Національне адміністративно-територіальне будівництво в УСРР/УРСР 1924–40

НАЦІОНА́ЛЬНЕ АДМІНІСТРА­ТИ́ВНО-ТЕРИТОРІА́ЛЬНЕ БУДІВНИ́ЦТВО В УСРР/УРСР 1924–40 Створенню нац. адм.-тер. од. (сільс. і селищ. рад, р-нів) відводили важливе місце в політиці «коренізації». Впливовим чинником розроблення проектів адм.-тер. структурування УСРР за нац. ознакою стала активність етніч. громад. Підготовка до організації сільс. і селищ. рад та р-нів здійснена 1924–25 Центр. комісією у справах нац. меншин (ЦКНМ) при ВУЦВК, що діяла відповідно до постанови РНК УСРР «Про виділення національних районів та рад» від 29 серпня 1924. Проекти нац. районування в середовищі етнічних меншин ґрунтувалися на нормах, затв. постановою 4-ї сесії ВУЦВК 8-го скликання (15–19 лютого 1925). Згідно з рішеннями форуму мін. кількість мешканців відповід. національності мала становити не менше 10-ти тис. осіб для нац. р-ну і не менше 500 осіб для нац. сільради. Практ. роботу розпочато під тиском нім. громади. У травні 1924 ЦКНМ, яка ще перебувала в стадії організац. оформлення, звернулася до Президії ВУЦВК із пропозицією виокремити р-ни з компакт. проживанням нім. людності: Ландаус. (Микол. округа Одес. губ.), Люксембур. (Маріуп. округа Донец. губ.), Хортиц. (Запоріз. округа Катеринослав. губ.). Паралельно тривала підготовча робота зі створення польс., євр. і болгар. р-нів, зокрема 25 серпня 1924 ЦКНМ розглянула питання «Про виділення болгарського району в Бердянській окрузі», 2 вересня того ж року — «Проект виділення болгарських адміністративно-територіальних одиниць». 16 вересня 1924 ЦКНМ затвердила інструктив. лист «Про виділення однорідних в національному відношенні адміністративно-територіальних одиниць в місцевостях проживання польського населення» для своїх регіон. відділ. у Київ., Поділ., Волин., Одес. губ. Польс. нац. р-н створ. на базі Довбишан. р-ну Житомир. округи (у квітні 1926 перейм. на Мархлев. р-н). Загалом 1924–28 організовано 5 нім., 2 болгар. й 1 польс. р-ни. 9-й Всеукр. з’їзд рад (3–10 травня 1925) схвалив подальшу роботу з організації нац. рад і р-нів та вніс зміни до Конституції УСРР 1919, що законодавчо закріпили статус Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки, а також затвердив її Конституцію. У 2-й пол. 1920-х рр. ЦКНМ і Центр. адм.-тер. комісія (ЦАТК) доклали багато зусиль для реалізації проектів нац. районування, однак деякі з них залишилися тільки на папері внаслідок протидії місц. органів виконав. влади. 4-а сесія ВУЦВК 10-го скликання (1928) у своїй постанові визнала нац. районування найкращою формою втілення «національної політики радянської влади, що повністю сприяє забезпеченню культурних і господарських потреб національних меншостей та втягненню останніх в радянське будівництво».

Сусп.-політ. запит на виокремлення рос. адм.-тер. од. став актуальним 1927 на тлі загострення «рос. питання». Яскравий приклад — виступ рад. і парт. діяча Ю. Ларіна з критикою «крайнощів» у проведенні українізації під час звіту уряду УСРР на 2-й сесії ЦВК СРСР у квітні 1926. Пре­тен­зії до укр. керівництва зведено до закидів про утиски прав рос. насел., штучне обмеження сфери застосування російської мови, зокрема в навч. закладах (Ю. Ларін назвав українізацію поступкою петлюрівщині). У той час рос.-укр. взаємини, особливо у сх. регіонах УСРР, набули ознак конфронтації. Згідно із заг. засадами політики «коренізації» росіяни не мали статусу меншини національної. З одного боку, це нібито підвищувало сусп. статус етносу, з ін. — в міру розширення та якіс. поглиблення українізації ставлення росіян до політики укр. уряду зазнавало відчут. змін. Лобіювання ідеї виділення рос. адм.-тер. од. позначило новий етап в історії «коренізації», оскільки росіян визнано нац. меншиною. Відчутне загострення проблеми несприйняття росіянами прискорених темпів українізації спонукало укр. урядовців до швидких дій. 1927 представника від росіян введено до складу ЦКНМ, що розпочала підготовчу роботу з виокремлення рос. р-нів. На 1-й Всеукр. нараді з роботи серед нац. меншин (8–11 січня 1927) голова ЦКНМ П. Буценко сформулював підходи до вирішення «рос. питання»: «Ми повинні будемо піти по лінії оформлення та виділення російських адміністративно-територіальних одиниць: районів, сіл, селищ міського типу і, мабуть, районів в окремих містах, російських районних рад у містах, де є російські робітничі квартали, де працюють російські робітники, — для того щоб можна було краще обслуговувати, підійти впритул до потреб, інте­ресів російського населення, російських пролетарів у наших пролетарських центрах». Таким чином, укр. націонал-комуністи (див. Націонал-комунізм український) були готові йти на винятк. поступки в питаннях облаштування рос. громади в УСРР. 1927 у респ. створ. 9 рос. р-нів: Путивл. (Глухів. округа), Кам’ян. (Запоріз.), Петров., Сорокин., Станично-Луган. (Луган.), Терпінян. (Мелітоп.), Олексіїв., Старовірів. і Чугуїв. (Харків.). Станом на 1931 нарах. 8 рос. нац. р-нів (Путивл., Великописарів., Чугуїв., Олексіїв., Верхньотеплів., Сорокин., Ка­м’ян., Терпінянський).

У процесі розбудови нац. адм.-тер. од. найгострішою проблемою стала нестабільність адм.-тер. структури УСРР. Унаслідок відсутності визначеної концепції приведення територ. структур у відповідність до екон. потреб розвитку організація територ. управлін. структур у роки нової економічної політики набула вкрай суперечливого характеру. У вересні 1930 всі округи ліквідовано та впроваджено двоступеневу систему упр., що зумовлено прагненням локалізувати регіони на час здійснення суціл. колективізації (див. Колгоспи) та запобігти таким чином об’єднанню селян. антирад. руху. Тоді ж в УСРР діяли 503 адм. од. (серед них — 484 сільс. р-ни), підпорядк. безпосередньо центру. Однак така ідея досить швидко дискредитувала себе організаційно. У лютому 1932 укр. уряд отримав згоду Москви на створення 5-ти областей (Київ., Харків., Дніпроп., Одес., Вінн.), що за площею перевищували дорев. губернії. Перманентні зміни безпосередньо позначалися на адм.-тер. підпорядкуванні, кількості нац. р-нів та їхній території. Внаслідок змін 1932 Карл-Лібкнехтів., Фрідріх-Енгельсів., Спартаків. нім. р-ни увійшли до складу Одес., Високопіл., Люксембур., Молочан. — Дніпроп., Пулин. — Київ. областей. У контексті адм.-тер. реформи 1934–35 на тер. Донец. обл. після розукрупнення однойм. адм.-тер. од. з’явилися грец. Старо-Каран. і укр.-нім. Тельманів. (Остгейм.), а на поч. 1935 — нім. Ротфронтів. (Вальдгейм.) р-ни. У вересні 1937 під час черг. роз­укрупнення до складу утвореної Микол. обл. передано Фріц-Геккертів. (Високопіл.), у січні 1939 до Запоріз. обл. — Молочан., Ротфронтів. і Люксембур. нім. та Коларів. болгар. р-ни. 1930–35 неодноразово укрупнювали та розукрупнювали рос. нац. р-ни, значні зміни відбулися також щодо тер. євр. і болгар. р-нів. Постановою ВУЦВК та РНК УСРР «Про реорганізацію районів УСРР» від 3 лютого 1931 ліквідовано рос. Старовірів. р-н, а його тер. приєднано до Олексіїв. р-ну. Тоді ж більш ніж удвічі зросла тер. Сталіндорф. (Ізлучистого) євр. р-ну за рахунок приєднання 12-ти сільрад та 14-ти насел. пунктів Нікопол., Криворіз., Апостолів., Софіїв. і Солонян. р-нів. Згідно з постановою президії ВУЦВК «Про склад нових адміністративних районів Донецької області» від 13 лютого 1935 розукрупнено рос. Верхньотеплів. р-н, внаслідок чого з’явився новий рос. р-н — Косіорівський. Відповідно до постанови Президії ВУЦВК «Про склад нових адміністративних районів Дніпропетровської області» від 17 лютого 1935 нім. Молочан. р-н розукрупнено: з нього виокремлено Ротфронтів. (Вальдгеймський) — останній в історії функціонування нім. р-нів в УСРР. Тоді ж ухвалено таку ж постанову щодо Одес. обл. Її наслідком стало зростання території болгар. Вільшан. і євр. Калініндорф. р-нів. Аналог. постанова, що стосувалася Харків. обл., призвела до розукрупнення рос. Олексіїв. р-ну та повтор. виокремлення рос. Старовірів. р-ну. Згідно з нею Олексіїв. р-н зріс за рахунок Михайлів., Отраднів., Петровської Другої, Красівів., Роздол. сільрад Петров. р-ну та Кисельов. сільради Балаклій. р-ну; до складу рос. Чугуїв. р-ну передано Моспавон. сільраду Балаклій. р-ну. Наприкінці серпня 1936 внаслідок частк. змін рай. меж Дніпроп. і Донец. обл. укрупнено євр. Калініндорф. і нім. Спартаків. р-ни Одещини, натомість істотно зменшилася тер. грец. Велико-Янисол. р-ну на Донеччині. У контексті реалізації адм.-тер. реформи 1930 з карти УСРР зникли нім. Хортиц., рос. Петропавлів. (приєднаний до Станично-Луган.), болгар. Ботіїв. (приєднаний до Коларів.) р-ни, тоді ж змінено межі грец. Мангуш. і Сартан., рос. Терпінян., Велико-Писарів., Старовірів. і Чугуїв. р-нів. 1932 у респ. діяли 23 нац. р-ни, 1112 сільс. і 65 селищ. нац. рад. Відповідно до нового адм.-тер. поділу змінилося й підпорядкування р-нів. У складі Одес. обл. перебували нім. Зельц., Карл-Лібкнехтів., Спартаків., болгар. Благоїв., Вільшан. та євр. Калініндорф.; Дніпроп. — нім. Високопіл., Люксембур., Молочан., рос. Кам’ян., Терпінян., євр. Сталіндорф., Ново-Златопіл., Коларів. болгар. і Велико-Янисол. грец.; Харків. — рос. Велико-Писарів., Верхньо-Теп­лів., Олексіїв., Путивл., Чугуїв.; Київ. — польс. Мархлев. і нім. Пулин.; Донец. — рос. Сорокин. р-ни. Станом на 15 грудня 1935 у Харків. обл. діяли рос. Велико-Писарів., Олексіїв., Старовірів., Чугуїв.; Донец. — рос. Верхньо-Теплів., Косіорів., Сорокин. і грец. Велико-Янисол., Старо-Каран.; Дніпроп. — рос. Кам’янсько-Дні­пров., нім. Високопіл., Люксембур., Молочан., Ротфронтів., євр. Новозлатопіл., Сталіндорф. і болгар. Коларов.; Черніг. — рос. Путивл.; Одес. — нім. Зельц., Карл-Лібкнехтів., Спартаків., євр. Калініндорф., болгар. Благоїв., Вільшан. р-ни (загалом 24). Згортання нац. адм.-тер. будівництва від 1934 стало закономір. етапом трансформації політ. системи в СРСР. Нац. р-ни підпали під нищів. удар суціл. колективізації. Упродовж 1-ї пол. 1930-х рр. опір етніч. громад у переважній більшості регіонів було подолано.

Найбільш тривалим він виявився в нім. і польс. адм.-тер. одиницях. Нагнітання масової шпигуноманії спричинило розроблення Мос­квою проектів фронтал. зачисток кордонів СРСР. Переважну більшість нім. р-нів організаційно й кадрово розгромлено під час репресій 1933–35 у середовищі колгосп. кер-ва, рай. адміністрацій, культосвіт. працівників, духовенства. Очільників нац. р-нів звинувачували в низьких темпах колективізації (стосувалося насамперед Пулин. і Мархлев. р-нів) та зриві хлібозаготівель. Постанови ЦК КП(б)У «Про німецькі райони» (грудень 1934), «Про Мар­хлевський та Пулинський райони» (серпень 1935), що обґрунтовували заг.-держ. шовініст. кампанію т. зв. боротьби з націона­лізмом і фашизмом, передували ліквідації найбільш «проблемних» нац. адм.-тер. одиниць. 20 грудня 1934 ЦК КП(б)У прийняв постанову «Про переселення з прикордонних районів», а вже в січні 1935 з УСРР депортовано 9470 госп-в (бл. 40 тис. осіб). Постанова політбюро ЦК КП(б)У «Про переселення польських та німецьких господарств з прикордонної смуги» (листопад 1935) ініціювала виселення з Київ. і Вінн. обл. ще 6–7 тис. госп-в. Після цих заходів Пулин. і Мархлев. р-ни навіть у демогр. плані втратили ознаки нац., восени 1935 їх розформовано. Ще раніше припинили існування нім. Хортиц. (1930), болгар. Ботіїв. (1930), грец. Мангуш. і Сартан. (1932), рос. Терпінян. (1933) р-ни, але лише польс. Мархлев. і нім. Пулин. ліквідовані з очевид. політ. мотивів. Після прийняття Конституції СРСР 1936 нац. сільради і р-ни втратили правові гарантії свого існування, оскільки у ній, на відміну від Конституції СРСР 1924 і Конституції УСРР 1929, не була передбачена можливість утворення адм.-тер. од. нац. меншин на рівні р-нів і сільрад. 5 березня 1939 ЦК КП(б)У ухвалив постанову «Про ліквідацію та перетворення штучно створених національних районів і сільрад України», 7 квітня 1939 протокол. постанова ЦК КП(б)У затвердила порядок розподілу сільрад ліквідов. р-нів по ін. адм.-тер. одиницях. У 2-й пол. 1930-х рр. у черг. раз змінився статус росіян в УРСР: спочатку їх перестали згадувати в переліку нац. меншин, а, починаючи від 1936, у пропаганді запанували вислови про «великий російський народ». Рос. нац. р-ни не ліквідовували в установленому законодавством порядку. Формально не ліквідовували також і євр. нац. р-ни, однак після 2-ї світової вій­ни як нац. їх не відроджували. Загалом 1924–39 на тер. УСРР/УРСР діяли 32 нац. р-ни і Тельманів. р-н змішаного типу.

