Мостиська

МОСТИ́СЬКА — місто районного значення Львівської області. Має статус істор. насел. місця. 2016 з Мостис. міської, Арламівськоволян., Берегів. (підпорядк. села Заріччя, Королин, Пісок), Годинів., Крисовиц. (Нагірне, Чишки), Липників. (Добощівка, Стрілецьке), Підлісків. (Вишенька), Пнікут. (Буховичі), Радениц. (Хатки, Чижевичі), Стоянців. (Мистичі, Санники) та Твіржан. (Вуйковичі, Завадів, Слабаш, Хоросниця) сільс. рад утвор. Мостис. міську об’єднану територіал. громаду (232,45 км², 21 699 осіб: українців — 70 %, поляків — 30 %). М. знаходяться на р. Січна, побл. місця її впадіння у Вишню (притока Сану, бас. Вісли), за 65 км від обл. центру та 15 км від міжнар. пункту переходу в с. Шегині Мостис. р-ну на укр.-польс. кордоні. Також протікає мала р. Зелена Кривуля. Площа 12,8 км². За переписом насел. 2001, проживали 9150 осіб (складає 116,7 % до 1989); станом на 1 січня 2018 — 9378 осіб. Через місто проходять автомобіл. шлях і залізниця, що перетинають тер. Мостищини, з’єднують Україну з Польщею та країнами Зх. Європи. Істор. місцевості (раніше були окремими селами): Закостілля, Рідковичі, Рудники, Сулківщина. Здавна на Мостищині паралельно розвивалися укр. і польс. культури, що взаємозбагачувалися. Нині функціонує Товариство польс. культури. Побл. М. досліджено 2 двошар. поселення (пшевор. культура, давньорус. час). На думку дослідників, назва походить від слова «мости» (нині є з 4-х сторін міста). Вперше згадується як Мостищі у Галиц.-Волин. літописі під 1244, коли тут військо князя Данила Галицького здобуло перемогу в бою з дружинниками черніг. князя Ростислава Михайловича. Від кін. 1380-х рр. — під владою польс. магнатів. У тогочас. писем. джерелах згадується під назвою Мостич. У середні віки було знач. торг. і ремісн. центром на зх.-укр. землях. 1404 надано Маґдебур. право. У цей період М. вже мали ратушу, ринк. площу, оборонні мури та вали, залишки яких донині збереглися у пн.-сх. частині. У 15–17 ст. багато разів руйнували турец., татар., волос. і швед. війська. 1648 мостис. замок здобули козац. війська Б. Хмельницького. У 17 ст. в місті було 16 цехів, зокрема й кравец., ткац., шевський, бляхар., ковал., столяр., різниц., кушнір., пекарський. Після 1-го поділу Польщі 1772 — у складі Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). У цьому році було 387 будинків, проживали понад 2,6 тис. осіб. Від 1786 М. належали графові І. Цетнеру. 1792 відкрито однокласну школу. У 2-й пол. 18 ст. в Австрії та за її межі цінували тонке льняне полотно, що виготовляли мостис. майстри. 1861 прокладено залізницю. 1867–1940 — повіт. центр. У 1880-х рр. працювали цегел. і бровар. заводи, 2 млини, проводили 4 ярмарки на рік. Від кін. 19 — поч. 20 ст. до 1939 функціонували кредитна спілка «Нар. дім у М.», осередки т-в «Просвіта», «Сільс. господар» та ін. укр. т-в. Під час 1-ї світової війни М. перебували у зоні актив. бойових дій. Від листопада 1918 до травня 1919 — у складі Перемишл. військ. округи Львів. військ. обл. ЗУНР; 1920–39 — Львів. воєводства Польщі. У міжвоєнні роки у М. мешкали бл. 4,5 тис. осіб. 1934 у Мостис. пов. 75 сільс. ґмін об’єднали у 7 (Гуссакув, 12 поселень; Дідятиче, 10; Мальнув, 6; Мосьціска, 16; Пнікут, 11; Сондова Вішня, 9; Твєрдза, 11). Його пл. становила 755 км², 1939 проживали 59 925 українців греко-катол. віри, 6385 українців-католиків, 24 470 поляків, 5440 євреїв та ін. У серед. вересня 1939 у М. увійшли нім. війська, однак за наказом керівництва згодом відступили, дотримуючись рад.-нім. домовленостей відповідно до Пакту Молотова–Ріббентропа. Водночас М. взяли під контроль рад. війська. 1939–59 — місто Дрогоб., від 1959 — Львів. обл. 1940–62 та від 1967 — райцентр. Від 24 червня 1941 до 25 липня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Жит. зазнали сталін. репресій, багатьох убили нацисти. До серед. 1950-х рр. здійснювало збройну боротьбу підпілля ОУН–УПА. 1957 створ. радгосп, що від 1960 спеціалізувався на вирощуванні лікар. рослин. Нині працюють підприємства: «Мрія» (виготовляє цеглу), «Рундіст» (ювелірні вироби), «Електрол» (вироби з деревини), хлібокомбінат. У М. — 4 заг.-осв. школи, ДЮСШ, муз. школа; «Мостищина» Історико-краєзнавчий музей, рай. Нар. дім, рай. б-ки для дорослих і дітей; рай. лікарня. Виходить рай. г. «Наш край». За межами міста здобули популярність театр «Ми» та хор «Воля». Є парк на вул. Т. Шевченка, сквери Б. Хмельницького та Т. Шевченка. Зберігся палац Страхоцьких (1-а пол. 19 ст.). Реліг. громади: УГКЦ (церква Вознесіння Господнього, 1722–25; церква св. Юрія, 1991; церква священомученика Миколая Чернецького, 2008; церква Зіслання Святого Духа, 2017), УПЦ КП (церква Покрови Пресвятої Богородиці, 1636), УАПЦ (церква Вознесіння Господнього, 2008), РКЦ (санктуарій Матері Божої Неустанної Допомоги, 16–19 ст.; костел св. Івана Хрестителя, 1604; костел св. архангела Михаїла, 1898–1900), християн. церкви повного Євангелія «Джерело життя», християн віри євангельської. Пам’ятка історії місц. значення — кладовище рад. воїнів, які загинули під час 2-ї світової війни (похов. Герой Радянського Союзу О. Торопов). Встановлено пам’ятники Б. Хмельницькому (1954), Т. Шевченку (1994), Івану-Павлу ІІ, С. Бандері (2003). У 2015 на вул. М. Грушевського освячено площу Героїв Небес. сотні, а 2016 на ній відкрито пам’ятний знак борцям за волю України. Серед видат. уродженців — монах-домініканець, письменник-мораліст 16–17 ст. Миколай; польс. економіст 17 ст. Я. Тоболька, фізик В. Дейбук, винахідник у галузі кінозйомки, телебачення та фотографії Я. Щепаник, лікарі І. Дачишин, О. Лебедович; громад. діячі брати Олександр і Роман Куцілі, Ф. Рабій; церк. діяч РКЦ Е. Кава. Із М. пов’язані життя та діяльність фахівця в галузі механіки Т. Фідлера та церк. і громад.-політ. діяча Л. Куницького.