Наукометрія

Визначення і загальна характеристика

НАУКОМЕ́ТРІЯ (від наука та ...метрія) — дисципліна, що за­стосовує кількісні під­ходи до ви­вче­н­ня науки в різних її проекціях: як складного явища, як динамічного процесу та як особливої форми людської активності. З точки зору обʼєкта ви­вче­н­ня, Н. є частиною науко­знавства, однією з основополож. праць у цій царині стала моно­графія Г. Доброва. Усі наукозн. напрями, починаючи від історії чи соціології науки та завершуючи дослідж. особливостей роботи наук. групи, які попри феноменол. складову також оперують і цифрами, належать до Н. Як інструментарій та предмет ви­вче­н­ня Н. є однією з інформетрич. дисциплін, що кількісно ви­вчає інформацію у різних формах її по­да­н­ня. І це природно, оскільки наука є не­відʼємною від процесів комунікації та інформ. обміну, а її продукт — нове зна­н­ня — набуває свого змісту лише будучи оприлюдненим. Ві­домий рад. дослідник В. Налімов під­креслює інформ. характер наук. процесів, саме його автор. термін «scientometrics» набув пошире­н­ня в наук. колах.

Наук. пі­зна­н­ня є саморефлексивним, бо ви­вче­н­ня процесу рац. мисле­н­ня є не менш давнім, аніж сама наука. Спроби викори­ста­н­ня кількіс. під­ходів до опису наук. процесів робили задовго до ви­окремле­н­ня Н. в її сучас. ви­гляді. Так, ще 1926 степеневий закон роз­поділу вчених за кількістю опубл. ними праць спо­стерігав амер. учений А. Лотка. Проте роз­виток методів дослідж. науки тісно повʼязаний із еволюцією способів наук. комунікації та шляхів оприлюдне­н­ня результатів. Коли на заміну без­посеред. спілкуван­ню та приват. листуван­ню приходить практика публікації наук. результатів у друк. ви­да­н­нях, а паралельно роз­виваються й методи роботи з мета­даними — даними про публікації. 1665 зʼяви­лися перші в світі наук. часописи «Phi­losophical Transactions of the Ro­yal Society» (Лондон) та «Journal des sçavans» (Париж), що вже містили перші анотації й анонси публікацій. Згодом почали видавати спеціалізов. реферативні журнали, що допомагали здійснювати пошук наук. інформації. Усе це створило перед­умови для роз­витку бібліометрич. методів, що й нині складають ядро наукометрич. науки, та об­умовило пошуки під­ходів до кількіс. опису процесів аналізу потоку наук. публікацій. Так, 1934 британ. учений С. Бредфорд вивів закон про нерівномір. роз­поділ публікацій між наук. ви­да­н­нями на основі аналізу статистики згадува­н­ня ви­дань у бібліотеч. темат. бібліо­­графіях. Проте періодом актив. становле­н­ня наукометрич. напряму можна вважати серед. 20 ст. У цей період очевидною стала потреба в ефектив. інструментах інформ. пошуку, під­ходах до ранжува­н­ня джерел згідно з потребами, методах формалізації (хоча б часткової) та кількіс. опису наук. процесів. Швидко зро­стали обсяги наук. інформації, а кількість актив. дослідників збільшувалася за екс­поненцій. законом. Ві­домий вислів Д. де Солла-Прайса, якого вважають одним із творців Н., про те, що 80–90 % усіх вчених, які коли-небудь жили, є нашими сучасниками. З метою оптимізації інформ. пошуку серед наук. літ-ри в 1960-х рр. амер. лінгвіст Ю. Ґарфілд за­пропонував ідею викори­ста­н­ня наук. цитувань для індексації публікацій. Заснувавши власну компанію, що згодом стала ві­домою у світі як Ін­ститут наук. інформації (Institute for Scientific Information, ISI), він технічно реалізував свій задум. Створе­н­ня 1963 між­дисциплінар. індексу наук. цитувань — Science Citation Index (SCI) — вважають початком нової епохи у роз­витку науко­знавства та Н. зокрема. Викори­ста­н­ня мета­інформації про наук. праці, що дає змогу легко формалізувати звʼязки між ними та за­стосувати сучас. матем. апарат, зокрема інструментарій теорії складних мереж, дало поштовх для актив. роз­витку кількіс. дослідж. науки. 1978 засн. перший спеціалізов. між­нар. ж. «Scien­to­metrics», що стало ще одним кроком до ін­ституалізації Н. як самост. дисципліни.