Німецькі національні райони

З е л ь ц ь к и й (Зельцський; Фрідріх-Енгельський). Адм. підпорядкування: до осені 1930 — у складі Одес. округи, від 1932 — Одес. обл. Райцентр — с. Зельци (Зельц; нині смт Лиманське Роздільнян. р-ну Одес. обл.). Сільради: Страсбур., Баден., Ельзас., Зельц., Кандел., Мангейм., Секретарів. (загалом 30 поселень). На момент реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 31,7 особи/1 км². Під посівами перебувало 81,5 % землі, з них 93,1 % припадало на зерн., 2 % — на тех. культури (соняшник). 41,5 % селян працювало у складі колектив. госп-в, 1,7 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 104,7 учнів. Пл. р-ну 509 км². Станом на 1 січня 1930 у р-ні проживало 16 152 особи (85,9 % — німці), з них 89,8 % — селяни (78,6 % чоловіків і 73,5 % жінок — письменні). Культ.-осв. заклади: 11 початк., 2 семирічні школи, 12 б-к, 3 сільбуди (сільс. Будинків культури), 6 хат-читалень, 3 кіноустановки, лікарня, де мед. обслуговування насел. здійсню­вали 2 лікарі. 1930 у райцентрі мешкала 3141 особа, діяли семирічна школа, 2 радіоустановки, лікарня, 2 пром. підприємства (151 робітник). 1934 у Зельц. і Спартаків. р-нах органи ДПУ/НКВС УСРР ліквідували 40 «фашист. осередків». За сфабриков. справами проходило 110 осіб, 56 із яких засудж. до різних строків ув’язнення. Зазнали переслідувань і співроб. ред. рай. г. «Kollek­tivwirtschaft», які публікували відомості про продовол. труднощі. Станом на 1 січня 1933 у 7-ми сільрадах р-ну мешкало 13 264 особи, 1935 його пл. становила 351,5 км². Ліквідований 1939, сільради передано до Роздільнян. і Біляїв. р-нів Одес. обл.

К а р л-Л і б к н е х т і в с ь к и й (до травня 1926 — Ландауський). Урочисті заходи щодо організації проведено 11 січня 1925, офіційно затв. постановою ВУЦВК та РНК «Про утворення на території Одещини Ландауського району» від 30 квітня 1925. Створ. із Зельц., Іоганнестал., Карлсруес., Катеринентал., Ландаус., Шмейар. сільрад Варварів. р-ну Микол. округи, Рорбах., Верм., Раштад. сільрад Березів. р-ну Одес. округи. На поч. 1926 сформовані Гальб­штад. і Ватерлоос. сільради. Адм. підпорядкування: до 1930 — у складі Микол. округи, від 1932 — Одес. обл. Райцентр — с-ще Ландау (від 1935 — Карл-Лібкнехтово, від 1945 — с. Широколанівка, нині Веселинів. р-ну Микол. обл.). Загалом мав понад 11 тис. га ріллі. Спеціалізація: хліборобство, молочарство, садівництво, виноградарство. У 2-й пол. 1920-х рр. тут діяли 11 парових млинів, 2 маслобійні, цегел. завод. Шкіл. мережу наприкінці 1920-х рр. складали 19 заг.-осв. (з них 2 — семирічки) та низка с.-г. шкіл, культурну ін­фраструктуру — 3 сільбуди, 6 хат-читалень. На момент реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 29,8 особи/км². Під посівами перебувало 77,1 % землі, з них 88,5 % припадало на зерн., 6,7 % — на тех. культури (соняшник). У складі колектив. госп-в працювало 23,1 % господарів р-ну, 0,5 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 98 учнів. Площа 908 км². До складу р-ну входило 14 сільрад, загалом — 33 поселення. Станом на 1 січня 1930 проживало 27 056 осіб (89,9 % — німці), з них 96,1 % — селяни. Працювало 16 початк., 4 семирічні школи, школа колгосп. молоді, 3 дит. майданчики, профшкола на 58 учнів, 14 б-к, 11 сільбудів, 5 хат-читалень, кіноустановка. Мед. обслуговування забезпечували 4 лікарі 4-х лікарень, розрах. на 42 місця. 1930 у райцентрі мешкало 6330 осіб, діяли початк. і 2 семирічні школи, радіоустановка, 3 пром. підприємства (41 робітник). Насел. виявило відчут. опір суціл. колективізації: на кін. лютого 1930 у колгоспах перебувало лише 51 % госп-в, надалі рівень колективізації знизився до 23,5 %. Його вдалося зламати впродовж 1931: у травні 69 артілей та 32 товариства спіл. обробітку землі р-ну об’єднали 89 % госп-в; 1933 у складі колгоспів знаходилося 95 % населення. Станом на 15 грудня 1935 пл. р-ну складала 879,9 км², в 1 селищ. і 11-ти сільс. радах проживало 22 345 осіб. 1931–39 виходила г. «Der sozialistischer Vormarsch». 1934 співроб. ГПУ УСРР викрили у р-ні «диверсійні осередки», згодом ліквідували «фашист. групу німців і австрійців», за матеріалами справи якої репресовано німців-політемігрантів, які стояли біля витоків розбудови нац. р-ну. Серед них — К. Іванчич (голова Карл-Лібкнехтів. райвиконкому), М. Гольц­гофер (дир. МТС), К. Воль­гуні (інспектор упр. нар. освіти), Ф. Таллєр (дир. школи). У контексті т. зв. справи німців-ксьондзів, сфабриков. органами НКВС УСРР 1935, у р-ні проведено відкрите виїзне засідання Одес. обл. суду. Зважаючи на похилий вік, ген. вікарія римо-катол. єпархії прелата Крушинсь­кого (67 р.) і настоятеля Зельц. катол. церкви Лорана (63 р.) вислано у Казахстан; ін. священиків засудж. до 10-ти р. позбавлення волі. За словами наркома внутр. справ УСРР В. Балицького, 1935 практично всіх госп. і рад. працівників р-ну репресовано як «фашист. посібників». Ліквідований 1939, його сільради розподілено між Березів. і Веселинів. р-нами Одес. обл. та Варварів. р-ном Микол. обл.

Л ю к с е м б у р з ь к и й. Створ. відповідно до постанови ВУЦВК і РНК УСРР «Про зміни в адміністративно-територіальному поділі Донеччини» від 30 квітня 1925. Адм. підпорядкування: до 1930 — у складі Маріуп. округи, від 1932 — Дніпроп., від 1939 — Запоріз. обл. Нац. сільради: Карло-Лібкнехтів., Уриц., Листвян., Вишнюват., Мар’я­нів., Люксембур., Кузнецов., Новокраснів., Республіканська. Територіально межував із Ново-Златопіл. євр. нац. р-ном. На момент реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 28,2 особи/км². За рівнем освоєння с.-г. угідь він посідав одне з перших місць в УСРР: під посівами перебувало 91,3 % землі, з них 85,1 % припадало на зерн., 7,1 % — на тех. культури (соняшник). У складі колектив. госп-в перебувало 17 % госп-в р-ну, 2,3 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 95,1 учнів. Площа 713 км². До складу р-ну входили 1 селищна, 9 сільс. рад, загалом — 62 поселення. Cтаном на 1 січня 1930 проживало 20 120 осіб (81,3 % — німці), з них 91,3 % — селяни. У р-ні діяло 36 початк., 2 семирічні школи, 17 б-к, клуб, 13 хат-читалень, 3 кіноустановки, лікарня на 20 місць, де мед. обслуговування насел. здійснювали 4 лікарі. 1930 у райцентрі (с. Люксембург, Люксембург Український, нині смт Розівка Запоріз. обл.) мешкало 1219 осіб, працювали семирічна школа, 4 пром. підприємства (61 робітник), видавали г. «Голос колективіста» (українською мовою). Станом на 15 грудня 1935 пл. р-ну складала 895,8 км², у 2-х селищ. і 10-ти сільс. радах проживало 22 035 осіб. Ліквідований 1939, його сільради передано до складу Володар. р-ну Сталін. обл. і Куйбишев. р-ну Запоріз. обл.

М о л о ч а н с ь к и й. Створ. відповідно до постанови ВУЦВК та РНК УСРР «Про створення районів Катеринославської губернії з переважаючим німецьким населенням» від 11 червня 1924. Об’єд­нав 28 колоній менонітів колиш. Богданів. (Гнаденфельд.) волості (належали на той час до Бердян. округи) та 33 таких же поселень колиш. Молочан. (Гальбштад.) волості (до Мелітоп. округи). Спочатку р-н складався з 19-ти сільрад. Адм. підпорядкування: від 1924 — у складі Бердян. округи Катеринослав. губ., від липня 1925 до вересня 1930 — Мелітоп. округи, від 1932 — Дніпроп., від поч. 1939 — Запоріз. обл. Райцентр — колонія Молочанськ (нині місто Токмац. р-ну Запоріз. обл.). 1925 німці становили 75,7 % насел., українці — 24 %. Пізніше чисельність етніч. німців зростала за рахунок мігрантів. У менонітів конфісковано до колонізац. фонду бл. 40 тис. дес. землі, на які переселяли українців, духоборів із Канади, німців із Волині. Втрата земел. ресурсів спонукала їх до інтенсифікації своїх госп-в. Знач­ну роль у процесі адаптації меноніт. колоній до рад. дійсності відіграв Союз нащадків голланд. вихідців на Україні (СГВ; 1921–26), Центр. правління якого до 1925 знаходилося в колонії Орлово, а відділ. — у Молочанську та Вальдгеймі. Незважаючи на громадян. лояльність меноніт. громади, посилювалося прагнення відмежуватися від навколиш. світу, що загострювало й поглиблювало конфлікт із державою, яка домагалася зміцнення свого впливу на найдрібніші складові сусп. та особистого життя. У цих умовах СГВ виявив чітко окреслену тенденцію до політизації своєї діяльності та фактично став посередником між державою й окремими громадянами. Комісія, що розглядала діяльність СГВ, у своїй доповіді Президії ВУЦВК (1925) наголошувала на непересіч. ролі та впливові Центр. правління СГВ на життя громади. Об’єднавча праця союзу була доволі активною — за нетривалий час свого функціонування він скликав 7 всеукр. з’їздів, останній — 25–28 лютого 1925 у колонії Григор’ївка Ізюм. округи Харків. губ. На виборах 1925 СГВ активно виступав як сусп. організація й домігся істот. змін у новообраних радах. Ці ради, за висновками згаданої комісії, складалися переважно з менонітів і працювали формально, тобто гальмували радянізацію меноніт. села та його поступ у напрямі соціаліст. перебудови. Ліквідація СГВ прискорила зміни в традиц. меноніт. світі. 1928 у р-ні діяло 18 трактор. (мали бл. 70 тракторів), 1 насінниц. і 4 меліоратив. т-в, 7 садівниц. артілей, 1 коняр. товариство, 21 товариство із розведення племін. рогатої худоби, 4 с.-г. комуни та 6 артілей (за нац. складом — рос.-укр.) і 74 нім. товариства зі спіл. обробітку землі, що стали форпостами поширення більшов. ідеології у меноніт. середовищі. Рівень госп. діяльності у р-ні був одним із найвищих серед нац. адм. од.: разом із с.-г. виробництвом нім. кооператори розвивали місц. та кустар. промисловості. Від 1927 тут запрацювали завод с.-г. машин, 2 цегел.-черепич. заводи, пивний завод. Знач. внесок у госп. розвиток р-ну робили 3 великих с.-г. кредит., 12 спожив., 3 птахівничі та 1 садово-городнє товариства, Гальб­штад., Пришиб. та Гнадентал. скотар.-молочар. об’єднання. На поч. 1930-х рр. діяли гренажний, пивний, сухого молока, обозно-мех., цегел.-черепич. заводи, маслозавод, інкубац. станції в Пришибі та Молочанську, місц. значення електростанція в Ліхтенау. На початк. етапі політики «коренізації» у р-ні було 58 початк., 8 семиріч. шкіл, школа для глухонімих дітей, дит. будинок, Молочан. мед. школа, Молочан. й Гнаденфельд. с.-г. школи, 12 сільбудів, 15 хат-чита­лень, 7 стаціонар. і 16 пересув. б-к, згодом створ. нім. пед. технікум (157 студентів). Переважну більшість нім. насел. р-ну становили меноніти, тут же — у колонії Шензеє — знаходилося Центр. правління Всесоюз. комітету менонітів у церк. справах. Меноніти, як тісна етноконфесійна спільнота з усталеними принципами та правилами внутр. організації, досить послідовно, хоча й пасивно, опиралися радянізації. Їхній внутр. стійкості сприяли міцні родинні зв’язки — чл. понад 20-тисяч. меноніт. громади мали всього 66 різних прізвищ. Згідно з постановою ВУЦВК і РНК УСРР у травні 1928 Молочан. р-н укрупнено за рахунок приєднання Пришиб. нім. р-ну. Чисельність його насел. 1930 становила 51 667 осіб (з них 22 176 — меноніти, 12 346 — німці-лютерани та католики). До складу р-ну ввійшли 25 нім. і 1 рос. сільради. Станом на березень 1933 — 20 нім., 5 укр., 1 рос. сільради. Темпи колективізації в р-ні були одними з найвищих в УСРР — на поч. березня 1930 вона охопила вже 95 % госп-в, значно меншим виявився й відтік із колгоспів навесні 1930. Восени того ж року в колгоспах перебувало 79,9 % нім. госп-в. До квітня 1931 рівень колективізації сягнув 97,8 %, до поч. 1932 — 99,2 %. Високі темпи колективізації спричинили занепад нім. колоній, поширення безгосподарності та апатії селянства. Смертність від голоду (див. Голод, голодомор 1932–33) у нім. колоніях була значно нижчою, ніж в укр. і рос. селах, лише завдяки допомозі закордон. доброчин. організацій («Фаст та Брилліант», Центр. комітет допомоги німцям Причор­номор’я), що почала надходити від квітня 1933. Всесоюз. комітет менонітів у церк. справах припинив свою діяльність унаслідок розкуркулення його чл. — зі 150-ти меноніт. проповідників репрес. понад 110. Молитовні будинки зачинено й пристосовано під госп. потреби колгоспів. 1934–35 репресії поширено й на осіб, які роздавали матеріал. допомогу голодуючим. Надалі переслідування набули організов. характеру, зокрема 1937–38 — у контексті сфабриков. «Національної спілки німців в Україні» Справи і т. зв. повстан. організації, за матеріалами якої репрес. редактора рай. газети, пом. секр. райкому КП(б)У, зав. школи та лікаря, яких звинуватили у створенні 10-ти штурм. загонів і диверсій. групи для здійснення у воєн. час бактеріол. диверсій. Таким чином, наприкінці 1930-х рр. як нац. р-н фактично було знищено, однак він залишався таким до формал. ліквідації. Згідно з постановою ВУЦВК УРСР від 17 лютого 1935 р-н розукрупнено — для організації нового Ротфронтів. р-ну з нього виокремлено 11 сільрад. На поч. 1937 насел. р-ну становило 41 858 осіб, тер. — 932 км². Тут діяли 64 колгоспи та 2 МТС, 27 підприємств місц. промисловості, 53 млини. Культ.-осв. заклади: 5 серед., 10 непов. серед., 45 початк. шкіл, Молочан. ветеринарно-фельдшер. технікум, фельдшер.-акушер. школа, Пришиб. ветеринарно-фельдшер. школа, 60 сільбудів, 9 кінозалів, 55 б-к. 1930–39 видавали г. «Deu­tscher Kollektivist» і «Für bolsche­wistische Kollektive», заг. наклад яких 1937 перевищував 500 тис. прим., а також г. «За більшовицькі колгоспи». 1938 у місц. парт. організації нарах. 124 чл. КП(б)У та 48 канд., серед яких частка німців була незначною. Ліквідований 1939, його сільради передано до складу Мелітоп., Михайлів. і Велико-Токмац. р-нів Запоріз. обл.

