Олександрівська лікарня

ОЛЕКСА́НДРІВСЬКА ЛІКА́РНЯ у Києві (нині Свято-Михайлівська клінічна лікарня). Необхідність зведе­н­ня у Києві спеціалізованого закладу для подола­н­ня епідемій інфекційних хвороб, що часто виникали, лікува­н­ня соціальних захворювань та практичного на­вча­н­ня лікарів виникла давно. У 1-й пол. 1840-х рр. з цією ініціативою ви­ступили деякі пред­ставники місцевої влади, під­приємці й викладачі мед. факультету Університету св. Володимира. Однак її реалізація від­тягувалася кілька десятиліть. На поч. 1873 Київська дума, що вже 2 р. за законом само­стійно могла роз­поряджатися міським майном і коштами, затвердила ріше­н­ня про спорудже­н­ня лікарні. Для цього на територія колиш. казен­ного Шовковичного саду, на схилі Кловського плато було викуплено у Київського благодій. товариства земельну ділянку. До неї міська влада додала меншу прилеглу ділянку. Пере­важну частину грошей для будівництва зібрали завдяки пожертвува­н­ням київських під­приємців.

Назва «Олександрівська лікарня» походить від імені Олександра ІІІ, який 1881 став імператором, а 1885 при­їздив у Київ (від 1922 — ім. Жовтневої революції; від 1991 — Київська міська клінічна лікарня № 14, від 1993 — Центральна міська клінічна лікарня, від 2007 — Олександрівська клінічна лікарня м. Києва, від 2024 — Свято-Михайлівська клінічна лікарня).

Автором проекту 1-ї черги — 2 деревʼяні бараки на 65 ліжок, кухня, аптека, приміще­н­ня для працівників, морг (1874; нині на місці цих споруд — сучасний лікув.-діагностичний корпус) — став міський архітектор В. Ніколаєв. Під час російсько-турецької війни вій­ни 1877–78 завдяки Товариству піклува­н­ня про хворих і поранених воїнів і під­приємцям Миколі та Федору Терещенкам (див. Терещенки) для шпиталю зведено 4 бараки, що згодом пере­дали О. л. та облаштували в них терапевтичне від­діле­н­ня. 1884–85 за проектом В. Ніколаєва споруджено 2 це­гляні будівлі — для клінік пропедевтики внутрішніх і нервових хвороб (1908 пере­будовано; нині корпус № 3) та притулку для людей похилого віку (нині корпус № 1, реанімаційне від­діле­н­ня). 1886 реалізовано проект А.-Ф. Краус­са будівлі для навч. аудиторій (не збереглася); 1889–91 — проект А. Гек­кера дит. корпусу (1926 пере­будовано; нині корпус № 2, шкірно-венерол. від­діле­н­ня). 1895 на тер. О. л. освячено Михайлівську церкву, що спроектована у псевдоруському стилі В. Ніколаєвим. Хрещатий храм був створений із 3-ма престолами: головний — на честь київ. митрополита Михаїла; інші — на честь св. Олександра Невського та на честь св. Захарія і Єлизавети. 1899–1900 його значно роз­ширено, 1901 збудовано дзвіницю.

1930 храм майже зруйнували, лишилися фундамент і цоколь. У будівлі церк. контори та трапезної діяв партком лікарні. На поч. 2000-х рр. Михайлів. церкву від­новили за проектом О. Болюка. Низку проектів для лікарні виконав І. Ніколаєв: 1893–94 — полог. будинку (разом з А. Гек­кером; нині корпус № 6, від­діл. отоларингології); 1897–1900 — інфекційних корпусів для дітей (пізніше від­крито аптеку, нині корпус № 9) та дорослих; 1913–16 — гін­екологічного корпусу (нині корпус № 7); 1914–17 — на місці 4-х деревʼяних бараків великого 4-поверх. чоловічого терапевтичного й хірургічного корпусу (нині корпус № 5, уролог. від­діле­н­ня; обидва — разом з інженером С. Смірновим). 1908–09 О. Кривошеєв спорудив пральню і жіночий терапевтичний корпус (нині корпус № 4, офтальмол. від­діле­н­ня). На­прикінці 19 — на поч. 20 ст. фасади лікарняних корпусів пере­важно виконували у т. зв. це­гляному стилі, не оштукатурюючи та оздоблюючи їх візерунками за допомогою кладки з якісної цегли. У 1-й пол. 1930-х рр. збудовано нову поліклініку, що на поч. 2000-х рр. була ро­зі­брана.

Під час нацистської окупації функції клінічної лікарні виконував заклад на вул. Бульварно-Кудрявська, а в корпусах О. л. роз­містили німецький шпиталь, де пере­бували й радянські поранені. У роки 2-ї світової вій­ни було по­шкоджено дахи, вибито вікна (їх забили фанерою та дошками), зруйновано опалювальну, водогін­ну та ка­налізаційну системи. У післявоєн­ні роки О. л. від­новлено та від­ремонтовано. У 1970–80-х рр. проведено мас­штабну рекон­струкцію, під час якої пере­будували деякі старі (напр., колиш. пологовий будинок) та звели кілька нових (напр., кардіологічний та інфекційний) корпусів. Тоді ж виявлено масові похова­н­ня селян, які, рятуючись від голодомору 1932–33, при­їздили до Києва й обезсилені потрапляли до О. л., де й вмирали.

