Національне адміністративно-територіальне будівництво в УСРР/УРСР 1924–40

НАЦІОНА́ЛЬНЕ АДМІНІСТРА­ТИ́ВНО-ТЕРИТОРІА́ЛЬНЕ БУДІВНИ́ЦТВО В УСРР/УРСР 1924–40 Створен­ню нац. адм.-тер. од. (сільс. і селищ. рад, р-нів) від­водили важливе місце в політиці «коренізації». Впливовим чин­ником роз­робле­н­ня проектів адм.-тер. структурува­н­ня УСРР за нац. ознакою стала активність етніч. громад. Під­готовка до організації сільс. і селищ. рад та р-нів здійснена 1924–25 Центр. комісією у справах нац. меншин (ЦКНМ) при ВУЦВК, що діяла від­повід­но до по­станови РНК УСРР «Про виділе­н­ня національних ра­йонів та рад» від 29 серпня 1924. Проекти нац. ра­йонува­н­ня в середовищі етнічних меншин ґрунтувалися на нормах, затв. по­становою 4-ї сесії ВУЦВК 8-го склика­н­ня (15–19 лютого 1925). Згідно з ріше­н­нями форуму мін. кількість мешканців від­повід. національності мала становити не менше 10-ти тис. осіб для нац. р-ну і не менше 500 осіб для нац. сільради. Практ. роботу роз­почато під тиском нім. громади. У травні 1924 ЦКНМ, яка ще пере­бувала в стадії організац. оформле­н­ня, звернулася до Президії ВУЦВК із пропозицією ви­окремити р-ни з компакт. прожива­н­ням нім. людності: Ландаус. (Микол. округа Одес. губ.), Люксембур. (Маріуп. округа Донец. губ.), Хортиц. (Запоріз. округа Катеринослав. губ.). Паралельно тривала під­готовча робота зі створе­н­ня польс., євр. і болгар. р-нів, зокрема 25 серпня 1924 ЦКНМ роз­глянула пита­н­ня «Про виділе­н­ня болгарського ра­йону в Бердянській окрузі», 2 вересня того ж року — «Проект виділе­н­ня болгарських адміністративно-територіальних одиниць». 16 вересня 1924 ЦКНМ затвердила ін­структив. лист «Про виділе­н­ня однорідних в національному від­ношен­ні адміністративно-територіальних одиниць в місцевостях прожива­н­ня польського населе­н­ня» для своїх регіон. від­діл. у Київ., Поділ., Волин., Одес. губ. Польс. нац. р-н створ. на базі Довбишан. р-ну Житомир. округи (у квітні 1926 перейм. на Мархлев. р-н). Загалом 1924–28 організовано 5 нім., 2 болгар. й 1 польс. р-ни. 9-й Всеукр. зʼїзд рад (3–10 травня 1925) схвалив подальшу роботу з організації нац. рад і р-нів та вніс зміни до Кон­ституції УСРР 1919, що законодавчо закріпили статус Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки, а також затвердив її Кон­ституцію. У 2-й пол. 1920-х рр. ЦКНМ і Центр. адм.-тер. комісія (ЦАТК) доклали багато зусиль для реалізації проектів нац. ра­йонува­н­ня, однак деякі з них залишилися тільки на папері внаслідок протидії місц. органів виконав. влади. 4-а сесія ВУЦВК 10-го склика­н­ня (1928) у своїй по­станові ви­знала нац. ра­йонува­н­ня найкращою формою втіле­н­ня «національної політики радянської влади, що повністю сприяє забезпечен­ню культурних і господарських потреб національних меншостей та втягнен­ню остан­ніх в радянське будівництво».

Сусп.-політ. запит на ви­окремле­н­ня рос. адм.-тер. од. став актуальним 1927 на тлі загостре­н­ня «рос. пита­н­ня». Яскравий приклад — ви­ступ рад. і парт. діяча Ю. Ларіна з критикою «крайнощів» у проведен­ні українізації під час звіту уряду УСРР на 2-й сесії ЦВК СРСР у квітні 1926. Пре­тен­зії до укр. керівництва зведено до закидів про утиски прав рос. насел., штучне обмеже­н­ня сфери за­стосува­н­ня російської мови, зокрема в навч. закладах (Ю. Ларін на­звав українізацію по­ступкою петлюрівщині). У той час рос.-укр. взаємини, особливо у сх. регіонах УСРР, набули ознак конфронтації. Згідно із заг. засадами політики «коренізації» росіяни не мали статусу меншини національної. З одного боку, це нібито під­вищувало сусп. статус етносу, з ін. — в міру роз­шире­н­ня та якіс. по­глибле­н­ня українізації ставле­н­ня росіян до політики укр. уряду за­знавало від­чут. змін. Лобіюва­н­ня ідеї виділе­н­ня рос. адм.-тер. од. по­значило новий етап в історії «коренізації», оскільки росіян ви­знано нац. меншиною. Від­чутне загостре­н­ня про­блеми нес­прийня­т­тя росіянами при­скорених темпів українізації спонукало укр. урядовців до швидких дій. 1927 пред­ставника від росіян введено до складу ЦКНМ, що роз­почала під­готовчу роботу з ви­окремле­н­ня рос. р-нів. На 1-й Всеукр. нараді з роботи серед нац. меншин (8–11 січня 1927) голова ЦКНМ П. Буценко сформулював під­ходи до виріше­н­ня «рос. пита­н­ня»: «Ми повин­ні будемо піти по лінії оформле­н­ня та виділе­н­ня російських адміністративно-територіальних одиниць: ра­йонів, сіл, селищ міського типу і, мабуть, ра­йонів в окремих містах, російських ра­йон­них рад у містах, де є російські робітничі квартали, де працюють російські робітники, — для того щоб можна було краще обслуговувати, пі­ді­йти впритул до потреб, інте­ресів російського населе­н­ня, російських пролетарів у наших пролетарських центрах». Таким чином, укр. націонал-комуністи (див. Націонал-комунізм український) були готові йти на винятк. по­ступки в пита­н­нях облаштува­н­ня рос. громади в УСРР. 1927 у респ. створ. 9 рос. р-нів: Путивл. (Глухів. округа), Камʼян. (Запоріз.), Петров., Сорокин., Станично-Луган. (Луган.), Терпінян. (Мелітоп.), Олексіїв., Старовірів. і Чугуїв. (Харків.). Станом на 1931 нарах. 8 рос. нац. р-нів (Путивл., Великописарів., Чугуїв., Олексіїв., Верх­ньотеплів., Сорокин., Ка­мʼян., Терпінянський).

У процесі роз­будови нац. адм.-тер. од. найгострішою про­блемою стала не­стабільність адм.-тер. структури УСРР. Унаслідок від­сутності ви­значеної концепції приведе­н­ня територ. структур у від­повід­ність до екон. потреб роз­витку організація територ. управлін. структур у роки нової економічної політики набула вкрай суперечливого характеру. У вересні 1930 всі округи ліквідовано та впроваджено дво­ступеневу систему упр., що зумовлено прагне­н­ням локалізувати регіони на час здійсне­н­ня суціл. колективізації (див. Колгоспи) та запобігти таким чином обʼ­єд­нан­ню селян. антирад. руху. Тоді ж в УСРР діяли 503 адм. од. (серед них — 484 сільс. р-ни), під­порядк. без­посередньо центру. Однак така ідея досить швидко дис­кредитувала себе організаційно. У лютому 1932 укр. уряд отримав згоду Москви на створе­н­ня 5-ти областей (Київ., Харків., Дні­проп., Одес., Вінн.), що за площею пере­вищували дорев. губернії. Перманентні зміни без­посередньо по­значалися на адм.-тер. під­порядкуван­ні, кількості нац. р-нів та їхній території. Внаслідок змін 1932 Карл-Лібкнехтів., Фрідріх-Енгельсів., Спартаків. нім. р-ни уві­йшли до складу Одес., Високопіл., Люксембур., Молочан. — Дні­проп., Пулин. — Київ. областей. У контекс­ті адм.-тер. реформи 1934–35 на тер. Донец. обл. після роз­укрупне­н­ня однойм. адм.-тер. од. зʼявилися грец. Старо-Каран. і укр.-нім. Тельманів. (Остгейм.), а на поч. 1935 — нім. Ротфронтів. (Вальдгейм.) р-ни. У вересні 1937 під час черг. роз­­­укрупне­н­ня до складу утвореної Микол. обл. пере­дано Фріц-Гек­кертів. (Високопіл.), у січні 1939 до Запоріз. обл. — Молочан., Ротфронтів. і Люксембур. нім. та Коларів. болгар. р-ни. 1930–35 неодноразово укрупнювали та роз­укрупнювали рос. нац. р-ни, значні зміни від­булися також щодо тер. євр. і болгар. р-нів. По­становою ВУЦВК та РНК УСРР «Про реорганізацію ра­йонів УСРР» від 3 лютого 1931 ліквідовано рос. Старовірів. р-н, а його тер. при­єд­нано до Олексіїв. р-ну. Тоді ж більш ніж удвічі зросла тер. Сталіндорф. (Ізлучистого) євр. р-ну за рахунок при­єд­на­н­ня 12-ти сільрад та 14-ти насел. пунктів Нікопол., Криворіз., Апостолів., Софіїв. і Солонян. р-нів. Згідно з по­становою президії ВУЦВК «Про склад нових адміністративних ра­йонів Донецької області» від 13 лютого 1935 роз­укрупнено рос. Верх­ньотеплів. р-н, внаслідок чого зʼявився новий рос. р-н — Косіорівський. Від­повід­но до по­станови Президії ВУЦВК «Про склад нових адміністративних ра­йонів Дні­пропетровської області» від 17 лютого 1935 нім. Молочан. р-н роз­укрупнено: з нього ви­окремлено Ротфронтів. (Вальдгеймський) — остан­ній в історії функціонува­н­ня нім. р-нів в УСРР. Тоді ж ухвалено таку ж по­станову щодо Одес. обл. Її наслідком стало зро­ста­н­ня території болгар. Вільшан. і євр. Калініндорф. р-нів. Аналог. по­станова, що стосувалася Харків. обл., при­звела до роз­укрупне­н­ня рос. Олексіїв. р-ну та по­втор. ви­окремле­н­ня рос. Старовірів. р-ну. Згідно з нею Олексіїв. р-н зріс за рахунок Михайлів., Отраднів., Петровської Другої, Красівів., Роз­дол. сільрад Петров. р-ну та Кисельов. сільради Балаклій. р-ну; до складу рос. Чугуїв. р-ну пере­дано Моспавон. сільраду Балаклій. р-ну. На­прикінці серпня 1936 внаслідок частк. змін рай. меж Дні­проп. і Донец. обл. укрупнено євр. Калініндорф. і нім. Спартаків. р-ни Одещини, натомість істотно зменшилася тер. грец. Велико-Янисол. р-ну на Донеч­чині. У контекс­ті реалізації адм.-тер. реформи 1930 з карти УСРР зникли нім. Хортиц., рос. Петропавлів. (при­єд­наний до Станично-Луган.), болгар. Ботіїв. (при­єд­наний до Коларів.) р-ни, тоді ж змінено межі грец. Мангуш. і Сартан., рос. Терпінян., Велико-Писарів., Старовірів. і Чугуїв. р-нів. 1932 у респ. діяли 23 нац. р-ни, 1112 сільс. і 65 селищ. нац. рад. Від­повід­но до нового адм.-тер. поділу змінилося й під­порядкува­н­ня р-нів. У складі Одес. обл. пере­бували нім. Зельц., Карл-Лібкнехтів., Спартаків., болгар. Благоїв., Вільшан. та євр. Калініндорф.; Дні­проп. — нім. Високопіл., Люксембур., Молочан., рос. Камʼян., Терпінян., євр. Сталіндорф., Ново-Златопіл., Коларів. болгар. і Велико-Янисол. грец.; Харків. — рос. Велико-Писарів., Верх­ньо-Теп­лів., Олексіїв., Путивл., Чугуїв.; Київ. — польс. Мархлев. і нім. Пулин.; Донец. — рос. Сорокин. р-ни. Станом на 15 грудня 1935 у Харків. обл. діяли рос. Велико-Писарів., Олексіїв., Старовірів., Чугуїв.; Донец. — рос. Верх­ньо-Теплів., Косіорів., Сорокин. і грец. Велико-Янисол., Старо-Каран.; Дні­проп. — рос. Камʼянсько-Дні­­пров., нім. Високопіл., Люксембур., Молочан., Ротфронтів., євр. Новозлатопіл., Сталіндорф. і болгар. Коларов.; Черніг. — рос. Путивл.; Одес. — нім. Зельц., Карл-Лібкнехтів., Спартаків., євр. Калініндорф., болгар. Благоїв., Вільшан. р-ни (загалом 24). Згорта­н­ня нац. адм.-тер. будівництва від 1934 стало закономір. етапом транс­формації політ. системи в СРСР. Нац. р-ни під­пали під нищів. удар суціл. колективізації. Упродовж 1-ї пол. 1930-х рр. опір етніч. громад у пере­важній більшості регіонів було подолано.

Найбільш тривалим він виявився в нім. і польс. адм.-тер. одиницях. Нагніта­н­ня масової шпигуноманії спричинило роз­робле­н­ня Мос­квою проектів фронтал. зачисток кордонів СРСР. Пере­важну більшість нім. р-нів організаційно й кадрово роз­громлено під час ре­пресій 1933–35 у середовищі колгосп. кер-ва, рай. адміністрацій, культосвіт. працівників, духовенства. Очільників нац. р-нів звинувачували в низьких темпах колективізації (стосувалося насамперед Пулин. і Мархлев. р-нів) та зриві хлібозаготівель. По­станови ЦК КП(б)У «Про німецькі ра­йони» (грудень 1934), «Про Мар­хлевський та Пулинський ра­йони» (серпень 1935), що об­ґрунтовували заг.-держ. шовініст. кампанію т. зв. боротьби з націона­лізмом і фашизмом, пере­дували ліквідації найбільш «про­блемних» нац. адм.-тер. одиниць. 20 грудня 1934 ЦК КП(б)У прийняв по­станову «Про пере­селе­н­ня з прикордон­них ра­йонів», а вже в січні 1935 з УСРР депортовано 9470 госп-в (бл. 40 тис. осіб). По­станова політбюро ЦК КП(б)У «Про пере­селе­н­ня польських та німецьких господарств з прикордон­ної смуги» (листопад 1935) ініціювала виселе­н­ня з Київ. і Вінн. обл. ще 6–7 тис. госп-в. Після цих заходів Пулин. і Мархлев. р-ни навіть у демогр. плані втратили ознаки нац., восени 1935 їх роз­формовано. Ще раніше припинили існува­н­ня нім. Хортиц. (1930), болгар. Ботіїв. (1930), грец. Мангуш. і Сартан. (1932), рос. Терпінян. (1933) р-ни, але лише польс. Мархлев. і нім. Пулин. ліквідовані з очевид. політ. мотивів. Після прийня­т­тя Кон­ституції СРСР 1936 нац. сільради і р-ни втратили правові гарантії свого існува­н­ня, оскільки у ній, на від­міну від Кон­ституції СРСР 1924 і Кон­ституції УСРР 1929, не була перед­бачена можливість утворе­н­ня адм.-тер. од. нац. меншин на рівні р-нів і сільрад. 5 березня 1939 ЦК КП(б)У ухвалив по­станову «Про ліквідацію та пере­творе­н­ня штучно створених національних ра­йонів і сільрад України», 7 квітня 1939 протокол. по­станова ЦК КП(б)У затвердила порядок роз­поділу сільрад ліквідов. р-нів по ін. адм.-тер. одиницях. У 2-й пол. 1930-х рр. у черг. раз змінився статус росіян в УРСР: спочатку їх пере­стали згадувати в пере­ліку нац. меншин, а, починаючи від 1936, у пропаганді запанували вислови про «великий російський народ». Рос. нац. р-ни не ліквідовували в установленому законодавством порядку. Формально не ліквідовували також і євр. нац. р-ни, однак після 2-ї світової вій­ни як нац. їх не від­роджували. Загалом 1924–39 на тер. УСРР/УРСР діяли 32 нац. р-ни і Тельманів. р-н змішаного типу.