П р и ш и б с ь к и й. Створ. відповідно до постанови ВУЦВК та РНК УСРР «Про створення районів Катеринославщини з переважною німецькою людністю» від 7 червня 1924. Адм. підпорядкування — у складі Мелітоп. округи. Спочатку складався з 8-ми нім. сільрад, до жовтня 1926 засн. ще 3 нім., рос. і укр. сільради. Станом на 1925 у р-ні був 41 насел. пункт: 27 нім. колоній з дорев. часів, 9 рос. сіл, створ. 1922–23 емігрантами-духоборами з Канади, 5 новозасн. укр. поселень. До жовтня 1927 місц. безземельні нім. селяни заклали 3 нових поселення, ще 3 нім. і 3 укр. села — переселенці з ін. регіонів УСРР. Райцентр — с. Пришиб (нині смт Михайлів. р-ну Запоріз. обл.). У березні 1925 в р-ні мешкало 12 727 осіб, з них 91,6 % — німці, 4,8 % — росіяни, 3,6 % — українці. Р-н — типовий с.-г. Наприкінці 1925 діяли 22 племінні (166 чл.), кілька коняр. (62 чл.) і птахівн. (1102 чл.) т-в; переробна пром-сть — 4 парових і 9 вітряних млинів. Досить активно розвивався кооп. рух: на жовтень 1927 була 1 артіль, 15 т-в зі спіл. обробітку землі, 9 трактор. т-в, с.-г. кредитові товариства. Мережу культ.-осв. закладів 1925–26 складали 23 триріч., 3 п’ятиріч. та 1 семирічна нім., 7 укр. початк. шкіл, Пришиб. пед. технікум (112 студентів) і дит. будинок, 7 сільбудів, 4 хати-читальні; мед. закладів — 2 мед. дільниці та 2 амбулаторії. Наприкінці 1924 парт. осередок р-ну складали 13 чл. КП(б)У (з них 11 — німці), комітети незамож. селян — 246, піонер. організація — 62 особи. 1928 Пришиб. р-н (населений переважно лютеранами) приєднано до Молочан. р-ну, де більшість насел. становили меноніти.

П у л и н с ь к и й. Сформований відповідно до постанови ВУЦВК від 3 квітня 1930, його створення приурочено до XVI з’їзду ВКП(б). Адм. підпорядкування: до вересня 1930 — у складі Волин. округи, від 1932 — Київ. обл., водночас від травня 1935 — Новоград-Волин. округи. Територіально ме­жував із Мархлев. польс. нац. р-ном. Спочатку до нього входило 30 сільрад, з них нац. нім. були Буряків., В’язовец., Видум., Вольвахів., Габрів., Грінтал., Мартинів., Пулино-Гутян., Олександ­рів., Крем’ян., Будо-Бобриц., Солодир., Сорочен., Лісків., Курган., Цвітян., Старо-Олександ­рів., Фрайнвальдська. Для респ. і місц. керівництва створення р-ну виявилося досить проблемним. У номері г. «Радянська Волинь», присвяч. цій події, наголошено на відсутності культур. і громад. сил та звертали увагу на проблеми в с.-г. секторі. З пром. підприємств — механізов. маслозавод (с. Пошта Рудня), 8 ручних і напівмеханізов. маслозаводів (колонії Стара Буда, Окілок). Спочатку в ньому було 36 колгоспів, що об’єд­ну­вали 9929 га землі та 1617 госп-в, серед яких — 7 нім., 2 чеських і 1 єврейський. Заплановано, що після вирішення адм. проблем укр. колгоспи перейдуть до ін. адм.-тер. од., а нім. колгоспи стануть основою докорін. перебудови економіки р-ну. Зважаючи на плани суціл. колективізації, р-н поділили на 7 вироб. кущів: Старобуд. мав спеціалізуватися на молоч. тваринництві та свинарстві; Соколів. — на вирощуванні молодняку; Мартинів. і Старчан. — на молочарстві, свинарстві, хмільництві, птахівництві; Курнен. — на дорощуванні вибракуваного молодняку; Пулин. — на птахівництві, городництві, садівництві, молочарстві; Черемошан. — на племін. скотарстві та свинарстві й вирощуванні хмелю. На момент реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 55,7 особи/км², причому 7,9 % людей проживало у міських насел. пунктах. Під посівами — 81,3 % землі, з них 79 % припадало на зерн., 1,4 % — на тех. культури (переважно льон). У колективні господарства були об’єднані 4,8 % господарів р-ну. На 100 осіб дорослого насел. припадало 95,3 учнів. Пл. р-ну 806 км². До його складу входили 1 селищна та 52 сільс. ради, загалом — 149 поселень. На 1 січня 1930 тут проживало 44 909 осіб (55 % — німці), з них 94,4 % — селяни, 2,1 % — пром. робітники (59,9 % чоловіків і 40,7 % жінок — письменні). Діяло 53 початк., 5 семиріч. шкіл, школа колгосп. молоді, 3 дит. майданчики, 12 б-к, сільбуд, клуб, 12 хат-читалень, кіноустановка, лікарня на 13 місць, де мед. обслуговування насел. здійснювали 3 лікарі. 1930 у райцентрі (с. Пулини, нині смт Житомир. обл.) мешкало 3457 осіб. У січні 1934 р-н укрупнено за рахунок приєднання насел. пунктів Бабичівка та Будище-Ясне Бабичів. сільради Черняхів. р-ну. Місц. насел. чинило знач. опір суціл. колективізації, оскільки у р-ні була поширена хутір. система землекористування, що ускладнювало усуспільнення — впродовж 1-ї пол. 1932 відсоток колективізації у р-ні знизився з 80-ти до 35-ти. Для виконання планів хлібозаготівель місц. органи влади масово застосовували методи соц. і фіз. насилля. 1931 зафіксовано випадки голодування, оскільки при хлібозаготівлі вилучили посів. матеріал у селян-одноосібників. Багато хто із них розпродував худобу й майно та тікав з р-ну, інші намагалися протидіяти заходам рад. влади організовано чи шляхом індивід. терору. Так, у Пулин. і Черняхів. р-нах Г. Мерк, Ф. Лаговський та ін. створили групу із 30–35-ти осіб для розправи з комуністами. Селяни прагнули й легально виїхати із СРСР — 1932 на Волині 70 осіб засудж. за спроби отримати нім. громадянство. Щомісячно кілька десятків осіб затримували під час нелегал. переходу рад. кордону. Невдовзі політ. репресій зазнала й місц. інтелігенція: 1934 заарешт. дир. і викл. нім. школи, яких звинувачено в націоналіст. й контр­рев. агітації та шкідництві. Лише в січні 1934 в р-ні зазнали переслідувань 29 «класово-ворожих» учителів нім. шкіл. Неприхов. опір колективізації спричинив недовіру більшов. керівництва до німців Волині. Постановою від 17 серпня 1935 внаслідок опитування чл. політбюро ЦК КП(б)У р-н було розформовано, а на його основі створ. Червоноармій. р-н звичай. типу (від 2016 — Пулинський район).

Р о т ф р о н т і в с ь к и й (Вальд­геймський). Створ. згідно з постановою Президії ВУЦВК УРСР «Про склад нових адміністративних районів Дніпропетровської області» від 17 лютого 1935 з частини Молочан. р-ну. До нього увійшли Олександротал., Гнадетнал., Гросвейд., Лібенаус., Маків., Рікенаус., Вальдгейм., Гнаденфельд., Замостян., Ліхтенфельд. та Широкояр. сільради. Адм. підпорядкування: від 1935 — у складі Дніпроп., від поч. 1939 — Запоріз. обл. Райцентр — с. Ротфронт (до 31 серпня 1935 — колонія Вальд­гейм; нині Владівка Черніг. р-ну Запоріз. обл.). Станом на 1 січня 1933 в 11-ти сільрадах р-ну мешкало 19 718 осіб, на 15 грудня 1935 його пл. становила 835,6 км². Розформовано у березні 1939, сільради передано до складу Велико-Токмац., Ново-Василів. і Черніг. р-нів Запоріз. обл.

С п а р т а к і в с ь к и й (Грос-Лі­бентальський, Гросс-Лібен­таль­ський). Створ. на Пн. Сх. від Одеси згідно з постановою ВУЦВК та РНК УСРР «Про утворення на території Одеської округи Грос-Лібентальського району з переважною німецькою людністю» від 28 квітня 1926. Адм. підпорядкування: до 1930 — у складі Одес. округи, від 1932 — Одес. обл. Нац. сільради: Фрейдентал., Петерстал., Йозефстал., Францфельд., Нейбур., Гросс-Лібентал., Кляйн-Лібентал., Олександрогільф., Марієнтальська. На момент реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 37,9 особи/км². Під посівами — 86,2 % землі, з них 85,7 % припадало на зерн., 1,7 % — на тех. культури (соняшник). 44,5 % господарів р-ну перебувало у складі колектив. госп-в, 2,5 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 103,7 учнів. Пл. р-ну 364 км². До його складу входили 9 сільрад, загалом — 14 поселень. Німці становили 91,4 % насел. (50,9 % чоловіків і 21,8 % жінок — письменні). Культ.-осв. заклади: 8 початк., 2 семирічні школи, профшкола на 42 учні, 8 б-к, 3 сільбуди, 5 хат-читалень, 2 кіноустановки. Мед. обслуговування здійснювали 3 лікарі в лікарні, розрах. на 23 місця. Райцентр — с. Спартак (Спартаківка, колонія Гросс-Лібенталь; нині смт Великодолинське Овідіопол. р-ну Одес. обл.), його насел. 1930 становило 3671 особу. Діяли семирічна школа, 2 радіо­установки, с.-г. профшкола, політехнікум, 2 пром. підприємства з 15-ма робітниками. Суціл. колективізацію в р-ні проводили швидкими темпами, що спричинило високий рівень охоплення насел. голодом, однак влада послідовно підтримувала статус р-ну як передового: 8 травня 1933 у постанові РНК УСРР «Про преміювання районів, МТС, колгоспів і виробничих бригад колгоспників за успішне виконання весняної сівби на 1 травня 1933 р.» його відзначено за зразк. виконання весняних польових робіт і збереження працездатності поголів’я коней та премійовано 10-ма тис. крб. На 1 січня 1933 у 9-ти сільрадах р-ну мешкало 14 629 осіб, на 15 грудня 1935 його пл. становила 319,4 км². Наприкінці серпня 1936 р-н укрупнено за рахунок приєднання 161 га земель колиш. допоміж. господарства заводу ім. Старостіна Біляїв. р-ну. Розформовано 1939, його сільради увійшли до складу Біляїв. та Овідіопол. р-нів Одес. обл.

Т е л ь м а н і в с ь к и й (до лютого 1935 — Остгеймський). Створ. у листопаді 1934 відповідно до постанови Президії ВУЦВК «Про розукрупнення Старо-Карансь­кого району Донецької області», мав змішаний укр.-нім. статус. Заг. пл. на час утворення 754,2 км², 1936 — 781 км². Заг. чисельність сільрад — 17, райцентр — с. Тельманове (до 1935 — колонія Остгейм; нині смт Бойківське, що перебуває під контролем сепаратистів т. зв. Донец. нар. респ.). Насел. 16 529 осіб (1935). Р-н організовано в місцях розселення нащадків німців-менонітів, які 1822–24 отримали 46 тис. дес. на землях Всевеликого Війська Донського й заснували 27 колоній. 1835–52 на ці землі переселено ще 145 нім. родин, які утворили 5 сіл. Колоністи залюднили пд.-зх. частину Маріуп. пов., отримали бл. 40 тис. дес. від колиш. грец. земел. фонду та клином врізалися поміж тер. грец. і укр. сіл. Згодом з’явилося ще 17 нових нім. поселень, серед них — колонія Остгейм. Основа господарства — рільництво й м’ясо-молочне тваринництво. На серед. 1930-х рр. у р-ні діяли зернорадгосп, 2 зерн. МТС (Остгейм., Греко-Олександрів.). Влітку 1935 плани хлібозаготівель були під загрозою зриву, більшість колгоспів визнано відсталими. На 2-х пром. підприємствах працювало 8 робітників. Торг. мережа складалася з 35-ти пунктів (з них 24 — магазини спожив. ко­оперативів) і базару. Культ.-осв. заклади: 37 початк., 5 непов. середніх і 1 середня школи, дитсадок, 4 дит. майданчики, 11 клубів, 6 б-к. Мед. установи: аптека, 4 амбулаторії, фельдшер. пункт, лікарня на 20 місць. Виходила г. «Більшовик». На 1 січня 1933 в 1 селищ. і 17-ти сільс. радах р-ну мешкало 16 529 осіб, на 15 грудня 1935 його пл. становила 781,4 км². 1937 у складі Тельманів. рай. парт. комітету був 141 чл. КП(б)У: 90 українців, 33 росіянина, 5 німців. Міжетнічні взаємини загострилися внаслідок розселення на тер. р-ну спецпереселенців із прикордон. регіонів. 1939 реорганізований: змішаний нац. статус скасовано, в тер. і складі насел. відбулися відповідні зміни (нині Бойків. р-н).

Х о р т и ц ь к и й. Створ. згідно з постановою ВУЦВК та РНК УСРР «Про утворення на території Запорізької округи Хортицького району з переважною німецькою людністю» від 18 вересня 1929. Райцентр — с. Верхня Хортиця (нині у межах Запоріжжя). Спочатку складався з 12-ти сільрад: Верхнє- і Нижньо-Хортиц., Кичкас., Широчан., Павлів., Бабур., Смолян., Миколайпіл., Веселов., Лукашев., Ново-Запоріз., Зеленогай. (із них 8 — нім.). Із 18 485-ти мешканців р-ну 11 815 — німці (переважно меноніти). 10 березня 1930 шефство над р-ном взяв Дніпрогес. 1929 у парт. організації р-ну було 112 чл. (з них 22 — німці), 1930 — 180 чл. (30 — німці), комсомол. осередки об’єдну­ва­ли 36 осіб. Р-н — с.-г., однак близькість Запоріжжя і прискорений пром. розвиток наприкінці 1920-х рр. вплинули на його економіку: тут діяли ливар. і сепаратор. заводи, 12 вітр. і 10 парових млинів, 14 кузень, крупорушка, олійниця, працювало 127 німців-кустарів. Реліг. громади менонітів чинили опір радянізації та намаганням влади прискорити процеси соц. розшарування. До 1930 діяли неділ. реліг. школи для дітей, 18 нім. труд. шкіл, Хортиц. нім. пед. та маш.-буд. технікуми. Мед. обслуговування здійснювали рай. лікарня та пологовий будинок у с. Остервік. План суціл. колективізації р-ну передбачав її завершення до травня 1930, але вже у квітні того ж року відзвітовано про суціл. колективізацію (усуспільнено 96 % госп-в). На цей же час припав пік еміграц. руху та розкуркулення — у лютому 1930 рай. влада спростила процедуру проведення, запровадивши голосування списком. 1930 ліквідовано, його тер. приєднано до Запоріз. міськради, працівники якої були неспроможні обслуговувати нім. сільради їхньою рідною мовою.