Після від­новле­н­ня незалежності України на території лікарні намагалися звести житлові й офісні багатоповерхівки, що викликало значний резонанс і протести громадськос­ті. Нині в комплексі лікарні збереглися корпуси (№ 1–7 та 9; вул. Шовковична, № 39/1), що збудовані у 1880-х — 1910-х рр. і є памʼятками архітектури. У різний час в лікарні працювали В. Вино­градов, В. Василенко, М. Волкович, О. Грицюк, М. Губергріц, В. Іванов, А. Зюков, В. Образцов, Б. Падалка, П. Плітас, Ф. Примак, М. Свенсон, О. Сокол, М. Стражеско, Б. Щепотін, Т. Яновський. Перший директор — Ю. Мацон (1875–85). Під час пандемії коронавірусу лікарня стала опорним медичним закладом Києва, що при­ймала хворих пацієнтів.

А. І. Шушківський

ОЛЕКСА́НДРІВСЬКА ЛІКА́РНЯ у Харкові. Засновано 1869 і на­звана на честь порятунку рос. імператора Олександра ІІ під час замаху 1867 у Парижі. Значні кошти на її заснува­н­ня виділили з міського бюджету і пожертвували приватні особи. За під­тримку ідеї створе­н­ня закладу та матеріал. допомогу губернатор П. Дурново отримав титул фундатора і довічного опікуна лікарні. Роз­ташована у центральній частині міста неподалік від залізничного Пів­ден­ного вокзалу на вул. Благовіщенська, № 25. Спочатку була роз­рахована на 100 ліжок, а 1914 їх кількість вже становила 300 од. 1904 від­крито новий корпус для шпитальних клінік, 1913 — акушер.-гінекол. корпус (арх. О. Бекетов, Р. Па­вловський; нині Харків. обл. клін. перинатал­льний центр; памʼятка архітектури). Першим старшим (головним) лікарем став титулярний радник Є. Костенко, згодом — Я. Яковенко, Л. Шульц, М. Мігрін, Д. Кононенко, П. Кравцов, С. Герцог, О. Михайлов.

Лікарня пере­бувала у ві­дан­ні міської управи. Мед. складова під­падала під на­гляд лікар. від­ділу губерн. управи. Автономне керівництво — опікун. рада (першим її очолив міський голова Харкова М. Шатунов), яку при­значала Харків. дума. Лікар. персонал обʼ­єд­нувався в лікар. раду, яка надавала консультації та пропозиції опікун. раді.

О. л. діяла на основі влас. статуту та «Положения о госпитальных клиниках Харьковского университета в Александровской больнице». На базі лікарні здійснювали й амбулаторне обслуговува­н­ня хворих із без­коштов. видачею ліків. Також працювала аптека, діяла церква. 1907 від­крито притулок для невиліковно хворих. О. л. надавали допомогу хворим обох статей всіх станів, класів і віро­сповідань. Проте основний її контингент становили на­ймані робітники та дрібні під­приємці (торговці, візники, ремісники та ін.). Фінансува­н­ня закладу здійснювалося з різних джерел: лікарняний збір; під­тримка з міського бюджету; внески станових т-в, установ, організацій; пожертви; плата за лікува­н­ня від приват. осіб; від­сотки з непоруш. основного капіталу лікарні; збір із власників вовномиєнь; штрафи за не­сплату лікарняного збору; частина щоріч. прибутку Харків. міського купецького банку. Без­коштовно лікували платників лікарняного збору; осіб, за яких плату внесено установами та організаціями; працівників вовномиєнь; поліціянтів; пожежників та пацієнтів, які мали довід­ку «про бідність» або пере­бували в Харкові менше двох тижнів.

1879 до лікарні пере­ведено шпитал. терапевтичну і шпитал. хірургічну клініки Харківського університету. Створено по­стійне венеричне та тимчасове від­діле­н­ня для інфекційних хворих. На поч. 20 ст. остаточно сформовано ще 3 від­діл.: терапевт., хірург. й акушер.-гін­екологічне. У 1900-х рр. почали функціонувати лаб. для хім.-мікро­скоп. і біол. дослідж., а також рентґенів., світлолікув., електротерапевт. та гідро­електротерапевт. кабінети, дезінфекц. камера. Від 1910 на базі О. л. діяло 6 клінік Жін. мед. ін­ституту Харків. мед. товариства: акушер.-гінекол., шпитал. терапевт., шпитал. хірург., дит. хвороб, нерв. і душев. хвороб, шкір. і венерич. хвороб. Спочатку штат складався зі ст. лікаря та 3-х ординаторів. Із серед. 1880-х рр. зʼявилося ще 3 позаштатні ординатори. 1889 штат. ординаторів стало 4, а до кін. 19 ст. — 5. У 1890-х рр. уведено посади консультантів із гін­екології, хвороб очей і ЛОР-органів, пізніше — хірургії й терапії. На поч. 20 ст. штат значно роз­ширили, на посади лікарів проводили конкурс. Серед видат. осіб, які працювали в лікарні, — К. Георгієвсь­кий, І. Зарубін, І. Оболенський, Ф. Опенховський, А. Подрєз.

Після створе­н­ня 1910 у Харкові служби швидкої мед. допомоги лікарня стала базою для на­да­н­ня такої допомоги. Зі встановле­н­ням рад. влади 1920 О. л. отримала назву Перша рад. лікарня, згодом — Перша міська клін. лікарня. За рад. часів носила імʼя В. Леніна, була нагородж. орденом «Знак Пошани» (1969). Після проголоше­н­ня незалежності України лікарня за­знала низки реорганізацій. 2012 припинила існува­н­ня.

І. Ю. Робак, Г. Л. Демочко

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю