Організація з безпеки і співробітництва в Європі

ОРГАНІЗА́ЦІЯ З БЕЗПЕ́КИ І СПІВРОБІ́ТНИЦТВА В ЄВРО́ПІ – міжнародна організація, що об’єднує 57 держав-учасниць із Європи, Північної Америки та Азії. Осн. метою діяльності ОБСЄ (англ. абревіатура – OSCE) є забезпечення безпеки і стабільності, миру та демократії, попередження і врегулювання конфліктів мирним шляхом. Становленню ОБСЄ як організації передувала Нарада з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ), що розпочалася 3 липня 1973 у Гельсинкі за участі 35-ти держав. Спочатку міністри закордон. справ представляли позиції своїх країн з питань безпеки і співробітництва в Європі, потім у м. Женева (Швейцарія) був підготовлений проект Заключ. акту НБСЄ, який 1 серпня 1975 підписали у Гельсинкі глави держав та урядів 33-х європ. держав, а також США та Канади. Заключ. акт НБСЄ став ключовим документом для подальшої низки зустрічей щодо безпеки і співробітництва та закріпив 10 принципів (декалог), яких держави мають дотримуватися у своїх стосунках із громадянами. Вони відтворюють положення Статуту ООН, однак при цьому доповнюють їх, зокрема принципами про непорушність кордонів, повагу до територ. цілісності держав, повагу до прав людини, зокрема й свободу думки, совісті, релігії та переконань. Разом із положеннями Статуту ООН вони є основополож. принципами сучас. міжнародного права.

Протягом 20-ти р. НБСЄ діяла як багатосторон. форум на найвищому рівні для проведення діалогу та переговорів між країнами Заходу і Сходу з питань безпеки і врегулювання конфліктів, ґрунтуючись не на міжнар.-правовій, а на політ. угоді, якою є Заключ. акт НБСЄ. Із завершенням «холодної вій­ни» постало питання про інституціоналізацію НБСЄ і перетворення її у повноцінну міжнар. організацію. Перші кроки на цьому шляху зроблено 21 листопада 1990, коли глави держав та урядів країн-учасниць підписали Париз. хартію для нової Європи. Цей документ не лише повторив основоположні принципи, раніше закріплені в Заключ. акті НБСЄ, але й значно розвинув їхнє значення – на перше місце виведено принцип поваги до прав людини, а також питання демократії та верховенства права. Згідно із Париз. хартією, ніхто не може бути підданий катуванням чи нелюдському або такому поводженню і покаранню, що принижує гідність, свавіл. арешту або утриманню під вартою; кожна людина має право знати свої права, брати участь у виборах, користуватися своїми екон., соц. і культур. правами, а також мати право на справедливий суд, свободу думки, слова, совісті, віросповідання, асоціацій і мирних зібрань, пересування, на власність та зайняття підприємниц. діяльністю. Окрім того, Париз. хартія окреслила осн. напрями співробітництва держав: людський вимір, безпека, економіка, довкілля, культура тощо. У цьому ж документі визначено курс на нову якість політ. діалогу та розвитку структур НБСЄ. Фактично, саме Париз. хартія стала програм. документом і заклала фундамент для перетворення НБСЄ в організацію. Подальша інституціоналізація НБСЄ відбулася під час кількох зустрічей: у березні–липні 1992 у Гельсинкі прийнято рішення створити нові інститути (Форум з питань співробітництва у галузі безпеки, посада Верхов. комісара у справах нац. меншин, Екон. форум); у грудні 1992 в Стокгольмі засн. посаду Ген. секр.; у грудні 1994 у Будапешті перейменовано керівні органи організації та змінено її назву на ОБСЄ. Гол. завданнями ОБСЄ є: виконання всіх зобов’язань, взятих НБСЄ; створення системи заг. безпеки; попередження конфліктів та заохочення і розвиток превентив. дипломатії; сприяння зміцненню прав і осн. свобод людини, мирному врегулюванню спорів і конфлікт. ситуацій; розвиток спів­роб-ва у напрямі утвердження ринк. економіки. ОБСЄ має роз­галужену внутр. структуру, її інститути та органи поділяють на 3 групи: органи для проведення переговорів і прийняття рішень – РМ, Постійна Рада, Керівна Рада, Форум зі співробітництва у галузі безпеки, зустрічі на найвищому рівні; оперативні структури та інститути – Голова ОБСЄ, Ген. секр., Парламент. асамблея (ПА), Бюро з демократ. інститутів і прав людини (БДІПЛ), Верхов. комісар у справах нац. меншин, представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ; органи, пов’язані із ОБСЄ, – Суд з примирення і арбітражу, Спільна консультативна група, Консультативна комісія з питань відкритого неба. З метою завчасного попередження конфліктів і вирішення будь-яких конфлікт. ситуацій ОБСЄ використовує такі інструменти, як місії на місцях (напр., у Косово, Сербії, Боснії і Герцеґовині, Молдові, офіс програм в Бішкеку, координатор проектів в Україні тощо) та особисті представники Діючого голови (особистий представник Діючого голови щодо конфлікту в Нагірному Карабасі). Сучасні напрями діяльності ОБСЄ значно ширші, ніж це передбачено Париз. хартією. Згідно із Хартією європ. безпеки (ухвалена 1999 у Стамбулі), що по суті є всеохоплюючою концепцією безпеки ОБСЄ, вони об’єднані у 3 групи: військ.-політ. вимір, що передбачає контроль над озброєнням, прикордон. режим, боротьбу із тероризмом, попередження і розв’язання конфліктів, розвиток і реформування поліц. служби; екон.-екол. вимір, що містить аспект захисту довкілля, екон. діяльність та належне упр.; людський вимір, складовими якого є демократизація, права людини, верховенство права, вибори, свобода ЗМІ, захист нац. меншин тощо. Окрім того, існують міжвимірні аспекти, що поєднують у собі одразу кілька напрямків діяльності ОБСЄ: боротьба із торгівлею людьми, кібербезпека, освіта, міграція, ґендерна рівність, молодь.