Ф р і ц-Г е к к е р т і в с ь к и й (до травня 1936 — Високопільський). Створ. згідно з постановою ВУЦВК та РНК УСРР «Про утворення на території Херсонської округи Високопільського району з переважаючою німецькою людністю» від 31 березня 1926. Адм. підпорядкування: до 1930 — у складі Херсон. округи, від 1932 — Дніпроп., від 1937 — Микол. обл. Спочатку до р-ну входило 7 сільрад: нім. Високопіл., Озер., Григорів., Кочубеєв., укр. Заградів., змішані Іванів., Натальїнська. Наркомат землеробства УСРР планував упродовж 10-ти р. розселити на землях колонізац. фонду Херсонщини 2676 малоземел. німців республіки. На час створення у р-ні мешкало бл. 14 тис. осіб, з них 89 % — німці. 1928 засн. Орлов. нім. сільраду та 4 нових насел. пункти. 1926 заг. пл. становила 35 089 дес., насел. — 13 874 особи, з них 67,5 % — німці. Р-н розбудовували на базі дорев. нім. колоній із центром у Високопіллі (до 1915 — колонія Кронау; нині смт і райцентр Херсон. обл.), засн. 1869 німцями-переселенцями з Таврій. губ. Після більшов. перевороту 1917 — центр антирад. колоніст. руху, зокрема 1922 нім. повстанці напали на Високопілля, де розгромили волос. виконком і пошту. Актив. розвиток р-ну розпочався після його перетворення на нац. (спеціалізація — хліборобство, тваринниц­тво). 1928 тут діяли 16 с.-г., 6 кредит., 6 спожив., 12 скотар., 8 трактор. т-в. Місц. пром-сть: цегл. завод, млини, маслобійні, елеватор. 1927–28 у Високопіллі організовано колгоспи ім. Шевченка, «Ауфбау», «Нойдорф», «Роте фройнд­шафт». 1928 працювало 24 нім. та 4 укр. школи, 3 сільбуди, 10 хат-читалень, рай. б-ка, 3 радіоустановки та кіноустановка. 1932–39 видавали г. «Für bolshewistisches Tempo». За офіц. даними, 1927 у лютеран. общинах нараховували 1633, меноніт. — 1861, катол. — бл. 800 чл. На час реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 32,4 особи/км². Під посівами перебувало 81,6 % землі, з них 88,8 % припадало на зерн., 5,8 % — на тех. культури (соняшник). У колективні господарства об’єдналося 23,1 % господарів р-ну. На 100 осіб дорослого насел. припадало 102,5 учні. Площа 465 км². До складу р-ну входило 8 сільрад, загалом — 45 поселень. Станом на 1 січня 1930 проживало 15 078 осіб (65,1 % — німці), з них 93,4 % — селяни, 1,4 % — пром. робітники (84,6 % чоловіків і 77,7 % жінок — письменні). Культ.-осв. заклади: 29 початк., 3 семирічні школи, 5 дит. майданчиків, 13 б-к, 4 сільбуди, 9 хат-читалень. Мед. обслуговування забезпечував 1 лікар у лікарні, розрах. на 10 місць. 1930 у райцентрі мешкала 1051 особа, діяли семирічна школа, лікарня, невелике пром. підприємство. Суціл. колективізацію в р-ні розпочато відповідно до ухвал щодо колективізації степ. смуги УСРР на поч. 1930, до кін. лютого її рівень сягав 91,2 %. Після виходу статті Й. Сталіна «Головокружение от успехов. К вопросам колхозного движения» («Правда», 1930, 2 марта) він знизився до 27 %, але вже в листопаді 1931 досягнув 96,8 %. Підґрунтям повтор. безальтернатив. зростання суціл. колективізації стали репресивні заходи рад. влади: 1930–31 ліквідовано 13 т. зв. контррев. угруповань (засудж. 67 осіб), 1930–32 розкуркулено 69 госп-в (44 родини вислано у віддалені р-ни СРСР), 1932 за звинуваченням у куркул. саботажі репрес. 94 колоністи. Показники колективізації та хлібозаготівель зростали, оскільки було вжито репресив. методів: за саботаж хлібозаготівель правління 14-ти нім. колгоспів (53 особи) засудж. до ув’язнення, а голову колгоспу «Ейнігкейт» — до розстрілу. Простих мешканців звинувачували в перешкоджанні планам хлібозаготівель, отриманні закордон. допомоги під час голодомору, націоналіст. пропаганді, культивуванні антирад. настроїв, спробах емігрувати з СРСР. Загалом від 1929 у заслання відправлено 474 особи. 1933 у зведенні інформ. сектору організац.-інструктор. відділу ЦК КП(б)У зазначено, що в р-ні зафіксов. масові захворювання туберкульозом та тропіч. малярією через недоїдання, а також підкреслено неспроможність місц. влади організувати захоронення померлих від голоду (тільки у березні 1933 померло 106 осіб, стан 162-х визнано безнадійним). 1934 у р-ні репрес. 35 осіб, зокрема лютеран. пастора М. Баумана, кюстера (доглядач молитов. будинку), 4-х церк. старост, катол. священика М. Валізера, 9-х меноніт. проповідників. Станом на 1 січня 1933 у 9-ти сільрадах р-ну мешкало 17 610 осіб, на 15 грудня 1935 його пл. складала 484,2 км². Наприкінці 1930-х рр. в райцентрі діяли цегел. завод, маслозавод, цех із перероблення соняшнику, млин, елеватор, лікарня, 2 середні школи з укр. і нім. мовами навч., б-ка, кіноустановка. Восени 1936 на урочистостях з нагоди 10-річчя створення р-ну був присутній нім. письменник-комуніст Е. Вайнерт. Скасовано 1939, його сільради передано до складу Володимир. і Великоолександрів. р-нів Микол. обл.

Єврейські національні райони

К а л і н і н д о р ф с ь к и й (Сейдеменухський). Перший із утворених у СРСР євр. нац. р-нів. Засн. 1927 у межиріччі Інгульця та Дніпра, райцентр — колонія Велика Сейдеменуха (у тому ж році перейм. у Калініндорф; 1946–2016 — Калінінське, нині смт Калинівське Великоолександрів. р-ну Херсон. обл.). Адм. підпорядкування: до 1930 — у складі Херсон. округи, від 1932 — Одес., від 1937 — Микол. обл. 1926 в райцентрі мешкало 1855, 1930 — 1915 осіб; працювали семирічна школа, лікарня на 10 місць, де мед. обслуговування насел. здійснював 1 лікар, МТС. До складу р-ну ввійшли 39 євр. і 8 неєвр. поселень, згодом об’єднаних у 8 євр. нац. рад, 1 нім. і кілька українських. Основу р-ну склали 4 євр. с.-г. колонії Херсонщини (засн. у 19 ст.) і 22 переселен. виселки, що 1925 постали на землях держ. фонду. У його складі перебували Калініндорф. (1931 насел. становило 2238 осіб), Бобровокут. (831), Фрайлебен. (1157), Молотов. (878), Ерштмай. (1652), Львів. (1549 осіб) євр. сільради. 1928 євреї складали 85,7 % насел., українці — 11,7 %, німці — 2,6 %. Діяли 4 комітети незамож. селян (569 чл.), 17 колектив. об’єд­нань (3 артілі, 9 машинно-трактор. т-в, 5 т-в зі спіл. обробітку землі); с.-г. кооперація об’єд­ну­вала 78,7 % госп-в, споживча — 88,8 %. У дорев. колоніях на госп-во припадало 0,78 корови, 4,8 дес. ріллі, 118 виноград. кущів, 9,4 плодових дерев. Зважаючи на високий рівень розвитку виноградарства та садівництва, керівництво р-ну вважало переважну більшість госп-в середняцькими. 73,4 % мешканців становили селяни, 9,1 % — ремісники, 5,6 % — робітники і наймити з наділом, 3,5 % — службовці, 2,8 % — крамарі, 5,6 % — декласов. елементи. Згідно з уряд. планами р-н мав розвиватися як с.-г. багатогалузевий. Завдяки знач. капіталовкладенням упродовж першого переселен. року закладено госп. і культурне підґрунтя його подальшого розвитку: відкрито 9 нових шкіл, семирічну школу з інтернатом для дітей переселенців, 2 медпункти, 2 сільбуди, 2 хати-читальні. На поч. 1930-х рр. у р-ні мешкало понад 16 тис. осіб (12 916 євреїв, 3492 українці, 722 німці), 1932 — 13 674 особи (11 198 євреїв, з них 71 % — нові поселенці). Діяли Калініндорф. пед. технікум, Львів. агроном. технікум, Калініндорф. міжрай. євр. колгосп. театр; 1930–35 виходили г. «Колвиртемес» (мовою їдиш) і «Колгоспна правда». На час реорганізації округ щільність насел. становила 23,2 особи/км² (найнижча серед нац. р-нів). У складі колектив. госп-в перебувало 66,2 % селян. Працювали 40 зерн. т-в (2292 чл.), 1 скотар.-молочар. (325 чл.), 8 с.-г. спожив. т-в (5886 чл.), 20 крамниць, 2 комуни, 34 с.-г. артілі (1942 чл.), 6 т-в зі спіл. обробітку землі (42 чл.). 92,5 % пл. посівів займали зерн., 1,8 % — тех. культури. Пл. р-ну 502 км². До його складу входили 7 сільрад. Станом на 1 січня 1930 мешкало 11 657 осіб (з них 77,4 % — євреї), на 1 січня 1933 — 14 359 осіб. Малих пром. і ремісн. підприємств нарах. 225, вони забезпечували зайнятість 329-ти осіб, з яких 27 — наймані працівники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 107,3 учні. Згідно з даними Одес. обкому КП(б)У р-н входив до 10-ти р-нів із найвищою смертністю від голоду, однак офіц. документи це заперечували, зокрема в постанові секретаріату ВУЦВК «По доповіді Калініндорфського РВК» від 1 листопада 1933 зазначено, що врожайність порівняно з 1932 зросла з 4,2 ц до 8,5 ц з 1 га, поголів’я свиней — на 15 %. Під час голодомору 1932–33 та після нього найгострішою проблемою р-ну були незадовільні темпи розгортання переселен. кампанії, це заважало планам рад. влади із вирішення «євр. питання». 1935 р-н збільшив свою тер. за рахунок приєднання Ново-Гнеднів. сільради, 1936 — с-щ Червоно-Любецьке, Заповіт, Полтавка Мар’янів. сільради Снігурів. р-ну. 1935 пл. р-ну становила 860,2 км², 1938 — бл. 900 км². 1939 засіяно 42 351 га, середня врожайність — 17 ц з 1 га. Колективні господарства мали 139 тракторів, 81 комбайн, 56 вантаж. автомобілів, у середньому на колгосп припадало 3 ферми. Культ.-осв. заклади: 46 шкіл (3 середні, 14 неповних середніх, 29 початк.), пед. і с.-г. школи, 7 фельдшер. пунктів, 7 пологових будинків, рай. лікарня, 3 стаціонарні та 3 пересувні кіноустановки. Наприкінці 1930-х рр. репрес. секретарів райкому КП(б)У Лезмана та Абрама, голову райвиконкому Бабичева, зав. земел. відділу Сигала, дир. МТС Мільштейна, ред. рай. газети Менделя. Від осені 1941 — під нім. окупацією, у райцентрі страчено 1875, с. Штерндорф (Мала Сейдеменуха) — 667, с. Бобровий Кут — 917, с. Молотово — 1496, с. Львово — 550 євреїв. Після 2-ї світової вій­ни як нац. не відновлено, переважну більшість насел. становили українці. 1946 перейм. на Калінінський, 1958 ліквідований.

Н о в о-З л а т о п і л ь с ь к и й (Новозлатопольський, Новозлатопільський). Створ. відповідно до постанови ВУЦВК та РНК УСРР «Про створення на території Запорізької округи Новозлатопольського району з переважаючою єврейською людністю» від 12 червня 1929 на основі 12-ти євр. с.-г. колоній (засн. у 19 ст.) і 18-ти нових євр. поселень, організов. 1926–28 за сприяння Євр. колонізац. товариства. Спочатку включав 10 сільрад: Ново-Златопіл., Роскошан., Межерічес., Красноселів., Майдорф., Святодух., Фрайдорф. (до заснування р-ну належали до Запоріз. округи), Зеленопіл., Солодководнен., Ротендорф. (до Маріуп. округи); надалі 9 з них були єврейськими (окрім Святодух.). Осн. мета — аграризація єврейства УСРР на базі земель колонізац. фонду. 1929 з 12 148-ми мешканців р-ну євреї складали 68 %, 1935 — 53,8 %, наприкінці 1930-х рр. — 50 %. Територіально межував із Люксембур. нім. нац. р-ном. Адм. підпорядкування: до 1930 — у складі Запоріз. округи, від 1932 — Дніпроп., від 1939 — Запоріз. обл. Райцентр — колонія Ново-Златополь (Най-Златополь; нині с. Новозлатопіль Гуляйпіл. р-ну Запоріз. обл.). На час реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 38,6 особи/км². Під посівами перебувало 75,7 % землі, з них 78,2 % припадало на зерн., 6,6 % — на тех. культури (соняшник). Колективні господарства об’єднували 36,2 % господарів р-ну, 2,1 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 95,3 учнів. Пл. р-ну 438 км². Згідно з переписом 1926, мешкало 15 780 осіб, на 1 січня 1930 — 16 884 особи (євреї — 73 %). Культ.-осв. заклади: 21 початк., 3 семирічні школи, 10 б-к, 4 сільбуди, 15 хат-читалень, кіноустановка; мед. закладів у р-ні не було. 1930 у райцентрі мешкало 815 осіб, діяли семирічна школа та радіоустановка, видавали г. «Колгоспна зоря». Р-н визначений як першочерг. для здійснення суціл. колективізації — розширений пленум райвиконкому 17 січня 1930 ухвалив рішення про усуспільнення до березня того ж року не менш як 70 % посів. площ. На поч. 1932 р-н фігурував серед ін., що не виконували плани по хлібозаготівлях, збиранню податків та підготовці до весняної сівби. Для його інспекції прибула бригада Ради національностей ЦВК СРСР на чолі з А. Мережиним. У серпні 1933 вже Дніпроп. обком КП(б)У розглядав питання функціонування Новозлатопіл. р-ну і дав негативну оцінку його кер-ву. Незважаючи на тяжкі наслідки голодомору 1932–33, обл. керівництво ставило перед рай. владою рішучі вимоги щодо розбудови с. господарства, розгортання переселен. кампанії. Проте суворі клімат. умови, неналагодженість системи артезіан. водопостачання, важкий побут переселен. колективів (більшість з них об’єд­нувала 20–30 госп-в), розкиданість їх на тер. р-ну, відсутність культ.-осв. установ і надалі гальмували переселен. рух. Одне з остан. переселень відбулося навесні 1935 — з 59-ти новоприбулих сімей створ. колгосп ім. Куйбишева. Надалі обл. і респ. керівництво неодноразово висловлювало незадоволення щодо відтоку євреїв-колгоспників до міст і гальмування переселен. кампанії. Чисельність євр. насел. значно скоротилася під час голодомору 1932–33 внаслідок збільшення смертності та відтоку євр. селянства до міст. Ситуація дещо стабілізувалася після відновлення діяльності в УСРР амер. євр. благодійн. товариства «Агро-Джойнт» (1933–38). Станом на 1 січня 1933 у 12-ти сільрадах р-ну мешкало 13 347 осіб, на 15 грудня 1935 його пл. складала 520,5 км². 1936 діяли 37 шкіл (з них більше половини — євр.), у с. Ново-Златополь — зоотехнікум, б-ка. 1930–41 мовою їдиш видавали г. «Колвирт-штерн» (в окремі роки — під ін. назвою). В адм. порядку р-н не ліквідовували, але наприкінці 1930-х рр. його життєдіяльність не мала етнонац. специфіки. Під час нім. окупації в р-ні знищено понад 8 тис. євреїв. У повоєнні роки його діяльність як нац. не відновлювали.