Німецькі національні ра­йони

З е л ь ц ь к и й (Зельцський; Фрідріх-Енгельський). Адм. під­порядкува­н­ня: до осені 1930 — у складі Одес. округи, від 1932 — Одес. обл. Райцентр — с. Зельци (Зельц; нині смт Лиманське Роз­дільнян. р-ну Одес. обл.). Сільради: Страсбур., Баден., Ельзас., Зельц., Кандел., Мангейм., Секретарів. (загалом 30 поселень). На момент реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 31,7 особи/1 км². Під посівами пере­бувало 81,5 % землі, з них 93,1 % припадало на зерн., 2 % — на тех. культури (соняшник). 41,5 % селян працювало у складі колектив. госп-в, 1,7 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 104,7 учнів. Пл. р-ну 509 км². Станом на 1 січня 1930 у р-ні проживало 16 152 особи (85,9 % — німці), з них 89,8 % — селяни (78,6 % чоловіків і 73,5 % жінок — письмен­ні). Культ.-осв. заклади: 11 початк., 2 семирічні школи, 12 б-к, 3 сільбуди (сільс. Будинків культури), 6 хат-читалень, 3 кіно­установки, лікарня, де мед. обслуговува­н­ня насел. здійсню­вали 2 лікарі. 1930 у райцентрі мешкала 3141 особа, діяли семирічна школа, 2 радіо­установки, лікарня, 2 пром. під­приємства (151 робітник). 1934 у Зельц. і Спартаків. р-нах органи ДПУ/НКВС УСРР ліквідували 40 «фашист. осередків». За сфабриков. справами проходило 110 осіб, 56 із яких засудж. до різних строків увʼязне­н­ня. За­знали пере­слідувань і спів­роб. ред. рай. г. «Kollek­tivwirtschaft», які публікували ві­домості про продовол. труднощі. Станом на 1 січня 1933 у 7-ми сільрадах р-ну мешкало 13 264 особи, 1935 його пл. становила 351,5 км². Ліквідований 1939, сільради пере­дано до Роз­дільнян. і Біляїв. р-нів Одес. обл.

К а р л-Л і б к н е х т і в с ь к и й (до травня 1926 — Ландауський). Урочисті заходи щодо організації проведено 11 січня 1925, офіційно затв. по­становою ВУЦВК та РНК «Про утворе­н­ня на території Одещини Ландауського ра­йону» від 30 квітня 1925. Створ. із Зельц., Іоган­не­стал., Карлсруес., Катеринентал., Ландаус., Шмейар. сільрад Варварів. р-ну Микол. округи, Рорбах., Верм., Раштад. сільрад Березів. р-ну Одес. округи. На поч. 1926 сформовані Гальб­штад. і Ватерлоос. сільради. Адм. під­порядкува­н­ня: до 1930 — у складі Микол. округи, від 1932 — Одес. обл. Райцентр — с-ще Ландау (від 1935 — Карл-Лібкне­хтово, від 1945 — с. Широколанівка, нині Веселинів. р-ну Микол. обл.). Загалом мав понад 11 тис. га ріллі. Спеціалізація: хліборобство, молочарство, садівництво, вино­градарство. У 2-й пол. 1920-х рр. тут діяли 11 парових млинів, 2 маслобійні, цегел. завод. Шкіл. мережу на­прикінці 1920-х рр. складали 19 заг.-осв. (з них 2 — семирічки) та низка с.-г. шкіл, культурну ін­фра­структуру — 3 сільбуди, 6 хат-читалень. На момент реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 29,8 особи/км². Під посівами пере­бувало 77,1 % землі, з них 88,5 % припадало на зерн., 6,7 % — на тех. культури (соняшник). У складі колектив. госп-в працювало 23,1 % господарів р-ну, 0,5 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 98 учнів. Площа 908 км². До складу р-ну входило 14 сільрад, загалом — 33 поселе­н­ня. Станом на 1 січня 1930 проживало 27 056 осіб (89,9 % — німці), з них 96,1 % — селяни. Працювало 16 початк., 4 семирічні школи, школа колгосп. молоді, 3 дит. май­данчики, проф­школа на 58 учнів, 14 б-к, 11 сільбудів, 5 хат-читалень, кіно­установка. Мед. обслуговува­н­ня забезпечували 4 лікарі 4-х лікарень, роз­рах. на 42 місця. 1930 у райцентрі мешкало 6330 осіб, діяли початк. і 2 семирічні школи, радіо­установка, 3 пром. під­приємства (41 робітник). Насел. виявило від­чут. опір суціл. колективізації: на кін. лютого 1930 у колгоспах пере­бувало лише 51 % госп-в, надалі рівень колективізації знизився до 23,5 %. Його вдалося зламати впродовж 1931: у травні 69 артілей та 32 товариства спіл. обробітку землі р-ну обʼ­єд­нали 89 % госп-в; 1933 у складі колго­спів знаходилося 95 % населе­н­ня. Станом на 15 грудня 1935 пл. р-ну складала 879,9 км², в 1 селищ. і 11-ти сільс. радах проживало 22 345 осіб. 1931–39 виходила г. «Der sozialistischer Vormarsch». 1934 спів­роб. ГПУ УСРР викрили у р-ні «диверсійні осередки», згодом ліквідували «фашист. групу німців і ав­стрійців», за матеріалами справи якої ре­пресовано німців-політ­емі­грантів, які стояли біля витоків роз­будови нац. р-ну. Серед них — К. Іванчич (голова Карл-Лібкнехтів. райвиконкому), М. Гольц­гофер (дир. МТС), К. Воль­гуні (ін­спектор упр. нар. освіти), Ф. Та­л­лєр (дир. школи). У контекс­ті т. зв. справи німців-ксьондзів, сфабриков. органами НКВС УСРР 1935, у р-ні проведено від­крите виїзне засі­да­н­ня Одес. обл. суду. Зважаючи на похилий вік, ген. вікарія римо-катол. єпархії прелата Крушинсь­кого (67 р.) і настоятеля Зельц. катол. церкви Лорана (63 р.) вислано у Казах­стан; ін. священиків засудж. до 10-ти р. по­збавле­н­ня волі. За словами наркома внутр. справ УСРР В. Балицького, 1935 практично всіх госп. і рад. працівників р-ну ре­пресовано як «фашист. посібників». Ліквідований 1939, його сільради роз­поділено між Березів. і Веселинів. р-нами Одес. обл. та Варварів. р-ном Микол. обл.

Л ю к с е м б у р з ь к и й. Створ. від­повід­но до по­станови ВУЦВК і РНК УСРР «Про зміни в адміністративно-територіальному поділі Донеч­чини» від 30 квітня 1925. Адм. під­порядкува­н­ня: до 1930 — у складі Маріуп. округи, від 1932 — Дні­проп., від 1939 — Запоріз. обл. Нац. сільради: Карло-Лібкнехтів., Уриц., Листвян., Вишнюват., Марʼя­нів., Люксембур., Кузнецов., Новокраснів., Республіканська. Територіально межував із Ново-Златопіл. євр. нац. р-ном. На момент реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 28,2 особи/км². За рівнем освоє­н­ня с.-г. угідь він посідав одне з перших місць в УСРР: під посівами пере­бувало 91,3 % землі, з них 85,1 % припадало на зерн., 7,1 % — на тех. культури (соняшник). У складі колектив. госп-в пере­бувало 17 % госп-в р-ну, 2,3 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 95,1 учнів. Площа 713 км². До складу р-ну входили 1 селищна, 9 сільс. рад, загалом — 62 поселе­н­ня. Cтаном на 1 січня 1930 проживало 20 120 осіб (81,3 % — німці), з них 91,3 % — селяни. У р-ні діяло 36 початк., 2 семирічні школи, 17 б-к, клуб, 13 хат-читалень, 3 кіно­установки, лікарня на 20 місць, де мед. обслуговува­н­ня насел. здійснювали 4 лікарі. 1930 у райцентрі (с. Люксембург, Люксембург Український, нині смт Ро­зівка Запоріз. обл.) мешкало 1219 осіб, працювали семирічна школа, 4 пром. під­приємства (61 робітник), видавали г. «Голос колективіста» (українською мовою). Станом на 15 грудня 1935 пл. р-ну складала 895,8 км², у 2-х селищ. і 10-ти сільс. радах проживало 22 035 осіб. Ліквідований 1939, його сільради пере­дано до складу Володар. р-ну Сталін. обл. і Куйбишев. р-ну Запоріз. обл.

М о л о ч а н с ь к и й. Створ. від­повід­но до по­станови ВУЦВК та РНК УСРР «Про створе­н­ня ра­йонів Катеринославської губернії з пере­важаючим німецьким населе­н­ням» від 11 червня 1924. Обʼєд­нав 28 колоній менонітів колиш. Бог­данів. (Гнаденфельд.) волості (належали на той час до Бердян. округи) та 33 таких же поселень колиш. Молочан. (Гальбштад.) волості (до Мелітоп. округи). Спочатку р-н складався з 19-ти сільрад. Адм. під­порядкува­н­ня: від 1924 — у складі Бердян. округи Катеринослав. губ., від липня 1925 до вересня 1930 — Мелітоп. округи, від 1932 — Дні­проп., від поч. 1939 — Запоріз. обл. Райцентр — колонія Молочанськ (нині місто Токмац. р-ну Запоріз. обл.). 1925 німці становили 75,7 % насел., українці — 24 %. Пізніше чисельність етніч. німців зро­стала за рахунок мі­грантів. У менонітів конфісковано до колонізац. фонду бл. 40 тис. дес. землі, на які пере­селяли українців, духоборів із Канади, німців із Волині. Втрата земел. ресурсів спонукала їх до інтенсифікації своїх госп-в. Знач­ну роль у процесі адаптації меноніт. колоній до рад. дійсності ві­ді­грав Союз нащадків гол­ланд. вихідців на Україні (СГВ; 1921–26), Центр. правлі­н­ня якого до 1925 знаходилося в колонії Орлово, а від­діл. — у Молочанську та Вальдгеймі. Не­зважаючи на громадян. лояльність меноніт. громади, посилювалося прагне­н­ня від­межуватися від навколиш. світу, що загострювало й по­глиблювало конфлікт із державою, яка домагалася зміцне­н­ня свого впливу на най­дрібніші складові сусп. та особистого життя. У цих умовах СГВ виявив чітко окреслену тенденцію до політизації своєї діяльності та фактично став посередником між державою й окремими громадянами. Комісія, що роз­глядала діяльність СГВ, у своїй доповіді Президії ВУЦВК (1925) наголошувала на непересіч. ролі та впливові Центр. правлі­н­ня СГВ на життя громади. Обʼ­єд­на­вча праця союзу була доволі активною — за нетривалий час свого функціонува­н­ня він скликав 7 всеукр. зʼ­їздів, остан­ній — 25–28 лютого 1925 у колонії Григорʼївка Ізюм. округи Харків. губ. На виборах 1925 СГВ активно ви­ступав як сусп. організація й домігся істот. змін у новообраних радах. Ці ради, за висновками зга­даної комісії, складалися пере­важно з менонітів і працювали формально, тобто гальмували радянізацію меноніт. села та його по­ступ у напрямі соціаліст. пере­будови. Ліквідація СГВ при­скорила зміни в традиц. меноніт. світі. 1928 у р-ні діяло 18 трактор. (мали бл. 70 тракторів), 1 насін­ниц. і 4 меліоратив. т-в, 7 садівниц. артілей, 1 коняр. товариство, 21 товариство із роз­веде­н­ня племін. рогатої худоби, 4 с.-г. комуни та 6 артілей (за нац. складом — рос.-укр.) і 74 нім. товариства зі спіл. обробітку землі, що стали форпостами пошире­н­ня більшов. ідеології у меноніт. середовищі. Рівень госп. діяльності у р-ні був одним із найвищих серед нац. адм. од.: разом із с.-г. виробництвом нім. ко­оператори роз­вивали місц. та ку­стар. промисловості. Від 1927 тут запрацювали завод с.-г. машин, 2 цегел.-черепич. заводи, пивний завод. Знач. внесок у госп. роз­виток р-ну робили 3 великих с.-г. кредит., 12 спожив., 3 птахівничі та 1 садово-городнє товариства, Гальб­штад., Пришиб. та Гнадентал. скотар.-молочар. обʼ­єд­на­н­ня. На поч. 1930-х рр. діяли гренажний, пивний, сухого молока, обозно-мех., цегел.-черепич. заводи, маслозавод, інкубац. станції в Пришибі та Молочанську, місц. значе­н­ня електро­станція в Ліхтенау. На початк. етапі політики «коренізації» у р-ні було 58 початк., 8 семиріч. шкіл, школа для глухонімих дітей, дит. будинок, Молочан. мед. школа, Молочан. й Гнаденфельд. с.-г. школи, 12 сільбудів, 15 хат-чита­лень, 7 стаціонар. і 16 пере­сув. б-к, згодом створ. нім. пед. технікум (157 студентів). Пере­важну більшість нім. насел. р-ну становили меноніти, тут же — у колонії Шензеє — знаходилося Центр. правлі­н­ня Всесоюз. комітету менонітів у церк. справах. Меноніти, як тісна етноконфесійна спільнота з усталеними принципами та правилами внутр. організації, досить послідовно, хоча й пасивно, опиралися радянізації. Їхній внутр. стійкості сприяли міцні родин­ні звʼязки — чл. понад 20-тисяч. меноніт. громади мали всього 66 різних прі­звищ. Згідно з по­становою ВУЦВК і РНК УСРР у травні 1928 Молочан. р-н укрупнено за рахунок при­єд­на­н­ня Пришиб. нім. р-ну. Чисельність його насел. 1930 становила 51 667 осіб (з них 22 176 — меноніти, 12 346 — німці-лютерани та католики). До складу р-ну вві­йшли 25 нім. і 1 рос. сільради. Станом на березень 1933 — 20 нім., 5 укр., 1 рос. сільради. Темпи колективізації в р-ні були одними з найвищих в УСРР — на поч. березня 1930 вона охопила вже 95 % госп-в, значно меншим виявився й від­тік із колго­спів навесні 1930. Восени того ж року в колгоспах пере­бувало 79,9 % нім. госп-в. До квітня 1931 рівень колективізації сягнув 97,8 %, до поч. 1932 — 99,2 %. Високі темпи колективізації спричинили занепад нім. колоній, пошире­н­ня без­господарності та апатії селянства. Смертність від голоду (див. Голод, голодомор 1932–33) у нім. колоніях була значно нижчою, ніж в укр. і рос. селах, лише завдяки допомозі закордон. доброчин. організацій («Фаст та Брил­ліант», Центр. комітет допомоги німцям Причор­номорʼя), що почала надходити від квітня 1933. Всесоюз. комітет менонітів у церк. справах припинив свою діяльність унаслідок роз­куркуле­н­ня його чл. — зі 150-ти меноніт. проповід­ників ре­прес. понад 110. Молитовні будинки зачинено й при­стосовано під госп. потреби колго­спів. 1934–35 ре­пресії поширено й на осіб, які роз­давали матеріал. допомогу голодуючим. Надалі пере­слідува­н­ня набули організов. характеру, зокрема 1937–38 — у контекс­ті сфабриков. «Національної спілки німців в Україні» Справи і т. зв. пов­стан. організації, за матеріалами якої ре­прес. редактора рай. газети, пом. секр. райкому КП(б)У, зав. школи та лікаря, яких звинуватили у створен­ні 10-ти штурм. загонів і диверсій. групи для здійсне­н­ня у воєн. час бактеріол. диверсій. Таким чином, на­прикінці 1930-х рр. як нац. р-н фактично було знищено, однак він залишався таким до формал. ліквідації. Згідно з по­становою ВУЦВК УРСР від 17 лютого 1935 р-н роз­укрупнено — для організації нового Ротфронтів. р-ну з нього ви­окремлено 11 сільрад. На поч. 1937 насел. р-ну становило 41 858 осіб, тер. — 932 км². Тут діяли 64 колгоспи та 2 МТС, 27 під­приємств місц. промисловості, 53 млини. Культ.-осв. заклади: 5 серед., 10 непов. серед., 45 початк. шкіл, Молочан. ветеринарно-фельдшер. технікум, фельдшер.-акушер. школа, Пришиб. ветеринарно-фельдшер. школа, 60 сільбудів, 9 кінозалів, 55 б-к. 1930–39 видавали г. «Deu­tscher Kollektivist» і «Für bolsche­wistische Kollektive», заг. наклад яких 1937 пере­вищував 500 тис. прим., а також г. «За більшовицькі колгоспи». 1938 у місц. парт. організації нарах. 124 чл. КП(б)У та 48 канд., серед яких частка німців була не­значною. Ліквідований 1939, його сільради пере­дано до складу Мелітоп., Михайлів. і Велико-Токмац. р-нів Запоріз. обл.

П р и ш и б с ь к и й. Створ. від­повід­но до по­станови ВУЦВК та РНК УСРР «Про створе­н­ня ра­йонів Катеринославщини з пере­важною німецькою людністю» від 7 червня 1924. Адм. під­порядкува­н­ня — у складі Мелітоп. округи. Спочатку складався з 8-ми нім. сільрад, до жовтня 1926 засн. ще 3 нім., рос. і укр. сільради. Станом на 1925 у р-ні був 41 насел. пункт: 27 нім. колоній з дорев. часів, 9 рос. сіл, створ. 1922–23 емі­грантами-духоборами з Канади, 5 новозасн. укр. поселень. До жовтня 1927 місц. без­земельні нім. селяни заклали 3 нових поселе­н­ня, ще 3 нім. і 3 укр. села — пере­селенці з ін. регіонів УСРР. Райцентр — с. Пришиб (нині смт Михайлів. р-ну Запоріз. обл.). У березні 1925 в р-ні мешкало 12 727 осіб, з них 91,6 % — німці, 4,8 % — росіяни, 3,6 % — українці. Р-н — типовий с.-г. На­прикінці 1925 діяли 22 племін­ні (166 чл.), кілька коняр. (62 чл.) і птахівн. (1102 чл.) т-в; пере­робна пром-сть — 4 парових і 9 вітряних млинів. Досить активно роз­вивався кооп. рух: на жовтень 1927 була 1 артіль, 15 т-в зі спіл. обробітку землі, 9 трактор. т-в, с.-г. кредитові товариства. Мережу культ.-осв. закладів 1925–26 складали 23 триріч., 3 пʼятиріч. та 1 семирічна нім., 7 укр. початк. шкіл, Пришиб. пед. технікум (112 студентів) і дит. будинок, 7 сільбудів, 4 хати-читальні; мед. закладів — 2 мед. дільниці та 2 амбулаторії. На­прикінці 1924 парт. осередок р-ну складали 13 чл. КП(б)У (з них 11 — німці), комітети незамож. селян — 246, піонер. організація — 62 особи. 1928 Пришиб. р-н (населений пере­важно лютеранами) при­єд­нано до Молочан. р-ну, де більшість насел. становили меноніти.

П у л и н с ь к и й. Сформований від­повід­но до по­станови ВУЦВК від 3 квітня 1930, його створе­н­ня приурочено до XVI зʼ­їзду ВКП(б). Адм. під­порядкува­н­ня: до вересня 1930 — у складі Волин. округи, від 1932 — Київ. обл., водночас від травня 1935 — Ново­град-Волин. округи. Територіально ме­жував із Мархлев. польс. нац. р-ном. Спочатку до нього входило 30 сільрад, з них нац. нім. були Буряків., Вʼязовец., Видум., Вольвахів., Габрів., Грінтал., Мартинів., Пулино-Гутян., Олександ­рів., Кремʼян., Будо-Бобриц., Солодир., Сорочен., Лісків., Курган., Цвітян., Старо-Олександ­рів., Фрайнвальдська. Для респ. і місц. керівництва створе­н­ня р-ну виявилося досить про­блемним. У номері г. «Радянська Волинь», присвяч. цій події, наголошено на від­сутності культур. і громад. сил та звертали увагу на про­блеми в с.-г. секторі. З пром. під­приємств — механізов. маслозавод (с. Пошта Рудня), 8 ручних і напів­механізов. маслозаводів (колонії Стара Буда, Окілок). Спочатку в ньому було 36 колго­спів, що обʼєд­ну­вали 9929 га землі та 1617 госп-в, серед яких — 7 нім., 2 чеських і 1 єврейський. Заплановано, що після виріше­н­ня адм. про­блем укр. колгоспи пере­йдуть до ін. адм.-тер. од., а нім. колгоспи стануть основою докорін. пере­будови економіки р-ну. Зважаючи на плани суціл. колективізації, р-н поділили на 7 вироб. кущів: Старобуд. мав спеціалізуватися на молоч. тварин­ництві та свинарстві; Соколів. — на вирощуван­ні молодняку; Мартинів. і Старчан. — на молочарстві, свинарстві, хмільництві, птахівництві; Курнен. — на дорощуван­ні вибракуваного молодняку; Пулин. — на птахівництві, городництві, садівництві, молочарстві; Черемошан. — на племін. скотарстві та свинарстві й вирощуван­ні хмелю. На момент реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 55,7 особи/км², причому 7,9 % людей проживало у міських насел. пунктах. Під посівами — 81,3 % землі, з них 79 % припадало на зерн., 1,4 % — на тех. культури (пере­важно льон). У колективні господарства були обʼ­єд­нані 4,8 % господарів р-ну. На 100 осіб дорослого насел. припадало 95,3 учнів. Пл. р-ну 806 км². До його складу входили 1 селищна та 52 сільс. ради, загалом — 149 поселень. На 1 січня 1930 тут проживало 44 909 осіб (55 % — німці), з них 94,4 % — селяни, 2,1 % — пром. робітники (59,9 % чоловіків і 40,7 % жінок — письмен­ні). Діяло 53 початк., 5 семиріч. шкіл, школа колгосп. молоді, 3 дит. май­данчики, 12 б-к, сільбуд, клуб, 12 хат-читалень, кіно­установка, лікарня на 13 місць, де мед. обслуговува­н­ня насел. здійснювали 3 лікарі. 1930 у райцентрі (с. Пулини, нині смт Житомир. обл.) мешкало 3457 осіб. У січні 1934 р-н укрупнено за рахунок при­єд­на­н­ня насел. пунктів Бабичівка та Будище-Ясне Бабичів. сільради Черняхів. р-ну. Місц. насел. чинило знач. опір суціл. колективізації, оскільки у р-ні була поширена хутір. система землекористува­н­ня, що ускладнювало усу­спільне­н­ня — впродовж 1-ї пол. 1932 від­соток колективізації у р-ні знизився з 80-ти до 35-ти. Для викона­н­ня планів хлібозаготівель місц. органи влади масово за­стосовували методи соц. і фіз. наси­л­ля. 1931 зафіксовано випадки голодува­н­ня, оскільки при хлібозаготівлі вилучили посів. матеріал у селян-одноосібників. Багато хто із них роз­продував худобу й майно та тікав з р-ну, інші намагалися протидіяти заходам рад. влади організовано чи шляхом індивід. терору. Так, у Пулин. і Черняхів. р-нах Г. Мерк, Ф. Лаговський та ін. створили групу із 30–35-ти осіб для роз­прави з комуністами. Селяни прагнули й легально ви­їхати із СРСР — 1932 на Волині 70 осіб засудж. за спроби отримати нім. громадянство. Щомісячно кілька десятків осіб затримували під час нелегал. пере­ходу рад. кордону. Не­вдовзі політ. ре­пресій за­знала й місц. інтелігенція: 1934 заарешт. дир. і викл. нім. школи, яких звинувачено в націоналіст. й контр­рев. агітації та шкідництві. Лише в січні 1934 в р-ні за­знали пере­слідувань 29 «класово-ворожих» учителів нім. шкіл. Не­прихов. опір колективізації спричинив недовіру більшов. керівництва до німців Волині. По­становою від 17 серпня 1935 внаслідок опитува­н­ня чл. політбюро ЦК КП(б)У р-н було роз­формовано, а на його основі створ. Червоноармій. р-н звичай. типу (від 2016 — Пулинський район).

Р о т ф р о н т і в с ь к и й (Вальд­геймський). Створ. згідно з по­становою Президії ВУЦВК УРСР «Про склад нових адміністративних ра­йонів Дні­пропетровської області» від 17 лютого 1935 з частини Молочан. р-ну. До нього уві­йшли Олександротал., Гнадетнал., Гросвейд., Лібенаус., Маків., Рікенаус., Вальдгейм., Гнаденфельд., Замостян., Ліхтенфельд. та Широкояр. сільради. Адм. під­порядкува­н­ня: від 1935 — у складі Дні­проп., від поч. 1939 — Запоріз. обл. Райцентр — с. Ротфронт (до 31 серпня 1935 — колонія Вальд­гейм; нині Владівка Черніг. р-ну Запоріз. обл.). Станом на 1 січня 1933 в 11-ти сільрадах р-ну мешкало 19 718 осіб, на 15 грудня 1935 його пл. становила 835,6 км². Роз­формовано у березні 1939, сільради пере­дано до складу Велико-Токмац., Ново-Василів. і Черніг. р-нів Запоріз. обл.

С п а р т а к і в с ь к и й (Грос-Лі­бентальський, Гросс-Лібен­таль­ський). Створ. на Пн. Сх. від Одеси згідно з по­становою ВУЦВК та РНК УСРР «Про утворе­н­ня на території Одеської округи Грос-Лібентальського ра­йону з пере­важною німецькою людністю» від 28 квітня 1926. Адм. під­порядкува­н­ня: до 1930 — у складі Одес. округи, від 1932 — Одес. обл. Нац. сільради: Фрейдентал., Петер­стал., Йозеф­стал., Францфельд., Нейбур., Гросс-Лібентал., Кляйн-Лібентал., Олександрогільф., Марієнтальська. На момент реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 37,9 особи/км². Під посівами — 86,2 % землі, з них 85,7 % припадало на зерн., 1,7 % — на тех. культури (соняшник). 44,5 % господарів р-ну пере­бувало у складі колектив. госп-в, 2,5 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 103,7 учнів. Пл. р-ну 364 км². До його складу входили 9 сільрад, загалом — 14 поселень. Німці становили 91,4 % насел. (50,9 % чоловіків і 21,8 % жінок — письмен­ні). Культ.-осв. заклади: 8 початк., 2 семирічні школи, проф­школа на 42 учні, 8 б-к, 3 сільбуди, 5 хат-читалень, 2 кіно­установки. Мед. обслуговува­н­ня здійснювали 3 лікарі в лікарні, роз­рах. на 23 місця. Райцентр — с. Спартак (Спартаківка, колонія Гросс-Лібенталь; нині смт Великодолинське Овід­іопол. р-ну Одес. обл.), його насел. 1930 становило 3671 особу. Діяли семирічна школа, 2 радіо­­установки, с.-г. проф­школа, політехнікум, 2 пром. під­приємства з 15-ма робітниками. Суціл. колективізацію в р-ні проводили швидкими темпами, що спричинило високий рівень охопле­н­ня насел. голодом, однак влада послідовно під­тримувала статус р-ну як пере­дового: 8 травня 1933 у по­станові РНК УСРР «Про преміюва­н­ня ра­йонів, МТС, колго­спів і виробничих бригад колгоспників за успішне викона­н­ня весняної сівби на 1 травня 1933 р.» його від­значено за зразк. викона­н­ня весняних польових робіт і збереже­н­ня праце­здатності поголівʼя коней та премі­йовано 10-ма тис. крб. На 1 січня 1933 у 9-ти сільрадах р-ну мешкало 14 629 осіб, на 15 грудня 1935 його пл. становила 319,4 км². На­прикінці серпня 1936 р-н укрупнено за рахунок при­єд­на­н­ня 161 га земель колиш. допоміж. господарства заводу ім. Старостіна Біляїв. р-ну. Роз­формовано 1939, його сільради уві­йшли до складу Біляїв. та Овід­іопол. р-нів Одес. обл.

Т е л ь м а н і в с ь к и й (до лютого 1935 — Остгеймський). Створ. у листопаді 1934 від­повід­но до по­станови Президії ВУЦВК «Про роз­укрупне­н­ня Старо-Карансь­кого ра­йону Донецької області», мав змішаний укр.-нім. статус. Заг. пл. на час утворе­н­ня 754,2 км², 1936 — 781 км². Заг. чисельність сільрад — 17, райцентр — с. Тельманове (до 1935 — колонія Остгейм; нині смт Бойківське, що пере­буває під контролем сепаратистів т. зв. Донец. нар. респ.). Насел. 16 529 осіб (1935). Р-н організовано в місцях роз­селе­н­ня нащадків німців-менонітів, які 1822–24 отримали 46 тис. дес. на землях Всевеликого Війська Донського й заснували 27 колоній. 1835–52 на ці землі пере­селено ще 145 нім. родин, які утворили 5 сіл. Колоністи залюднили пд.-зх. частину Маріуп. пов., отримали бл. 40 тис. дес. від колиш. грец. земел. фонду та клином врізалися поміж тер. грец. і укр. сіл. Згодом зʼявилося ще 17 нових нім. поселень, серед них — колонія Остгейм. Основа господарства — рільництво й мʼясо-молочне тварин­ництво. На серед. 1930-х рр. у р-ні діяли зернорадгосп, 2 зерн. МТС (Остгейм., Греко-Олександрів.). Влітку 1935 плани хлібозаготівель були під за­грозою зриву, більшість колго­спів ви­знано від­сталими. На 2-х пром. під­приємствах працювало 8 робітників. Торг. мережа складалася з 35-ти пунктів (з них 24 — магазини спожив. ко­­оперативів) і базару. Культ.-осв. заклади: 37 початк., 5 непов. середніх і 1 середня школи, дитсадок, 4 дит. май­данчики, 11 клубів, 6 б-к. Мед. установи: аптека, 4 амбулаторії, фельдшер. пункт, лікарня на 20 місць. Виходила г. «Більшовик». На 1 січня 1933 в 1 селищ. і 17-ти сільс. радах р-ну мешкало 16 529 осіб, на 15 грудня 1935 його пл. становила 781,4 км². 1937 у складі Тельманів. рай. парт. комітету був 141 чл. КП(б)У: 90 українців, 33 росіянина, 5 німців. Між­етнічні взаємини загострилися внаслідок роз­селе­н­ня на тер. р-ну спецпереселенців із прикордон. регіонів. 1939 реорганізований: змішаний нац. статус скасовано, в тер. і складі насел. від­булися від­повід­ні зміни (нині Бойків. р-н).

Х о р т и ц ь к и й. Створ. згідно з по­становою ВУЦВК та РНК УСРР «Про утворе­н­ня на території Запорізької округи Хортицького ра­йону з пере­важною німецькою людністю» від 18 вересня 1929. Райцентр — с. Верх­ня Хортиця (нині у межах Запоріж­жя). Спочатку складався з 12-ти сільрад: Верх­нє- і Нижньо-Хортиц., Кичкас., Широчан., Павлів., Бабур., Смолян., Миколайпіл., Веселов., Лукашев., Ново-Запоріз., Зеленогай. (із них 8 — нім.). Із 18 485-ти мешканців р-ну 11 815 — німці (пере­важно меноніти). 10 березня 1930 шефство над р-ном взяв Дні­прогес. 1929 у парт. організації р-ну було 112 чл. (з них 22 — німці), 1930 — 180 чл. (30 — німці), комсомол. осередки обʼ­єд­ну­ва­ли 36 осіб. Р-н — с.-г., однак близькість Запоріж­жя і при­скорений пром. роз­виток на­прикінці 1920-х рр. вплинули на його економіку: тут діяли ливар. і сепаратор. заводи, 12 вітр. і 10 парових млинів, 14 кузень, крупорушка, олійниця, працювало 127 німців-ку­старів. Реліг. громади менонітів чинили опір радянізації та намага­н­ням влади при­скорити процеси соц. роз­шарува­н­ня. До 1930 діяли неділ. реліг. школи для дітей, 18 нім. труд. шкіл, Хортиц. нім. пед. та маш.-буд. технікуми. Мед. обслуговува­н­ня здійснювали рай. лікарня та пологовий будинок у с. Остервік. План суціл. колективізації р-ну перед­бачав її заверше­н­ня до травня 1930, але вже у квітні того ж року відзвітовано про суціл. колективізацію (усу­спільнено 96 % госп-в). На цей же час припав пік еміграц. руху та роз­куркуле­н­ня — у лютому 1930 рай. влада спростила процедуру проведе­н­ня, за­провадивши голосува­н­ня списком. 1930 ліквідовано, його тер. при­єд­нано до Запоріз. міськради, працівники якої були не­спроможні обслуговувати нім. сільради їхньою рідною мовою.

Ф р і ц-Г е к к е р т і в с ь к и й (до травня 1936 — Високопільський). Створ. згідно з по­становою ВУЦВК та РНК УСРР «Про утворе­н­ня на території Херсонської округи Високопільського ра­йону з пере­важаючою німецькою людністю» від 31 березня 1926. Адм. під­порядкува­н­ня: до 1930 — у складі Херсон. округи, від 1932 — Дні­проп., від 1937 — Микол. обл. Спочатку до р-ну входило 7 сільрад: нім. Високопіл., Озер., Григорів., Кочубеєв., укр. За­градів., змішані Іванів., Натальїнська. Наркомат землеробства УСРР планував упродовж 10-ти р. роз­селити на землях колонізац. фонду Херсонщини 2676 малоземел. німців республіки. На час створе­н­ня у р-ні мешкало бл. 14 тис. осіб, з них 89 % — німці. 1928 засн. Орлов. нім. сільраду та 4 нових насел. пункти. 1926 заг. пл. становила 35 089 дес., насел. — 13 874 особи, з них 67,5 % — німці. Р-н роз­будовували на базі дорев. нім. колоній із центром у Високопіл­лі (до 1915 — колонія Кронау; нині смт і райцентр Херсон. обл.), засн. 1869 німцями-пере­селенцями з Таврій. губ. Після більшов. пере­вороту 1917 — центр антирад. колоніст. руху, зокрема 1922 нім. пов­станці напали на Високопі­л­ля, де роз­громили волос. виконком і пошту. Актив. роз­виток р-ну роз­почався після його пере­творе­н­ня на нац. (спеціалізація — хліборобство, тварин­ниц­тво). 1928 тут діяли 16 с.-г., 6 кредит., 6 спожив., 12 скотар., 8 трактор. т-в. Місц. пром-сть: цегл. завод, млини, маслобійні, елеватор. 1927–28 у Високопіл­лі організовано колгоспи ім. Шевченка, «Ауфбау», «Нойдорф», «Роте фройнд­шафт». 1928 працювало 24 нім. та 4 укр. школи, 3 сільбуди, 10 хат-читалень, рай. б-ка, 3 радіо­установки та кіно­установка. 1932–39 видавали г. «Für bolshewistisches Tempo». За офіц. даними, 1927 у лютеран. общинах нараховували 1633, меноніт. — 1861, катол. — бл. 800 чл. На час реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 32,4 особи/км². Під посівами пере­бувало 81,6 % землі, з них 88,8 % припадало на зерн., 5,8 % — на тех. культури (соняшник). У колективні господарства обʼ­єд­налося 23,1 % господарів р-ну. На 100 осіб дорослого насел. припадало 102,5 учні. Площа 465 км². До складу р-ну входило 8 сільрад, загалом — 45 поселень. Станом на 1 січня 1930 проживало 15 078 осіб (65,1 % — німці), з них 93,4 % — селяни, 1,4 % — пром. робітники (84,6 % чоловіків і 77,7 % жінок — письмен­ні). Культ.-осв. заклади: 29 початк., 3 семирічні школи, 5 дит. май­данчиків, 13 б-к, 4 сільбуди, 9 хат-читалень. Мед. обслуговува­н­ня забезпечував 1 лікар у лікарні, роз­рах. на 10 місць. 1930 у райцентрі мешкала 1051 особа, діяли семирічна школа, лікарня, невелике пром. під­приємство. Суціл. колективізацію в р-ні роз­почато від­повід­но до ухвал щодо колективізації степ. смуги УСРР на поч. 1930, до кін. лютого її рівень сягав 91,2 %. Після виходу стат­ті Й. Сталіна «Головокружение от успехов. К во­просам колхозного движения» («Правда», 1930, 2 марта) він знизився до 27 %, але вже в листопаді 1931 досягнув 96,8 %. Під­ґрунтям по­втор. без­альтернатив. зро­ста­н­ня суціл. колективізації стали ре­пресивні заходи рад. влади: 1930–31 ліквідовано 13 т. зв. контр­рев. угруповань (засудж. 67 осіб), 1930–32 роз­куркулено 69 госп-в (44 родини вислано у від­далені р-ни СРСР), 1932 за звинуваче­н­ням у куркул. саботажі ре­прес. 94 колоністи. Показники колективізації та хлібозаготівель зро­стали, оскільки було вжито ре­пресив. методів: за саботаж хлібозаготівель правлі­н­ня 14-ти нім. колго­спів (53 особи) засудж. до увʼязне­н­ня, а голову колгоспу «Ейнігкейт» — до роз­стрілу. Простих мешканців звинувачували в пере­шкоджан­ні планам хлібозаготівель, отриман­ні закордон. допомоги під час голодомору, націоналіст. пропаганді, культивуван­ні антирад. на­строїв, спробах емігрувати з СРСР. Загалом від 1929 у засла­н­ня від­правлено 474 особи. 1933 у зведен­ні інформ. сектору організац.-ін­структор. від­ділу ЦК КП(б)У за­значено, що в р-ні зафіксов. масові захворюва­н­ня туберкульозом та тропіч. малярією через недоїда­н­ня, а також під­креслено не­спроможність місц. влади організувати захороне­н­ня померлих від голоду (тільки у березні 1933 померло 106 осіб, стан 162-х ви­знано без­надійним). 1934 у р-ні ре­прес. 35 осіб, зокрема лютеран. пастора М. Баумана, кюстера (до­глядач молитов. будинку), 4-х церк. старост, катол. священика М. Валізера, 9-х меноніт. проповід­ників. Станом на 1 січня 1933 у 9-ти сільрадах р-ну мешкало 17 610 осіб, на 15 грудня 1935 його пл. складала 484,2 км². На­прикінці 1930-х рр. в райцентрі діяли цегел. завод, маслозавод, цех із пере­робле­н­ня соняшнику, млин, елеватор, лікарня, 2 середні школи з укр. і нім. мовами навч., б-ка, кіно­установка. Восени 1936 на урочистостях з нагоди 10-річчя створе­н­ня р-ну був присутній нім. письмен­ник-комуніст Е. Вайнерт. Скасовано 1939, його сільради пере­дано до складу Володимир. і Великоолександрів. р-нів Микол. обл.

Єврейські національні ра­йони

К а л і н і н д о р ф с ь к и й (Сейдеменухський). Перший із утворених у СРСР євр. нац. р-нів. Засн. 1927 у межиріч­чі Інгульця та Дні­пра, райцентр — колонія Велика Сейдеменуха (у тому ж році перейм. у Калініндорф; 1946–2016 — Калінінське, нині смт Калинівське Великоолександрів. р-ну Херсон. обл.). Адм. під­порядкува­н­ня: до 1930 — у складі Херсон. округи, від 1932 — Одес., від 1937 — Микол. обл. 1926 в райцентрі мешкало 1855, 1930 — 1915 осіб; працювали семирічна школа, лікарня на 10 місць, де мед. обслуговува­н­ня насел. здійснював 1 лікар, МТС. До складу р-ну вві­йшли 39 євр. і 8 неєвр. поселень, згодом обʼ­єд­наних у 8 євр. нац. рад, 1 нім. і кілька українських. Основу р-ну склали 4 євр. с.-г. колонії Херсонщини (засн. у 19 ст.) і 22 пере­селен. виселки, що 1925 по­стали на землях держ. фонду. У його складі пере­бували Калініндорф. (1931 насел. становило 2238 осіб), Бобровокут. (831), Фрайлебен. (1157), Молотов. (878), Ерштмай. (1652), Львів. (1549 осіб) євр. сільради. 1928 євреї складали 85,7 % насел., українці — 11,7 %, німці — 2,6 %. Діяли 4 комітети незамож. селян (569 чл.), 17 колектив. обʼєд­нань (3 артілі, 9 машин­но-трактор. т-в, 5 т-в зі спіл. обробітку землі); с.-г. кооперація обʼєд­ну­вала 78,7 % госп-в, споживча — 88,8 %. У дорев. колоніях на госп-во припадало 0,78 корови, 4,8 дес. ріллі, 118 вино­град. кущів, 9,4 плодових дерев. Зважаючи на високий рівень роз­витку вино­градарства та садівництва, керівництво р-ну вважало пере­важну більшість госп-в середняцькими. 73,4 % мешканців становили селяни, 9,1 % — ремісники, 5,6 % — робітники і наймити з наділом, 3,5 % — службовці, 2,8 % — крамарі, 5,6 % — декласов. елементи. Згідно з уряд. планами р-н мав роз­виватися як с.-г. багатогалузевий. Завдяки знач. капітало­вкладе­н­ням упродовж першого пере­селен. року закладено госп. і культурне під­ґрунтя його подальшого роз­витку: від­крито 9 нових шкіл, семирічну школу з інтернатом для дітей пере­селенців, 2 медпункти, 2 сільбуди, 2 хати-читальні. На поч. 1930-х рр. у р-ні мешкало понад 16 тис. осіб (12 916 євреїв, 3492 українці, 722 німці), 1932 — 13 674 особи (11 198 євреїв, з них 71 % — нові поселенці). Діяли Калініндорф. пед. технікум, Львів. агроном. технікум, Калініндорф. між­рай. євр. колгосп. театр; 1930–35 виходили г. «Колвиртемес» (мовою їдиш) і «Колгоспна правда». На час реорганізації округ щільність насел. становила 23,2 особи/км² (найнижча серед нац. р-нів). У складі колектив. госп-в пере­бувало 66,2 % селян. Працювали 40 зерн. т-в (2292 чл.), 1 скотар.-молочар. (325 чл.), 8 с.-г. спожив. т-в (5886 чл.), 20 крамниць, 2 комуни, 34 с.-г. артілі (1942 чл.), 6 т-в зі спіл. обробітку землі (42 чл.). 92,5 % пл. посівів за­ймали зерн., 1,8 % — тех. культури. Пл. р-ну 502 км². До його складу входили 7 сільрад. Станом на 1 січня 1930 мешкало 11 657 осіб (з них 77,4 % — євреї), на 1 січня 1933 — 14 359 осіб. Малих пром. і ремісн. під­приємств нарах. 225, вони забезпечували зайнятість 329-ти осіб, з яких 27 — на­ймані працівники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 107,3 учні. Згідно з даними Одес. обкому КП(б)У р-н входив до 10-ти р-нів із найвищою смертністю від голоду, однак офіц. документи це заперечували, зокрема в по­станові секретаріату ВУЦВК «По доповіді Калініндорфського РВК» від 1 листопада 1933 за­значено, що врожайність порівняно з 1932 зросла з 4,2 ц до 8,5 ц з 1 га, поголівʼя свиней — на 15 %. Під час голодомору 1932–33 та після нього найгострішою про­блемою р-ну були незадовільні темпи роз­горта­н­ня пере­селен. кампанії, це заважало планам рад. влади із виріше­н­ня «євр. пита­н­ня». 1935 р-н збільшив свою тер. за рахунок при­єд­на­н­ня Ново-Гнеднів. сільради, 1936 — с-щ Червоно-Любецьке, Заповіт, Полтавка Марʼянів. сільради Снігурів. р-ну. 1935 пл. р-ну становила 860,2 км², 1938 — бл. 900 км². 1939 засіяно 42 351 га, середня врожайність — 17 ц з 1 га. Колективні господарства мали 139 тракторів, 81 комбайн, 56 вантаж. автомобілів, у середньому на колгосп припадало 3 ферми. Культ.-осв. заклади: 46 шкіл (3 середні, 14 неповних середніх, 29 початк.), пед. і с.-г. школи, 7 фельдшер. пунктів, 7 пологових будинків, рай. лікарня, 3 стаціонарні та 3 пере­сувні кіно­установки. На­прикінці 1930-х рр. ре­прес. секретарів райкому КП(б)У Лезмана та Абрама, голову райвиконкому Бабичева, зав. земел. від­ділу Сигала, дир. МТС Мільштейна, ред. рай. газети Менделя. Від осені 1941 — під нім. окупацією, у райцентрі страчено 1875, с. Штерндорф (Мала Сейдеменуха) — 667, с. Бобровий Кут — 917, с. Молотово — 1496, с. Львово — 550 євреїв. Після 2-ї світової вій­ни як нац. не від­новлено, пере­важну більшість насел. становили українці. 1946 перейм. на Калінінський, 1958 ліквідований.

