Койне

КОЙНЕ́ (грец. () — спільна (мова) — первісно назва загальнонародної грецької мови, що склалася у 4–3 століт­ті до нашої ери на іонійсько-ат­тичній діалектній основі. У сучас. соціолінгвістиці термін використовують на по­значе­н­ня спільної мови, що виникає на певних історичних етапах роз­витку народу як засіб спілкува­н­ня у середовищі носіїв різних діалектів. У донаціональний період виникне­н­ня К. — типове явище мовного життя великих міст, де від­бувається інтенсивна взаємодія різних діалектних стихій, наслідком чого стає нівелюва­н­ня різких діалектних від­мін­ностей. Так зʼявилися міські К., що обслуговували потреби повсякден­ного, пере­важно усного, між­групового спілкува­н­ня міського населе­н­ня. Міські К. унаслідок впливу міст на економічного й мовно-культурне життя прилеглих територій пере­творювалися на обласні.

Історично К. як над­діалектні форми усного мовле­н­ня часто стають важливою перед­умовою формува­н­ня літ. мов. Так, англ. літературна мова утворилася на базі лондонського К., китайська — на базі пекінського. Основою формува­н­ня російської літературної мови стало московське К., що по­єд­нувало риси пів­нічноросійських та пів­ден­норосійських говорів. Але, виникаючи на базі К., літературна мова протистоїть йому як опрацьована кодифікована мова неопрацьованій мові, що побутує пере­важно в уснорозмовній формі. У сучасному українському мово­знавстві термін за­стосовують у звʼязку з характеристикою процесів утворе­н­ня західноукраїнського варіанта української літературної мови на­прикінці 19 — на поч. 20 ст. Його основою стало галицько-буковинське К., у якому, за ви­значе­н­ням Л. Ткач, по­єд­налися традиції мовле­н­ня української освіченої верстви, народнорозмовне мовле­н­ня у його різноманітних діалектних виявах, а також елементи ново­створених соціолектів.

Завантажити статтю