С т а л і н д о р ф с ь к и й (початк. назва — Ізлучистський, Ізлучистий). Створ. у липні 1930 із центром у колонії Ізлучиста (нині с. Ізлучисте Софіїв. р-ну Дніпроп. обл.) на основі старих євр. с.-г. колоній: Нововітебське, Новожитомир, Новоковно, Новоподольськ, Кам’янка та ін. 1931 райцентр перенесено у с. Чемеринське (від 1934 мало назви: Сталіндорф, Сталінське, Жовтневе; нині Вакулове Софіїв. р-ну). Адм. підпорядкування: до вересня 1930 — у складі Криворіз. округи, від 1932 — Дніпроп. обл. 1930 у межі р-ну входили Новоковнін., Кам’ян., Нововітеб., Сталіндорф., Новожитомир., Ізлучиста, Красін., Новозорян., Войковдорф., Ларин., Леккертів., Фрайдорф. євр. сільради. Загалом до р-ну належали 16 євр. і 2 нім. нац. сільради. Знач. відсоток насел. пунктів становили переселен. села, що складалися з 15–20-ти госп-в й були віддалені одне від одного на 3–4 версти, це ускладнювало госп. діяльність. На той час це був найбільший євр. нац. р-н заг. пл. 99 232 га: у користуванні євр. селянства — бл. 54 %, укр. — 30 %, нім. — 11, рос. — 5 % землі. На час реорганізації округ під посівами знаходилося 81,4 % землі, з них 87,3 % припадало на зерн., 2,6 % — на тех. культури (соняшник). У колектив. господарствах перебувало 45,3 % господарів. Пл. р-ну становила 432 км². Станом на 1 січня 1930 проживало 13 709 осіб (72 % — євреї). Культ.-осв. заклади: 27 початк., 2 семирічні школи, 3 дит. майданчики, 7 б-к, 10 сільбудів, 7 хат-чи­талень, кіноустановка. Мед. обслуговування насел. здійснювали 6 лікарів у лікарні, розрах. на 50 місць. У лютому 1931 укрупнений за рахунок приєднання 12-ти сільрад та 14-ти насел. пунктів Нікопол., Криворіз., Апостолів., Софіїв. і Солонян. р-нів. Під час голодомору 1932–33 р-н не­од­норазово згадували в інформ. зведеннях до ЦК КП(б)У як один із найбільш постраждалих. Так, 1 квітня 1933 зазначено, що у Ворошиловгр. сільраді люди перестали просити допомоги, лежать у холодних, нетоплених хатах, опухлі, з відкритими ранами й чекають смерті. Станом на 1 січня 1933 у 23-х сільрадах р-ну мешкало 28 698 осіб, на 15 грудня 1935 його пл. складала 1000 км². 1930–37 видавали г. «Сталіндорфер емес» (мовою їдиш), у 2-й пол. 1930-х рр. — «Ленінський шлях». 1931 організовано євр. колгосп. театр. У 2-й пол. 1930-х рр. частка євреїв серед насел. істотно зменшилася. У січні–квітні 1939 у р-ні проведено урочисті заходи з нагоди 80-річчя Шолом-Алейхема. 1944 перейм. у Сталін., а з нац. євр. перетворений на звичайний. Від наступ. року функції райцентру почало виконувати с. Лошкарівка (нині Нікопол. р-ну).

Болгарські національні райони

Б л а г о ї в с ь к и й (Благоєвський; до кін. 1926 — Велико-Буялицький, Велико-Буяликський). Створ. відповідно до постанови ВУЦВК та РНК УСРР «Про утворення на території Одеської округи Велико-Буяликського району з переважаючим болгарським населенням та інші зміни адміністративно-територіального поділу тої самої округи» від 28 квітня 1926. Адм. підпорядкування: до 1930 — у складі Одес. округи, від 1932 — Одес. обл. Нац. сільради: Благоїв., Кубан., Свердлов., Куяльниц., Улянівська. Райцентр — с. Благоєве (до 1924 та від 2016 — Великий Буялик, нині Іванів. р-ну Одес. обл.). На час реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 30,2 особи/км². Під посівами — 78,7 % землі, з них 89,3 % припадало на зерн., 5,9 % — на тех. культури. У складі колектив. госп-в працювало 39,1 % господарів р-ну, 0,7 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 105,4 учнів. Пл. р-ну 528 км². До його складу входило 7 сільрад, загалом — 39 поселень. Станом на 1 січня 1930 проживало 15 962 особи (66,7 % — болгари), з них 97,1 % — селяни (72,4 % чоловіків і 49,8 % жінок — письменні). Культ.-осв. заклади: 16 початк., 3 семирічні школи, 9 б-к, 3 сільбуди, 2 хати-читальні, 3 кіноустановки. Мед. обслуговування насел. здійснювали 3 лікарі у лікарні, розрах. на 10 місць. 1930 у райцентрі мешкало 6170 осіб, діяли 2 початк., 2 семирічні школи, 2 радіоустановки. Видавали г. «Комунар» і «Ленински завет». 1938 р-н ліквідовано, натомість сформовано Янов. р-н, в якому болгари вже не були панівною етніч. групою, а Свердлов. сільраду передано до складу Комінтернів. р-ну Одес. обл.

Б о т і ї в с ь к и й (Ботєвський; до 1927 — Цареводарівський). Створ. згідно з постановою ВУЦВК та РНК УСРР «Про утворення на території Мелітопольської округи Цареводарівського району з переважною болгарською людністю й інші зміни адміністративно-територіального поділу тої самої округи» від 31 березня 1926, скасований відповідно до постанови ВУЦВК і РНК УСРР «Про ліквідацію округ та перехід на двоступеневу систему управління» від 2 вересня 1930 (його тер. передано до складу Коларів. болгар. р-ну).

В і л ь ш а н с ь к и й (Ольшансь­кий). Створ. 1926. Адм. підпорядкування: до липня 1930 — у складі Первомай., липні–вересні 1930 — Одес. округ, від 1932 — Одес. обл. Сільради: Вільшан., Добрів., Маловільшан., Маломазниц., Станкуват., Ташлицька. На час реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 67,5 особи/км². Під посівами — 96,8 % землі, з них 80,9 % припадало на зерн., 4,8 % — на тех. культури. У складі колектив. госп-в перебувало 8,5 % господарів р-ну, 0,6 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 94,6 учня. Пл. р-ну 182 км² (найменша серед усіх нац. р-нів). До його складу входили 24 поселення. На 1 січня 1930 кількість насел. становила 12 289 осіб (64,6 % — болгари), з них 96,9 % — селяни (63,9 % чоловіків і 29,4 % жінок — письменні). Культ.-осв. заклади: 14 початк., 1 семирічна школи, 11 б-к, 5 сільбудів, 3 хати-читальні, кіноустановка. 1926 у райцентрі (с. Вільшанка, нині смт) мешкало 5756 осіб, діяли 2 початк., 1 семирічна школи. Станом на 1 січня 1933 у 21-й сільраді р-ну проживало 44 039 осіб, на 15 грудня 1935 пл. р-ну складала 622,6 км². За результатами всесоюз. конкурсу на кращу сільраду 1933 відзначено Червоно-Ташлиц. сільраду р-ну (голова сільради та чл. культурно-соц. секції отримали премії). 1935 до р-ну приєднано 11 сільрад Первомай. р-ну, 2 сільради Добровеличків. і 1 сільраду Голованів. р-ну, внаслідок чого питома вага болгар відчутно знизилася. Видавали г. «Колгоспна праця». Р-н як нац. припинив існування до 1939, точну дату реорганізації не встановлено. Загалом Вільшанський район був створ. 1923, як звичай. сільс. (відтоді, окрім набуття статусу нац., кілька разів ліквідовувався; нині у складі Кіровогр. обл.).

К о л а р і в с ь к и й. Створ. шляхом об’єднання Романів. (1926 перейм. у Коларів.) і Цареводарів. (1927 перейм. у Ботіїв.) р-нів. Адм. підпорядкування: до 1930 — у складі Мелітоп. округи, від 1932 — Дніпроп., від 1939 — Запоріз. обл. Райцентр — с. Коларівка (до 1933 — Романівка, від 2016 — Болгарка, нині Примор. р-ну Запоріз. обл.). На час створення Романів. р-н складався з 18-ти сільрад (32 949 осіб), Цареводарів. — із 10-ти (23 585 осіб). Романів. р-н сформов. відповідно до постанови ВУЦВК і РНК УСРР «Про скасування Бердянської округи й інші зміни в адміністративно-територіальному поділі Катерино­славщини» від 3 червня 1925; Цареводарів. — відповідно до постанови «Про утворення на території Мелітопольської округи Цареводарівського району з переважною болгарською людністю й інші зміни адміністративно-територіального поділу тої самої округи» від 31 березня 1926. Безпосередньо межував з Молочан. нім. нац. р-ном, Нововасилів. укр. р-н відділяв його від Терпінян. рос. нац. р-ну. Коларів. р-н був найбільшим серед болгар. р-нів за тер. і чисельністю мешканців: 1931 до його складу входили 24 із 45-ти болгар. нац. сільрад УСРР. Найбільші серед них — Радолів. (станом на 1931 проживало 1453 осіб), Гюнів. (1423), Зеленів. (1978), Полоузів. (1289), Андріїв. (2335), Мануйлів. (1812), Коларів. (2129), Першо-Миколаїв. (1851), Петрів. (2081), В’ячеслав. (2264), Банів. (1531), Маринів. (1657), Луначар. (1596), Федорів. (1060), Ганнів. (1774), Діанів. (1564), Інзів. (2965), Богданів. (1687), Преслав. (3078), Райнів. (1812), Ботіїв. (3507), Строганів. (1654), Степанів. (1907). Йому підпорядк. також Волин. нім. і Орлов. рос. нац. сільради. На тер. р-ну діяли Преслав. болгар. с.-г. школа та засн. 1924 Преслав. болгар. пед. технікум із 3-річ. курсом навч. (більшість викл. — політ. емігранти, 1928–33 технікум очолювала відомий педагог і вчений Р. Кандєва). За задумом парт. і рад. органів р-н мав стати осередком радянізації болгар і пропагування ідей пролетар. революції за кордоном, у місц. і центр. пресі культур. заклади р-ну називали «болгар. Афінами». Викл. і студенти Преслав. пед. технікуму становили актив місц. сільбуду (160 чл.), вони брали участь у роботі сількорів., наук., агроном., осоавіахім., фізкультур., драм. і хорового гуртків. 1927 з ініціативи ЦКНМ у Преславі створ. болгар. пересувну театр. трупу (див. Болгарський пересувний робітничо-селянський театр). Р-ни очолювали болгар. політ. емігранти: Романів. — А. Грамчев, Цареводарів. (Коларів.) — П. Петров, 1934–37 — С. Цвятков (репрес. 1937). На 1925 у р-ні нарах. 65 комуністів і 45 канд. у чл. КП(б)У, що в масштабах цього багатолюд. р-ну становило незначну кількість. У розпал суціл. колективізації наприкінці 1930 серед голів сільрад не було жодного комуніста. Незважаючи на це, у р-ні постійно проводили болгар. рад. і парт. форуми, конф. тощо. На час реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 41,1 особи/км². Під посівами — 72,7 % землі, з них 81,5 % припадало на зерн., 9 % — на тех. культури. Наприкінці 1920-х — у 1930-х рр. робили спроби вирощувати бавовну, 1933 її посіви займали 5 тис. га. У складі колектив. госп-в перебувало 21,3 % господарів р-ну, 0,7 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 89,7 учнів. Пл. р-ну 1454 км². До його складу входили 29 сільрад, 55 поселень. Станом на 1 січня 1930 проживало 59 700 осіб (74,2 % — болгари), із них 96,4 % — селяни (69,5 % чоловіків і 52,4 % жінок — письменні). Р-н розвивався як с.-г., великої промисловості не було. Діяло 8 кредит. с.-г. т-в (5942 чл.), 3 скотар.-молочар. (1355 чл.), 2 птахівн. (825 чл.), 9 с.-г. спожив. (10 333 чл.) т-в, 33 крамниці, 2 комуни (169 чл.), 15 с.-г. артілей (824 господарства), 95 т-в зі спіл. обробітку землі (1854 чл.); 702 малих пром. і ремісн. підприємства (зокрема 1 паровий млин, 57 вітряків, 3 цегельні, 8 олієнь), що забезпечували зай­нятість 921-ї особи, з яких лише 113 — наймані працівники. Наприкінці 1930 рівень колективізації в р-ні склав 48,2 %, 1935 — 95 %. Утвердження колгосп. ладу відбувалося на тлі голодомору 1932–33: незважаючи на те, що мешканці р-ну потерпали від голоду, місц. преса ганьбила їх за низькі темпи хлібозаготівель (на 10 січня 1932 зібрано 1,7 % від квартал. плану), а райком КП(б)У та рай. контрол. комісія КП(б)У нарощували темпи хлібозаготівель і збільшували адм. тиск та політ. переслідування (репрес. весь місц. рад. і парт. апарат). Видавали г. «Колхозен труд» і «Колективно поле», у с. Ботєво, Преслав, Орловка, Нанівка діяли гуртки сількорів. 1934 в Коларівці проведено Всеукр. болгар. конф. сількорів, що відзначила високий рівень болгар. преси та зростання письменності насел. до 60 %; 1935 — засідання президії Дніпроп. облвиконкому, на якому вирішено до десятиліття р-ну збудувати лікарню, Палац піонерів, Будинок рад, водолікарню у с. Ботєво, висадити 200 тис. дерев і завершити геол. розвідки на Корсак-Могилі. Тоді ж с. В’я­чеславівка перейм. у Кара-Степанівку (на честь більшов. партизана). Внаслідок низки реорганізацій 1938 пл. р-ну становила 1,2 тис. км², кількість сіль­рад — 23. Скасовано 1939, сільради передано до Приазов., Андріїв., Ново-Василів. і Примор. р-нів Запоріз. обл.

Російські національні райони

В е л и к о-П и с а р і в с ь к и й (Великописарівський). Р-н вважали нац. рос. від 1927, про що йшлося в низці офіц. документів ЦКНМ, однак офіційно його статус затв. постановою ВУЦВК і РНК УСРР «Про ліквідацію округ та перехід на двоступеневу систему управління» від 2 вересня 1930. Адм. підпорядкування: до 1930 — у складі Харків. округи, від 1932 — Харків., від 1939 — Сум. обл. Сільради: Верхньопожнян., Верхньо­люджан., Катан., Кам’янец., Люджан., Ницах., Порозчан., Полян., Печин., Солдат., Спірнян., Вільнен., Їздец., Крамчан., Лугів., Пожнян., Сидорово-Яруз., Стрілец.-Пушкар., Тарасів., Дернів., Добрянська. На час реорганізації округ це був один із найзаселеніших нац. р-нів, за рівнем освоєння с.-г. угідь він посідав одне з перших місць в УСРР: під посівами — 89,7 % землі, з них 89,1 % припадало на зерн., 5,3 % — на тех. культури (цукр. буряк). Колективні господарства об’єднували 5,6 % господарів р-ну. Культ.-осв. заклади: 31 початк., 3 семирічні школи, школа колгоспно-селян. молоді, 22 б-ки, 11 сільбудів, 14 хат-читалень. Мед. обслуговування насел. здійснювали лікарня, 9 амбулаторій, вен­дис­пансер. 1930 у райцентрі (с. Велика Писарівка, нині смт) проживала 8961 особа, діяли 3 початк., 1 семирічна школи, профшкола, кіноустановка, лікарня (на 131 ліжко), амбулаторія. Станом на 1 січня 1933 у 32-х сільрадах р-ну мешкало 71 515 осіб, на 15 грудня 1935 його пл. складала 798,1 км². Видавали г. «Колективіст», «Путь к социализму», «Знамя коммунизма». Загалом Великописарівський район був створ. 1923 як звичай. сільс., нині продовжує функціонувати у складі Сум. обл.

К а м ’ я н с ь к и й (Кам’янсько-Дніпровський, Кам’янський на Дніпрі). Статус нац. р-н отримав відповідно до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927. Адм. підпорядкування: до 1930 — у складі Запоріз. округи, від 1932 — Дніпроп., від 1939 — Запоріз. обл. Райцентр — смт Кам’янка-на-Дніпрі (до 1929 — Кам’янка; нині м. Кам’янка-Дніпровська). 1926 тут мешкало 9458, 1930 — 10 365 осіб; 1930 діяли радіоустановка, 5 початк., 1 семирічна, тех.-аграр­на та кравец. школи, амбулаторія (5 лікарів), МТС, 3 пром. підприємства (606 робітників). 1925 пл. р-ну складала 341,1 версти2, 1927 кількість насел. — 26 783 особи (95,5 % — росіяни). На час реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 58,4 особи/км². Під посівами — 93,9 % землі, з них 80,2 % припадало на зерн., 6,1 % — на тех. культури. У складі колектив. госп-в перебувало 5,6 % господарів р-ну, 2,4 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 69,9 учнів. Пл. р-ну 895 км². До його складу входили 10 сільрад, 131 поселення. Станом на 1 січня 1930 мешкало 52 289 осіб (71,2 % — росіяни), з них селян — 94,8 % (70,8 % чоловіків і 37,3 % жінок — письменні). Р-н розвивався як с.-г., великої промисловості не було. Діяли 5 кредит. с.-г. т-в (4426 чл.), 1 скотар.-молочар. (380 чл.), 2 птахівн. (120 чл.), 4 с.-г. споживчі (8124 чл.) товариства, 15 крамниць, 3 с.-г. артілі, 1 товариство зі спіл. обробітку землі; 704 малих пром. і ремісн. підприємств, що забезпечували зайнятість 1719-ти осіб, з яких лише 79 — наймані працівники. Рівень колективізації був одним із найнижчих серед нац. р-нів УСРР, однак щодо врожайності, вартості трудодня та виконання політ.-госп. кампаній його вважали зразковим. 1933 за результатами всесоюз. конкурсу за кращу роботу премійовано Ново-Дніпров. сільраду р-ну та її голову. Видавали г. «Ударник». Станом на 1 січня 1933 у 10-ти сільрадах р-ну мешкало 44 103 особи, на 15 грудня 1935 його пл. становила 1103,3 км². У законодав. порядку як нац. не ліквідовували. Загалом сучас. Кам’янсько-Дні­провський район Запоріз. обл., що був створ. як звичай. сільс., веде свою історію від 1923.

К о с і о р і в с ь к и й (Станично-Луганський, Верхньо-Теплівсь­кий, Верхньо-Теплицький). Створ. згідно з постановою ВУЦВК і РНК УСРР «Про ліквідацію округ та перехід на двоступеневу систему управління» від 2 вересня 1930 шляхом об’єднання Петропавлів. (Петров.) та Станично-Луган. р-нів (набули статусу нац. відповідно до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927) у Верхньо-Теплівський. 1935 перейм. у Косіорівський. На Сх. межував із РСФРР. Адм. підпорядкування: до 1930 — у складі Луган. округи, лютий–липень 1932 — Харків., від липня 1932 — Донец. обл. Райцентр: до 1930 та від 1932 — с. Станично-Луганське (1935 перейм. у с. Косторове, нині смт Станиця Луганська Луган. обл.); 1930–32 — с. Верхньо-Тепле (насел. 2271 особа). Найбільші насел. пункти: Станично-Луганське (1931 мешкало 6787 осіб), Передільське (4914), Старий Айдар (3450), Бахмутівка (3265), Нижнє Платине (3200), Валуйське (2519). Р-н, що розвивався як с.-г., був економічно слабким: 1928 робочої худоби не мали 36,6 % госп-в, на 1 плуг припадало 20,7 дес. ріллі. Бідність селян стала причиною повіл. відродження їхніх госп-в, не рятувало ситуацію й значне поширення кооперації, тим більше, що пай складав 3–4 крб замість 10–15 крб у середньому по УСРР. Ощадні каси р-ну об’єдну­вали 153-х вкладників, однак їхній сукуп. фонд становив 62 крб. Істотні проблеми були й у культур. житті: 1928 з 20-ти шкіл р-ну 8 діяли як укр., хоча росіяни становили 75,8 % насел. (забезпеченість шкіл підручниками сягала 40–50 %). У спец. постанові Президії ВУЦВК підкреслено пасивність виконав. органів р-ну: відсутність період. засідань сільрадів. комісій та їхньої звітності насел. і райвиконкому, бездіяльність громад. організацій (зокрема «Геть неписьменність» Товариство ім. В. Леніна). На час реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 31,9 особи/км². Під посівами перебувало 77,6 % землі, з них 83,6 % припадало на зерн., 10,1 % — на тех. культури. У складі колектив. госп-в працювало 36,1 % господарів р-ну, 1,1 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 78 учнів. Пл. р-ну 1970 км², до його складу входили 29 сільрад, 91 поселення. Станом на 1 січня 1930 проживало 62 899 осіб (82,5 % — росіяни), з них 96,3 % — селяни (67,9 % чоловіків і 35,6 % жінок — письменні). Культ.-осв. заклади: 53 початк., 5 семиріч. шкіл, школа колгосп. молоді, 3 дит. майданчики, 22 б-ки, 14 сільбудів, 26 хат-читалень, 9 кіноустановок, 2 лікарні на 30 місць. У райцентрі працювали робітфак, фабрично-завод. і тех. училища. 1932 укрупнений, згідно з постановою президії ВУЦВК УСРР «Про склад нових адміністративних районів Донецької області» від 13 лютого 1935 знову виокремлений у складі Станично-Луган., Верхньо- і Нижньо-Герасимів., Комишин., Валуй., Верхньо- і Нижньо-Ольхов., Нижньо-Плотин., Болотин., Благовіщен., Петровської Другої, Красно-Талов., Красно-Дерул., Олександрів., Верхньо-Чугін. сільрад. На 1 січня 1933 у 14-ти сільрадах р-ну мешкало 28 330 осіб, станом на 15 грудня 1935 його пл. складала 1120,9 км². Видавали г. «Колективіст» (1930; від 1931 — російською мовою), «Сталинский путь», «Путь Октября». У законодавчому порядку як нац. не ліквідовували. Загалом сучас. Станично-Луганський район, що був створ. як звичай. сільс., веде свою історію від 1923.

К р а с н о д о н с ь к и й (до 1936 — Сорокинський). Статус нац. отримав відповідно до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927. На той час у його складі було 10 сільрад із переважно рос. насел. заг. чисельністю 13 216 осіб. Найбільш сх. із нац. р-нів УСРР, ме­жував із РСФРР. До його складу входили 3 з 9-ти рос. селищ. рад УСРР: Краснодон. (1931 насел. становило 11 000 осіб), Сорокин. (9660), Ізварин. (2300). Адм. підпорядкування: до 1930 — у складі Луган. округи, від 1932 — Донец., від 1938 — Ворошиловгр. обл. На час реорганізації округ щільність насел. в р-ні становила 52,9 особи/км². Він був серед нац. р-нів одним із найбільш промислово розвинених і урбанізов., міські мешканці складали 46,1 % насел. Під посівами — 76,5 % землі, із них 87,3 % припадало на зерн., 6,1 % — на тех. культури (переважно соняшник). У складі колектив. госп-в перебувало 48,4 % господарів р-ну, 33,1 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 74,1 учнів. Пл. р-ну 720 км². До його складу входили 3 селищні та 10 сільрад, загалом — 56 поселень. Станом на 1 січня 1930 у р-ні проживало 14 458 міських мешканців і 18 116 селян (52,7 % — селяни, 33,1 % — пром. робітники). Письменні — 75,2 % чоловіків і 51,5 % жінок. Росіяни становили 65,3 % міської та 77,6 % сільс. людності р-ну. У райцентрі діяли семирічна школа, 6 радіоустановок, гірн. училище, курси підготовки до ВНЗів; загалом у р-ні — 27 початк., 5 семиріч. шкіл, 3 заклади профес. освіти (227 учнів), 13 б-к, 5 сільбудів, 12 хат-читалень, кіноустановка, 3 лікарні на 115 місць, 2 дит. ясла на 60 осіб. Від 1932 виходила г. «Ударник», від 1939 — «Социалистическая Родина». Станом на 1 січня 1933 у 3-х селищ. і 10-ти сільс. радах р-ну мешкало 51 770 осіб, на 15 грудня 1935 його пл. складала 779,8 км². В установленому законодавством порядку як нац. не ліквідовували. Загалом сучас. Сорокин. р-н (до 2016 — Краснодонський район; перебуває під контролем сепаратистів т. зв. Луган. нар. респ.), що був створ. як звичай., веде свою історію від 1923.

О л е к с і ї в с ь к и й. Статус нац. отримав відповідно до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927. Сільради: Олексіїв., Борец., Верхньобишкин., Дячків., Єфремів., Маслів., Мелихів., Охочан., Старовірівська Перша, Старовірівська Друга, Старовірівська Третя. Адм. підпорядкування: до 1930 — у складі Харків. округи, від 1932 — Харків. обл. На час реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 53 особи/км². Під посівами перебувало 85,3 % землі, з них 79,8 % припадало на зерн., 4,9 % — на тех. культури (цукр. буряк). Колективні господарства охоплювали 40,3 % господарів р-ну, 0,8 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 101,3 учня. Пл. р-ну 777 км². До його складу входило 13 сільрад, що об’єднували 114 поселень. Станом на 1 січня 1930 проживала 41 181 особа (58,2 % — росіяни), з них 96,3 % — селяни (58,4 % чоловіків і 25,1 % жінок — письменні). Культ.-осв. заклади: 31 початк., 3 семирічні школи, школа колгосп. молоді, 4 дит. майданчики, профшкола, 16 б-к, 5 сільбудів, 8 хат-читалень, кіноустановка. Мед. обслуговування насел. здійснювали 3 лікарі в лікарні на 38 місць. 1930 у райцентрі (с. Олексіївка, нині Первомай. р-ну Харків. обл.) мешкало 5894 особи, діяли початк. і семирічна школи, агропроф­школа, с.-г. зимова школа, лікарня, 2 пром. підприємства (126 робітників). Згідно з постановою Президії ВУЦВК «Про склад нових адміністративних районів Харківської області» від 17 лютого 1935 розукрупнений із повтор. виокремленням Старовірів. р-ну в складі 11-ти сільрад, тоді ж збільшено за рахунок Михайлів., От­раднов., Петров. Другої, Красівов., Роздол. сільрад Петров. р-ну та Кисельов. сільради Балаклій. р-ну. Станом на 1 січня 1933 у 20-ти сільрадах р-ну мешкало 62 962 особи, на 15 грудня 1935 його пл. складала 1114,9 км². В установленому законодавством порядку як нац. не ліквідовували. У статусі райцентру Олексіївка перебувала до 1947.

П е т р о п а в л і в с ь к и й (Петровський). Статус нац. отримав відповідно до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927. Площа 640 км² (1928). 25,8 % насел. становили росіяни, 23,9 % — українці (проживали також цигани, німці, євреї). Загалом до складу р-ну входило 12 сільрад: 8 рос. і 4 українських. Райцентр — с. Петрівка (до 1925 та від 2016 — Петропавлівка, нині смт Станично-Луган. р-ну Луган. обл.). Р-н був економічно відсталим: 1927 робочої худоби не мали 42,5 % госп-в. Працювало 20 шкіл, з них 8 — українських (забезпеченість підручниками — 40–50 %). Ліквідований 1930, його тер. увійшла до складу Станично-Луган. рос. нац. р-ну.