Н о в о-З л а т о п і л ь с ь к и й (Новозлатопольський, Новозлатопільський). Створ. від­повід­но до по­станови ВУЦВК та РНК УСРР «Про створе­н­ня на території Запорізької округи Новозлатопольського ра­йону з пере­важаючою єврейською людністю» від 12 червня 1929 на основі 12-ти євр. с.-г. колоній (засн. у 19 ст.) і 18-ти нових євр. поселень, організов. 1926–28 за сприя­н­ня Євр. колонізац. товариства. Спочатку включав 10 сільрад: Ново-Златопіл., Роскошан., Межерічес., Красноселів., Майдорф., Святодух., Фрайдорф. (до заснува­н­ня р-ну належали до Запоріз. округи), Зеленопіл., Солодководнен., Ротендорф. (до Маріуп. округи); надалі 9 з них були єврейськими (окрім Святодух.). Осн. мета — аграризація єврейства УСРР на базі земель колонізац. фонду. 1929 з 12 148-ми мешканців р-ну євреї складали 68 %, 1935 — 53,8 %, на­прикінці 1930-х рр. — 50 %. Територіально межував із Люксембур. нім. нац. р-ном. Адм. під­порядкува­н­ня: до 1930 — у складі Запоріз. округи, від 1932 — Дні­проп., від 1939 — Запоріз. обл. Райцентр — колонія Ново-Златополь (Най-Златополь; нині с. Новозлатопіль Гуляйпіл. р-ну Запоріз. обл.). На час реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 38,6 особи/км². Під посівами пере­бувало 75,7 % землі, з них 78,2 % припадало на зерн., 6,6 % — на тех. культури (соняшник). Колективні господарства обʼ­єд­нували 36,2 % господарів р-ну, 2,1 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 95,3 учнів. Пл. р-ну 438 км². Згідно з пере­писом 1926, мешкало 15 780 осіб, на 1 січня 1930 — 16 884 особи (євреї — 73 %). Культ.-осв. заклади: 21 початк., 3 семирічні школи, 10 б-к, 4 сільбуди, 15 хат-читалень, кіно­установка; мед. закладів у р-ні не було. 1930 у райцентрі мешкало 815 осіб, діяли семирічна школа та радіо­установка, видавали г. «Колгоспна зоря». Р-н ви­значений як першочерг. для здійсне­н­ня суціл. колективізації — роз­ширений пленум райвиконкому 17 січня 1930 ухвалив ріше­н­ня про усу­спільне­н­ня до березня того ж року не менш як 70 % посів. площ. На поч. 1932 р-н фігурував серед ін., що не виконували плани по хлібозаготівлях, збиран­ню податків та під­готовці до весняної сівби. Для його інспекції прибула бригада Ради національностей ЦВК СРСР на чолі з А. Мережиним. У серпні 1933 вже Дні­проп. обком КП(б)У роз­глядав пита­н­ня функціонува­н­ня Новозлатопіл. р-ну і дав негативну оцінку його кер-ву. Не­зважаючи на тяжкі наслідки голодомору 1932–33, обл. керівництво ставило перед рай. владою рішучі вимоги щодо роз­будови с. господарства, роз­горта­н­ня пере­селен. кампанії. Проте суворі клімат. умови, неналагодженість системи артезіан. водопо­стача­н­ня, важкий побут пере­селен. колективів (більшість з них обʼєд­нувала 20–30 госп-в), роз­ки­даність їх на тер. р-ну, від­сутність культ.-осв. установ і надалі гальмували пере­селен. рух. Одне з остан. пере­селень від­булося навесні 1935 — з 59-ти ново­прибулих сімей створ. колгосп ім. Куйбишева. Надалі обл. і респ. керівництво неодноразово висловлювало незадоволе­н­ня щодо від­току євреїв-колгоспників до міст і гальмува­н­ня пере­селен. кампанії. Чисельність євр. насел. значно скоротилася під час голодомору 1932–33 внаслідок збільше­н­ня смертності та від­току євр. селянства до міст. Ситуація дещо стабілізувалася після від­новле­н­ня діяльності в УСРР амер. євр. благодійн. товариства «Агро-Джойнт» (1933–38). Станом на 1 січня 1933 у 12-ти сільрадах р-ну мешкало 13 347 осіб, на 15 грудня 1935 його пл. складала 520,5 км². 1936 діяли 37 шкіл (з них більше половини — євр.), у с. Ново-Златополь — зоотехнікум, б-ка. 1930–41 мовою їдиш видавали г. «Колвирт-штерн» (в окремі роки — під ін. на­звою). В адм. порядку р-н не ліквідовували, але на­прикінці 1930-х рр. його жит­тєдіяльність не мала етнонац. специфіки. Під час нім. окупації в р-ні знищено понад 8 тис. євреїв. У повоєн­ні роки його діяльність як нац. не від­новлювали.

С т а л і н д о р ф с ь к и й (початк. назва — Ізлучистський, Ізлучистий). Створ. у липні 1930 із центром у колонії Ізлучиста (нині с. Ізлучисте Софіїв. р-ну Дні­проп. обл.) на основі старих євр. с.-г. колоній: Нововітебське, Новожитомир, Новоковно, Новоподольськ, Камʼянка та ін. 1931 райцентр пере­несено у с. Чемеринське (від 1934 мало назви: Сталіндорф, Сталінське, Жовтневе; нині Вакулове Софіїв. р-ну). Адм. під­порядкува­н­ня: до вересня 1930 — у складі Криворіз. округи, від 1932 — Дні­проп. обл. 1930 у межі р-ну входили Новоковнін., Камʼян., Нововітеб., Сталіндорф., Новожитомир., Ізлучиста, Красін., Новозорян., Войковдорф., Ларин., Лек­кертів., Фрайдорф. євр. сільради. Загалом до р-ну належали 16 євр. і 2 нім. нац. сільради. Знач. від­соток насел. пунктів становили пере­селен. села, що складалися з 15–20-ти госп-в й були від­далені одне від одного на 3–4 версти, це ускладнювало госп. діяльність. На той час це був найбільший євр. нац. р-н заг. пл. 99 232 га: у користуван­ні євр. селянства — бл. 54 %, укр. — 30 %, нім. — 11, рос. — 5 % землі. На час реорганізації округ під посівами знаходилося 81,4 % землі, з них 87,3 % припадало на зерн., 2,6 % — на тех. культури (соняшник). У колектив. господарствах пере­бувало 45,3 % господарів. Пл. р-ну становила 432 км². Станом на 1 січня 1930 проживало 13 709 осіб (72 % — євреї). Культ.-осв. заклади: 27 початк., 2 семирічні школи, 3 дит. май­данчики, 7 б-к, 10 сільбудів, 7 хат-чи­талень, кіно­установка. Мед. обслуговува­н­ня насел. здійснювали 6 лікарів у лікарні, роз­рах. на 50 місць. У лютому 1931 укрупнений за рахунок при­єд­на­н­ня 12-ти сільрад та 14-ти насел. пунктів Нікопол., Криворіз., Апостолів., Софіїв. і Солонян. р-нів. Під час голодомору 1932–33 р-н не­од­норазово згадували в інформ. зведе­н­нях до ЦК КП(б)У як один із найбільш по­страждалих. Так, 1 квітня 1933 за­значено, що у Ворошиловгр. сільраді люди пере­стали просити допомоги, лежать у холодних, нетоплених хатах, опухлі, з від­критими ранами й чекають смерті. Станом на 1 січня 1933 у 23-х сільрадах р-ну мешкало 28 698 осіб, на 15 грудня 1935 його пл. складала 1000 км². 1930–37 видавали г. «Сталіндорфер емес» (мовою їдиш), у 2-й пол. 1930-х рр. — «Ленінський шлях». 1931 організовано євр. колгосп. театр. У 2-й пол. 1930-х рр. частка євреїв серед насел. істотно зменшилася. У січні–квітні 1939 у р-ні проведено урочисті заходи з нагоди 80-річчя Шолом-Алейхема. 1944 перейм. у Сталін., а з нац. євр. пере­творений на звичайний. Від на­ступ. року функції райцентру почало виконувати с. Лошкарівка (нині Нікопол. р-ну).

Болгарські національні ра­йони

Б л а г о ї в с ь к и й (Благоєвський; до кін. 1926 — Велико-Буялицький, Велико-Буяликський). Створ. від­повід­но до по­станови ВУЦВК та РНК УСРР «Про утворе­н­ня на території Одеської округи Велико-Буяликського ра­йону з пере­важаючим болгарським населе­н­ням та інші зміни адміністративно-територіального поділу тої самої округи» від 28 квітня 1926. Адм. під­порядкува­н­ня: до 1930 — у складі Одес. округи, від 1932 — Одес. обл. Нац. сільради: Благоїв., Кубан., Свердлов., Куяльниц., Улянівська. Райцентр — с. Благоєве (до 1924 та від 2016 — Великий Буялик, нині Іванів. р-ну Одес. обл.). На час реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 30,2 особи/км². Під посівами — 78,7 % землі, з них 89,3 % припадало на зерн., 5,9 % — на тех. культури. У складі колектив. госп-в працювало 39,1 % господарів р-ну, 0,7 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 105,4 учнів. Пл. р-ну 528 км². До його складу входило 7 сільрад, загалом — 39 поселень. Станом на 1 січня 1930 проживало 15 962 особи (66,7 % — болгари), з них 97,1 % — селяни (72,4 % чоловіків і 49,8 % жінок — письмен­ні). Культ.-осв. заклади: 16 початк., 3 семирічні школи, 9 б-к, 3 сільбуди, 2 хати-читальні, 3 кіно­установки. Мед. обслуговува­н­ня насел. здійснювали 3 лікарі у лікарні, роз­рах. на 10 місць. 1930 у райцентрі мешкало 6170 осіб, діяли 2 початк., 2 семирічні школи, 2 радіо­установки. Видавали г. «Комунар» і «Ленински завет». 1938 р-н ліквідовано, натомість сформовано Янов. р-н, в якому болгари вже не були панівною етніч. групою, а Свердлов. сільраду пере­дано до складу Комінтернів. р-ну Одес. обл.

Б о т і ї в с ь к и й (Ботєвський; до 1927 — Цареводарівський). Створ. згідно з по­становою ВУЦВК та РНК УСРР «Про утворе­н­ня на території Мелітопольської округи Цареводарівського ра­йону з пере­важною болгарською людністю й інші зміни адміністративно-територіального поділу тої самої округи» від 31 березня 1926, скасований від­повід­но до по­станови ВУЦВК і РНК УСРР «Про ліквідацію округ та пере­хід на дво­ступеневу систему управлі­н­ня» від 2 вересня 1930 (його тер. пере­дано до складу Коларів. болгар. р-ну).

В і л ь ш а н с ь к и й (Ольшансь­кий). Створ. 1926. Адм. під­порядкува­н­ня: до липня 1930 — у складі Первомай., липні–вересні 1930 — Одес. округ, від 1932 — Одес. обл. Сільради: Вільшан., Добрів., Маловільшан., Маломазниц., Станкуват., Ташлицька. На час реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 67,5 особи/км². Під посівами — 96,8 % землі, з них 80,9 % припадало на зерн., 4,8 % — на тех. культури. У складі колектив. госп-в пере­бувало 8,5 % господарів р-ну, 0,6 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 94,6 учня. Пл. р-ну 182 км² (найменша серед усіх нац. р-нів). До його складу входили 24 поселе­н­ня. На 1 січня 1930 кількість насел. становила 12 289 осіб (64,6 % — болгари), з них 96,9 % — селяни (63,9 % чоловіків і 29,4 % жінок — письмен­ні). Культ.-осв. заклади: 14 початк., 1 семирічна школи, 11 б-к, 5 сільбудів, 3 хати-читальні, кіно­установка. 1926 у райцентрі (с. Вільшанка, нині смт) мешкало 5756 осіб, діяли 2 початк., 1 семирічна школи. Станом на 1 січня 1933 у 21-й сільраді р-ну проживало 44 039 осіб, на 15 грудня 1935 пл. р-ну складала 622,6 км². За результатами всесоюз. конкурсу на кращу сільраду 1933 від­значено Червоно-Ташлиц. сільраду р-ну (голова сільради та чл. культурно-соц. секції отримали премії). 1935 до р-ну при­єд­нано 11 сільрад Первомай. р-ну, 2 сільради Добровеличків. і 1 сільраду Голованів. р-ну, внаслідок чого питома вага болгар від­чутно знизилася. Видавали г. «Колгоспна праця». Р-н як нац. припинив існува­н­ня до 1939, точну дату реорганізації не встановлено. Загалом Вільшанський район був створ. 1923, як звичай. сільс. (від­тоді, окрім набу­т­тя статусу нац., кілька разів ліквідовувався; нині у складі Кіровогр. обл.).

К о л а р і в с ь к и й. Створ. шляхом обʼ­єд­на­н­ня Романів. (1926 перейм. у Коларів.) і Цареводарів. (1927 перейм. у Ботіїв.) р-нів. Адм. під­порядкува­н­ня: до 1930 — у складі Мелітоп. округи, від 1932 — Дні­проп., від 1939 — Запоріз. обл. Райцентр — с. Коларівка (до 1933 — Романівка, від 2016 — Болгарка, нині Примор. р-ну Запоріз. обл.). На час створе­н­ня Романів. р-н складався з 18-ти сільрад (32 949 осіб), Цареводарів. — із 10-ти (23 585 осіб). Романів. р-н сформов. від­повід­но до по­станови ВУЦВК і РНК УСРР «Про скасува­н­ня Бердянської округи й інші зміни в адміністративно-територіальному поділі Катерино­славщини» від 3 червня 1925; Цареводарів. — від­повід­но до по­станови «Про утворе­н­ня на території Мелітопольської округи Цареводарівського ра­йону з пере­важною болгарською людністю й інші зміни адміністративно-територіального поділу тої самої округи» від 31 березня 1926. Без­посередньо межував з Молочан. нім. нац. р-ном, Нововасилів. укр. р-н від­діляв його від Терпінян. рос. нац. р-ну. Коларів. р-н був найбільшим серед болгар. р-нів за тер. і чисельністю мешканців: 1931 до його складу входили 24 із 45-ти болгар. нац. сільрад УСРР. Найбільші серед них — Радолів. (станом на 1931 проживало 1453 осіб), Гюнів. (1423), Зеленів. (1978), Полоузів. (1289), Андріїв. (2335), Мануйлів. (1812), Коларів. (2129), Першо-Миколаїв. (1851), Петрів. (2081), Вʼячеслав. (2264), Банів. (1531), Маринів. (1657), Луначар. (1596), Федорів. (1060), Ган­нів. (1774), Діанів. (1564), Інзів. (2965), Бог­данів. (1687), Преслав. (3078), Райнів. (1812), Ботіїв. (3507), Строганів. (1654), Степанів. (1907). Йому під­порядк. також Волин. нім. і Орлов. рос. нац. сільради. На тер. р-ну діяли Преслав. болгар. с.-г. школа та засн. 1924 Преслав. болгар. пед. технікум із 3-річ. курсом навч. (більшість викл. — політ. емі­гранти, 1928–33 технікум очолювала ві­домий педагог і вчений Р. Кандєва). За задумом парт. і рад. органів р-н мав стати осередком радянізації болгар і пропагува­н­ня ідей пролетар. революції за кордоном, у місц. і центр. пресі культур. заклади р-ну називали «болгар. Афінами». Викл. і студенти Преслав. пед. технікуму становили актив місц. сільбуду (160 чл.), вони брали участь у роботі сількорів., наук., агроном., осоавіахім., фізкультур., драм. і хорового гуртків. 1927 з ініціативи ЦКНМ у Преславі створ. болгар. пере­сувну театр. трупу (див. Болгарський пере­сувний робітничо-селянський театр). Р-ни очолювали болгар. політ. емі­гранти: Романів. — А. Грамчев, Цареводарів. (Коларів.) — П. Петров, 1934–37 — С. Цвятков (ре­прес. 1937). На 1925 у р-ні нарах. 65 комуністів і 45 канд. у чл. КП(б)У, що в мас­штабах цього багатолюд. р-ну становило не­значну кількість. У роз­пал суціл. колективізації на­прикінці 1930 серед голів сільрад не було жодного комуніста. Не­зважаючи на це, у р-ні по­стійно проводили болгар. рад. і парт. форуми, конф. тощо. На час реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 41,1 особи/км². Під посівами — 72,7 % землі, з них 81,5 % припадало на зерн., 9 % — на тех. культури. На­прикінці 1920-х — у 1930-х рр. робили спроби вирощувати бавовну, 1933 її посіви за­ймали 5 тис. га. У складі колектив. госп-в пере­бувало 21,3 % господарів р-ну, 0,7 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 89,7 учнів. Пл. р-ну 1454 км². До його складу входили 29 сільрад, 55 поселень. Станом на 1 січня 1930 проживало 59 700 осіб (74,2 % — болгари), із них 96,4 % — селяни (69,5 % чоловіків і 52,4 % жінок — письмен­ні). Р-н роз­вивався як с.-г., великої промисловості не було. Діяло 8 кредит. с.-г. т-в (5942 чл.), 3 скотар.-молочар. (1355 чл.), 2 птахівн. (825 чл.), 9 с.-г. спожив. (10 333 чл.) т-в, 33 крамниці, 2 комуни (169 чл.), 15 с.-г. артілей (824 господарства), 95 т-в зі спіл. обробітку землі (1854 чл.); 702 малих пром. і ремісн. під­приємства (зокрема 1 паровий млин, 57 вітряків, 3 цегельні, 8 олієнь), що забезпечували зай­нятість 921-ї особи, з яких лише 113 — на­ймані працівники. На­прикінці 1930 рівень колективізації в р-ні склав 48,2 %, 1935 — 95 %. Утвердже­н­ня колгосп. ладу від­бувалося на тлі голодомору 1932–33: не­зважаючи на те, що мешканці р-ну потерпали від голоду, місц. преса ганьбила їх за низькі темпи хлібозаготівель (на 10 січня 1932 зі­брано 1,7 % від квартал. плану), а райком КП(б)У та рай. контрол. комісія КП(б)У нарощували темпи хлібозаготівель і збільшували адм. тиск та політ. пере­слідува­н­ня (ре­прес. весь місц. рад. і парт. апарат). Видавали г. «Колхозен труд» і «Колективно поле», у с. Ботєво, Преслав, Орловка, Нанівка діяли гуртки сількорів. 1934 в Коларівці проведено Всеукр. болгар. конф. сількорів, що від­значила високий рівень болгар. преси та зро­ста­н­ня письмен­ності насел. до 60 %; 1935 — засі­да­н­ня президії Дні­проп. облвиконкому, на якому вирішено до десятилі­т­тя р-ну збудувати лікарню, Палац піонерів, Будинок рад, водолікарню у с. Ботєво, висадити 200 тис. дерев і завершити геол. роз­відки на Корсак-Могилі. Тоді ж с. Вʼя­чеславівка перейм. у Кара-Степанівку (на честь більшов. партизана). Внаслідок низки реорганізацій 1938 пл. р-ну становила 1,2 тис. км², кількість сіль­рад — 23. Скасовано 1939, сільради пере­дано до Приазов., Андріїв., Ново-Василів. і Примор. р-нів Запоріз. обл.

Російські національні ра­йони

В е л и к о-П и с а р і в с ь к и й (Великописарівський). Р-н вважали нац. рос. від 1927, про що йшлося в низці офіц. документів ЦКНМ, однак офіційно його статус затв. по­становою ВУЦВК і РНК УСРР «Про ліквідацію округ та пере­хід на дво­ступеневу систему управлі­н­ня» від 2 вересня 1930. Адм. під­порядкува­н­ня: до 1930 — у складі Харків. округи, від 1932 — Харків., від 1939 — Сум. обл. Сільради: Верх­ньопожнян., Верх­ньо­люджан., Катан., Камʼянец., Люджан., Ницах., Порозчан., Полян., Печин., Солдат., Спірнян., Вільнен., Їздец., Крамчан., Лугів., Пожнян., Сидорово-Яруз., Стрілец.-Пушкар., Тарасів., Дернів., Добрянська. На час реорганізації округ це був один із найзаселеніших нац. р-нів, за рівнем освоє­н­ня с.-г. угідь він посідав одне з перших місць в УСРР: під посівами — 89,7 % землі, з них 89,1 % припадало на зерн., 5,3 % — на тех. культури (цукр. буряк). Колективні господарства обʼ­єд­нували 5,6 % господарів р-ну. Культ.-осв. заклади: 31 початк., 3 семирічні школи, школа колгоспно-селян. молоді, 22 б-ки, 11 сільбудів, 14 хат-читалень. Мед. обслуговува­н­ня насел. здійснювали лікарня, 9 амбулаторій, вен­дис­пансер. 1930 у райцентрі (с. Велика Писарівка, нині смт) проживала 8961 особа, діяли 3 початк., 1 семирічна школи, проф­школа, кіно­установка, лікарня (на 131 ліжко), амбулаторія. Станом на 1 січня 1933 у 32-х сільрадах р-ну мешкало 71 515 осіб, на 15 грудня 1935 його пл. складала 798,1 км². Видавали г. «Колективіст», «Путь к социализму», «Знамя ком­мунизма». Загалом Великописарівський район був створ. 1923 як звичай. сільс., нині продовжує функціонувати у складі Сум. обл.

К а м ʼ я н с ь к и й (Камʼянсько-Дні­провський, Камʼянський на Дні­прі). Статус нац. р-н отримав від­повід­но до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927. Адм. під­порядкува­н­ня: до 1930 — у складі Запоріз. округи, від 1932 — Дні­проп., від 1939 — Запоріз. обл. Райцентр — смт Камʼянка-на-Дні­прі (до 1929 — Камʼянка; нині м. Камʼянка-Дні­провська). 1926 тут мешкало 9458, 1930 — 10 365 осіб; 1930 діяли радіо­установка, 5 початк., 1 семирічна, тех.-аграр­на та кравец. школи, амбулаторія (5 лікарів), МТС, 3 пром. під­приємства (606 робітників). 1925 пл. р-ну складала 341,1 версти2, 1927 кількість насел. — 26 783 особи (95,5 % — росіяни). На час реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 58,4 особи/км². Під посівами — 93,9 % землі, з них 80,2 % припадало на зерн., 6,1 % — на тех. культури. У складі колектив. госп-в пере­бувало 5,6 % господарів р-ну, 2,4 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 69,9 учнів. Пл. р-ну 895 км². До його складу входили 10 сільрад, 131 поселе­н­ня. Станом на 1 січня 1930 мешкало 52 289 осіб (71,2 % — росіяни), з них селян — 94,8 % (70,8 % чоловіків і 37,3 % жінок — письмен­ні). Р-н роз­вивався як с.-г., великої промисловості не було. Діяли 5 кредит. с.-г. т-в (4426 чл.), 1 скотар.-молочар. (380 чл.), 2 птахівн. (120 чл.), 4 с.-г. споживчі (8124 чл.) товариства, 15 крамниць, 3 с.-г. артілі, 1 товариство зі спіл. обробітку землі; 704 малих пром. і ремісн. під­приємств, що забезпечували зайнятість 1719-ти осіб, з яких лише 79 — на­ймані працівники. Рівень колективізації був одним із найнижчих серед нац. р-нів УСРР, однак щодо врожайності, вартості трудодня та викона­н­ня політ.-госп. кампаній його вважали зразковим. 1933 за результатами всесоюз. конкурсу за кращу роботу премі­йовано Ново-Дні­пров. сільраду р-ну та її голову. Видавали г. «Ударник». Станом на 1 січня 1933 у 10-ти сільрадах р-ну мешкало 44 103 особи, на 15 грудня 1935 його пл. становила 1103,3 км². У законодав. порядку як нац. не ліквідовували. Загалом сучас. Камʼянсько-Дні­­провський район Запоріз. обл., що був створ. як звичай. сільс., веде свою історію від 1923.

К о с і о р і в с ь к и й (Станично-Луганський, Верх­ньо-Теплівсь­кий, Верх­ньо-Теплицький). Створ. згідно з по­становою ВУЦВК і РНК УСРР «Про ліквідацію округ та пере­хід на дво­ступеневу систему управлі­н­ня» від 2 вересня 1930 шляхом обʼ­єд­на­н­ня Петропавлів. (Петров.) та Станично-Луган. р-нів (набули статусу нац. від­повід­но до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927) у Верх­ньо-Теплівський. 1935 перейм. у Косіорівський. На Сх. межував із РСФРР. Адм. під­порядкува­н­ня: до 1930 — у складі Луган. округи, лютий–липень 1932 — Харків., від липня 1932 — Донец. обл. Райцентр: до 1930 та від 1932 — с. Станично-Луганське (1935 перейм. у с. Косторове, нині смт Станиця Луганська Луган. обл.); 1930–32 — с. Верх­ньо-Тепле (насел. 2271 особа). Найбільші насел. пункти: Станично-Луганське (1931 мешкало 6787 осіб), Пере­дільське (4914), Старий Айдар (3450), Бахмутівка (3265), Нижнє Платине (3200), Валуйське (2519). Р-н, що роз­вивався як с.-г., був економічно слабким: 1928 робочої худоби не мали 36,6 % госп-в, на 1 плуг припадало 20,7 дес. ріллі. Бідність селян стала причиною повіл. від­родже­н­ня їхніх госп-в, не рятувало ситуацію й значне пошире­н­ня кооперації, тим більше, що пай складав 3–4 крб замість 10–15 крб у середньому по УСРР. Ощадні каси р-ну обʼ­єд­ну­вали 153-х вкладників, однак їхній сукуп. фонд становив 62 крб. Істотні про­блеми були й у культур. житті: 1928 з 20-ти шкіл р-ну 8 діяли як укр., хоча росіяни становили 75,8 % насел. (забезпеченість шкіл під­ручниками сягала 40–50 %). У спец. по­станові Президії ВУЦВК під­креслено пасивність виконав. органів р-ну: від­сутність період. засі­дань сільрадів. комісій та їхньої звітності насел. і райвиконкому, без­діяльність громад. організацій (зокрема «Геть неписьмен­ність» Товариство ім. В. Леніна). На час реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 31,9 особи/км². Під посівами пере­бувало 77,6 % землі, з них 83,6 % припадало на зерн., 10,1 % — на тех. культури. У складі колектив. госп-в працювало 36,1 % господарів р-ну, 1,1 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 78 учнів. Пл. р-ну 1970 км², до його складу входили 29 сільрад, 91 поселе­н­ня. Станом на 1 січня 1930 проживало 62 899 осіб (82,5 % — росіяни), з них 96,3 % — селяни (67,9 % чоловіків і 35,6 % жінок — письмен­ні). Культ.-осв. заклади: 53 початк., 5 семиріч. шкіл, школа колгосп. молоді, 3 дит. май­данчики, 22 б-ки, 14 сільбудів, 26 хат-читалень, 9 кіно­установок, 2 лікарні на 30 місць. У райцентрі працювали робітфак, фабрично-завод. і тех. училища. 1932 укрупнений, згідно з по­становою президії ВУЦВК УСРР «Про склад нових адміністративних ра­йонів Донецької області» від 13 лютого 1935 знову ви­окремлений у складі Станично-Луган., Верх­ньо- і Нижньо-Герасимів., Комишин., Валуй., Верх­ньо- і Нижньо-Ольхов., Нижньо-Плотин., Болотин., Благовіщен., Петровської Другої, Красно-Талов., Красно-Дерул., Олександрів., Верх­ньо-Чугін. сільрад. На 1 січня 1933 у 14-ти сільрадах р-ну мешкало 28 330 осіб, станом на 15 грудня 1935 його пл. складала 1120,9 км². Видавали г. «Колективіст» (1930; від 1931 — російською мовою), «Сталинский путь», «Путь Октября». У законодавчому порядку як нац. не ліквідовували. Загалом сучас. Станично-Луганський район, що був створ. як звичай. сільс., веде свою історію від 1923.

К р а с н о д о н с ь к и й (до 1936 — Сорокинський). Статус нац. отримав від­повід­но до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927. На той час у його складі було 10 сільрад із пере­важно рос. насел. заг. чисельністю 13 216 осіб. Найбільш сх. із нац. р-нів УСРР, ме­жував із РСФРР. До його складу входили 3 з 9-ти рос. селищ. рад УСРР: Краснодон. (1931 насел. становило 11 000 осіб), Сорокин. (9660), Ізварин. (2300). Адм. під­порядкува­н­ня: до 1930 — у складі Луган. округи, від 1932 — Донец., від 1938 — Ворошиловгр. обл. На час реорганізації округ щільність насел. в р-ні становила 52,9 особи/км². Він був серед нац. р-нів одним із найбільш промислово роз­винених і урбанізов., міські мешканці складали 46,1 % насел. Під посівами — 76,5 % землі, із них 87,3 % припадало на зерн., 6,1 % — на тех. культури (пере­важно соняшник). У складі колектив. госп-в пере­бувало 48,4 % господарів р-ну, 33,1 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 74,1 учнів. Пл. р-ну 720 км². До його складу входили 3 селищні та 10 сільрад, загалом — 56 поселень. Станом на 1 січня 1930 у р-ні проживало 14 458 міських мешканців і 18 116 селян (52,7 % — селяни, 33,1 % — пром. робітники). Письмен­ні — 75,2 % чоловіків і 51,5 % жінок. Росіяни становили 65,3 % міської та 77,6 % сільс. людності р-ну. У райцентрі діяли семирічна школа, 6 радіо­установок, гірн. училище, курси під­готовки до ВНЗів; загалом у р-ні — 27 початк., 5 семиріч. шкіл, 3 заклади профес. освіти (227 учнів), 13 б-к, 5 сільбудів, 12 хат-читалень, кіно­установка, 3 лікарні на 115 місць, 2 дит. ясла на 60 осіб. Від 1932 виходила г. «Ударник», від 1939 — «Социалистическая Родина». Станом на 1 січня 1933 у 3-х селищ. і 10-ти сільс. радах р-ну мешкало 51 770 осіб, на 15 грудня 1935 його пл. складала 779,8 км². В установленому законодавством порядку як нац. не ліквідовували. Загалом сучас. Сорокин. р-н (до 2016 — Краснодонський район; пере­буває під контролем сепаратистів т. зв. Луган. нар. респ.), що був створ. як звичай., веде свою історію від 1923.

О л е к с і ї в с ь к и й. Статус нац. отримав від­повід­но до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927. Сільради: Олексіїв., Борец., Верх­ньобишкин., Дячків., Єфремів., Маслів., Мелихів., Охочан., Старовірівська Перша, Старовірівська Друга, Старовірівська Третя. Адм. під­порядкува­н­ня: до 1930 — у складі Харків. округи, від 1932 — Харків. обл. На час реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 53 особи/км². Під посівами пере­бувало 85,3 % землі, з них 79,8 % припадало на зерн., 4,9 % — на тех. культури (цукр. буряк). Колективні господарства охоплювали 40,3 % господарів р-ну, 0,8 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 101,3 учня. Пл. р-ну 777 км². До його складу входило 13 сільрад, що обʼ­єд­нували 114 поселень. Станом на 1 січня 1930 проживала 41 181 особа (58,2 % — росіяни), з них 96,3 % — селяни (58,4 % чоловіків і 25,1 % жінок — письмен­ні). Культ.-осв. заклади: 31 початк., 3 семирічні школи, школа колгосп. молоді, 4 дит. май­данчики, проф­школа, 16 б-к, 5 сільбудів, 8 хат-читалень, кіно­установка. Мед. обслуговува­н­ня насел. здійснювали 3 лікарі в лікарні на 38 місць. 1930 у райцентрі (с. Олексіївка, нині Первомай. р-ну Харків. обл.) мешкало 5894 особи, діяли початк. і семирічна школи, агро­проф­­школа, с.-г. зимова школа, лікарня, 2 пром. під­приємства (126 робітників). Згідно з по­становою Президії ВУЦВК «Про склад нових адміністративних ра­йонів Харківської області» від 17 лютого 1935 роз­укрупнений із по­втор. ви­окремле­н­ням Старовірів. р-ну в складі 11-ти сільрад, тоді ж збільшено за рахунок Михайлів., От­раднов., Петров. Другої, Красівов., Роз­дол. сільрад Петров. р-ну та Кисельов. сільради Балаклій. р-ну. Станом на 1 січня 1933 у 20-ти сільрадах р-ну мешкало 62 962 особи, на 15 грудня 1935 його пл. складала 1114,9 км². В установленому законодавством порядку як нац. не ліквідовували. У статусі райцентру Олексіївка пере­бувала до 1947.

П е т р о п а в л і в с ь к и й (Петровський). Статус нац. отримав від­повід­но до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927. Площа 640 км² (1928). 25,8 % насел. становили росіяни, 23,9 % — українці (проживали також цигани, німці, євреї). Загалом до складу р-ну входило 12 сільрад: 8 рос. і 4 українських. Райцентр — с. Петрівка (до 1925 та від 2016 — Петропавлівка, нині смт Станично-Луган. р-ну Луган. обл.). Р-н був економічно від­сталим: 1927 робочої худоби не мали 42,5 % госп-в. Працювало 20 шкіл, з них 8 — українських (забезпеченість під­ручниками — 40–50 %). Ліквідований 1930, його тер. уві­йшла до складу Станично-Луган. рос. нац. р-ну.

П у т и в л ь с ь к и й (Путівельський). Статус нац. отримав від­повід­но до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927. Адм. під­порядкува­н­ня: до 1930 — у складі Глухів. і Конотоп. округ, від лютого 1932 — Харків., від жовтня — Черніг., від 1939 — Сум. обл. Створ. у місцях роз­селе­н­ня авто­хтон. рос. насел., зокрема горюнів, яких нині ви­окремлюють як специфічну субетнічну групу рос. народу (оселилися на Поліс­сі за часів Київ. Русі). Мова горюнів зберігає архаїчні елементи, самосві­домість етносу від­межовує його як від росіян, так і від українців і білорусів. У соц.-екон. від­ношен­ні вони були досить від­сталими, землю обробляли най­простішими знаря­д­дями, зберігали низку рис традиц. селян. громади (зокрема кругову поруку), що знач­но ускладнило колективізацію р-ну. 1930 до його складу входили Берюхів., Білогалиц., Бояро-Лежачів., Бунякин., Бувалин., Воронів., Волинців., Веселів., Гірків., Зінків., Іл­ліно-Суворів., Кардашів., Князє-Козачен., Линів., Манухів., Мачулищан., Новогончар., Новосл­обід., Пилеків., Почепців., Погаричан., Ревʼякин., Стрільників., Сиромʼятників., Плахів., Уцьків., Чаплищан., Чорно­бривкін., Шулешів., Юрʼїв., Яцин. сільради. На час реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 88,8 особи/км² і була однією з найвищих в УСРР (11,9 % мешканців проживало в міських насел. пунктах). Під посівами — 89,3 % землі, з них 69,5 % припадало на зерн., 5,4 % — на тех. культури (конюшина). Колективні господарства обʼ­єд­нували лише 7,3 % господарів р-ну, 1,3 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 84,1 учня. Пл. р-ну 788 км². До його складу входили 1 селищна, 36 сільс. рад, загалом — 250 поселень. Станом на 1 січня 1930 проживало 69 967 осіб (90,7 % — росіяни), з них 93,5 % — селяни (70,5 % чоловіків і 32,7 % жінок — письмен­ні). Загалом у р-ні працювали 55 початк., 2 семирічні школи, 2 школи профосвіти (246 учнів), дит. май­данчик, 15 б-к, 8 сільбудів, 10 хат-читалень, кіно­установка. Мед. обслуговува­н­ня насел. здійснювали 6 лікарів єдиної лікарні, роз­рах. на 50 місць. 1930 у райцентрі (м. Путивль) мешкало 8265 осіб, діяли 3 початк., 1 семирічна школи, лікарня, 3 пром. під­приємства (1189 робітників). Від 1931 видавали г. «Ленинский путь». Станом на 1 січня 1933 в 1-й селищ. і 29-ти сільс. радах р-ну проживало 60 375 осіб, на 15 грудня 1935 його пл. складала 788 км². В установленому законодавством порядку як нац. не ліквідовували. Загалом сучас. Путивльський район Сум. обл., що створ. як звичай., веде свою історію від 1926, коли був пере­даний зі складу РФ.

С т а р о в і р і в с ь к и й. Статус нац. отримав від­повід­но до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927. Адм. під­порядкува­н­ня: до 1930 — у складі Харків. округи, від 1932 — Харків. обл. На час реорганізації округ під посівами пере­бувало 90,7 % землі, з них 90,8 % припадало на зерн., 5,9 % — на тех. культури (соняшник). 38,1 % господарів р-ну були обʼ­єд­нані в колективні господарства. Культ.-осв. заклади: 27 початк., 3 семирічні школи, с.-г. школа, 14 б-к, 9 сільбудів, хата-читальня, 2 кіно­установки. Мед. обслуговува­н­ня насел. здійснювали лікарня, 5 амбулаторій, 2 дит. консультації. 1930 у райцентрі (с. Старовірівка, нині Нововодолаз. р-ну Харків. обл.) мешкало 3807 осіб, діяли 2 початк., 1 семирічна школи, кіно­установка, лікарня, амбулаторія, МТС. Від­повід­но до по­станови ВУЦВК та РНК УСРР «Про реорганізацію ра­йонів УСРР» від 3 лютого 1931 включений до Олексіїв. р-ну, згідно з по­становою Президії ВУЦВК «Про склад нових адміністративних ра­йонів Харківської області» від 17 лютого 1935 по­вторно ви­окремлений у складі 11-ти сільрад. Станом на 1 січня 1933 в 11-ти сільрадах р-ну мешкало 44 797 осіб, на 15 грудня 1935 його пл. складала 698,1 км². Видавали г. «За вы­сокий урожай». 1940 пл. р-ну була 0,6 тис. км², він мав 11 сільрад. У статусі райцентру Старовірівка пере­бувала до 1960.

Т е р п і н я н с ь к и й. Утвор. 1924 з частини Пришиб. р-ну як р-н пере­важно нім. насел. Пізніше пере­творений на нац. рос. Адм. під­порядкува­н­ня: до 1930 — у складі Мелітоп. округи, від 1932 — Дні­проп. обл. Сільради: Терпінян., Тамбов., Семенів., Новопилипів., Тихонів., Астрахан., Яснен., Бог­данів., Троїц., Спаська, Новобог­данів., Федорів., Матвіївська. Станом на вересень 1930 під посівами пере­бувало 78,9 % землі, з них 90,1 % припадало на зерн., 8,4 % — на тех. культури (соняшник). Колективні господарства охоплювали 35,5 % господарів р-ну. Культ.-осв. заклади: 41 початк., 2 семирічні школи, проф­­школа, 9 б-к, 11 сільбудів, 2 хати-читальні, 4 кіно­установки. Мед. обслуговува­н­ня насел. здійснювали 4 лікарі у лікарні, роз­рах. на 20 місць. 1930 у райцентрі (с. Терпі­н­ня, нині Мелітоп. р-ну Запоріз. обл.) проживало 6424 особи, діяли 4 початк., 1 семирічна школи, амбулаторія з лікарем, пром. під­приємство (10 робітників). Ліквідований 1933.

Ч у г у ї в с ь к и й. Статус нац. отримав від­повід­но до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927. Адм. під­порядкува­н­ня: до 1930 — у складі Харків. округи, від 1932 — Харків. обл. Сільради: Введен., Граків., Зарожнен., Іванів., Ка­мʼянояруз., Клушно-Башкирів., Коробочкин., Кочетів., Неїлів., Ново­гнилиц., Новопокров., Пʼят­ницька, Старопокров., Тетлецька, Тернівська. Статус р-ну як нац. під­тверджено по­становою ВУЦВК і РНК УСРР «Про ліквідацію округ та пере­хід на дво­ступеневу систему управлі­н­ня» від 2 вересня 1930. У цей час під посівами пере­бувало 72,2 % землі, з них 87,8 % припадало на зерн., 3,4 % — на тех. культури (соняшник). У колектив. господарствах пере­бувало 3,4 % господарів р-ну. Культ.-осв. заклади: 27 початк., 4 семирічні, 3 проф­школи, 24 б-ки, 7 сільбудів, клуб, 12 хат-читалень, 4 кіно­установки. Мед. обслуговува­н­ня насел. здійснювали 3 лікарі у лікарні, роз­рах. на 70 місць, та 17 лікарів 8-ми амбулаторій, вендиспансер. 1930 у райцентрі (с. Чугуїв, нині місто Харків. обл.) мешкало 13 482 особи (найбільший райцентр серед нац.), діяли 4 початк., 2 семирічні школи, індустр. проф­школа, кіно­установка, лікарня, поліклініка, де працювало 9 лікарів, амбулаторія, 3 пром. під­приємства (895 робітників). Від 1931 видавали г. «Путь к социализму», згодом — «Красная звезда». Станом на 1 січня 1933 в 1-й міській, 2-х селищ. і 13-ти сільс. радах р-ну мешкало 78 799 осіб, на 15 грудня 1935 його пл. складала 955,5 км². Як нац. не ліквідовували. Загалом сучас. Чугуївський район, що був створ. як звичай., веде свою історію від 1923.

Грецькі національні ра­йони

В е л и к о-Я н і с о л ь с ь к и й (Велико-Янисольський). Створ. від­повід­но до по­станови Президії ВУЦВК про ра­йонува­н­ня грец. національності в Сталін. окрузі від 9 жовтня 1928. Згідно з нею Андріїв. р-н Сталін. округи роз­формовано, а його грец. сільради (Новобагатир., Багатир., Кон­стантинопол., Улаклиц.) при­єд­нано до Велико-Янісол. р-ну. Адм. під­порядкува­н­ня: до 1930 — у складі Сталін. округи, від лютого 1932 — Дні­проп. обл., від липня того ж року — Донец., від 1939 — Сталін. обл. 1931 проживало 36 062 особи (58,6 % — греки). До складу р-ну входили: Велико-Янісол., Комарс., Богатир., Улаклиц., Кон­стантинопол. грец. сільради, Ней­гейм., Марскфельд. нім. і кілька укр. сільрад. На поч. суціл. колективізації р-н був типовим с.-г., згідно з доповід. запискою сектору ра­йонува­н­ня та план. сектору Вищої ради нар. господарства середньорічна кількість робітників у ньому становила лише 230 осіб. Серед промислів — виробництво цегли та черепиці, килимарство, художнє тка­н­ня і вишива­н­ня. На весь р-н залишилося 2 млини, хоча до більшов. пере­вороту 1917 вони були практично в кожному грец. селі серед. роз­мірів. На час реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 32,3 особи/км². Під посівами — 72 % землі, з них 86,3 % припадало на зерн., 8 % — на тех. культури (соняшник). Колективізацією було охоплено 28,7 % господарів р-ну, 0,3 % — пром. робітники. На 100 осіб дорослого насел. припадало 87 учнів. За роз­мірами це був найбільший із грец. нац. р-нів (тер. 1118 км²), до його складу входило 11 сільрад, загалом — 59 пере­важно старих грец., нім. та укр. поселень. Станом на 1 січня 1930 проживало 36 042 особи, з них 96,6 % — селяни (78,4 % чоловіків і 53,9 % жінок — письмен­ні). Культ.-осв. заклади: 31 початк., 6 семиріч. шкіл, школа колгосп. молоді, 4 проф­школи на 193 учні, 15 б-к, 11 сільбудів, 105 хат-чита­лень. Мед. обслуговува­н­ня насел. здійснювали 3 лікарі, які працювали у 2-х лікарнях, роз­рах. на 28 місць. Райцентр (с. Великий Янісоль, нині смт Велика Новосілка Донец. обл.) засн. на­прикінці 18 ст. греками — пере­селенцями з Криму. 1930 тут проживало 5600 осіб, діяли 2 початк., 1 семирічна школи, лікарня, пром. під­приємство (7 робітників). Від 1931 видавали г. «Ленінський шлях». Станом на 1 січня 1933 в 1-й селищ. і 13-ти сільс. радах р-ну мешкало 35 860 осіб, на 15 грудня 1935 його пл. складала 1218,5 км². На­прикінці серпня 1936 р-н пере­дав 1279 га (Первомай. сільрада та х. Нові Улакли) до приміської смуги Сталін. ради у звʼяз­ку з будівництвом Курахівської теплової електро­станції. Від­повід­но до по­станови ЦК КП(б)У про ліквідацію та реорганізацію нац. р-нів і сільрад від 5 березня 1939 пере­творений на звичай. р-н (див. Великоновосілківський район).

