КІ́РОВСЬКИЙ РА­ЙО́Н (у січні–березні 1935 — Іслам-Терекський) — район, що знаходиться у східній частині АР Крим. Межує з Феодосійською і Судацькою міськрадами та Ленінським, Совєтським і Білогірським ра­йонами АР Крим. Утворено 1935. Від листопада 1941 до квітня 1944 — під німецько-фашистською окупацією. Площа 1,2 тис. км2. Населе­н­ня 57 686 осіб (2001, складає 103,8 % до 1989): росіян — 50,5 %, кримських татар — 25,5 %, українців — 17,6 %, проживають також білоруси, греки, чуваші, молдовани, вірмени, поляки. У складі ра­йону — м. Старий Крим, смт Кіровське та 39 сільських населених пунктів. Пів­нічна частина ра­йону лежить у межах Присиваської низовини, центральна — на східних від­рогах Внутрішнього пасма Кримських гір, пів­ден­на — на пів­нічних від­рогах Головного пасма Кримських гір. Поверх­ня пів­нічної частини — плоска низовин­на лесова рівнина, на прав­обережних ділянках трапляються абразійні форми рельєфу. Поверх­ня центральної частини — куестове низькогірʼя, пів­ден­ної — середньогірʼя, глибоко роз­членовані долинами та балками; поширені карстові форми рельєфу. На Пів­ден­ному Заході — г. Великий Агармиш (723 м над р. м.). Корисні копалини: вапняки, гравій, мергель; є джерела мінеральних вод. Територію ра­йону на Пів­ночі омиває Сиваш (довжина берегової лінії 29 км). Проходить траса Пів­нічно-Кримського ка­налу, протікають річки Чуруксу, Мок­рий Індол, Сірий Індол (басейн Азовського моря). На рівнині — темно-каштанові слабо- і середньосолонцюваті, чорноземні пів­ден­ні карбонатні, у перед­гірʼях — дерново-карбонатні та лучно-чорноземні ґрунти. У К. р. — комплексна памʼятка природи загальнодержавного значе­н­ня Агармиський ліс (див. Агармиш). Головні під­приємства: виноробні заводи — ТОВ «Перлина», ВАТи «Старокримський» і «Золоте Поле». Спеціалізація сільського господарства — рослин­ництво (69 %) зернові, тварин­ництво (31 %) мʼясо-молочного напрямів. Площа сільськогосподарських — угідь 70,8 тис. га. Основними виробниками сільськогосподарської продукції є 55 сільськогосподарських під­приємств та 30 фермерських господарств. Головні культури: пшениця, ячмінь, соняшник, кукурудза. Роз­винуті садівництво та вино­градарство. У К. р. — 18 загальноосвітніх шкіл; 23 Будинки культури та сільських клубів, 25 бібліотек, 3 музичні школи, Старокримський літературно-художній музей, будинки-музеї О. Ґріна та К. Паустовського, історії, культури та побуту кримських татар (усі — Старий Крим); 2 лікарні, 12 амбулаторій, 26 фельдшерсько-акушерських пунктів, санаторій «Старий Крим»; ДЮСШ; готель. Виходить газета «Кировец». Діють 37 релігійних громад (віруючі пере­важно православні та мусульмани). Під охороною держави — 57 памʼяток історії та культури. На території Старого Криму існувало поселе­н­ня епохи бронзи (2 тис. до н. е.), збереглися руїни пізньоскіфського городища та залишки античного поселе­н­ня (4–3 ст. до н. е. — 1 ст. н. е.). Серед ви­значних архітектурних памʼяток — руїни мечеті Бейбарса (збудована 1287–88 єгипетським султаном Ал-Малік Бейбарсом), середньовічних церкви (10–12 ст.), караван-сараю (за­їжджого двору; 13–14 ст.), вірменського монастиря Сурб-Стефанос (13–14 ст.), мечеті Куршун-Джамі (Свинцевої; 14 ст.); мечеть часів правлі­н­ня Узбека — хана Золотої Орди (1314), монастирський комплекс Сурб-Хач (14 ст.). Зі Старим Кримом повʼязані життя та діяльність хірурга, біо­кібернетика, академіка НАНУ та АМНУ М. Амосова, письмен­ника О. Ґріна, поета М. Бог­дановича, кінодраматурга О. Каплера, поета-драматурга, пере­кладача Г. Петникова, письмен­ника-футуриста В. Охотникова, художника І. Айвазовського, поета, художника, філософа М. Волошина, засновника кім­мерійської школи живопису К. Богаєвського, скульпторів Т. Гагаріної та В. Стамова. Серед видатних уродженців — археолог С. Скорий (Старий Крим); легко­атлет (біг) Є. Зюков (с. Золоте Поле).