Україна є учасницею ОБСЄ від 30 січня 1992. Вона бере активну участь у роботі всіх колектив. керів. органів організації, активно взаємодіє з інститутами ОБСЄ: Верхов. комісаром у справах нац. меншин, БДІПЛ, Представником ОБСЄ з питань свободи ЗМІ. Україна була залучена до заходів ОБСЄ із врегулювання балкан. кризи, привернення уваги світ. спільноти до багаторіч. конфліктів у Абхазії, Нагірному Карабасі, Пд. Осетії, а також проведення спец. розширених засідань Постій. Ради ОБСЄ з обговорення конфліктів у Придністров’ї та Грузії. На запрошення уряду БДІПЛ регулярно розгортає місії спостереження за проведенням виборів в Україні. Відповідно до угоди між ВР України та ПА ОБСЄ 5–9 липня 2007 у Києві проведено16-у сесію ПА ОБСЄ. Україна також має свою Постійну делегацію у ПА ОБСЄ, до складу якої входять нар. депутати України – представники різних фракцій політ. партій, обраних до ВР України певного скликання. Член поперед. складів Постій. делегації неодноразово обирали до керів. складу Асамблеї, зокрема її віце-президентами були І. Осташ і О. Білорус. 1999 Постійна Рада ОБСЄ запровадила посаду Координатора проектів ОБСЄ в Україні, який замінив Місію ОБСЄ в Україні, що працювала від 1994. Відповідно до свого мандату він планує, реалізує та здійснює моніторинг проектів у сфері військ.-політ., екон., екол. та людського вимірів безпеки, зокрема щодо конституц., правової та судової реформ; освіти в сфері прав людини та юрид. освіти; діалогу як інструменту у подоланні кризи та здійсненні реформ; психол. і соц. реабілітації осіб, які постраждали від кризи; боротьби з кібер­злочинністю та торгівлею людьми; розмінування та демократ. контролю над безпековим сектором; захисту довкілля; безпеки кордонів; свободи ЗМІ; виборів; належного урядування; ґендер. рівності. Координатор проектів залучає до цієї діяльності урядові та неурядові структури України. У відповідь на звернення уряду України до ОБСЄ щодо вторгнення ЗС РФ на тер. АР Крим 21 березня 2014 Постійна Рада ОБСЄ прийняла рішення № 1117 щодо розміщення в Україні Спец. моніторинг. місії (СММ) міжнар. спостерігачів ОБСЄ. Згідно із цим рішенням місії було доручено: збирати інформацію про ситуацію, встановлювати і доповідати факти, реагуючи на конкретні інциденти та повідомлення про них (зокрема пов’язані з можливими порушеннями осн. принципів та зобов’язань, прийнятих у рамках ОБСЄ), а також здійснювати моніторинг дотримання прав людини (прав осіб, які належать до нац. меншин тощо). Мандат СММ діє на всій тер. України у межах її міжнародно визнаних кордонів. Первісно СММ розміщено на строк у 6 місяців, однак її мандат може бути продовжений на наступні шестимісячні періоди за рішенням Постій. Ради на прохання України. До складу СММ спочатку увійшло 100 цивіл. спостерігачів, яких розмістили у Дніпрі, Донецьку, Івано-Франківську, Львові, Луганську, Одесі, Харкові, Херсоні, Чернівцях із штаб-квартирою в Києві. Відповідно до звіту СММ, станом на березень 2021 її чисельність становила 730 цивіл. неозброєних спостерігачів з 44-х держав-учасниць ОБСЄ, з них 550 осіб – на Сх. України. Спостерігачі щодня звітують державам-учасницям ОБСЄ, від яких вони направлені до місії (звіти доступні англ., укр. і рос. мовами). СММ ОБСЄ зазнає постій. критики з боку укр. політ. і громад. діячів та ЗМІ, які звинувачують керівництво місії у небажанні бачити докази рос. військ. присутності на Донбасі, а спостерігачів – у заангажованості та необ’єктивності. Така критика може бути пов’язана із тим, що у складі місії присутні 39 громадян РФ, а це не сприяє довірі до висновків і звітів СММ.

Літ.: Постанова Верховної Ради України № 351-V від 16. 11. 2006 р. «Про проведення Шістнадцятої щорічної сесії Парламентської асамблеї Організації з безпеки та співробітництва в Європі» // Відомості ВР України. 2007. № 2; Україна та міжнародні організації: Інформ.-довідк. вид. К., 2010.

Е. В. Шишкіна

Рекомендована література

1. Постанова Верховної Ради України № 351-V від 16. 11. 2006 р. «Про проведення Шістнадцятої щорічної сесії Парламентської асамблеї Організації з безпеки та співробітництва в Європі» // Відомості ВР України. 2007. № 2;Google Scholar
2. Україна та міжнародні організації: Інформ.-довідк. вид. К., 2010.Google Scholar

Читати у файлі PDF