Небесна сотня

Визначення і загальна характеристика

«НЕБЕ́СНА СО́ТНЯ» — символічна назва (виникла за аналогією до усталеного на Май­дані поділу на сотні) учасників Революції гідності, які загинули. За основною версією, вперше її вжила 23 лютого 2014 поетеса Т. Домашенко під час церемонії проща­н­ня на Май­дані Незалежності в Києві з протестувальниками, яких було вбито 20 лютого на вул. Ін­ститутська. У подальшому вислів «Герої Небесної сотні» поширено на всіх активістів, які загинули у грудні 2013 — лютому 2014, на вшанува­н­ня памʼяті про них виконували народну пісню «Пливе кача по Тисині…». Загалом героями «Н. с.». вважають 107 осіб, хронологічно першим став П. Мазуренко, побитий у грудні 2013 спів­робітниками «Беркуту» (згодом помер у лікарні). Формува­н­ня пантеону «Н. с.» роз­почалося зі смерті С. Ніґояна, Р. Сеника та М. Жизневсь­кого (22 січня 2014 загинули під час силового проти­стоя­н­ня на вул. М. Грушевського) та Ю. Вербицького (викрадений із лікарні т. зв. тітушками, побитий і покинутий без одягу в лісосмузі по­близу Києва), більшість героїв «Н. с.» загинула 18–20 лютого 2014.

Ключові події Революції гідності

18 лютого Євромай­дан проголосив ходу «Мирний на­ступ» до будівлі Верховної Ради України з метою змусити депутатів Верховної Ради України ухвалити ріше­н­ня про поверне­н­ня дії Кон­ституції 2004. Право­охоронці, використовуючи спецзасоби (сльозогін­ний газ, світлошумові гранати тощо), помпові рушниці та, інколи, — стрілецьку зброю, намагалися завадити цьому. Їм активно допомагали т. зв. тітушки й учасники «Антимай­дану». Силовики витіснили протестувальників із урядового кварталу і вул. М. Грушевського, повернули під свій контроль будівлі «Українського дому» та «Жовтневого палацу» і ввечері того ж дня роз­почали штурм Євромай­дану, що тривав до ранку. Основні атаки йшли від Європейської площі та по вул. Ін­ститутська. Спец­­при­значенці спробували захопити головний осередок Євромай­дану — Будинок проф­спілок, де спалахнула пожежа, тому мітингувальникам довелося проводити термінову евакуацію людей, зокрема й поранених. У ході боїв 18–19 лютого загинуло щонайменше 36 осіб. Вранці 20 лютого бо­йові дії від­новлено. Протестувальники, намагаючись повернути контроль над територією, що за­ймав Євромай­дан до 18 лютого, просунулися в бік вул. М. Грушевського та вгору по вул. Ін­ститутська. По ним був від­критий вогонь на ураже­н­ня з автоматичної стрілецької зброї, також стріляли снайпери. У результаті цього загинуло 48 май­данівців (слідство встановило точний час — між 9 та 12 год.), ще одну людину вбив снайпер о 17 год.

Героями «Н. с.» вважають і активістів, які загинули в інших регіонах країни. Так, учасник запорізького Євромай­дану С. Синенко 13 лютого був спалений у власному автомобілі (від­повід­альність за вбивство взяло на себе угрупова­н­ня «Привиди Севастополя»), Д. Пагор — смертельно поранений при спробі штурму будівлі СБУ в Хмельницькому, В. Чернець — смертельно травмований у Черкаській обл. під час блокува­н­ня колони силовиків, що прямувала на Київ (обидва — 19 лютого) та ін.

Вшанува­н­ня памʼяті Героїв «Небесної сотні»

24 лютого посередині вул. Ін­ститутська із квітів і лампадок викладено «шлях Небесної сотні», встановлено поминальний хрест, поряд із ним — фото загиблих маніфе­стантів. Згодом вул. Ін­ститут­ська була офіційно закрита для про­їзду автомобільну транс­порту, в січні 2015 її частина отримала назву «Алея Героїв Небесної сот­ні». На місцях загибелі встановлено памʼятні знаки, також зведено каплицю, де регулярно проводили поминальні богослужі­н­ня. У багатьох населених пунктах країни площі та вулиці отримали назву «Героїв Небесної сотні» або були пере­йменовані на честь вбитих активістів.

Законодавче ви­зна­н­ня та увічне­н­ня памʼяті

24 лютого 2014 Верховна Рада України ухвалила по­станову «Про вшанува­н­ня учасників збройних конфліктів під час мирних акцій протесту», в якій закликала Президента посмертно присвоїти зва­н­ня Героя України полеглим цивільним учасникам збройних конфліктів під час мирних акцій протесту в Україні впродовж листопада 2013 — лютого 2014 (згодом додали і смертельно поранених). 21 листопада 2014, в День гідності та свободи, Президент П. Порошенко посмертно присвоїв зва­н­ня Героя України 99-ти особам, 20 лютого 2015 — ще 5-ти особам: один із них загинув під час Євромай­дану (О. Бадера), ще четверо — вбиті навесні 2014 проросійськими бо­йовиками на Донбасі (Ю. Дяковський, Ю. Поправка, В. Рибак, Д. Чернявський). У липні 2014 ВР ухвалила ріше­н­ня про заснува­н­ня ордена Героїв Небесної Сотні (за­проваджений Указом Президента від 3 листопада 2014). Його кавалерами посмертно стали М. Жизневський, Д. Кіпіані, З. Хурцій (загинули під час Революції гідності) та Т. Більчук (помер у серпні 2017).

11 лютого 2015 Указом Президента встановлено День Героїв Небесної Сотні. Його від­значають щорічно 20 лютого «з метою увічне­н­ня великої людської, громадянської і національної від­ваги та самовід­даності, сили духу і стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанува­н­ня по­двигу Героїв Небесної Сотні, які від­дали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року — лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, від­стоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України». До другої річниці початку Революції гідності ухвалено ріше­н­ня про створе­н­ня «Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні — Музею Революції гідності». Будівлю для музею заплановано побудувати на Алеї Героїв Небесної сотні, однак станом на початок 2023 будівництво фактично так і не роз­почато. Восени 2018 у від­ре­ставрованому Будинку проф­спілок від­крито Інформаційно-ви­ставковий центр меморіального комплексу. У багатьох містах України встановлено памʼятники Героям «Н. с.».

Літ.: Небесна Сотня. Список загиблих, складений 25 лютого 2014 року // Радіо Свобода. 2014, 25 лют.; Забужко О. Літопис самовидців: девʼять місяців українського спротиву. К., 2014; Павличко Д. Вірші з Май­дану. К., 2014; I. Katchanovski. The Maidan massacre in Ukraine: A summary of analysis, evidence and findings. Routledge, 2016; M. Wynnyckyj. Ukraineʼs Maidan, Russiaʼs War: A Chronicle and Analysis of the Revolution of Dignity. Stuttgart, 2019.

В. В. Головко

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю