Ніколенко Надія Костянтинівна

НІКО́ЛЕНКО Надія Костянтинівна (30. 09. 1909, м. Ковно, нині Каунас, Литва — 05. 11. 1995, Київ) — перекладачка. Член СПУ (1963). Закін. пед. технікум у м. Корсунь (нині Корсунь-Шевченківський Черкас. обл., 1928). Відтоді учителювала в Бояр. ліс. школі-санаторії (Київ. обл.); 1935–40 — викладач української мови й літ-ри та зав. навч. частини філії Макіїв. гірн. робітфаку в м. Зугрес (нині Донец. р-ну Донец. обл.). 1941–63 жила з родиною в Сибіру та на Уралі, де закін. Урал. університет (м. Сверловськ, нині Єкатеринбург, РФ, 1957). Дебютувала 1958 перекладами з української мови в літ.-худож. ж. «Урал» та «Уральский следопыт». Перекладала російською мовою твори І. Сенченка («На плавучем острове»), О. Бердника («Окоцвет»), Д. Ткача («Шторм и штиль»), М. Рудя, Ю. Дольда-Михайлика, В. Минка, П. Загребельного, М. Рубашова, І. Гребенюка та ін.; українською — Л. Большакова («Літа невольничі», «Їхав поет із заслання», «Пошук заповітного», «Шляхами великої долі», «Повість про вічне життя»), з яким тісно спів­працювала тривалий час, В. Федорова, О. Корякова, І. Лаврова, А. Соболєва, А. Калініна, А. Саксе, Н. Наджмі тощо. Перекл. Н. публікували в ж. «Вітчизна», «Дніпро», «Піонерія», а окремими книжками виходили в Свердлов. книжк. видавництві та видавництві «Молодая гвардия», Держлітвидаві й видавництві «Молодь». У перекладац. доробку — зб. оповідань, нарисів та поезій «Костры», «Друзья-приятели» (обидва — 1960), «Будь готов!» (1962), «Хоровод» (1963; усі — Свердловськ).

Завантажити статтю