Міфологія соціальна

Визначення і загальна характеристика

МІФОЛО́ГІЯ СОЦІА́ЛЬНА — галузь філософії, що вивчає міфологічну свідомість як форму масової свідомості, яка відображає нові явища дійсності, причини змін історичних і соціальних процесів, розвитку спільнот тощо. М. с. виникла у 19 ст. як особливий тип духовної діяльності, спрямованої на створення та поширення політичних міфів. Тоді міф почали використовувати як позначення різноманітних ілюзорних уявлень для впливу на маси панівними в суспільстві силами. Міф став специфічним феноменом ідеологічної практики. М. с. бере участь у формуванні національної, класової чи станової самосвідомості, роль якої є визначальною для керування масами.

Соціальний міф сучасного світу відрізняється від первісних міфів тим, що раніше він виникав спонтанно як форма колективної свідомості для пояснення та легітимізації різних соціальних явищ і процесів, а сьогодні є ідеологічним підґрунтям для маніпуляції суспільною свідомістю. Осмислення соціального міфу як певного засобу впливу на людську свідомість чи поведінку відзначав німецький мислитель 19 ст. А. Шопенгауер, підкреслюючи пріоритет волі над розумом; аналізував ідеологію з позиції суб’єкта, який не спроможний досягти своїх цілей, тому змушений підкорятися непізнаній, неконтрольованій, всеохоплюючій сліпій «волі до життя». Німецький філософ Ф. Ніцше пов’язував міфологічну свідомість із «волею до влади», під впливом якої людина втрачає суб’єктивну активність, набуваючи вічного пориву, а також занурюється в хаос, який не дає їй змоги адекватно оцінити обставини. У міфі людина відмовляється або позбавляється всіх моральних, правових, політичних, естетичних, релігійних норм та цінностей, таким чином повертається до первісного життя, необмеженого негативним цивілізаційним впливом. Австрійський психіатр З. Фройд та швейцарський психолог К.-Ґ. Юнґ вбачали в ідеології хибну свідомість, вважаючи, що в психіці людини відбувається викривлене відтворення несвідомих мотивів та афектів, притаманних індивіду. Італійський соціолог В. Парето пов’язував ідеології з емоціями, таємними бажаннями людини, зазначаючи, що люди ніколи не дізнаються істинних, глибинних причин своїх вчинків, оскільки сприймають лише їх зовнішній бік. Такий хибний погляд на причини людської поведінки породжує стійкі помилки, що відображаються в ідеологіях.

Увагу на розробленні теорії соціальних міфів акцентував французький філософ і соціолог Ж. Сорель, вважаючи, що сучасні міфи згуртовують людей, унаслідок чого вони стають легкокерованими. Суспільний устрій розглядав як результат сукупності образів (міф) та волі народу (мобілізація), причому міф і є головним духовним засобом мобілізації. Відзначав, що кожен клас створює свої міфи залежно від його уявлень та відчуттів. Серед найбільш розповсюджених називав «міф всезагального страйку», «міф свободи», «міф рівності», розглядаючи їх тільки як засіб впливу на сьогодення, умову об’єднання людей для реалізації активності; їх не можна реально застосовувати до плину історії. Німецький філософ Е. Кассірер, розширюючи сферу впливу міфу за межі ідеологічної свідомості та політичної активності людини, все ж надав політичному міфу як соціальному конструкту величезної ваги у формуванні сучасного суспільства. Аналізуючи політичний міф 20 ст., прирівняв його до складної зброї масового ураження, а технологію його створення — до однієї з найскладніших наукових технологій. Важливою для М. с. є концепція французького літературознавця Р. Барта, який розглядав феномен міфу через дюркгаймівське поняття «колективних уявлень», вважаючи його певним соціально детермінованим «відображенням» спільноти, яке може прочитуватися в анонімних повідомленнях преси, реклами, товарів масового вжитку. Для нього міфи є обов’язковими складовими конструктами культурних і соціополітичних феноменів, без них неможливе існування та дослідження сучасного міфологізованого суспільства. При цьому головним елементом, на якому будується система, є фактор ейфорії, завдяки чому людина відчуває заспокійливу ілюзорну впорядкованість. Міфом може бути все, проте предмет із реального світу стає ним лише тоді, коли починає «говорити», коли річ набуває соціального контексту. Важливою особливістю міфу є те, що міфічні поняття нестійкі: можуть створюватися, спотворюватися, зникати. Міф є історичним явищем, тому історія може легко знищити міфологічне поняття; те, що є міфом сьогодні, могло не бути ним у минулому, як і може не існувати або існувати у видозміненому вигляді в майбутньому. Ще з первісних часів соціальні міфи, якими пояснювали походження та розшарування суспільства, специфіку соціальних відносин, появу соціальних інституцій тощо, були синкретично вплетеними в загальну міфологічну картину. У наступні епохи соціальне буття стає організованішим, складнішим, ускладнюється і М. с., зокрема з’являються міфи про походження різних соціальних станів, професійних спільнот, етнічних і національних груп.

