Народної революційної соціалістичної партії Справа
Визначення і загальна характеристика
«НАРО́ДНОЇ РЕВОЛЮЦІ́ЙНОЇ СОЦІАЛІСТИ́ЧНОЇ ПА́РТІЇ» Справа — політична справа, розпочата у квітні 1930 Державним політичним управлінням УСРР. Співробітники радянських органів державної безпеки стверджували, що «Народної революційної соціалістичної партії» («НРСП») була бойовою повстанською організацією, що існувала від грудня 1929 в УСРР (Київ і територія сучасної Кіровоградської, Полтавської, Сумської обл.) та м. Грозний (нині Чечня, РФ). Ініціатором створення та одним із керівників оголошений І. Слинько, який нібито розробив програму, тимчасовий статут військово-бойових дружин, «товариський лист ЦК НРСП до всіх низових організацій» та інші документи (хоча сам факт, що це зробив І. Слинько, так і не доведено ні слідством, ні пізніше). У документах проголошено завдання відновлення «справжньої» радянської влади з гаслами «Жовтневої революції» та необхідність боротьби не з радянською владою, а з «головотяпами сталінського ЦК ВКП(б) та необмеженою диктатурою більшовицької бюрократії». Підтверджуючи, що організатори «НРСП» оперували не анти-, а прокомуністичною термінологією, один із заарештованих, кооператор із с. Халепці (нині Лубенського р-ну Полтавської обл.) Г. Константинович, на допиті 20 травня 1930 свідчив: «Організація бойових дружин, за словами Слинька Івана, потрібна була для того, щоб в разі потреби виступити зі зброєю в руках на захист інтересів робітників і селян всіх національностей, проти бюрократії, яка, перекручуючи програму Леніна, привела селянство та робітничий клас до такого важкого стану».
Яскравого «контрреволюційного» напряму «НРСП» набула вже після арешту тих, кого оголосили її учасниками, коли на них розпочали цілеспрямований тиск. Загалом у справі «НРСП» репресовано 128 осіб (12 вересня 1930 судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР позбавлені волі на різні строки в концтаборах 88 осіб, 13–15 жовтня 1930 надзвичайна сесія Верховного суду УСРР на закритому засіданні винесла вироки ще 40 особам). Серед них –
- мешканці Полтавщини: П. Тараненко, П. Шульга, І. Якуба, М. Цебро, М. Степаненко, М. Романенко, І. Перчик, І. Скиба, М. Павленко, І. Онищенко, П. Панченко, С. Назарець, С. Симоненко, Ф. Левенко, О. Писаренко, В. Тараненко, С. Кондратенко, О. Тищенко, Л. Дузь-Крятченко, І. Бондар, П. Васько, Л. Підпалим, П. Ірклієнко, В. Ступка, М. Автюх, А. Багієвський, В. Бугрим, В. Писаренко та ін.;
- мешканці Сумщини: М. Лисенко, І. Мʼякий, С. Найда, Д. Горовий, М. Летик, Я. Летик, І. Надда, П. Древаль; мешканці Грозного В. Лизунов, Й. Угольков, М. Панченко, І. Мацкевич та ін.;
- мешканці Київщини: І. Савенко, Й. Савенко та ін.
У виступі на 16-му зʼїзді ВКП(б) генеральний секретар ЦК КП(б)У С. Косіор пояснив, для чого фабрикація цієї справи знадобилася владі: «Вони заявляли прямо, що нічого більше не хочуть, окрім здійснення платформи правих. Один активний учасник організації пише так у своїх свідченнях: “Політика Сталіна веде до загибелі, зубожіння, між тим як політика правих і заходи, що їх пропонують Бухарін, Риков і Угланов, — єдино правильні, ленінськи витримані, і тільки вони, тобто Бухарін, Риков і Угланов, здатні вивести країну із тої безвиході, у яку Сталін завів”». Такі оцінки цілком відповідали сталінській схемі ролі «правих», які нібито прагнули відродити капіталізм. Ці необґрунтовані політичні звинувачення знадобилися насамперед для доведення правильності сталінського курсу й хибності поглядів «правих». Сфабрикований характер цієї справи почав проявлятися ще у 1950-і рр., коли П. Древаль подав скаргу про перегляд, однак її не задовольнили. Лише 1989 всіх, хто проходив у справі «НРСП», офіційно реабілітовано.
Літ.: З грифом «цілком таємно» // Сільс. вісті. 1990, 5, 6, 8 трав.; Шаповал Ю. І. Україна 20–50-х років: сторінки ненаписаної історії. К., 1993; Політичний терор і тероризм в Україні: ХIХ–ХХ ст.: Істор. нариси. К., 2002.
Ю. І. Шаповал
Додаткові відомості
Рекомендована література
Завантажити статтю
