Непорожня Надія Олександрівна

НЕПОРО́ЖНЯ Надія Олександрівна (09. 09. 1948, смт Яготин Полтав., нині місто Київ. обл. — 27. 11. 2004, Вільнюс, похов. в Яготині) — пере­кладачка, літературо­зна­вець, педагог. Дочка О. Непорожнього. Кандидат філологічних наук (1977). Член НСПУ (1989), СП Литви і Між­нар. ПЕН-центру. Закін. Київський університет (1971), де й викладала 1976–89 на каф. словʼян. філології. Досліджувала укр.-литов. та укр.-сербо-хорват. літ. звʼязки, окремі пита­н­ня богемістики. Від поч. 1990-х рр. жила у Вільнюсі. Учителювала, працювала у пед. університеті, ви­вчала вілен. періоди життя М. Смотрицького, Т. Шевченка, Я. Головацького, пропагувала їхню творчість. Голова Асоц. україністів Литви (від 1992), засн. Ли­тов.-укр. фонду ім. Т. Шевченка. У Вільнюсі 1993 пере­видала фототипією раритетну збірку поезій Т. Шевченка у польс. пере­кладах В. Сирокомлі («“Коbzarz” Ta­rasa Szewczenki», Wilno, 1863), су­проводивши її доклад. післямовою «Кобзареві думи, пере­співані сільським лірником». Упорядкувала й видала в своєму пере­кладі зб. «Литовські прислівʼя та приказки» (К., 1975). Серед пере­кладів Н. із литов. літ-ри — кн. публіцистики «Лунає дзвін Вільнюської вежі» Р. Будріса (1973), зб. оповідань і повістей «Білий вітер» В. Бубніса (1982), повісті «Моя ненависть сильніша» В. Жилінскайте (1983), «Садиба під кленом» (1989) та «Білий вінок для чорного паровоза» (1991) Р. Ґранаускаса, роман «В тіні вівтарів» В. Міколайтіса-Путінаса (1985). У періодиці друкувала пере­клади окремих творів Й. Авіжюса, А. Венуоліса, А. Венцлови та ін. Одна з пере­кладачів зб. «Литовське радянське оповіда­н­ня», «Сучасна югославська повість» (обидві — 1981). Із літ-р народів колиш. Югославії пере­клала повість боснійця Д. Сушича «На­йманець» (1981; усі — Київ), оповіда­н­ня чорногорця Ч. Вулевича «Палата № 23» («Всесвіт», 1991, № 6; 2016, № 11–12), окремі твори сербів Б. Чопича та М. Алечкович, хорвата М. Божича, словенців Ф. Бевка та Б. Юрци. Авторка цін­них ст. «Тарас Шевченко литовською мовою» (1981), «Вук Караджич і культура України» (1987), «Шлях Чюрльоніса на Україну» (1988), «Українська поетична класика литовською» (1990), а також низки гасел про класиків литов. літ-ри в УЛЕ та ЕСУ, публікацій у ЗМІ, напр., у г. «Літературна Україна» — «З криниць литовських [В. Бичко — пере­кладач литов. поезії]» (1974, 15 березня), «Пере­кладач і дослідник [І. Ющук]» (1988, 10 березня); ж. «Литва литературная» — «Антанас Баранаускас и украинская литература» (1988, № 9). У 1993 Н. організувала у Вільнюсі між­нар. наук. конф. «Литва — Україна: історія, політологія, культурологія», в якій, окрім укр. і литов. учених, взяли участь україністи з Білорусі, Польщі, Чехії, Канади. Під такою ж на­звою ви­дано упорядк. Н. зб. матеріалів конф. (Вільнюс, 1995). За наук. ред. Н. та з її литов. пере­кладом ви­йшов двомов. альбом «Європейський зʼїзд 1429 року в Луцьку» Т. Бірюліної, Т. Садовнік і В. Барана (Лц., 2006).

Завантажити статтю