Олександрівська лікарня

Визначення і загальна характеристика

ОЛЕКСА́НДРІВСЬКА ЛІКА́РНЯ у Києві (нині Свято-Михайлівська клінічна лікарня). Необхідність зведення у Києві спеціалізованого закладу для подолання епідемій інфекційних хвороб, що часто виникали, лікування соціальних захворювань та практичного навчання лікарів виникла давно. У 1-й пол. 1840-х рр. з цією ініціативою виступили деякі представники місцевої влади, підприємці й викладачі мед. факультету Університету св. Володимира. Однак її реалізація відтягувалася кілька десятиліть. На поч. 1873 Київська дума, що вже 2 р. за законом самостійно могла розпоряджатися міським майном і коштами, затвердила рішення про спорудження лікарні. Для цього на територія колиш. казенного Шовковичного саду, на схилі Кловського плато було викуплено у Київського благодій. товариства земельну ділянку. До неї міська влада додала меншу прилеглу ділянку. Переважну частину грошей для будівництва зібрали завдяки пожертвуванням київських підприємців.

Назва «Олександрівська лікарня» походить від імені Олександра ІІІ, який 1881 став імператором, а 1885 приїздив у Київ (від 1922 — ім. Жовтневої революції; від 1991 — Київська міська клінічна лікарня № 14, від 1993 — Центральна міська клінічна лікарня, від 2007 — Олександрівська клінічна лікарня м. Києва, від 2024 — Свято-Михайлівська клінічна лікарня).

Автором проекту 1-ї черги — 2 дерев’яні бараки на 65 ліжок, кухня, аптека, приміщення для працівників, морг (1874; нині на місці цих споруд — сучасний лікув.-діагностичний корпус) — став міський архітектор В. Ніколаєв. Під час російсько-турецької війни вій­ни 1877–78 завдяки Товариству піклування про хворих і поранених воїнів і підприємцям Миколі та Федору Терещенкам (див. Терещенки) для шпиталю зведено 4 бараки, що згодом передали О. л. та облаштували в них терапевтичне відділення. 1884–85 за проектом В. Ніколаєва споруджено 2 цегляні будівлі — для клінік пропедевтики внутрішніх і нервових хвороб (1908 перебудовано; нині корпус № 3) та притулку для людей похилого віку (нині корпус № 1, реанімаційне відділення). 1886 реалізовано проект А.-Ф. Краусса будівлі для навч. аудиторій (не збереглася); 1889–91 — проект А. Геккера дит. корпусу (1926 перебудовано; нині корпус № 2, шкірно-венерол. відділення). 1895 на тер. О. л. освячено Михайлівську церкву, що спроектована у псевдоруському стилі В. Ніколаєвим. Хрещатий храм був створений із 3-ма престолами: головний — на честь київ. митрополита Михаїла; інші — на честь св. Олександра Невського та на честь св. Захарія і Єлизавети. 1899–1900 його значно розширено, 1901 збудовано дзвіницю.

1930 храм майже зруйнували, лишилися фундамент і цоколь. У будівлі церк. контори та трапезної діяв партком лікарні. На поч. 2000-х рр. Михайлів. церкву відновили за проектом О. Болюка. Низку проектів для лікарні виконав І. Ніколаєв: 1893–94 — полог. будинку (разом з А. Геккером; нині корпус № 6, відділ. отоларингології); 1897–1900 — інфекційних корпусів для дітей (пізніше відкрито аптеку, нині корпус № 9) та дорослих; 1913–16 — гінекологічного корпусу (нині корпус № 7); 1914–17 — на місці 4-х дерев’яних бараків великого 4-поверх. чоловічого терапевтичного й хірургічного корпусу (нині корпус № 5, уролог. відділення; обидва — разом з інженером С. Смірновим). 1908–09 О. Кривошеєв спорудив пральню і жіночий терапевтичний корпус (нині корпус № 4, офтальмол. відділення). Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. фасади лікарняних корпусів переважно виконували у т. зв. цегляному стилі, не оштукатурюючи та оздоблюючи їх візерунками за допомогою кладки з якісної цегли. У 1-й пол. 1930-х рр. збудовано нову поліклініку, що на поч. 2000-х рр. була розібрана.

Під час нацистської окупації функції клінічної лікарні виконував заклад на вул. Бульварно-Кудрявська, а в корпусах О. л. розмістили німецький шпиталь, де перебували й радянські поранені. У роки 2-ї світової вій­ни було пошкоджено дахи, вибито вікна (їх забили фанерою та дошками), зруйновано опалювальну, водогінну та каналізаційну системи. У післявоєнні роки О. л. відновлено та відремонтовано. У 1970–80-х рр. проведено масштабну реконструкцію, під час якої перебудували деякі старі (напр., колиш. пологовий будинок) та звели кілька нових (напр., кардіологічний та інфекційний) корпусів. Тоді ж виявлено масові поховання селян, які, рятуючись від голодомору 1932–33, приїздили до Києва й обезсилені потрапляли до О. л., де й вмирали.

