Кам’янка-Бузька
КА́МʼЯНКА-БУ́ЗЬКА (1485–1944 — Камʼянка-Струмилова) — місто Львівської області, райцентр. Міськраді підпорядковано села Забужжя і Тадані. Знаходиться над річками Західний Буг і Камʼянка, за 43 км від обласного центру. Площа 8,63 км2. Населення 11 674 особи (2001, складає 103,6 % до 1989), переважно українці. На території міста знайдено залишки поселення доби бронзи (2 тисячі до н. е.). Уперше згадується 1406 як поселення Димошин, яке було укріплене камʼяними стінами, обкопане ровом. Від 1440-х років — Камʼянка. На той час поселення вже мало статус вільного міста. 1471 староста (згодом львівський воєвода) Юрій Струмило домігся надання Камʼянці Маґдебурзького права. Він збудував у центрі замок. У рік його смерті місто перейменували на Камʼянку-Струмилову. Наприкінці 15 ст. місто стало значним центром торгівлі та ремесел. Через нього проходили торгові шляхи з Києва до Польщі та з Волині до Львова. 1509 польський король Сиґізмунд І підтвердив Маґдебурзьке право та надав дозвіл на проведення двічі на рік ярмарків. 1578 місто одержало право складу для дрогобицької солі. У 16 ст. тут діяли цехи кушнірів, ковалів, шевців, гончарів, слюсарів, мечників. У 16–17 ст. однією зі статей прибутків на Камʼянеччині був вивіз за кордон волів. Під час Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького Камʼянка-Струмилова кілька разів переходила з рук у руки, зазнала значних руйнувань. У 18 ст. місто втратило значення торгового і ремісничого центру. Після 1-го поділу Польщі 1772 відійшло до Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). У цей же період його купив граф Й. Мір. 1789 Камʼянку-Струмилову позбавили Маґдебурзького права. Пожвавленню економічного життя сприяло прокладення наприкінці 19 — на початку 20 ст. поряд з містом залізниці. 1880 тут мешкало 6107 осіб. На початку 20 ст. діяли цегельний завод, винокурня, паровий млин, лісопильний завод, на якому виготовляли паркет, смолу, терпентин і деревне вугілля. 1914 на сцені місцевого Народного дому актори українського театру товариства «Руська бесіда», зокрема і Лесь Курбас, поставили драму І. Франка «Украдене щастя». Під час 1-ї світової війни за місто йшли кровопролитні бої. Від 1919 — у складі Польщі. 19 вересня 1939 місто захопили німецькі війська, однак наступного дня вони його залишили. Від жовтня 1939 — у межах кордонів УРСР. Від червня 1941 до липня 1944 — під німецько-фашистською окупацією. До середини 1950-х років діяло підпілля ОУН–УПА. 1959 у місті мешкало близько 8 тисяч, 1979 — 10,4 тисячі, 1998 — 11,4 тисячі осіб. Головні підприємства: «Райтекс» (постільна білизна), «Кроно Україна» (деревообробні вироби; обидва — з іноземними інвестиціями). У К.-Б. — 3 загальноосвітні школи, ліцей, 5 дитсадків; Камʼянка-Бузький краєзнавчий музей, Народний дім, Центр дитячої та юнацької творчості, центральна районна бібліотека, дитяча бібліотека, музична школа, кінотеатр; районна лікарня; ДЮСШ; відділення 6-ти банків. Є дитячі, імені Т. Шевченка та імені С. Бандери парки. Виходить газета «Життя і слово». Функціонують релігійні громади УГКЦ, УПЦ КП, євангельських християн-баптистів, християн віри євангельської, свідків Єгови. Памʼятки архітектури: церква св. Миколая (1667) з дзвіницею (1762), церква Різдва Богородиці (1882; зберігається чудотворна ікона Струмило-Камʼянецької Божої Матері), костел Успіння Пресвятої Діви Марії (1910–14), ратуша (19 ст.), Народний дім (нині Центр дитячої та юнацької творчості, 1914). Встановлено памʼятник Т. Шевченку, погруддя С. Бандери, І. Франка, О. Пушкіна. Серед видатних уродженців — фізик Р. Цегельський, фахівець у галузі термічної та хіміко-термічної обробки кольорових металів і сплавів, член-кореспондент НАНУ В. Федірко, економіст О. Кузьмін, біолог Р. Максимович; письменник, публіцист, видавець О. Романчук, письменник, есеїст, критик Б. Смоляк; живописець І. Дмитрук; діяч ОУН–УПА Р. Кравчук, громадсько-політичний діяч Л. Цегельський. 1948–61 у місті жив і працював письменник Григорій Тютюнник, тут він написав свій роман «Вир». У Камʼянці-Струмиловій закінчив початкову школу (у ній згодом і викладав) чільний діяч ОУН–УПА Р. Шухевич.

