ОМЕ́ЛЬЧЕНКО Андрій Федорович (02. 07. 1926, с. Павлиш, нині смт Олександрій. р-ну Кіровогр. обл. — 09. 05. 1981, Київ) — бандурист, спів­ак (тенор), педагог. Батько Т. Омельченко. Кандидат мистецтво­знавства (1968). Лауреат Все­світнього фестивалю молоді та студентів (Москва, 1957, 1-а премія). Учасник 2-ї світової вій­ни. Закінчив Київську консерваторію (1956; клас бандури А. Бобиря, В. Кабачка, вокалу — Д. Євтушенка, О. Гродзинського). Від 1952 — соліст ансамблю бандуристів Українського радіо, від 1954 — викладач Спеціальної музичної школи-інтернату імені М. Лисенка, від 1960 — Музичного училища імені Р. Ґлієра, від 1978 — Ін­ституту культури: за­ступник декана оркестрового факультету, водночас — член правлі­н­ня Музичного товариства УРСР, голова художньої ради кобзарів-бандуристів (усі — Київ). Ви­ступав з гастролями в Україні, Польщі, Чехословач­чині, Фінляндії, Греції. Досліджував народну музику та кобзарство. Автор посібника «Школа гри на бандурі» (1975, 1978, пере­ви­да­н­ня у спів­авторстві з С. Баштаном 1984, 1989; усі — Київ). Ініціатор нотних ви­дань «Бібліотека бандуриста» (К., 1960–67), редактор під­ручника гри на бандурі М. Оп­ришка. Серед учнів — В. та М. Литвини, А. Мамченко, С. Петрова, А. Шептицька, А. Шутько.