систему влади. Присутність міфу помітна не лише в політиці, а й у науці, мистецтві, релігії (в її традиційних і новітніх формах), повсякден­ному житті. Природа сучасного міфу (в усіх сферах його за­стосува­н­ня) й справді повʼязана зі становле­н­ням політичного міфу як ідеологічного кон­структу, через який ідеологія роз­по­всюджується в маси. Життя людини «обплутане» різноманітними ідеологіями (не завжди політичними), що керують її жи­т­тям (від вибору системи харчува­н­ня, одягу та ін. побутових речей, місця прожива­н­ня чи інтерʼєру помешка­н­ня до вибору форми шлюбних від­носин, вихова­н­ня і на­вча­н­ня дітей, ставле­н­ня до медицини), ви­значають соціальні стосунки, окреслюють межі, зумовлюють ставле­н­ня до наукового зна­н­ня, вибір релігії чи від­мову від неї, і так майже в усьому. Для міфологізації су­спільства використовують усі можливі та найбільш затребувані ка­нали пере­дачі інформації, найновіші досягне­н­ня науки та технологій. Роз­по­всюджують соціальні міфи за допомогою різноманітних ЗМІ (газети, радіо, телебаче­н­ня, інтернет-ресурси), реклами, мистецтва (кіно, комікси, художня література, мистецькі події), соціальні мережі в Інтернеті.

Серед українських дослідників соціального міфу — В. Горський, О. Дарморіз, О. Довгополова, Л. Павлюк, Д. Судин, Д. Усов, Л. Хавкіна, Л. Харченко, Ю. Шайгородський.

Літ.: Кас­сирер Э. Техника современ­ных политических мифов / Пер. с нем. // Вестник Моск. университета. Сер. 7. Философия. 1990. № 2; Горський В. Міф у сучасній культурі та його модифікації на полі історико-філософського україно­знавства // Дух і літера. 1998. № 3–4; G. Sorel. Reflections on Violence. Cambridge, 2004; Павлюк Л. Знак, символ, міф у масовій комунікації. Л., 2006; Барт Р. Мифологии / Пер. с франц. Москва, 2008; Хавкіна Л. Сучасний український рекламний міф. Х., 2010; Дарморіз О. Соціальна міфологія як явище в європейській культурі Нового часу // Prosopon. Europejskie Studia Spoleczno-Humanistyczne. Warszawa, 2011. № 1; Дарморіз О. Сучасна людина як субʼєкт соціальної міфології // Людина в сучасному світі: В 3 кн. Кн. 1. Філос.-культурол. виміри. Л., 2012; M. Napiórkowski. Mitologia współczesna. Warszawa, 2018.

О. В. Дарморіз

Завантажити статтю