Від 19 ст. можна говорити про появу соціальних міфів нового типу, різноманітних ілюзорних уявлень, які зумисне використовують для впливу на маси панівні в суспільстві сили. Таким чином, міф стає основою будь-якої ідеологічної системи та головним чинником впливу на суспільну активність. Серед ідеологічних систем історично однією з перших почала послуговуватися засобами міфології ідеологія націоналізму. При цьому використовують т. зв. етногенетичні міфи, якими обґрунтовують особливе місце певного народу чи нації серед інших спільнот: міфи про автохтонність, прабатьківщину, лінгвістичну спадкоємність, «етнічну сім’ю», славних предків, культуртрегерство, етнічну однорідність та єдність, заклятого ворога. Націоналізм в ідеологічному плані зміцнює переконання людини в тому, що кожен із нас належить до певної групи людей з особливим, відмінним від інших способом життя, з довгим та славним минулим, героїчними предками, визначною культурою тощо. Так, усі національні історії містять опис досягнень давніх героїв, царів чи провідників нації, які сприяли її возвеличенню, зміцненню національного духу, становленню національної державності.

Особливо міфологізованою є ідеологія тоталітарних систем (див. Тоталітаризм), де зусиллями влади та виконавчих інституцій забезпечують максимальне розповсюдження міфів у суспільстві. Тоталітарні ідеології витворюють міфологічні картини світу, в яких власне закрите суспільство виступає оплотом для Добра, Істини, Справедливості на противагу іншому «чужому» ворожому світові, де панує Хаос, Зло, Несправедливість. Проголошують перевагу певного суспільного прошарку, класу чи соціальної групи, при цьому здійснюють поділ на «своїх» і «чужих». Держава набуває міфологічного обожненого (часто антропоморфізованого) образу, потребує захисту від злих сил або перебуває в постійній боротьбі з ними. Може відбуватися ототожнення країни з культурним героєм, також рисами культурного героя наділяють «вождів» держави. Окрема людина часто виступає в образі «гвинтика», який, хоч і маленький, але слугує для безперебійної роботи всього механізму, а тому дуже важливий. Міфологічним часом проголошують період встановлення тоталітарного політичного режиму, а держава асоціюється з образом світового дерева, геополітичним центром світу, з якого має розповсюдитися її вплив на усі інші держави та народи.

Демократична ідеологія теж використовує значну кількість міфів та міфологем, які за допомогою ЗМІ дозволяють владі орієнтувати населення на потрібні соціально-політичні установки, контролюють протидію, дають фактам потрібну оцінку, запроваджують визначені цінності та ідеали. Серед них:

• міф про безальтернативність ліберального шляху, який стверджує, що пропонований уклад суспільного життя найкраще відповідає біологічній природі людини, оскільки остання ґрунтується на природному прагненні до свободи;
• міф про всезагальну рівність громадян у демократичних суспільствах і демократичних країн між собою;
• міф про позитивний імідж демократії загалом та конкретних демократів зокрема;
• уявлення про неприйнятність революційного шляху зміни державного ладу та демократичні вибори як єдиний легітимний спосіб впливу широких мас на владу.

У сучасному світі міфи мають суспільний характер, оскільки стосуються соціального буття людини та проявляються в усіх його сферах. Безперечно, і в сьогоденні одним із найбільш розповсюджених та найвпливовіших міфів є політичний, за допомогою якого ідеологія пропонує окремій людині визначати власне місце в суспільстві, наслідувати певні моделі суспільної поведінки, а також легітимізує чинний устрій, систему влади. Присутність міфу помітна не лише в політиці, а й у науці, мистецтві, релігії (в її традиційних і новітніх формах), повсякденному житті. Природа сучасного міфу (в усіх сферах його застосування) й справді пов’язана зі становленням політичного міфу як ідеологічного конструкту, через який ідеологія розповсюджується в маси. Життя людини «обплутане» різноманітними ідеологіями (не завжди політичними), що керують її життям (від вибору системи харчування, одягу та ін. побутових речей, місця проживання чи інтер’єру помешкання до вибору форми шлюбних відносин, виховання і навчання дітей, ставлення до медицини), визначають соціальні стосунки, окреслюють межі, зумовлюють ставлення до наукового знання, вибір релігії чи відмову від неї, і так майже в усьому. Для міфологізації суспільства використовують усі можливі та найбільш затребувані канали передачі інформації, найновіші досягнення науки та технологій. Розповсюджують соціальні міфи за допомогою різноманітних ЗМІ (газети, радіо, телебачення, інтернет-ресурси), реклами, мистецтва (кіно, комікси, художня література, мистецькі події), соціальні мережі в Інтернеті.

Серед українських дослідників соціального міфу — В. Горський, О. Дарморіз, О. Довгополова, Л. Павлюк, Д. Судин, Д. Усов, Л. Хавкіна, Л. Харченко, Ю. Шайгородський.

Завантажити статтю