Новий Яричів
Визначення і загальна характеристика
НОВИЙ ЯРИЧІВ — селище у Львівському (до липня 2020 — Камʼянка-Бузькому) районі Львівської області. У 2020 році з Новояричівської, Запитівської селищної, Банюнинської, Великосілківської, Дідилівської, Неслухівської, Старояричівської, Убинівської (усі — Камʼянка-Бузького р-ну), Борщовицької та Пикуловичівської (обидві — Пустомитівського р-ну) сільських рад утворено Новояричівську громаду (222,1 км2, 18 556 осіб). Розташоване на річці Яричівка (притока Полтви, басейн Західного Бугу), за 25 км від обласного центру, 35 км від м. Камʼянка-Бузька та 7 км від залізничних станцій Запитів і Борщовичі. На північному заході межує з селом Старий Яричів. Протікає також мала річка Млинівка. Є памʼятка садово-паркового мистецтва місцевого значення — Новояричівський парк (6 га). Площа — 7,6 км2. Основні корисні копалини: глина, пісок, торф. Є тонкі шари вугілля, незначні поклади нафти. За переписом населення 2001 року, проживала 2951 особа (116,9 % до 1989); станом на 1 січня 2020 року — 2993 особи; переважно українці.
На території селища виявлено поселення черняхівської культури. Населені пункти Новий Яричів та Старий Яричів засновано 1563 року на території поселення Яричів, яке вперше згадано в писемних джерелах 1370 року. На той час новояричівські землі належали шляхтичам Журавським. Від 1618 року — у власності коронного гетьмана С. Жолкевського. У тому ж році надано Маґдебурзьке право. Тут двічі на рік проводили ярмарки та щонедільні торги, були розвинені ковальство, теслярство, шевство, кравецтво. 1695 року містечко зазнало значних руйнувань під час нападу татарських загонів. Після 1-го поділу Польщі 1772 року Новий Яричів відійшов до Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). У 19 столітті працювали пивоварня та текстильне підприємство. У 1890-х роках засновано осередок «Просвіти». У 1919–39 роках — знову у складі Польщі; адміністративно належав до Львівського повіту Львівського воєводства, був центром ґміни. 1939 року відійшов до УРСР. Від 1939 — у складі Львівської області. Від 1940 — селище міського типу (від 2023 — селище). У 1940–62 роках — райцентр. Від червня 1941 до липня 1944 — під німецькою окупацією. Жителі зазнали сталінських репресій. До середини 1950-х років в околицях діяло підпілля ОУН–УПА.
1964 року засновано плетільну фабрику. Нині є загальноосвітня школа (приміщення зведено 1899 року), дитячий садок; Народний дім «Просвіта», бібліотека, музична школа; лікарня. За межами селища здобули популярність вокальний ансамбль «Усмішка», народний театр і духовий оркестр. Діють костел Всіх Святих (1875–76) і церква Успіння Пресвятої Богородиці (1880). Встановлено памʼятники «Єдність» (Т. Шевченку та М. Шашкевичу) й Івану-Павлу ІІ.
Літ.: Камʼянеччина: історія, культура, туризм. Камʼянка-Бузька, 2010.
Л. М. Бучак
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
