Нарада з безпеки та співробітництва в Європі

Визначення і загальна характеристика

НАРА́ДА З БЕЗ­ПЕ́КИ ТА СПІВ­РОБІ́ТНИЦТВА В ЄВРО́ПІ (НБСЄ). Ідею такої наради у 1960-і роки висунули пред­ставники малих європейських країн, що входили до Організації Варшавського договору та НАТО, а також нейтральних держав. Із пропозицією про склика­н­ня форуму у 1964 році на девʼятнадцятій сесії Генеральної Асамблеї ООН ви­ступив міністр закордон­них справ Польщі Адам Рапацький, якого під­тримала Румунія. На основі ухваленої з її ініціативи у грудні 1965 року резолюції Генеральної Асамблеї ООН і до інтервенції країн Варшавського договору у Чехо-Словач­чину в 1968 році цю ідею обговорювала група країн, до якої вві­йшли Австрія, Бельгія, Болгарія, Данія, Румунія, Угорщина, Фінляндія, Швеція, Югославія (у 1967 році до них при­єд­налися Нідерланди). Однак ідея малих країн Європи щодо НБСЄ не мала шансів на реалізацію без під­тримки з боку Радянського Союзу та Сполучених Штатів Америки.

Реалізація ініціативи

Після придуше­н­ня «Празької весни» у 1968 році радянське керівництво зробило НБСЄ однією зі своїх центральних ініціатив на європейському напрямі зовнішньої політики та послідовно домагалося її реалізації, що ознаменувало важливий поворот у європейській політиці СРСР — пере­творе­н­ня його з ревізіоністської держави у країну, що ви­ступає за закріпле­н­ня територіального і соціально-політичного статусу-кво в Європі. До цього СРСР під­штовхували криза у між­народному комуністичному русі, що по­глибилася після інтервенції у Чехо-Словач­чину, кризові явища в економіці країн «соціалістичної спів­дружності», по­ступове технологічне від­става­н­ня від Заходу, небезпека прямої військової конфронтації з Китаєм.

Не­зважаючи на сформоване радянською пропагандою уявле­н­ня про те, що Москві довелося домагатися склика­н­ня загальноєвропейської наради всупереч позиції Вашингтона, США нейтрально по­ставилися до ідеї НБСЄ, оскільки це щонайменше не суперечило американським інтересам. Від­повід­аючи на пропозиції Організації Варшавського договору, країни Заходу за­пропонували роз­глянути в межах континентального форуму також пита­н­ня зміцне­н­ня довіри у військовій галузі та заходи із забезпече­н­ня більш вільного пере­сува­н­ня людей та ідей через кордони (спів­робітництво у гуманітарній сфері), водночас США домагалися згоди СРСР на початок пере­говорів про скороче­н­ня звичайних збройних сил і озброєнь у Європі.

Під­готовка НБСЄ та наслідки

Багато­сторон­ні консультації з під­готовки НБСЄ тривали у Гельсінкі від 22 листопада 1972 року до 8 червня 1973 року. Під тиском європейських держав у грудні 1972 року Радянський Союз дав згоду на роз­гляд про­блематики гуманітарного спів­робітництва, а у січні 1973 року — заходів у військовій сфері. У Під­сумковому акті НБСЄ (Final Act of the Conference on Security and Cooperation in Europe; 1975 рік) закріплено принцип непорушності кордонів, що було головною вимогою СРСР і його союзників по Варшавському договору. Водночас до нього до­дано формулу про можливість мирної зміни кордонів «від­повід­но до між­народного права, мирним шляхом і за домовленістю». Вона залишала від­критою пер­спективу обʼ­єд­на­н­ня Німеч­чини, від­ображала неви­зна­н­ня країнами Заходу закон­ності включе­н­ня країн Балтії до складу СРСР та під­тверджувала повагу до прав людини й основних свобод, доповнених конкретними зобовʼяза­н­нями стосовно контактів між людьми та полегше­н­ня пошире­н­ня, до­ступу і обміну інформацією, на чому наполягли країни Заходу.

Баланс між положе­н­нями без­пекової та гуманітарної частин Під­сумкового акту до початку 1990-х років був основою для подальшого формува­н­ня та роз­витку Гельсінського процесу. Спадкоємницею НБСЄ стала створена у 1995 році Організація з без­пеки і спів­робітництва в Європі.

О. В. Кириченко

Завантажити статтю