П у т и в л ь с ь к и й (Путівельський). Статус нац. отримав відповідно до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927. Адм. підпорядкування: до 1930 — у складі Глухів. і Конотоп. округ, від лютого 1932 — Харків., від жовтня — Черніг., від 1939 — Сум. обл. Створ. у місцях розселення автохтон. рос. насел., зокрема горюнів, яких нині виокремлюють як специфічну субетнічну групу рос. народу (оселилися на Поліссі за часів Київ. Русі). Мова горюнів зберігає архаїчні елементи, самосвідомість етносу відмежовує його як від росіян, так і від українців і білорусів. У соц.-екон. відношенні вони були досить відсталими, землю обробляли найпростішими знаряддями, зберігали низку рис традиц. селян. громади (зокрема кругову поруку), що знач­но ускладнило колективізацію р-ну. 1930 до його складу входили Берюхів., Білогалиц., Бояро-Лежачів., Бунякин., Бувалин., Воронів., Волинців., Веселів., Гірків., Зінків., Ілліно-Суворів., Кардашів., Князє-Козачен., Линів., Манухів., Мачулищан., Новогончар., Новослобід., Пилеків., Почепців., Погаричан., Рев’якин., Стрільників., Сиром’ятників., Плахів., Уцьків., Чаплищан., Чорнобривкін., Шулешів., Юр’їв., Яцин. сільради. На час реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 88,8 особи/км² і була однією з найвищих в УСРР (11,9 % мешканців проживало в міських насел. пунктах). Під посівами — 89,3 % землі, з них 69,5 % припадало на зерн., 5,4 % — на тех. культури (конюшина). Колективні господарства об’єднували лише 7,3 % господарів р-ну, 1,3 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 84,1 учня. Пл. р-ну 788 км². До його складу входили 1 селищна, 36 сільс. рад, загалом — 250 поселень. Станом на 1 січня 1930 проживало 69 967 осіб (90,7 % — росіяни), з них 93,5 % — селяни (70,5 % чоловіків і 32,7 % жінок — письменні). Загалом у р-ні працювали 55 початк., 2 семирічні школи, 2 школи профосвіти (246 учнів), дит. майданчик, 15 б-к, 8 сільбудів, 10 хат-читалень, кіноустановка. Мед. обслуговування насел. здійснювали 6 лікарів єдиної лікарні, розрах. на 50 місць. 1930 у райцентрі (м. Путивль) мешкало 8265 осіб, діяли 3 початк., 1 семирічна школи, лікарня, 3 пром. підприємства (1189 робітників). Від 1931 видавали г. «Ленинский путь». Станом на 1 січня 1933 в 1-й селищ. і 29-ти сільс. радах р-ну проживало 60 375 осіб, на 15 грудня 1935 його пл. складала 788 км². В установленому законодавством порядку як нац. не ліквідовували. Загалом сучас. Путивльський район Сум. обл., що створ. як звичай., веде свою історію від 1926, коли був переданий зі складу РФ.

С т а р о в і р і в с ь к и й. Статус нац. отримав відповідно до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927. Адм. підпорядкування: до 1930 — у складі Харків. округи, від 1932 — Харків. обл. На час реорганізації округ під посівами перебувало 90,7 % землі, з них 90,8 % припадало на зерн., 5,9 % — на тех. культури (соняшник). 38,1 % господарів р-ну були об’єднані в колективні господарства. Культ.-осв. заклади: 27 початк., 3 семирічні школи, с.-г. школа, 14 б-к, 9 сільбудів, хата-читальня, 2 кіноустановки. Мед. обслуговування насел. здійснювали лікарня, 5 амбулаторій, 2 дит. консультації. 1930 у райцентрі (с. Старовірівка, нині Нововодолаз. р-ну Харків. обл.) мешкало 3807 осіб, діяли 2 початк., 1 семирічна школи, кіноустановка, лікарня, амбулаторія, МТС. Відповідно до постанови ВУЦВК та РНК УСРР «Про реорганізацію районів УСРР» від 3 лютого 1931 включений до Олексіїв. р-ну, згідно з постановою Президії ВУЦВК «Про склад нових адміністративних районів Харківської області» від 17 лютого 1935 повторно виокремлений у складі 11-ти сільрад. Станом на 1 січня 1933 в 11-ти сільрадах р-ну мешкало 44 797 осіб, на 15 грудня 1935 його пл. складала 698,1 км². Видавали г. «За вы­сокий урожай». 1940 пл. р-ну була 0,6 тис. км², він мав 11 сільрад. У статусі райцентру Старовірівка перебувала до 1960.

Т е р п і н я н с ь к и й. Утвор. 1924 з частини Пришиб. р-ну як р-н переважно нім. насел. Пізніше перетворений на нац. рос. Адм. підпорядкування: до 1930 — у складі Мелітоп. округи, від 1932 — Дніпроп. обл. Сільради: Терпінян., Тамбов., Семенів., Новопилипів., Тихонів., Астрахан., Яснен., Богданів., Троїц., Спаська, Новобогданів., Федорів., Матвіївська. Станом на вересень 1930 під посівами перебувало 78,9 % землі, з них 90,1 % припадало на зерн., 8,4 % — на тех. культури (соняшник). Колективні господарства охоплювали 35,5 % господарів р-ну. Культ.-осв. заклади: 41 початк., 2 семирічні школи, проф­школа, 9 б-к, 11 сільбудів, 2 хати-читальні, 4 кіноустановки. Мед. обслуговування насел. здійснювали 4 лікарі у лікарні, розрах. на 20 місць. 1930 у райцентрі (с. Терпіння, нині Мелітоп. р-ну Запоріз. обл.) проживало 6424 особи, діяли 4 початк., 1 семирічна школи, амбулаторія з лікарем, пром. підприємство (10 робітників). Ліквідований 1933.

Ч у г у ї в с ь к и й. Статус нац. отримав відповідно до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927. Адм. підпорядкування: до 1930 — у складі Харків. округи, від 1932 — Харків. обл. Сільради: Введен., Граків., Зарожнен., Іванів., Ка­м’янояруз., Клушно-Башкирів., Коробочкин., Кочетів., Неїлів., Новогнилиц., Новопокров., П’ят­ницька, Старопокров., Тетлецька, Тернівська. Статус р-ну як нац. підтверджено постановою ВУЦВК і РНК УСРР «Про ліквідацію округ та перехід на двоступеневу систему управління» від 2 вересня 1930. У цей час під посівами перебувало 72,2 % землі, з них 87,8 % припадало на зерн., 3,4 % — на тех. культури (соняшник). У колектив. господарствах перебувало 3,4 % господарів р-ну. Культ.-осв. заклади: 27 початк., 4 семирічні, 3 профшколи, 24 б-ки, 7 сільбудів, клуб, 12 хат-читалень, 4 кіноустановки. Мед. обслуговування насел. здійснювали 3 лікарі у лікарні, розрах. на 70 місць, та 17 лікарів 8-ми амбулаторій, вендиспансер. 1930 у райцентрі (с. Чугуїв, нині місто Харків. обл.) мешкало 13 482 особи (найбільший райцентр серед нац.), діяли 4 початк., 2 семирічні школи, індустр. профшкола, кіноустановка, лікарня, поліклініка, де працювало 9 лікарів, амбулаторія, 3 пром. підприємства (895 робітників). Від 1931 видавали г. «Путь к социализму», згодом — «Красная звезда». Станом на 1 січня 1933 в 1-й міській, 2-х селищ. і 13-ти сільс. радах р-ну мешкало 78 799 осіб, на 15 грудня 1935 його пл. складала 955,5 км². Як нац. не ліквідовували. Загалом сучас. Чугуївський район, що був створ. як звичай., веде свою історію від 1923.

Грецькі національні райони

В е л и к о-Я н і с о л ь с ь к и й (Велико-Янисольський). Створ. відповідно до постанови Президії ВУЦВК про районування грец. національності в Сталін. окрузі від 9 жовтня 1928. Згідно з нею Андріїв. р-н Сталін. округи розформовано, а його грец. сільради (Новобагатир., Багатир., Константинопол., Улаклиц.) приєднано до Велико-Янісол. р-ну. Адм. підпорядкування: до 1930 — у складі Сталін. округи, від лютого 1932 — Дніпроп. обл., від липня того ж року — Донец., від 1939 — Сталін. обл. 1931 проживало 36 062 особи (58,6 % — греки). До складу р-ну входили: Велико-Янісол., Комарс., Богатир., Улаклиц., Константинопол. грец. сільради, Ней­гейм., Марскфельд. нім. і кілька укр. сільрад. На поч. суціл. колективізації р-н був типовим с.-г., згідно з доповід. запискою сектору районування та план. сектору Вищої ради нар. господарства середньорічна кількість робітників у ньому становила лише 230 осіб. Серед промислів — виробництво цегли та черепиці, килимарство, художнє ткання і вишивання. На весь р-н залишилося 2 млини, хоча до більшов. перевороту 1917 вони були практично в кожному грец. селі серед. розмірів. На час реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 32,3 особи/км². Під посівами — 72 % землі, з них 86,3 % припадало на зерн., 8 % — на тех. культури (соняшник). Колективізацією було охоплено 28,7 % господарів р-ну, 0,3 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 87 учнів. За розмірами це був найбільший із грец. нац. р-нів (тер. 1118 км²), до його складу входило 11 сільрад, загалом — 59 переважно старих грец., нім. та укр. поселень. Станом на 1 січня 1930 проживало 36 042 особи, з них 96,6 % — селяни (78,4 % чоловіків і 53,9 % жінок — письменні). Культ.-осв. заклади: 31 початк., 6 семиріч. шкіл, школа колгосп. молоді, 4 профшколи на 193 учні, 15 б-к, 11 сільбудів, 105 хат-чита­лень. Мед. обслуговування насел. здійснювали 3 лікарі, які працювали у 2-х лікарнях, розрах. на 28 місць. Райцентр (с. Великий Янісоль, нині смт Велика Новосілка Донец. обл.) засн. наприкінці 18 ст. греками — переселенцями з Криму. 1930 тут проживало 5600 осіб, діяли 2 початк., 1 семирічна школи, лікарня, пром. підприємство (7 робітників). Від 1931 видавали г. «Ленінський шлях». Станом на 1 січня 1933 в 1-й селищ. і 13-ти сільс. радах р-ну мешкало 35 860 осіб, на 15 грудня 1935 його пл. складала 1218,5 км². Наприкінці серпня 1936 р-н передав 1279 га (Первомай. сільрада та х. Нові Улакли) до приміської смуги Сталін. ради у зв’яз­ку з будівництвом Курахівської теплової електростанції. Відповідно до постанови ЦК КП(б)У про ліквідацію та реорганізацію нац. р-нів і сільрад від 5 березня 1939 перетворений на звичай. р-н (див. Великоновосілківський район).

М а н г у ш с ь к и й. Створ. відповідно до постанови Президії ВУЦВК про оформлення нац. грец. р-нів на тер. Маріуп. округи від 30 травня 1928. Адм. підпорядкування: до 1930 — у складі Маріуп. округи, від лютого 1932 — Дніпроп., від липня того ж року — Донец., від 1939 — Сталін. обл. Згідно з постановою ВУЦВК і РНК УСРР «Про ліквідацію округ та перехід на двоступеневу систему управління» від 2 вересня 1930 насел. пункти Самарина Балка, х. Шевченка та Бердян. хутори вилучено зі складу р-ну та підпорядк. Маріуп. міськраді. За рівнем освоєння с.-г. угідь р-н посідав одне з перших місць в УСРР: під посівами — 81,6 % землі, з них 85,5 % припадало на зерн., 9,5 % — на тех. культури (соняшник). Колективні господарства об’єднували 15,6 % господарів р-ну. Культ.-осв. заклади: 11 початк., 4 семирічні школи, 10 б-к, 5 сільбудів, клуб, 4 хати-читальні, 3 кіноустановки. Мед. обслуговування насел. здійснювали 3 лікарі, які працювали у 4-х амбулаторіях. 1930 у райцентрі (с. Ман­гуш, нині смт Донец. обл.) проживала 6271 особа, діяли 3 початк., 1 семирічна школи, кіноустановка, амбулаторія, 1 пром. підприємство (2 робітники). Станом на липень 1931 у р-ні мешкала 19 231 особа, зокрема 16 421 грек (8895 греків-еллінів і 7526 греко-татар), 2314 українців, 532 росіяни. До його складу входило 6 сільрад (по 2 греко-еллін., греко-татар., укр.), кількість госп-в — 4039. Колективізацію в р-ні проводили під гаслом створення т. зв. суціл. комуни, що мала об’єднати всі господарства. Справа дійшла до суціл. усуспільнення продуктив. худоби, а у деяких випадках — навіть курей. Плани перетворення р-ну в єдину комуну провалилися навесні 1930, однак вони спричинили госп. занепад грец. колоній. Навесні 1931 у 32 артілі об’єднано 80 % госп-в, 78 % землі, 70 % робочої худоби, 10 % корів. По­голів’я рогатої худоби, порівняно з 1926, становило 62 %, овець — 16 %, свиней — 13 %. Влітку розпочався масовий падіж усуспільненої робочої худоби, а селяни почали тікати на заводи Маріуполя. Так, з 504-х садиб Старо-Крим. сільради господарі 216-ти залишили роботу в с. госп-ві та перейшли працювати на гранітні кар’єри та заводи, 48 індивідуальників планували зробити це найближчим часом. 1931 загалом на виробках піску та гравію, в кустар. промисловості р-ну було зайнято 590 робітників. Місц. пром-сть: цехи з виробництва цегли, черепиці, ремонту с.-г. техніки, овочепереробна ф-ка, 2 млини, маслозавод. Робилися спроби запровадити шовківництво. 1931 греки становили понад 50 % чл. райвиконкому, але оскільки жоден з них не вмів писати нац. мовою, все діловодство вели російсь­кою. 1931 у р-ні діяло 5 будинків колгоспника (з них 4 — у грец. селах), 21 куток колгоспника (20 — у грец.), 3 стаціонарні кіноустановки та 2 пересувні, драм. гурток. Взимку 1930–31 у р-ні поставлено бл. 80-ти вистав рос. і укр. мовами. Видавали г. «По ленинскому пути», «За сталинский урожай». 1932 ліквідований, його тер. приєднано до Маріуп. міськради. Згідно з постановою Президії ЦВК УРСР «Про створення адміністративних районів на територіях приміських зон міських рад Сталінської та Ворошиловградської областей» від 25 червня 1938 р-н відновлено, але вже не як нац. (до його складу ввійшли Мангуш., Білосарай., Мелекин., Урзуф., Ялтин. сільради). 1946–2016 функціонував як Першотравневий, нині Мангуш­ський район.

С а р т а н с ь к и й. Створ. відповідно до постанови Президії ВУЦВК про оформлення нац. грец. р-нів на тер. Маріуп. округи від 30 травня 1928. Адм. підпорядкування: до 1930 — у складі Маріуп. округи, від 1932 — Донец. обл. Згідно з постановою ВУЦВК та РНК УСРР «Про ліквідацію округ та перехід на двоступеневу систему управління» від 2 вересня 1930 Червоно-Волонтерів. та Успенів. сільради р-ну підпорядк. Маріуп. міськраді. Від поч. 1930-х рр. частка етніч. греків у виконав. структурах р-ну постійно зменшувалася, відтак всю роботу вели російською мовою. На час реформи 1930 під посівами перебувало 82,1 % землі, з них 83,9 % припадало на зерн., 8,9 % — на тех. культури (соняшник). Колективні господарства об’єднували 5,1 % господарів р-ну. Культ.-осв. заклади: 11 початк., 2 семирічні школи, 6 б-к, 3 сільбуди, кіноустановка. Мед. обслуговування насел. здійснювали 4 лікарі у 2-х амбулаторіях. 1930 у райцентрі (с. Сартана, нині смт Маріуп. міськради) проживало 5655 осіб, діяли початк. і семирічна школи, кіноустановка, амбулаторія, 5 пром. підприємств (197 робітників). Станом на 10 травня 1931 у р-ні мешкало 14 928 осіб, з них 11 924 (80 %) — етнічні греки. З 2938-ми госп-в 223 зарах. до куркул., 1510 — середняц., 1197 — бідняцьких. Порівняно з 1928–29 посівні площі зросли на 20,3 %, участь насел. у виборах — з 79,8 до 91 %. Екон. перспективи розвитку р-ну визначала близькість до маріуп. пром. підприємств і кар’єрів: з поч. суціл. колективізації (поч. 1930) значна частина селян переходила працювати на пром. підприємства. За невиконання плану хлібоздачі розпродано 121 госп-во; частка тих, кого позбавили вибор. права, в р-ні становила 10 %, у Сартан. сільраді — 20,3 %. Перший етап колективізації селяни сприйняли формально: артілі перейшли на відрядну оплату праці, натурал. оплату розподіляли за кількістю чл. родини (їдців), у переваж. більшості артілей жін. працю використовували на 30–40 % (за нац. традиціями, гречанки у полі не працювали). Однак запровадження суціл. колективізації спричинило госп. занепад у грец. с-щах — уже наприкінці травня 1931 грец. колгоспники масово голодували. 1931 Наркомат землеробства УСРР визначив спеціалізацію р-ну як зерн. (вирощування пшениці та соняшника), крім того, планувалося закласти 6 молоч. ферм, свинар. колгосп, радгосп овочівництва. Сартан. р-н був найбільш промислово розвиненим із нац. р-нів: на його тер. розміщувалися Маріуп. металург. і металооброб. заводи об’єдн. «Сталь», Ново-Рудний завод, Маріуп. коксова установка (союз. підпорядкування) та гранітні кар’є­ри (місц. підпорядкування), на яких упродовж року загалом працювали 14 255 осіб, що майже дорівнювало заг. кількості мешканців р-ну. З поч. адм.-тер. реформи 1930 в р-ні було втрачено низку напрацювань періоду політики «коренізації», від 1931 діяльність рай. установ переведено на рос. мову. Тоді ж висловлено думку про доцільність його об’єднання з ін. грец. р-ном з метою екон. зміцнення. 1932 р-н розформовано, його тер. приєд­нано до Маріуп. міськради. Виокремлення р-ну як нац. мало в певний час і позит. наслідки: зросло його фінансування з держ. бюджету.

С т а р о-К а р а н ь с ь к и й (Старо-Каранський, Старокаранський). Створ. відповідно до постанови Президії ВУЦВК «Про розукрупнення Старо-Караньського району Донецької області» від 5 листопада 1934. До нього увійшли Старо- і Ново-Каран., Старо- і Ново-Гнатів., Ласпин. сільради, ст. Карань, радгосп «Сартана». На час реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 26 осіб/км². За рівнем освоєння с.-г. угідь він посідав одне з перших місць в УСРР: під посівами — 94,5 % землі, з них 91,9 % припадало на зерн., 5,5 % — на тех. культури (соняшник). У колектив. господарствах об’єдналося 20,5 % господарів р-ну. На 100 осіб дорослого насел. припадало 72,2 учня. Пл. р-ну 1282 км². До його складу входили 13 сільрад, загалом — 120 поселень. Станом на 1 січня 1930 у р-ні проживало 33 338 осіб (40,2 % — греки), з них 96,2 % — селяни. Культ.-осв. заклади: 33 початк., 4 семирічні школи, 7 дит. майданчиків, 14 б-к, 8 сільбудів, 6 хат-читалень, 3 кіноустановки. Мед. обслуговування насел. здійснювали 6 лікарів у 3-х лікарнях, розрах. на 40 місць, і 3-х амбулаторіях. 1930 у райцентрі (с. Стара Карань, нині Гранітне Волновас. р-ну Донец. обл.) мешкало 4217 осіб, діяли семирічна й початк. школи, амбулаторія, 4 пром. підприємства (40 робітників). Від 1931 видавали г. «Вперед». Станом на 1 січня 1933 в 1-й селищ. і 8-ми сільс. радах р-ну проживали 14 722 особи, на 15 грудня 1935 його пл. складала 642,4 км². Уже в 2-й пол. 1930-х рр. в життєдіяльності р-ну його етнічна специфіка майже не виявлялася, більше того, були періоди, коли її прояви суворо переслідували. Так, постановою Старо-Каран. райкому КП(б)У від 12 серпня 1938 засуджено поведінку канд. у чл. КП(б)У Дмитрієва, який організував проведення весілля за традиц. обрядом. Участь селян у весіллі оцінено як спробу затягнути збирання «рясного сталінського врожаю», внаслідок чого його учасники отримали дисциплінарні й адм. стягнення. Кер-во р-ну й насел. не змогли протистояти держ. політиці русифікації. Директор рай. школи Ф. Іваніц у ст. «Итоги первой четверти учебного года» запевняв, що викладання на т. зв. нац. мові гальмує зростання успішності учнів і розвиток школи, а переведення навч. на рос. мову є цілком позитивним, як і збільшення кількості учнів ін. етносів, зокрема німців, росіян, українців. 1939 ліквідовано, його сільради передано до складу Ольгін., Тельманів. і Волновас. р-нів Сталін. обл.

Польський національний район

М а р х л е в с ь к и й (до 1926 — Довбишанський). Створ. відповідно до постанови Малої Президії ВУЦВК від 21 липня 1925 з насел. пунктів Новоград-Волин., Баранів., Пулин., Чуднів. й Миропіл. р-нів Житомир. округи. Територіально межував з Пулин. нім. нац. р-ном. Для втілення ідеї організації польс. нац. р-нів на тер. УСРР і Білорус. СРР (там також виокремлено польс. нац. р-н) на землі колиш. польс. маєтків переселено понад 30 тис. польс. родин. У р-ні кількісно переважали поселення хутір. типу, він не мав телефон. і телеграф. зв’язку й за заг. оцінками був економічно відсталим. Спочатку до складу р-ну (заг. пл. 620 км²) входило 26 сільрад; згодом — 108 насел. пунктів, об’єднаних у 34 сільради (30 польс., 2 укр., 2 нім.); 1932 — 38 сільрад, з яких 34 — польські. Поляки складали 68,8 %, українці — 19,2 %, німці — 8,8 %, євреї — 2,5 %, росіяни — 0,5 % насел. Урочисті заходи щодо організації р-ну проведено 27 березня 1926 за участі Ф. Дзержинського, Ф. Кона, С. Лазоверта, Б. Скарбека та ін. на 1-му рай. з’їзді рад (103 делегати та 500 гостей). Новоутвор. р-н отримав цінні подарунки: від видавництва «Трибуна» (Мос­ква) — 2 трактори із плугами, від товариства «Праця» — радіоприймачі, від польс. відділу Наркомосу УСРР — отоскопи. Діяльність польс. нац. р-ну мала яскраво виражений політ. характер. Про це не раз говорив очільник польс. секції ЦКНМ Я. Саулевич: «...розташований на пограниччі України, польський район є живим контрастом до капіталістичної політики поляків, є постійним нагадуванням утисків українців і білорусів у Польщі; ... організація району стала одним із чинників притягнення основних мас польського селянства до радянського будівницт­ва, відданості їх спільній справі Батьківщини всіх працюючих — СРСР». На час реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 65,7 особи/км², під посівами перебувало 80,2 % землі, з них 78,1 % припадало на зерн., 1,1 % — на тех. культури (переважно льон). Колективізацією було охоплено 3,9 % господарів р-ну (найнижчий показник серед нац. р-нів), 5,1 % — пром. робітники. Пл. р-ну 660 км², до нього входили 35 сільрад, 120 поселень. Cтаном на 1 січня 1930 проживали 40 904 особи (69,3 % — поляки), з них 91,7 % — селяни (46,4 % чоловіків і 37,4 % жінок — письменні). 1930 у райцентрі (с. Мархлевськ, нині смт Довбиш Баранів. р-ну Житомир. обл.) мешкало 2159 осіб, діяли семирічна школа, 13 радіоустановок, 1 пром. підприємство (225 робітників). На поч. 1930-х рр. у р-ні працювали 4 великі заводи і кілька дрібних пром. підприємств: скляні — в Мар’янівці та Биківці, пор­целяновий завод — у Мархлевському (засн. 1840, відновив діяльність 1922, 32 % його працівників були селянами, які поєднували працю на підприємстві із с.-г. виробництвом), фаянс. завод і газовий млин — у Кам’яних Бродах, смолокур. завод — у Тартаку, паровий млин і лісопил. завод — у Новому Заводі, шкіряний завод і черепично-цементна майстерня — у Дубниках (1600 робітників). За роки існування р-ну кількість навч. закладів у ньому зросла з 29-ти до 38-ми чотириріч., 3-х семиріч. шкіл, профшколи, школи селян. молоді (з них 31 — польс.). Маючи одні з найнижчих показників колективізації (69 %), р-н водночас демонстрував позитивну динаміку госп. розвитку: 1932 посівні площі склали 24,8 тис. га, 1934 — 28,4 тис. га; 1935 працювали 48 молоч., 16 свинар. і 11 вів­цеферм, рай. МТС (22 трактори). 1934–35 діяли 89 шкіл (навч. 8168 учнів), 4 клуби, 21 будинок колгоспника, 37 хат-читалень, 4 стаціонарні, 5 пересув. кіно­уста­новок, 1 звукове кіно. На поч. 1930-х рр. р-н телефонізовано. Незважаючи на значні фінанс. вкладення, польс. насел. р-ну з недовірою ставилося до рад. влади. Одна з гол. причин цього — атеїзація навч. процесу та масове закриття костелів. Від 1930 видавали г. «Marchlew­sz­czyz­na Radziecka», 1934 перейм. у «Szturmowiec Pól». 1935, відповідно до постанови райкому КП(б)У, вона втратила статус польс. й отримала назву «За більшовицький наступ». У 1-й пол. 1930-х рр. внаслідок землевпорядження тер. р-ну зазнавала неоднораз. змін. Так, 1934 зі складу р-ну виведено колонію Будище, натомість до нього передано с. Корчівка Троянів. р-ну, Людвиківка та частину колонії Синявка Дзержин. р-ну, колонії Осова та Лугова, частину Гуто-Жабокриц. сільради Баранів. р-ну, с. Кам’я­ний Майдан і Болярка Новоград-Волин. р-ну. 26 липня 1935 голова Київ. облвиконкому М. Василенко та секр. Київ. обкому КП(б)У М. Налімов адресували секр. ЦК КП(б)У С. Косіору та П. Постишеву меморандум, у якому йшлося про наявність у р-ні знач. кількості «антирад. елементу», виселення 1188-ми неблагонадій. госп-в і необхідність виселення ще 300 польс. родин на сх. УСРР, а 50-ти — у віддалені р-ни СРСР. У жовтні 1935 р-н розформовано.

Рекомендована література

1. Буценко А. К вопросу районирования Украины: Краткий обзор работ по районированию УССР за 1922–23–24–25 годы, в связи с переходом на трехстепенную систему управления. Х., 1925;
   Google Scholar Internet
2. Первое Всеукраинское совещание по работе среди национальных меньшинств: 8–11 января 1927 г. Х., 1927;
   Google Scholar Internet
3. Итоги работы среди национальных меньшинств на Украине: К 10-й годовщине Октябрьской революции: По материалам Центральной Комиссии нацио­нальных меньшинств при ВУЦВК. Х., 1927;
   Google Scholar Internet
4. Ялі С. Російські ради на Україні й завдання до пожвавлення їхньої роботи // Рад. Україна. 1927. № 9;
   Google Scholar Internet
5. Бугай І. Робота російського Петрівського району на Луганщині // Там само. 1928. № 9;
   Google Scholar Internet
6. Сапов І. Єврейський національно-територіяльний район // Більшовик України. 1928. № 14;
   Google Scholar Internet
7. Нові адміністративні райони УСРР: Статист. довід. Х., 1930;
   Google Scholar Internet
8. Нові адміністративні райони УРСР: Райони, що змінили свої межі за постановою ВУЦВК та РНК від 3. 09. 1930 р. Х., 1930;
   Google Scholar Internet
9. Василенко М. Польський національний район імені Мархлевського // Рад. Україна. 1930. № 8–9;
   Google Scholar Internet
10. Второе всеукраинское совещание по работе среди на­циональных меньшинств: 27–30 ноября 1930 г.: Стенографический отчет и постановления. Москва; Х.; Минск, 1931;
    Google Scholar Internet
11. Райони УСРР. Т. 1: Статист. довід. К., 1936;
    Google Scholar Internet
12. СССР: Административно-территориальное деление союзных республик на 1 октября 1938 года. Москва, 1938;
    Google Scholar Internet
13. Калініндорфський район до ХХII роковин Жовтня // Колгоспна правда. 1939, 7 листоп.;
    Google Scholar Internet
14. СССР: Административно-территориальное деление союзных республик на 1 мая 1940 года. Москва, 1940;
    Google Scholar Internet
15. Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК. Т. 1. К., 1976;
    Google Scholar Internet
16. Кондрацький А. А., Стронський Г. Й. Польський національний район в історії і сучасності // Україна: Короткі нариси з історії. К., 1992;
    Google Scholar Internet
17. Стронський Г. Злет і падіння: Польський національний район в Україні у 20–30-і роки. Т., 1992;
    Google Scholar Internet
18. Єременко Т. І. Польська національна меншина в Україні в 20–30-ті рр. ХХ ст. // Істор. зошити. К., 1994;
    Google Scholar Internet
19. Яковлєва Л. В. та ін. Німці в Україні: 20–30-ті рр. ХХ ст.: Зб. док. Держ. арх. України. К., 1994;
    Google Scholar Internet
20. Чирко Б. В. Національні меншини в Україні (20–30-ті роки ХХ століття). К., 1995;
    Google Scholar Internet
21. Національні меншини в Україні, 1920–1930-ті роки: Істор.-картогр. атлас. К., 1996;
    Google Scholar Internet
22. Національні процеси в Україні: історія і сучасність: Док. і мат. Ч. 2. К., 1997;
    Google Scholar Internet
23. Ченцов В. В. Трагические судьбы: Политические репрессии против немецкого населения Украины в 1920–1930-е годы. Москва, 1998;
    Google Scholar Internet
24. Осташева Н. В. На переломе эпох…: Меннонитское общество Украины в 1914–1931 гг. Мос­ква, 1998;
    Google Scholar Internet
25. Якубова Л. Д. Маріупольські греки (етнічна історія): 1778 р. — початок 30-х років ХХ ст. К., 1999;
    Google Scholar Internet
26. Орлянский В. История евреев Запорожья. Кн. 4: Новозлатопольский еврейский национальный район (1929–1939 гг.). З., 1999;
    Google Scholar Internet
27. Костюк М. П. Пулинський німецький національний район на Волині // Вопр. герман. истории: Сб. науч. тр. Дн., 2002;
    Google Scholar Internet
28. Якубова Л. Д. Етнічні меншості УСРР у першій половині 20-х рр. ХХ ст. К., 2002;
    Google Scholar Internet
29. Її ж. Етнічні меншини в суспільно-політичному та культурному житті УСРР. К., 2006.
    Google Scholar Internet

Завантажити статтю