Аналіз наук. цитувань як основа для виріше­н­ня про­блеми інформ. пошуку згодом набув ще й ін. практ. за­стосува­н­ня. Наук. цитува­н­ня можна роз­глядати як умовні одиниці ви­зна­н­ня впливу роботи. Тому різноманітні кількісні індикатори на основі під­рахунку цитувань стали використовувати для кількіс. оцінюва­н­ня наук. впливовості. За умов обмежених фінанс. ресурсів для під­тримки тих чи ін. дослідж. такі метрики стали над­звичайно затребуваними у сфері упр. наукою. Компанія «Clarivate Analytics», що є спадкоємцем Ін­ституту наук. інформації, стала одним із лідерів на ринку інформ. послуг для потреб науки. Від часу свого заснува­н­ня, керуючись принципом С. Бредфорда та враховуючи у своїй роботі лише ві­ді­брані на основі ряду критеріїв наук. ви­да­н­ня, ця компанія продукує різноманітні наукометричні показники, які вважають нині одними з най­авторитетніших у світі. Альтернат. джерелом такої інформації слугує також інформ. сервіс «Scopus», що стартував 2004 і базується на основі рефератив. бази від видавництва «Elsevier». В остан­ні роки роз­виваються також й ін. інформ. продукти, які використовують філософію якомога ширшого охоп­ле­н­ня джерел та викори­ста­н­ня різних способів ранжува­н­ня результатів пошуку (ал­горитми за принципом «PageRank» як для гіперпосилань, так і для наук. цитувань, рекомендац. системи на основі штуч. нейрон. мереж тощо). За­стосува­н­ня наукометрич. індикаторів для роз­поділу фінанс. ресурсів у під­тримці дослідж. набуло знач. пошире­н­ня. Тут за­пропоновано чимало готових аналіт. інструментів, проте надмірна формалізація такого під­ходу, ві­дірваність від контекс­ту і приклади некорект. викори­ста­н­ня наукометрич. інструментарію при­звели до цілої низки нових про­блем у сфері упр. наукою. Від­носно прості кількісні індикатори часто стають обʼєктами маніпуляцій, а іноді й самоці­л­лю. Під­тверджуючи принцип Ч. Ґудгарта, система науки почала змінюватися у від­повідь на за­стосува­н­ня метрик, що пропонуються як критерії для її контролю. Почали проявлятися певні деформації — від неусві­домлених реакцій (збільше­н­ня частки робіт у спів­­авторстві, а також публікацій у ви­гляді статей у періодиці тощо) і до прикладів сві­домого шахрайства (плагіат, публікува­н­ня наук. результату дріб. порціями, цитува­н­ня за поперед. домовленістю тощо). Одним із виявів протесту проти т. зв. заси­л­ля метрик з боку наук. спільноти стала Сан-Францис. декларація, у від­повідь на яку авторитетні дослідники в галузі Н. та інформетрії опублікували пере­лік базових принципів відп. викори­ста­н­ня метрик — Лейден. маніфест.

Попри те, що найві­домішими стали напрацюва­н­ня Н. у ділянці оцінюва­н­ня науки, спектр її тематик цим не обмежується. До важливих зав­дань Н. належать: аналіз структури наук. зна­н­ня та побудова «карт науки»; методи виявле­н­ня потенційно важливих нових тематик; ви­вче­н­ня особливо­стей структури та динаміки наук. спів­праці; ґендерні особливості праці вченого; старі­н­ня наук. цитувань; аналіз типових закономірностей роз­витку наук. карʼєри; формалізація взаємозвʼязків між наук. від­кри­т­тями та тех. роз­робками. Одним із осередків таких дослідж. є Між­нар. товариство наукометрії та інформетрії (Interna­tio­nal Society for Scientometrics and Informetrics, ISSI), що функціонує від 1993. В Україні практика наукозн. дослідж. повʼязана пере­д­усім із діяльністю Ін­ституту досліджень наук.-тех. потенціалу та історії науки НАНУ (див. Досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки Центр ім. Г. Доброва НАНУ). Наукометричні роз­відки здійснюють у Про­блем реєстрації інформації Ін­ституті НАНУ, а також при Бібліо­теці України ім. В. Вернадського Національній, Науково-технічній бібліотеці України Державній тощо. Проте сучасні укр. наукометричні дослідж. наразі не носять систем. характеру, а сама Н. формально не ви­окремлена в самост. спеціальність.

Літ.: A. J. Lotka. The frequency distribu­tion of scientific productivity // J. of the Wa­shington Academy of Sciences. 1926. Vol. 16; S. C. Bradford. Sources of information on specific subjects // Engineering. 1934. Vol. 137; Добров Г. М. Наука о науке: Введение в общее науковедение. Москва, 1966; К., 1970; 1989; Налимов В. В., Мульченко З. М. Наукометрия: Изучение развития науки как информацион­ного процес­са. Москва, 1969; Жмудь Л. Я. Зарождение истории науки в Античности. С.-Пе­тербург, 2002; Акоев М. А., Маркусова В. А., Москалева О. В., Писляков В. В. Руководство по наукометрии: индикаторы развития науки и технологии. Екатеринбург, 2014.

О. І. Мриглод

Завантажити статтю