Олійниченко Панас

ОЛІЙНИЧЕ́НКО Панас (04. 07. 1888, м. Сквира, нині Білоцерк. р-ну Київ. обл. — 30. 04. 1961, Лондон) — фахівець у галузі електротехніки, громадський діяч. Закін. гімназію в Житомирі та інж.-електр. факультет Київ. політех. інституту. У роки 1-ї світової війни — старшина рос. армії, під час Визв. змагань 1917–21 — нач. Пд.-Зх. залізниці. У 1920-х рр. викладав в індустр. технікумі на Волині. 1929 заарешт. у справі СВУ, після 15-ти діб допитів звільн., змушений переїхати у м. Краматорськ (нині Донец. обл.), де працював інж.-дослідником в експерим. відділі маш.-буд. заводу. Від 1933 — у Дніпроп. інституті інж. транспорту (нині Дніпро), де очолював кафедри електропотягів та електротехніки, водночас від 1935 — декан електромех. ф-ту. 1937 звільн. через хибне звинувачення у зриві введення в експлуатацію лаб. рухомого складу залізниці. У роки 2-ї світової війни, після захоплення нім. військами Дніпропетровська у серпні 1941, очолив обл. адміністрацію, встановлену чл. Похід. групи ОУН(б), яка прибула до міста. Ініціював створення Дніпроп. укр. університету, що діяв від вересня 1941 до грудня 1942, й очолив інститут інж. транспорту. 1943 був вивез. німцями у м. Лінц (Австрія), де спочатку працював на заводі, а потім — у дирекції залізниць. Після війни переїхав у Німеччину. Був заступник голови (1946–48), головою (1948–51) Ліги укр. політ. в’язнів. Працював також у НДІ укр. мартирології в Мюнхені та в Укр. сан.-харитатив. службі, був проф. електротехніки інж. факультету Укр. тех.-госп. інституту в Реґенсбурзі (1945–51). Відтоді — у Великій Британії, до 1955 був працівником Гол. управи Союзу українців у Великій Британії в Лондоні (1956–61 — голова контрол. комісії), а потім — Укр. видавн. спілки. Член Комісії допомоги укр. студентству, терен. проводу ОУН(б) у Великій Британії.

Літ.: Болюча втрата // Визв. шлях. 1961. Кн. 5; Рябцев М. Професор-патріот Панас Олійниченко // Патріотизм та яничарство січеславців. Дн., 2012.

М. П. Рябцев