Козик Віктор Георгійович
КО́ЗИК Віктор Георгійович (29. 10. 1937, Київ — 16. 07. 2024, там само) — живописець. Батько В. Козика. Заслужений художник України (2017). Член НСХУ (1970). Закін. Київський художній інститут (1963; викл. В. Забашта, В. Костецький, О. Лопухов, К. Трохименко). Працював на Київ. худож.-вироб. комбінаті. Від 1991 — на творчій роботі. Учасник всеукр., всесоюз. виставок від 1964. Персон. — у Києві (1996, 2003, 2005), Москві (2004), Старому Ґраді (Хорватія, 2009). Осн. жанри — пейзаж, темат. картина, портрет, натюрморт. Для творчості К. характерні майстерна композиція, збалансованість ліній і колір. плям; у пейзажах — графічність силуетів дерев, будинків, культових споруд. Брав участь у виконанні розписів Михайлів. Золотоверхого собору у Києві (2001–02), Покров. церкви у Севастополі, Успен. церкви у м. Жданівка (Донец. обл.). Окремі роботи зберігаються у Нац. істор. музеї України, Музеї міста Києва, Закарп. (Ужгород), Микол., Севастоп. ХМ.
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Гірська річка» (1967), «Зима» (1968), «Чернігівські собори», «Стара Ялта», «У порту» (усі — 1970), «Ялта», «Басейн», «Баскетбол» (усі — 1971), «Новий цех на металургійному заводі», «Сейнери» (обидва — 1972), «Герой Радянського Союзу А. Коренєв» (1973), «Біля причалу» (1974), «Порт» (1975), «Траса дружби», «Зварювальники» (обидва — 1978), «Андріївський узвіз» (1980), «Айва» (1987), «Володимирська гірка» (1989), «Старокиївська гора» (1990), «Києво-Печерська лавра» (1991), «Лаврські мури» (1992), «Весняний Поділ», «Покровська церква» (обидва — 1993), «Софія Київська» (1994), «Хрестовоздвиженська церква», «Псел» (обидва — 1996), «На Подолі» (1998), «Сніг у монастирі» (1999), «Півонії» (2000), «Володимирський собор у Херсонесі» (2002), «Бузок» (2006), «Яхт-клуб» (2007), «Весна» (2010).
Рекомендована література
- Дьомін М. Барвиста симфонія живопису Віктора Козика // Вітчизна. 2004. № 7–8;
- Його ж. Пленерна палітра Віктора Козика // Українець. 2008. № 12.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