М а н г у ш с ь к и й. Створ. від­повід­но до по­станови Президії ВУЦВК про оформле­н­ня нац. грец. р-нів на тер. Маріуп. округи від 30 травня 1928. Адм. під­порядкува­н­ня: до 1930 — у складі Маріуп. округи, від лютого 1932 — Дні­проп., від липня того ж року — Донец., від 1939 — Сталін. обл. Згідно з по­становою ВУЦВК і РНК УСРР «Про ліквідацію округ та пере­хід на дво­ступеневу систему управлі­н­ня» від 2 вересня 1930 насел. пункти Самарина Балка, х. Шевченка та Бердян. хутори вилучено зі складу р-ну та під­порядк. Маріуп. міськраді. За рівнем освоє­н­ня с.-г. угідь р-н посідав одне з перших місць в УСРР: під посівами — 81,6 % землі, з них 85,5 % припадало на зерн., 9,5 % — на тех. культури (соняшник). Колективні господарства обʼ­єд­нували 15,6 % господарів р-ну. Культ.-осв. заклади: 11 початк., 4 семирічні школи, 10 б-к, 5 сільбудів, клуб, 4 хати-читальні, 3 кіно­установки. Мед. обслуговува­н­ня насел. здійснювали 3 лікарі, які працювали у 4-х амбулаторіях. 1930 у райцентрі (с. Ман­гуш, нині смт Донец. обл.) проживала 6271 особа, діяли 3 початк., 1 семирічна школи, кіно­установка, амбулаторія, 1 пром. під­приємство (2 робітники). Станом на липень 1931 у р-ні мешкала 19 231 особа, зокрема 16 421 грек (8895 греків-ел­лінів і 7526 греко-татар), 2314 українців, 532 росіяни. До його складу входило 6 сільрад (по 2 греко-еллін., греко-татар., укр.), кількість госп-в — 4039. Колективізацію в р-ні проводили під гаслом створе­н­ня т. зв. суціл. комуни, що мала обʼ­єд­нати всі господарства. Справа ді­йшла до суціл. усу­спільне­н­ня продуктив. худоби, а у деяких випадках — навіть курей. Плани пере­творе­н­ня р-ну в єдину комуну провалилися навесні 1930, однак вони спричинили госп. занепад грец. колоній. Навесні 1931 у 32 артілі обʼ­єд­нано 80 % госп-в, 78 % землі, 70 % робочої худоби, 10 % корів. По­голівʼя рогатої худоби, порівняно з 1926, становило 62 %, овець — 16 %, свиней — 13 %. Влітку роз­почався масовий падіж усу­спільненої робочої худоби, а селяни почали тікати на заводи Маріуполя. Так, з 504-х садиб Старо-Крим. сільради господарі 216-ти залишили роботу в с. госп-ві та пере­йшли працювати на гранітні карʼєри та заводи, 48 індивідуальників планували зробити це най­ближчим часом. 1931 загалом на виробках піску та гравію, в ку­стар. промисловості р-ну було зайнято 590 робітників. Місц. пром-сть: цехи з виробництва цегли, черепиці, ремонту с.-г. техніки, овочепереробна ф-ка, 2 млини, маслозавод. Робилися спроби за­провадити шовківництво. 1931 греки становили понад 50 % чл. райвиконкому, але оскільки жоден з них не вмів писати нац. мовою, все діловодство вели російсь­кою. 1931 у р-ні діяло 5 будинків колгоспника (з них 4 — у грец. селах), 21 куток колгоспника (20 — у грец.), 3 стаціонарні кіно­установки та 2 пере­сувні, драм. гурток. Взимку 1930–31 у р-ні по­ставлено бл. 80-ти ви­став рос. і укр. мовами. Видавали г. «По ленинскому пути», «За сталинский урожай». 1932 ліквідований, його тер. при­єд­нано до Маріуп. міськради. Згідно з по­становою Президії ЦВК УРСР «Про створе­н­ня адміністративних ра­йонів на територіях приміських зон міських рад Сталінської та Ворошилов­градської областей» від 25 червня 1938 р-н від­новлено, але вже не як нац. (до його складу вві­йшли Мангуш., Білосарай., Мелекин., Урзуф., Ялтин. сільради). 1946–2016 функціонував як Першотравневий, нині Мангуш­ський район.

С а р т а н с ь к и й. Створ. від­повід­но до по­станови Президії ВУЦВК про оформле­н­ня нац. грец. р-нів на тер. Маріуп. округи від 30 травня 1928. Адм. під­порядкува­н­ня: до 1930 — у складі Маріуп. округи, від 1932 — Донец. обл. Згідно з по­становою ВУЦВК та РНК УСРР «Про ліквідацію округ та пере­хід на дво­ступеневу систему управлі­н­ня» від 2 вересня 1930 Червоно-Волонтерів. та Успенів. сільради р-ну під­порядк. Маріуп. міськраді. Від поч. 1930-х рр. частка етніч. греків у виконав. структурах р-ну по­стійно зменшувалася, від­так всю роботу вели російською мовою. На час реформи 1930 під посівами пере­бувало 82,1 % землі, з них 83,9 % припадало на зерн., 8,9 % — на тех. культури (соняшник). Колективні господарства обʼ­єд­нували 5,1 % господарів р-ну. Культ.-осв. заклади: 11 початк., 2 семирічні школи, 6 б-к, 3 сільбуди, кіно­установка. Мед. обслуговува­н­ня насел. здійснювали 4 лікарі у 2-х амбулаторіях. 1930 у райцентрі (с. Сартана, нині смт Маріуп. міськради) проживало 5655 осіб, діяли початк. і семирічна школи, кіно­установка, амбулаторія, 5 пром. під­приємств (197 робітників). Станом на 10 травня 1931 у р-ні мешкало 14 928 осіб, з них 11 924 (80 %) — етнічні греки. З 2938-ми госп-в 223 зарах. до куркул., 1510 — середняц., 1197 — бідняцьких. Порівняно з 1928–29 посівні площі зросли на 20,3 %, участь насел. у виборах — з 79,8 до 91 %. Екон. пер­спективи роз­витку р-ну ви­значала близькість до маріуп. пром. під­приємств і карʼєрів: з поч. суціл. колективізації (поч. 1930) значна частина селян пере­ходила працювати на пром. під­приємства. За невикона­н­ня плану хлібоздачі роз­про­дано 121 госп-во; частка тих, кого по­збавили вибор. права, в р-ні становила 10 %, у Сартан. сільраді — 20,3 %. Перший етап колективізації селяни сприйняли формально: артілі пере­йшли на від­рядну оплату праці, натурал. оплату роз­поділяли за кількістю чл. родини (їдців), у пере­важ. більшості артілей жін. працю використовували на 30–40 % (за нац. традиціями, гречанки у полі не працювали). Однак за­провадже­н­ня суціл. колективізації спричинило госп. занепад у грец. с-щах — уже на­прикінці травня 1931 грец. колгоспники масово голодували. 1931 Наркомат землеробства УСРР ви­значив спеціалізацію р-ну як зерн. (вирощува­н­ня пшениці та соняшника), крім того, планувалося закласти 6 молоч. ферм, свинар. колгосп, радгосп овочівництва. Сартан. р-н був найбільш промислово роз­виненим із нац. р-нів: на його тер. роз­міщувалися Маріуп. металург. і металооб­роб. заводи обʼ­єдн. «Сталь», Ново-Рудний завод, Маріуп. коксова установка (союз. під­порядкува­н­ня) та гранітні карʼє­ри (місц. під­порядкува­н­ня), на яких упродовж року загалом працювали 14 255 осіб, що майже дорівнювало заг. кількості мешканців р-ну. З поч. адм.-тер. реформи 1930 в р-ні було втрачено низку напрацювань періоду політики «коренізації», від 1931 діяльність рай. установ пере­ведено на рос. мову. Тоді ж висловлено думку про доцільність його обʼ­єд­на­н­ня з ін. грец. р-ном з метою екон. зміцне­н­ня. 1932 р-н роз­формовано, його тер. приєд­нано до Маріуп. міськради. Ви­окремле­н­ня р-ну як нац. мало в певний час і позит. наслідки: зросло його фінансува­н­ня з держ. бюджету.

С т а р о-К а р а н ь с ь к и й (Старо-Каранський, Старокаранський). Створ. від­повід­но до по­станови Президії ВУЦВК «Про роз­укрупне­н­ня Старо-Караньського ра­йону Донецької області» від 5 листопада 1934. До нього уві­йшли Старо- і Ново-Каран., Старо- і Ново-Гнатів., Ла­спин. сільради, ст. Карань, радгосп «Сартана». На час реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 26 осіб/км². За рівнем освоє­н­ня с.-г. угідь він посідав одне з перших місць в УСРР: під посівами — 94,5 % землі, з них 91,9 % припадало на зерн., 5,5 % — на тех. культури (соняшник). У колектив. господарствах обʼ­єд­налося 20,5 % господарів р-ну. На 100 осіб дорослого насел. припадало 72,2 учня. Пл. р-ну 1282 км². До його складу входили 13 сільрад, загалом — 120 поселень. Станом на 1 січня 1930 у р-ні проживало 33 338 осіб (40,2 % — греки), з них 96,2 % — селяни. Культ.-осв. заклади: 33 початк., 4 семирічні школи, 7 дит. май­данчиків, 14 б-к, 8 сільбудів, 6 хат-читалень, 3 кіно­установки. Мед. обслуговува­н­ня насел. здійснювали 6 лікарів у 3-х лікарнях, роз­рах. на 40 місць, і 3-х амбулаторіях. 1930 у райцентрі (с. Стара Карань, нині Гранітне Волновас. р-ну Донец. обл.) мешкало 4217 осіб, діяли семирічна й початк. школи, амбулаторія, 4 пром. під­приємства (40 робітників). Від 1931 видавали г. «Вперед». Станом на 1 січня 1933 в 1-й селищ. і 8-ми сільс. радах р-ну проживали 14 722 особи, на 15 грудня 1935 його пл. складала 642,4 км². Уже в 2-й пол. 1930-х рр. в жит­тєдіяльності р-ну його етнічна специфіка майже не виявлялася, більше того, були періоди, коли її прояви суворо пере­слідували. Так, по­становою Старо-Каран. райкому КП(б)У від 12 серпня 1938 засуджено поведінку канд. у чл. КП(б)У Дмитрієва, який організував проведе­н­ня весі­л­ля за традиц. обрядом. Участь селян у весіл­лі оцінено як спробу затягнути збира­н­ня «рясного сталінського врожаю», внаслідок чого його учасники отримали дисциплінарні й адм. стягне­н­ня. Кер-во р-ну й насел. не змогли протистояти держ. політиці русифікації. Директор рай. школи Ф. Іваніц у ст. «Итоги первой четверти учебного года» запевняв, що викла­да­н­ня на т. зв. нац. мові гальмує зро­ста­н­ня успішності учнів і роз­виток школи, а пере­веде­н­ня навч. на рос. мову є цілком позитивним, як і збільше­н­ня кількості учнів ін. етносів, зокрема німців, росіян, українців. 1939 ліквідовано, його сільради пере­дано до складу Ольгін., Тельманів. і Волновас. р-нів Сталін. обл.

Польський національний район

М а р х л е в с ь к и й (до 1926 — Довбишанський). Створ. від­повід­но до по­станови Малої Президії ВУЦВК від 21 липня 1925 з насел. пунктів Ново­град-Волин., Баранів., Пулин., Чуднів. й Миропіл. р-нів Житомир. округи. Територіально межував з Пулин. нім. нац. р-ном. Для втіле­н­ня ідеї організації польс. нац. р-нів на тер. УСРР і Білорус. СРР (там також ви­окремлено польс. нац. р-н) на землі колиш. польс. маєтків пере­селено понад 30 тис. польс. родин. У р-ні кількісно пере­важали поселе­н­ня хутір. типу, він не мав телефон. і теле­граф. звʼязку й за заг. оцінками був економічно від­сталим. Спочатку до складу р-ну (заг. пл. 620 км²) входило 26 сільрад; згодом — 108 насел. пунктів, обʼ­єд­наних у 34 сільради (30 польс., 2 укр., 2 нім.); 1932 — 38 сільрад, з яких 34 — польські. Поляки складали 68,8 %, українці — 19,2 %, німці — 8,8 %, євреї — 2,5 %, росіяни — 0,5 % насел. Урочисті заходи щодо організації р-ну проведено 27 березня 1926 за участі Ф. Дзержинського, Ф. Кона, С. Лазоверта, Б. Скарбека та ін. на 1-му рай. зʼ­їзді рад (103 делегати та 500 гостей). Ново­утвор. р-н отримав цінні подарунки: від видавництва «Трибуна» (Мос­ква) — 2 трактори із плугами, від товариства «Праця» — радіо­при­ймачі, від польс. від­ділу Наркомосу УСРР — ото­скопи. Діяльність польс. нац. р-ну мала яскраво виражений політ. характер. Про це не раз говорив очільник польс. секції ЦКНМ Я. Саулевич: «...роз­ташований на по­гранич­чі України, польський район є живим контрастом до капіталістичної політики поляків, є по­стійним нагадува­н­ням утисків українців і білорусів у Польщі; ... організація ра­йону стала одним із чин­ників притягне­н­ня основних мас польського селянства до радянського будівницт­ва, від­даності їх спільній справі Батьківщини всіх працюючих — СРСР». На час реорганізації округ щільність насел. у р-ні становила 65,7 особи/км², під посівами пере­бувало 80,2 % землі, з них 78,1 % припадало на зерн., 1,1 % — на тех. культури (пере­важно льон). Колективізацією було охоплено 3,9 % господарів р-ну (найнижчий показник серед нац. р-нів), 5,1 % — пром. робітники. Пл. р-ну 660 км², до нього входили 35 сільрад, 120 поселень. Cтаном на 1 січня 1930 проживали 40 904 особи (69,3 % — поляки), з них 91,7 % — селяни (46,4 % чоловіків і 37,4 % жінок — письмен­ні). 1930 у райцентрі (с. Мархлевськ, нині смт Довбиш Баранів. р-ну Житомир. обл.) мешкало 2159 осіб, діяли семирічна школа, 13 радіо­установок, 1 пром. під­приємство (225 робітників). На поч. 1930-х рр. у р-ні працювали 4 великі заводи і кілька дрібних пром. під­приємств: скляні — в Марʼянівці та Биківці, пор­целяновий завод — у Мархлевському (засн. 1840, від­новив діяльність 1922, 32 % його працівників були селянами, які по­єд­нували працю на під­приємстві із с.-г. виробництвом), фаянс. завод і газовий млин — у Камʼяних Бродах, смолокур. завод — у Тартаку, паровий млин і лісопил. завод — у Новому Заводі, шкіряний завод і черепично-цементна майстерня — у Дубниках (1600 робітників). За роки існува­н­ня р-ну кількість навч. закладів у ньому зросла з 29-ти до 38-ми чотириріч., 3-х семиріч. шкіл, проф­школи, школи селян. молоді (з них 31 — польс.). Маючи одні з найнижчих показників колективізації (69 %), р-н водночас демонстрував позитивну динаміку госп. роз­витку: 1932 посівні площі склали 24,8 тис. га, 1934 — 28,4 тис. га; 1935 працювали 48 молоч., 16 свинар. і 11 вів­цеферм, рай. МТС (22 трактори). 1934–35 діяли 89 шкіл (навч. 8168 учнів), 4 клуби, 21 будинок колгоспника, 37 хат-читалень, 4 стаціонарні, 5 пере­сув. кіно­уста­новок, 1 звукове кіно. На поч. 1930-х рр. р-н телефонізовано. Не­зважаючи на значні фінанс. вкладе­н­ня, польс. насел. р-ну з недовірою ставилося до рад. влади. Одна з гол. причин цього — атеїзація навч. процесу та масове закри­т­тя костелів. Від 1930 видавали г. «Marchlew­sz­czyz­na Radziecka», 1934 перейм. у «Szturmowiec Pól». 1935, від­повід­но до по­станови райкому КП(б)У, вона втратила статус польс. й отримала назву «За більшовицький на­ступ». У 1-й пол. 1930-х рр. внаслідок земле­впорядже­н­ня тер. р-ну за­знавала неоднораз. змін. Так, 1934 зі складу р-ну виведено колонію Будище, натомість до нього пере­дано с. Корчівка Троянів. р-ну, Людвиківка та частину колонії Синявка Дзержин. р-ну, колонії Осова та Лугова, частину Гуто-Жабокриц. сільради Баранів. р-ну, с. Камʼя­ний Май­дан і Болярка Ново­град-Волин. р-ну. 26 липня 1935 голова Київ. облвиконкому М. Василенко та секр. Київ. обкому КП(б)У М. Налімов адресували секр. ЦК КП(б)У С. Косіору та П. Постишеву меморандум, у якому йшлося про наявність у р-ні знач. кількості «антирад. елементу», виселе­н­ня 1188-ми неблагонадій. госп-в і необхідність виселе­н­ня ще 300 польс. родин на сх. УСРР, а 50-ти — у від­далені р-ни СРСР. У жовтні 1935 р-н роз­формовано.

Завантажити статтю