Після відновлення незалежності України на території лікарні намагалися звести житлові й офісні багатоповерхівки, що викликало значний резонанс і протести громадськос­ті. Нині в комплексі лікарні збереглися корпуси (№ 1–7 та 9; вул. Шовковична, № 39/1), що збудовані у 1880-х — 1910-х рр. і є пам’ятками архітектури. У різний час в лікарні працювали В. Виноградов, В. Василенко, М. Волкович, О. Грицюк, М. Губергріц, В. Іванов, А. Зюков, В. Образцов, Б. Падалка, П. Плітас, Ф. Примак, М. Свенсон, О. Сокол, М. Стражеско, Б. Щепотін, Т. Яновський. Перший директор — Ю. Мацон (1875–85). Під час пандемії коронавірусу лікарня стала опорним медичним закладом Києва, що приймала хворих пацієнтів.

А. І. Шушківський

ОЛЕКСА́НДРІВСЬКА ЛІКА́РНЯ у Харкові. Засновано 1869 і названа на честь порятунку рос. імператора Олександра ІІ під час замаху 1867 у Парижі. Значні кошти на її заснування виділили з міського бюджету і пожертвували приватні особи. За підтримку ідеї створення закладу та матеріал. допомогу губернатор П. Дурново отримав титул фундатора і довічного опікуна лікарні. Розташована у центральній частині міста неподалік від залізничного Південного вокзалу на вул. Благовіщенська, № 25. Спочатку була розрахована на 100 ліжок, а 1914 їх кількість вже становила 300 од. 1904 відкрито новий корпус для шпитальних клінік, 1913 — акушер.-гінекол. корпус (арх. О. Бекетов, Р. Павловський; нині Харків. обл. клін. перинаталльний центр; пам’ятка архітектури). Першим старшим (головним) лікарем став титулярний радник Є. Костенко, згодом — Я. Яковенко, Л. Шульц, М. Мігрін, Д. Кононенко, П. Кравцов, С. Герцог, О. Михайлов.

Лікарня перебувала у віданні міської управи. Мед. складова підпадала під нагляд лікар. відділу губерн. управи. Автономне керівництво — опікун. рада (першим її очолив міський голова Харкова М. Шатунов), яку призначала Харків. дума. Лікар. персонал об’єднувався в лікар. раду, яка надавала консультації та пропозиції опікун. раді.

О. л. діяла на основі влас. статуту та «Положения о госпитальных клиниках Харьковского университета в Александровской больнице». На базі лікарні здійснювали й амбулаторне обслуговування хворих із безкоштов. видачею ліків. Також працювала аптека, діяла церква. 1907 відкрито притулок для невиліковно хворих. О. л. надавали допомогу хворим обох статей всіх станів, класів і віросповідань. Проте основний її контингент становили наймані робітники та дрібні підприємці (торговці, візники, ремісники та ін.). Фінансування закладу здійснювалося з різних джерел: лікарняний збір; підтримка з міського бюджету; внески станових т-в, установ, організацій; пожертви; плата за лікування від приват. осіб; відсотки з непоруш. основного капіталу лікарні; збір із власників вовномиєнь; штрафи за несплату лікарняного збору; частина щоріч. прибутку Харків. міського купецького банку. Безкоштовно лікували платників лікарняного збору; осіб, за яких плату внесено установами та організаціями; працівників вовномиєнь; поліціянтів; пожежників та пацієнтів, які мали довідку «про бідність» або перебували в Харкові менше двох тижнів.

1879 до лікарні переведено шпитал. терапевтичну і шпитал. хірургічну клініки Харківського університету. Створено постійне венеричне та тимчасове відділення для інфекційних хворих. На поч. 20 ст. остаточно сформовано ще 3 відділ.: терапевт., хірург. й акушер.-гінекологічне. У 1900-х рр. почали функціонувати лаб. для хім.-мікроскоп. і біол. дослідж., а також рентґенів., світлолікув., електротерапевт. та гідроелектротерапевт. кабінети, дезінфекц. камера. Від 1910 на базі О. л. діяло 6 клінік Жін. мед. інституту Харків. мед. товариства: акушер.-гінекол., шпитал. терапевт., шпитал. хірург., дит. хвороб, нерв. і душев. хвороб, шкір. і венерич. хвороб. Спочатку штат складався зі ст. лікаря та 3-х ординаторів. Із серед. 1880-х рр. з’явилося ще 3 позаштатні ординатори. 1889 штат. ординаторів стало 4, а до кін. 19 ст. — 5. У 1890-х рр. уведено посади консультантів із гінекології, хвороб очей і ЛОР-органів, пізніше — хірургії й терапії. На поч. 20 ст. штат значно розширили, на посади лікарів проводили конкурс. Серед видат. осіб, які працювали в лікарні, — К. Георгієвсь­кий, І. Зарубін, І. Оболенський, Ф. Опенховський, А. Подрєз.

Після створення 1910 у Харкові служби швидкої мед. допомоги лікарня стала базою для надання такої допомоги. Зі встановленням рад. влади 1920 О. л. отримала назву Перша рад. лікарня, згодом — Перша міська клін. лікарня. За рад. часів носила ім’я В. Леніна, була нагородж. орденом «Знак Пошани» (1969). Після проголошення незалежності України лікарня зазнала низки реорганізацій. 2012 припинила існування.

І. Ю. Робак, Г. Л. Демочко

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю